Гм… Кілька днів чекав на появу якогось притомного матеріалу, щоб почитати про Нобелівку з економіки.
І, знаєте, недарма.

По-перше, Куншт традиційно викотив лонгрід про дослідження Асемоґлу, Робінсона і Джонсона.
Матеріал цінний тим, що він прекрасно демонструє - на яку кількість робіт та ідей спиралися лауреати перш ніж докумекати до «вузьких коридорів», екстрактивних та інклюзивних інститутів тощо.

https://kunsht.com.ua/articles/nobelivka-2024-ekonomika-chomu-natsiyi-zanepadaiut

Однак я також хочу звернути Вашу увагу на статтю на ресурсі mind.ua.

https://mind.ua/publications/20280222-nobelivska-istoriya-2024-chim-same-vidznachilisya-rok-zirki-institucionalizmu-daron-adzhemoglu-saj

Вона, на мою скромну думку, не тільки написана більш доступно для пересічного громадянина.
Тут ще й акцентується увага на несправедливості критики вибору нобелівського комітету.
Мовляв, дали премію авторам попсових книг про економіку.
В статті ж роз’яснюється, що автори - знані вчені-економісти і оцінювалися якраз їхні наукові статті і роботи, де попси немає.

І ще. Наприкінці статті дано посилання на інші популярні матеріали про нобелівку з економіки і я б радив звернути увагу на:

- Andrii Dligach https://www.pravda.com.ua/columns/2023/10/16/7424308/ (Андрій додає українського контексту і пояснює, чому пряме застосування нобелівських ідей до українських реалій навряд само по собі призведе до успіху)
- Yuriy Dyachenko, https://osvita.ua/blogs/93327/, який у блозі коротко розповідає про суть робіт нобелівських лауреатів.

Мені більше нічого додати, бо я в цьому всьому орієнтуюсь не краще за Маркусика, який вже спить.
Приємного читання.

Майте тиху ніч.

Коли історики описуватимуть розділ про реформу і стан науки в Україні в проміжку 2014-202... років, вони напевне неодноразово згадуватимуть прізвище Безвершенко.

Мені справді байдуже, чи здається цей абзац комусь дуже перебільшеним чи що я хочу Юлії - яку я знаю давно і добре - зробити комплімент.
Безвершенко не потребує моїх компліментів.

Тут справа в іншому - оскільки мені українська наука небайдужа, а героїня цього інтерв'ю була і є однією з ключових осіб в прийнятті купи рішень щодо траєкторії розвитку наукової сфери, створення та розбудови нових інституцій, написання та імплементації законодавства, то так і виходить, що з Юлею я дуже часто і упроджовж тривалих періодів перетинався, співпрацював і комунікував.

Був у перших рядах, так би мовити.

Від моменту, коли ми разом сиділи в Інституті теоретичної фізики та креативили Раду молодих вчених Відділення фізики і астрономії, через купу зустрічей з міністерством фінансів, комітетом з питань освіти, науки, інновацій, мітинги на вулицях і аж до її останнього візиту в Україну вже як керівниці напрямку роботи з Україною в Національній академії наук США - Юлія демонструвала свою доброчесність, фаховість і виключну сконцентрованість на досягненні результату.
(За рахунок першого і третього, до речі, вона здобула собі величезну кількість недоброзичливців, які хотіли, щоб воно ніби було по-новому, але щоб нічого не змінювалося).

Я дуже раджу цей матеріал.

І єдине, про що щиро шкодую - що Юля надзвичайно рідко виходить з публічною комунікацією щодо усього, що робиться, планується чи втілюється.

Скажу більше.
Якби не Безвершенко і ще невеличка когорта небайдужих до долі науки, в т.ч. в високих кабінетах - українські дослідники почували б себе ще гірше, ніж є зараз (хоча, куди вже сумніше...).

Посилання на інтерв'ю https://life.pravda.com.ua/society/vchena-yuliya-bezvershenko-v-ukrajini-ne-isnuye-ponyattya-kar-yeri-naukovcya-304329/.

Майте тиху ніч.
P.S. Фото зроблено під час Юліного візиту в Україну пару місяців тому. Ото у нас в руках - лоти з США для нашого майбутного мистецького розіграшу, аби збирати кошти на тачку для ЗСУ.

Мартін просто пішов вперед по потрісканому асфальту між старезних корпусів з червоної цегли. Деякі були вивернуті назовні потужними прильотами нашої арти, деякі - просто погорілі від вторинної детонації.
Пахло згарищем, мокрим залізом і осіннім листям.

