Гм… Кілька днів чекав на появу якогось притомного матеріалу, щоб почитати про Нобелівку з економіки.
І, знаєте, недарма.

По-перше, Куншт традиційно викотив лонгрід про дослідження Асемоґлу, Робінсона і Джонсона.
Матеріал цінний тим, що він прекрасно демонструє - на яку кількість робіт та ідей спиралися лауреати перш ніж докумекати до «вузьких коридорів», екстрактивних та інклюзивних інститутів тощо.

https://kunsht.com.ua/articles/nobelivka-2024-ekonomika-chomu-natsiyi-zanepadaiut

Однак я також хочу звернути Вашу увагу на статтю на ресурсі mind.ua.

https://mind.ua/publications/20280222-nobelivska-istoriya-2024-chim-same-vidznachilisya-rok-zirki-institucionalizmu-daron-adzhemoglu-saj

Вона, на мою скромну думку, не тільки написана більш доступно для пересічного громадянина.
Тут ще й акцентується увага на несправедливості критики вибору нобелівського комітету.
Мовляв, дали премію авторам попсових книг про економіку.
В статті ж роз’яснюється, що автори - знані вчені-економісти і оцінювалися якраз їхні наукові статті і роботи, де попси немає.

І ще. Наприкінці статті дано посилання на інші популярні матеріали про нобелівку з економіки і я б радив звернути увагу на:

- Andrii Dligach https://www.pravda.com.ua/columns/2023/10/16/7424308/ (Андрій додає українського контексту і пояснює, чому пряме застосування нобелівських ідей до українських реалій навряд само по собі призведе до успіху)
- Yuriy Dyachenko, https://osvita.ua/blogs/93327/, який у блозі коротко розповідає про суть робіт нобелівських лауреатів.

Мені більше нічого додати, бо я в цьому всьому орієнтуюсь не краще за Маркусика, який вже спить.
Приємного читання.

Майте тиху ніч.

Коли історики описуватимуть розділ про реформу і стан науки в Україні в проміжку 2014-202... років, вони напевне неодноразово згадуватимуть прізвище Безвершенко.

Мені справді байдуже, чи здається цей абзац комусь дуже перебільшеним чи що я хочу Юлії - яку я знаю давно і добре - зробити комплімент.
Безвершенко не потребує моїх компліментів.

Тут справа в іншому - оскільки мені українська наука небайдужа, а героїня цього інтерв'ю була і є однією з ключових осіб в прийнятті купи рішень щодо траєкторії розвитку наукової сфери, створення та розбудови нових інституцій, написання та імплементації законодавства, то так і виходить, що з Юлею я дуже часто і упроджовж тривалих періодів перетинався, співпрацював і комунікував.

Був у перших рядах, так би мовити.

Від моменту, коли ми разом сиділи в Інституті теоретичної фізики та креативили Раду молодих вчених Відділення фізики і астрономії, через купу зустрічей з міністерством фінансів, комітетом з питань освіти, науки, інновацій, мітинги на вулицях і аж до її останнього візиту в Україну вже як керівниці напрямку роботи з Україною в Національній академії наук США - Юлія демонструвала свою доброчесність, фаховість і виключну сконцентрованість на досягненні результату.
(За рахунок першого і третього, до речі, вона здобула собі величезну кількість недоброзичливців, які хотіли, щоб воно ніби було по-новому, але щоб нічого не змінювалося).

Я дуже раджу цей матеріал.

І єдине, про що щиро шкодую - що Юля надзвичайно рідко виходить з публічною комунікацією щодо усього, що робиться, планується чи втілюється.

Скажу більше.
Якби не Безвершенко і ще невеличка когорта небайдужих до долі науки, в т.ч. в високих кабінетах - українські дослідники почували б себе ще гірше, ніж є зараз (хоча, куди вже сумніше...).

Посилання на інтерв'ю https://life.pravda.com.ua/society/vchena-yuliya-bezvershenko-v-ukrajini-ne-isnuye-ponyattya-kar-yeri-naukovcya-304329/.