- Альо… А тут були сапери? - кинув я вслід, - Макс, тут же саперів не було?

- Нє, не було, - задумливо сказав Музика і ми вдвох витріщилися, як Брест повільно, але впевнено суне до заводоуправління, видмухуючи синій дим, наче той паровоз. Звісно, традиційна цигарка вже була в роті.

Ми з Максом відпустили його метрів на сімдесят і повільно пішли слідом, підбадьорюючи один одного фразами на кшталт «у нас родини і діти, а він просто Брест».
За нагоди я зазирав у величезні темні розкриті ворота ангарів і в світлі проламів в дахах бачив погорілу бронетехніку, розкурочені вантажівки.
Довкола валялися речі росіян, які вони не встигли взяти при панічному відступі.

- Слухай, це ж вони тут ще й помінувати все могли…
- Та навряд. Бач, як тікали. Але, кхм… Побачимо, - Макс кивнув головою на маленьку фігуру Мартіна, який зупинився і роздивлявся якийсь розкурочений прилад, що вгруз у родючий український звільнений чорнозем.
———————————
- Ого, диви, тут цілий комлект форми, - гукнув Макс.
Я покинув величезну гільзу і обережно сунув на голос. Танкова позиція росіян на шляху з нізвідки в нікуди була сповнена купою артефактів, механізмів незрозумілого призначення, сухпаїв, капонірів.

- Агов, я повторюю, у нас спускає колесо! Ми пробили колесо! Зараз вечір! Нам ще їхати 100 кілометрів! Агов! - гукав нам Мартін від машини, яку ми лишили на дорозі.

Взагалі-то, ми зупинилися до вітру і зовсім випадково з‘ясували дві речі: у нас спускає заднє ліве (як потім було встановлено, ми його ушкодили скалкою міни), а також що поруч є щойно покинута позиція росіян.

- Диви, як він смішно стрибає довкола авто, - зашкірився я Максу, передаючи йому для ознайомлення стріляну гільзу якогось великого калібру.
- Ага, за колесо хвилюється. Хоч щось його в цій мандрівці бентежить. - усміхнувся у відповідь Музика, - Мартіне, іди до нас! Тут цікаво!
———————————-

Сьогодні у Мартин Брест День народження.
Важко описати цю людину в двох нарисах, але навіть вони щось про нього говорять.

Ще важче порахувати кількість людей, яких:
а) Мартін послав до біса.
б) Яким Мартін допоміг на всі гроші, зв‘язки і зусилля.

Фантастично глибока і самодостатня особистість, внесок якої у наш спротив росії історикам ще варто буде дослідити.

З Днем народження, Олеже Олександровичу (зараз читачі напружились, бо 99% не знають, що тебе звати саме так).
Будь здоровий і завжди дивись під ноги.

Дякую, що поруч.

Майте гарний день.

За шедевр дякую Сергій Мельничук.

Я думав, що це жарт.
Але я прямо зараз іду в ліс з ліхтариком збирати кольорове листя на завтра у садочок.
Це пост-алібі, щоб мене не прийняли за диверсанта і шукача закладок.

Ксенія Семенова має рацію: відкрийте вже хтось магазин з оціма всіма каштанами, шишками, листям.
Бізнес злетить так, шо я Вам гарантую.
Клієнтура щороку свіжа, нелякана, ладна на все.

Зате ми з друзями грибів сьогодні набрали.
Якби вчасно читав батьківський чат - збирав би листя.

Майте тиху ніч.
Я пішов.

Батько Року 2024.
Ідеальні розміри, колір, асортимент. Поки збирав, зрозумів, що двірники, що прибирають листя - то шкідники. Бачив якогось тіпа в балахоні теж з ліхтариком. Він непевно тримався на ногах, мабуть стомився шукати листя. Переходимо до процедури сушіння.

Ой, як добре написано.
Єдина Нобелівка-2024, про яку я нічого не публікував - з хімії.
А вона, на секундочку, дуже співзвучна Нобелівці з фізики, де присудили за машинне навчання і нейромережі.

Куншт класично випустив докладний, але нескладний і недовгий огляд по суті роботи трьох талановитих вчених, двоє з яких до хімії не мають жодного стосунку.
А чо б і ні.