Майте тиху ніч.
P.S. Фото зроблено під час Юліного візиту в Україну пару місяців тому. Ото у нас в руках - лоти з США для нашого майбутного мистецького розіграшу, аби збирати кошти на тачку для ЗСУ.

Мартін просто пішов вперед по потрісканому асфальту між старезних корпусів з червоної цегли. Деякі були вивернуті назовні потужними прильотами нашої арти, деякі - просто погорілі від вторинної детонації.
Пахло згарищем, мокрим залізом і осіннім листям.

- Альо… А тут були сапери? - кинув я вслід, - Макс, тут же саперів не було?

- Нє, не було, - задумливо сказав Музика і ми вдвох витріщилися, як Брест повільно, але впевнено суне до заводоуправління, видмухуючи синій дим, наче той паровоз. Звісно, традиційна цигарка вже була в роті.

Ми з Максом відпустили його метрів на сімдесят і повільно пішли слідом, підбадьорюючи один одного фразами на кшталт «у нас родини і діти, а він просто Брест».
За нагоди я зазирав у величезні темні розкриті ворота ангарів і в світлі проламів в дахах бачив погорілу бронетехніку, розкурочені вантажівки.
Довкола валялися речі росіян, які вони не встигли взяти при панічному відступі.

- Слухай, це ж вони тут ще й помінувати все могли…
- Та навряд. Бач, як тікали. Але, кхм… Побачимо, - Макс кивнув головою на маленьку фігуру Мартіна, який зупинився і роздивлявся якийсь розкурочений прилад, що вгруз у родючий український звільнений чорнозем.
———————————
- Ого, диви, тут цілий комлект форми, - гукнув Макс.
Я покинув величезну гільзу і обережно сунув на голос. Танкова позиція росіян на шляху з нізвідки в нікуди була сповнена купою артефактів, механізмів незрозумілого призначення, сухпаїв, капонірів.

- Агов, я повторюю, у нас спускає колесо! Ми пробили колесо! Зараз вечір! Нам ще їхати 100 кілометрів! Агов! - гукав нам Мартін від машини, яку ми лишили на дорозі.

Взагалі-то, ми зупинилися до вітру і зовсім випадково з‘ясували дві речі: у нас спускає заднє ліве (як потім було встановлено, ми його ушкодили скалкою міни), а також що поруч є щойно покинута позиція росіян.

- Диви, як він смішно стрибає довкола авто, - зашкірився я Максу, передаючи йому для ознайомлення стріляну гільзу якогось великого калібру.
- Ага, за колесо хвилюється. Хоч щось його в цій мандрівці бентежить. - усміхнувся у відповідь Музика, - Мартіне, іди до нас! Тут цікаво!
———————————-

Сьогодні у Мартин Брест День народження.
Важко описати цю людину в двох нарисах, але навіть вони щось про нього говорять.

Ще важче порахувати кількість людей, яких:
а) Мартін послав до біса.
б) Яким Мартін допоміг на всі гроші, зв‘язки і зусилля.

Фантастично глибока і самодостатня особистість, внесок якої у наш спротив росії історикам ще варто буде дослідити.

З Днем народження, Олеже Олександровичу (зараз читачі напружились, бо 99% не знають, що тебе звати саме так).
Будь здоровий і завжди дивись під ноги.

Дякую, що поруч.

Майте гарний день.

За шедевр дякую Сергій Мельничук.

Я думав, що це жарт.
Але я прямо зараз іду в ліс з ліхтариком збирати кольорове листя на завтра у садочок.
Це пост-алібі, щоб мене не прийняли за диверсанта і шукача закладок.

Ксенія Семенова має рацію: відкрийте вже хтось магазин з оціма всіма каштанами, шишками, листям.
Бізнес злетить так, шо я Вам гарантую.
Клієнтура щороку свіжа, нелякана, ладна на все.

Зате ми з друзями грибів сьогодні набрали.
Якби вчасно читав батьківський чат - збирав би листя.

Майте тиху ніч.
Я пішов.