За що люблю матеріали Куншта - вони не просто пробіглися галопом по штучному інтелекту AlphaFold, який допоміг передбачити білкові структури і конструювати їх в заданому вигляді.
Вони ще й не втомлюються пояснювати ази - що таке білок, амінокислота, ферменти, трансляції тощо.

Плюс тут же є і подкаст по цій премії, який можна послухати.

Посилання на статтю тут

https://kunsht.com.ua/articles/nobelivka-2024-khimiia-bilky-za-vukho-ta-tudy-de-sukho

Приємного перегляду.
Майте тихий вечір.

Це Катерина і Олена.
І дитина.
Як звати дитину - я поки не знаю, але вона лежить у мене на балконі.
Факт у тому, що коли "братика" цього малюка відправляли замовнику Новою поштою, то працівники пошти викликали поліцію і експертів-криміналістів, щоб ті підтвердили, що то ... лялька.
Я зараз ніде не пожартував.

Так-так.
Це - лялька.
Настільки якісно зроблена, що вона а) м'якенька б) з вогником в очах в) на пальцях і ніжках видно кожну складочку, нігтики, судинки г) їй постійно хочеться витерти шмарклі д) коли люлька з лялькою стояла на СТО, то механіки працювали тихіше, намагаючись не турбувати малого.

Олена - фантастично відома у вузьких колах майстриня, яка робить ці шедеври і прикладає до них свій сертифікат, який запевняє в автентичності ручної роботи.
Так, Олена подарувала нам на проєкт одну ляльку, щоб ми її розіграли і придбали тачку на ЗСУ.

Ну, і Катерина.
Катерина по класиці жанру української народної мудрості - ночей не доспала.
Катерина вночі кілька місяців поспіль вишивала хрестиком.
Терпляче, ниточка за ниточкою, вона створила для нашого з Мартин Брест проєкту вже другий рушник, аби ми його теж розіграли і придбали тачку на ЗСУ.

Я не знаю, коли Катерина то встигала робити, бо ж вони на пару з Оленою на кухнях регулярно паяють ще й фпв-дрони.

Сталеві дівчата непростих часів відстоювання української незалежності.

Я це все до чого пишу.
У нас скоро аукціон "Мистецький".
Отой, де будуть розписані скрині від артилерійських зарядів, тубуси, гільзи, мозаїка тощо.
Детально можна почитати тут https://news.1rj.ru/str/mouselab/7040

Стежте за новинами.
Ще кілька анонсів цікавючих лотів і стартуємо.

Майте тиху ніч.

P.S. Коли настає ніч, я ляльку про всяк випадок накриваю простирадлом. Не купаю після 18. І не годую. Коли йду з хати - лишаю на підлозі навпроти вхідних дверей.

Сьогодні вранці віз Марка в садочок, обмірковував побачене в лобове скло і, мені здається, що я відкрив у собі візіонера. Причому візіонера такого, який узрів чудову бізнес-можливість.

Уявіть собі місто, в якому на стовпах в спеціальних кошиках сидять люди і стежать за трафіком.
Можна платити їм якусь мінімалку і брати на роботу хоч пенсіонерів, хоч інтровертів, загалом всіх охочих.
У кожного в руках фотоапарат і блокнот.

Тепер така картина: вранішній затор, всі повільно тягнуться у двох смугах, терпляче очікуючи на якийсь далекий зелений сигнал світлофора. Аж тут проноситься натурально табун унікумів у смузі громадського транспорту. Інколи цей табун теж гальмує, бо ж треба врешті об'їхати автобус чи тролейбус, він вклинюється в основний потік, загальмовуючи і так повільний рух.
І несеться далі.
Так от ця спеціальна людина в кошику фотографує порушників і швидко записує номери в блокнот. Ну, мало лі, на фото не дуже буде видно.

Або ще ситуація.
Знову тягнучка по двом смугам, але по узбіччю проносяться унікуми.
Треба вже 2-3 людини в кошиках, рознесені уздовж дороги метрів на 500-700, які будуть таких фотографувати.
Якщо одне й те саме авто на 2-3 фотографіях і 2-3 записах в блокноті, то це точно означає, шо унікум не зупинявся до вітру, а тупо валив по узбіччю.

Чи ще.
Поворот, чітко означений знаками. Типу тільки з цієї смуги (чи двох смуг) ліворуч/праворуч і кілька смуг прямо. Унікуми ж несуться по смугам прямо і влізають в поворотні смуги в самому кінці, гальмуючи весь трафік.
Знову садимо людину в кошику на стовпі з фотоапаратом і блокнотом.

Ще.
Перехрестя.
Не встиг унікум до кінця зеленого проїхати перехрестя, заблокував поперечний рух - людина в кошику фотографує і записує номер.

Або кошик біля пішохідного переходу. Людина розпізнає, що гомосапієнс ступив ногою на зебру і записує в блокнот номер авто, що після цього пронеслося перед пішоходом.

Та мільйон таких ситуацій можна обміркувати.

В чому бізнес-модель? - спитаєте Ви.
Як тут заробити купу грошей?
Відповідаю.

Потім всі ці фото і листочки з блокнотів збираються разом якимось спеціальним органом, що має стежити за правопорядком, і унікумам розсилаються штрафи.
Потік грошей буде неймовірний, бо унікумів лише на одному проспекті лише в одному проміжку за 10 хвилин я нарахував під півсотні.

Причому ж ефективність моделі можна суттєво підвищити.
Існує легенда, що десь є інопланетні технології, які дозволяють людей в кошиках і фотоапарати замінити на спеціальні електронні пристрої з оптичною лінзою, а блокнотики - на спеціальну електронно-обчислювальну машину, що автоматично по номеру авто може встановити власника.
Тобто навіть кошики не треба вішати і мінімальну зарплату не треба платити.

Тема вигідна усьому суспільству, бо купа людей через унікумів втрачають час і даремно палять бензин в заторах і тягнучках, які були б менші, якби всі рухалися в одному ламінарному потоці.

Тема вигідна і бюджету.
Ці б кошти можна було спрямувати директивно на Збройні сили.
І тоді виходить взагалі дуже патріотично - бачиш, як хтось мчить по смузі громадського транспорту, то вже не називаєш його йолопом, а з гордістю в серці усвідомлюєш, що людина - донатор і підтримує ЗСУ.
Дуже поспішаєш?
От реально нижній клапан притискає чи кактус забув полити? Донать на ЗСУ і вперед!

Але є нюанс.
Очевидно, що роками в місті це нафіг нікому не треба.
Тому друга частина бізнес-плану полягає в тому, що вся ця система з кошиками і електронними пристроями має бути не бюджетна, а приватна.
Тобто всім цим займатиметься якийсь ФОП чи ТОВ, записаний, наприклад, на заступника мера, у якого родичам і друзям треба ще купити квартир-будинків-елітних авто.
Я Вам гарантую, що Ви навіть не встигнете оком кліпнути, як всюди все буде увішано камерами.
Доведено історією з ціма спеціальними колісницями, що мають кран і вивозять неправильно запарковані в центрі машини.
(так, є проблема, що за межами центру вони майже не працюють, бо різко зростають витрати, а кількість йолопів в центрі - нескінченна, але то нюанси. Плюс, ясно, що ТОВ отримуватиме певний відсоток, а не все піде на ЗСУ, але зараз ЗСУ з

унікумів не отримує взагалі нічого).

Загалом, пропадає в мені бізнесмен, філантроп та поборник урбанізму.

Якщо ж серйозно, навіть в тому апокаліпсисі, на який перетворився трафік в Києві, можна було б легко додати ладу.
І мова якраз не йде про створення відеокамерного концтабору.
Ніякий анархіст чи лібертаріанець не їздить на червоне світло, бо законам фізики при пружному чи непружному зіткненні глибоко по барабану, наскільки ти вільна особистість і які у тебе є права бути громадянином світу.
Подушка просто стріляє в твоє начитане світле обличчя, а підголовник просто рятує шию від травми.

Так і тут.
Або повільно, але впевнено, їдуть всі, або ж і далі стоїмо в фантастичних заторах, гортаючи книгу про юних атлантів та успішний успіх.

В коментарі запрошуються всі прихильники ідей "нафіга набудували стільки смуг для громадського транспорту", "в місті мало розв'язок", "нащо ті обмеження швидкості", "приберіть наземні пішохідні переходи", "автор - мудак, купі собі машину/котись на своєму велосипеді" та інша фауна.

Вибачте, просто накипіло.

Майте гарний день.

P.S. Завдяки Вам ремонтуємо повнопривідний течик для 38-ї бригади. Дякую.

Чим більше живу на цьому світі, тим більше розумію, що єдині дві речі, в які можна інвестувати в нашій країні і які в тебе ніхто та ніколи не забере - це знання і щеплення від хвороб (хоча Альцгеймер з першим пунктом би посперечався).