Батько Року 2024.
Ідеальні розміри, колір, асортимент. Поки збирав, зрозумів, що двірники, що прибирають листя - то шкідники. Бачив якогось тіпа в балахоні теж з ліхтариком. Він непевно тримався на ногах, мабуть стомився шукати листя. Переходимо до процедури сушіння.

Ой, як добре написано.
Єдина Нобелівка-2024, про яку я нічого не публікував - з хімії.
А вона, на секундочку, дуже співзвучна Нобелівці з фізики, де присудили за машинне навчання і нейромережі.

Куншт класично випустив докладний, але нескладний і недовгий огляд по суті роботи трьох талановитих вчених, двоє з яких до хімії не мають жодного стосунку.
А чо б і ні.

За що люблю матеріали Куншта - вони не просто пробіглися галопом по штучному інтелекту AlphaFold, який допоміг передбачити білкові структури і конструювати їх в заданому вигляді.
Вони ще й не втомлюються пояснювати ази - що таке білок, амінокислота, ферменти, трансляції тощо.

Плюс тут же є і подкаст по цій премії, який можна послухати.

Посилання на статтю тут

https://kunsht.com.ua/articles/nobelivka-2024-khimiia-bilky-za-vukho-ta-tudy-de-sukho

Приємного перегляду.
Майте тихий вечір.

Це Катерина і Олена.
І дитина.
Як звати дитину - я поки не знаю, але вона лежить у мене на балконі.
Факт у тому, що коли "братика" цього малюка відправляли замовнику Новою поштою, то працівники пошти викликали поліцію і експертів-криміналістів, щоб ті підтвердили, що то ... лялька.
Я зараз ніде не пожартував.

Так-так.
Це - лялька.
Настільки якісно зроблена, що вона а) м'якенька б) з вогником в очах в) на пальцях і ніжках видно кожну складочку, нігтики, судинки г) їй постійно хочеться витерти шмарклі д) коли люлька з лялькою стояла на СТО, то механіки працювали тихіше, намагаючись не турбувати малого.

Олена - фантастично відома у вузьких колах майстриня, яка робить ці шедеври і прикладає до них свій сертифікат, який запевняє в автентичності ручної роботи.
Так, Олена подарувала нам на проєкт одну ляльку, щоб ми її розіграли і придбали тачку на ЗСУ.

Ну, і Катерина.
Катерина по класиці жанру української народної мудрості - ночей не доспала.
Катерина вночі кілька місяців поспіль вишивала хрестиком.
Терпляче, ниточка за ниточкою, вона створила для нашого з Мартин Брест проєкту вже другий рушник, аби ми його теж розіграли і придбали тачку на ЗСУ.

Я не знаю, коли Катерина то встигала робити, бо ж вони на пару з Оленою на кухнях регулярно паяють ще й фпв-дрони.

Сталеві дівчата непростих часів відстоювання української незалежності.

Я це все до чого пишу.
У нас скоро аукціон "Мистецький".
Отой, де будуть розписані скрині від артилерійських зарядів, тубуси, гільзи, мозаїка тощо.
Детально можна почитати тут https://news.1rj.ru/str/mouselab/7040

Стежте за новинами.
Ще кілька анонсів цікавючих лотів і стартуємо.

Майте тиху ніч.

P.S. Коли настає ніч, я ляльку про всяк випадок накриваю простирадлом. Не купаю після 18. І не годую. Коли йду з хати - лишаю на підлозі навпроти вхідних дверей.

Сьогодні вранці віз Марка в садочок, обмірковував побачене в лобове скло і, мені здається, що я відкрив у собі візіонера. Причому візіонера такого, який узрів чудову бізнес-можливість.

Уявіть собі місто, в якому на стовпах в спеціальних кошиках сидять люди і стежать за трафіком.
Можна платити їм якусь мінімалку і брати на роботу хоч пенсіонерів, хоч інтровертів, загалом всіх охочих.
У кожного в руках фотоапарат і блокнот.