З цієї логіки ми із дружиною робимо все від нас залежне, аби Марк не просто отримав всі календарні щеплення, а взагалі всі-всі-всі, до яких ми можемо дотягнутися в Україні як фізично, так і суто з фінансових спроможностей.

Відверто скажу, що особисто для себе на той самий Превенар чи Бексеро гроші жмотимо, але може на новий рік варто буде зробити одне одному такий чудовий подарунок під ялинку.

Тим часом, Daria Ozerna простою та зрозумілою мовою пояснює, хто і чому в нашій країні мають обов'язково вакцинуватися окрім дітей: наші славетні воїни.

Так-так, окрім пошуку у магазинах військового спорядження плит полегше, курток покраще, взуття позручніше, їм би варто пробігтися по списку Дарії і за першої нагоди гарантовано себе позбавити якщо і не можливості захворіти, але ускладнень - так 100%.

Перелік буде корисний і решті свідомих людей.
Зберігайте його собі десь, щоб не згубився.

В коментарі запрошуються адепти "в мене діти невакциновані і здоровіші за вакцинованих", "у ваших вакцинах ртуть і клітини мертвих дітей", "скільки ти отримуєш відсотків від фармакологічної мафії".

Майте гарний день.

"ЩЕПЛЕННЯ ПЕРЕД МОБІЛІЗАЦІЄЮ
(пост з мого ТГ каналу https://news.1rj.ru/str/OzernaHealth)
Не думаю, що набереться бодай 100 людей, які в лавах ЗСУ вважають смерть від менінгіту чи пневмонії ймовірною. Але така ймовірність є - при чому навіть не треба брати участі в бойових діях. Все може початися і закінчиться під час БЗВП.
Чи треба (ясно що треба) робити щеплення і які, якщо ви збираєтеся мобілізуватися чи вже в строю?
1. Ревакцинація від ковід-19.
Полегшити перебіг і зменшити шанс заразити всіх інших - нормальна причина вакцинуватися. З постковідом просто ходити важко, а з амуніцією - тим паче.
Навіть МОЗ в серпневому наказі сказав, що військовослужбовці, вчителі і лікарі мають високий ризик заразитися, тож мають робити +1 дозу кожні 6-12 місяців. Через Helsi вже не записатися - телефонуйте в місцеві амбулаторії / ЦПМСД і питайте, чи є вакцина та записуйтеся.
Ми сьогодні зробили (Київ)
2. Сезонна вакцинація від грипу.
Жовтень - божоле нуво ще нема, а вакцина від грипу має бути.
Біль в усьому тілі, гарячка і ускладнення, + хворі побратими й посестри - сумнівне задоволення. Торік обіцяли, що вакцинуватимуть військових від грипу безоплатно. Щоправда, почалися ці розмови аж в січні, і вакцинувати хотіли по штабах, а не окопах.
Купити в аптеці і вколоти в начмеда, сімейного лікаря, безпосередньо в аптеці, якщо таке буде - норм варіант. Вартість вакцини - 3 пачки цигарок, чи 5 таких собі лате (я ні те, ні друге не беру, але популярність очевидна)
3. Пневмококова інфекція.
Це ті зарази, які викликають запалення легень і можуть давати отіт. Часи, коли пневмонію можна було полікувати умовним пеніциліном, давно минули. Нині бактерії стійкі до купи антибіотиків, і не факт, що потрібний антибіотик буде у вашій частині чи в начмеда. Не факт, що він буде в приватній клініці в центрі Києва, на жаль.
2300 - 2800, якщо брати в аптеці. Зате достатньо однієї дози. Превенар 13
4. Менінгококова інфекція
Те, від чого помер Оскар Вайлд.
Рідкісна, на щастя, але страшна річ - часто людина помирає за добу від початку симптомів, або видужує, але має вади слуху, вчиться ходити наново і так далі.
Вакцинуватися проти цього англомовні джерела радять всім, хто живе у військових частинах, таборах для біженців, тюрмах та інших місцях компактного проживання.
В нас про цю інфекцію якось поки немодно говорити, бо вакцина недешева (1300 десь), її "другої частини" - від решти штамів - в Україні вважайте, що немає, а про смертельні випадки інформацію не виносять за стіни установ, де вони стаються.
Менактра
UPD В аптеках вже є у продажу Бексеро - друга частина вакцинації від менінгококів. В клініках були черги до кінця року, але можна спробувати піти шляхом аптека-щеплення. Після цієї вакцини -