Тепер така картина: вранішній затор, всі повільно тягнуться у двох смугах, терпляче очікуючи на якийсь далекий зелений сигнал світлофора. Аж тут проноситься натурально табун унікумів у смузі громадського транспорту. Інколи цей табун теж гальмує, бо ж треба врешті об'їхати автобус чи тролейбус, він вклинюється в основний потік, загальмовуючи і так повільний рух.
І несеться далі.
Так от ця спеціальна людина в кошику фотографує порушників і швидко записує номери в блокнот. Ну, мало лі, на фото не дуже буде видно.

Або ще ситуація.
Знову тягнучка по двом смугам, але по узбіччю проносяться унікуми.
Треба вже 2-3 людини в кошиках, рознесені уздовж дороги метрів на 500-700, які будуть таких фотографувати.
Якщо одне й те саме авто на 2-3 фотографіях і 2-3 записах в блокноті, то це точно означає, шо унікум не зупинявся до вітру, а тупо валив по узбіччю.

Чи ще.
Поворот, чітко означений знаками. Типу тільки з цієї смуги (чи двох смуг) ліворуч/праворуч і кілька смуг прямо. Унікуми ж несуться по смугам прямо і влізають в поворотні смуги в самому кінці, гальмуючи весь трафік.
Знову садимо людину в кошику на стовпі з фотоапаратом і блокнотом.

Ще.
Перехрестя.
Не встиг унікум до кінця зеленого проїхати перехрестя, заблокував поперечний рух - людина в кошику фотографує і записує номер.

Або кошик біля пішохідного переходу. Людина розпізнає, що гомосапієнс ступив ногою на зебру і записує в блокнот номер авто, що після цього пронеслося перед пішоходом.

Та мільйон таких ситуацій можна обміркувати.

В чому бізнес-модель? - спитаєте Ви.
Як тут заробити купу грошей?
Відповідаю.

Потім всі ці фото і листочки з блокнотів збираються разом якимось спеціальним органом, що має стежити за правопорядком, і унікумам розсилаються штрафи.
Потік грошей буде неймовірний, бо унікумів лише на одному проспекті лише в одному проміжку за 10 хвилин я нарахував під півсотні.

Причому ж ефективність моделі можна суттєво підвищити.
Існує легенда, що десь є інопланетні технології, які дозволяють людей в кошиках і фотоапарати замінити на спеціальні електронні пристрої з оптичною лінзою, а блокнотики - на спеціальну електронно-обчислювальну машину, що автоматично по номеру авто може встановити власника.
Тобто навіть кошики не треба вішати і мінімальну зарплату не треба платити.

Тема вигідна усьому суспільству, бо купа людей через унікумів втрачають час і даремно палять бензин в заторах і тягнучках, які були б менші, якби всі рухалися в одному ламінарному потоці.

Тема вигідна і бюджету.
Ці б кошти можна було спрямувати директивно на Збройні сили.
І тоді виходить взагалі дуже патріотично - бачиш, як хтось мчить по смузі громадського транспорту, то вже не називаєш його йолопом, а з гордістю в серці усвідомлюєш, що людина - донатор і підтримує ЗСУ.
Дуже поспішаєш?
От реально нижній клапан притискає чи кактус забув полити? Донать на ЗСУ і вперед!

Але є нюанс.
Очевидно, що роками в місті це нафіг нікому не треба.
Тому друга частина бізнес-плану полягає в тому, що вся ця система з кошиками і електронними пристроями має бути не бюджетна, а приватна.
Тобто всім цим займатиметься якийсь ФОП чи ТОВ, записаний, наприклад, на заступника мера, у якого родичам і друзям треба ще купити квартир-будинків-елітних авто.
Я Вам гарантую, що Ви навіть не встигнете оком кліпнути, як всюди все буде увішано камерами.
Доведено історією з ціма спеціальними колісницями, що мають кран і вивозять неправильно запарковані в центрі машини.
(так, є проблема, що за межами центру вони майже не працюють, бо різко зростають витрати, а кількість йолопів в центрі - нескінченна, але то нюанси. Плюс, ясно, що ТОВ отримуватиме певний відсоток, а не все піде на ЗСУ, але зараз ЗСУ з