А я ж казав.
Я ж казав, що є хороші новини.
Завдяки Вам ми не просто передали 55-ту автівку у Сили оборони.
Вона вже певний час успішно виконує задачі Військово-морських сил.
Так-так, отой човен на фото не для краси.

Чесно кажучи, це на даний момент був найскладніший запит із військ до нас з Мартин Брест (ну, за виключенням Ніссана Патрол 1989 року випуску :) ).
Не знаю, як великі фонди вивозять вживану бронетехніку чи вантажівки, але...
Ми-то шо зазвичай возимо?
Ну, пікапи, джипи, монопривідні чи повнопривідні буси, хетчбеки та усосані москвичі.
Знаємо все те, як облуплене - роздатки, мости, особливості двигунів, 4-5 циліндрів, кардани, турбіни.

А тут запит: великий задньопривідний бус, найважчий і найбільший в своєму класі. Плюс нюанси по переробці.
Цікаві такі нюанси...
Ми довго радилися, теревенили і таки погодилися.

Цей величезний Renault Master L4H3, що отримав номер 54/42 та жартівливу назву Батискаф, нам у Польщі по ціні роздовбаного течика знайшов Taras Herasymchuk, за що ми йому дуже вдячні.
Тачка доїхала до Києва своїм ходом, але між "доїхала своїм ходом" і "придатна до передачі у війська" - величезна різниця.
Машина наперед мала проблеми із мостом, карданами, маховиком і зчепленням (власне, тому ми її дешево і купили), тому механікам довелося нормально повозитися, щоб поставити машину на хід.
Далі класика - форсунки, турбіна, електрика, всі гальма і т.д.

Ми із Вами впоралися.
І одного чудового дня пані Катерина (на фото. Не знаю, як прізвище, на жаль) перегнала цього красеня до моря.
За що їй спасибі.

Дякую усім Вам.
Плюс подяка Sergiy Grishyn та Александр Барабошко за документальний супровід машини.
Yevhenii Movchaniuk, традиційно дякую за комплект ключів.
Хлопцям вони знадобляться не тільки для того, щоб машину крутити, а й безколісну техніку :)

І це не всі хороші новини цього тижня.
Почуємось.

Майте тиху ніч.

Базово, той, хто не їздив на Фіат Регата 1986-го року випуску - той не бачив життя.
Не вдихав на повні груди запах чесного бензинового, не спаскудженого екологічними нормами вихлопа.
Не тис з усієї сили на гальма без оціх усіх ваших підсилювачів.
Не крутив кермо, яке неможливо провернути одним пальцем.
Не заводився з підсосом.
Ви ж знаєте, що таке підсос?

Мене Регата не те, щоб лякала, бо нашою з дружиною першою машиною був Поло 1987-го року народження, але я таки покликав з собою на операцію «Телепортація» Оксана Бондарь.

Воно ж як, коли ти волонтер?
Твій мозок постійно шукає можливості допомогти Армії.
Сергій Сергійович Saigon віддає шини? Зашлемо їх в 5 ОШБр.
(Кстаті, гляньте у Сергій Сергійовича, він там книги додруковує. Можна придбать. Книги хороші, товсті, цікаві. Я не читав).

Олександр Рудоманов пише пост, що треба сіді-диски? На тобі, Саша, допис у соцмережах, іди на пошту і забирай коробки з сотнями дисків, що збирало пів України.

Так і тут.
Вадим Зінчук послужив на Регаті, знайшов щось більш корисне, а Фіат запропонував нам забрати під ремонт, щоб потім тачку передати назад у війська.

А ми шо?
Ми ж забрали.
Відвезли до Сергій Третьяк на переварку в Ірпінь.
Дорогою погодували безпритульного кота.

Хто не був волонтером - не бачив життя.

Бо де іще можна кататися на Регаті, у якої тече бензобак і не працюють двірники, купувати в Польщі черговий пікап на ЗСУ і розмірковувати, якому підрозділу краще передати хімічні грілки, які оказією поцупив у Oksana Podlyachuk.

Дякуємо Вам усім за підтримку.
Свій біляш вимагайте у рудоманова самі.
Я свій поклав йому ж на дєпозіт. Він за рік обіцяв два біляша.

Мартин Брест, коли Регату доварять - обкатуватимеш її ти.
Все ж, ти - ветеран, УБД, тебе жізнь для цього народила.
Янгола тобі на плечі.

Шановні, прорвемось.

Майте тиху ніч.

Шановні, дякую.
Не від себе. Від 112 бригади ТрО.
Ви їм отаку тачку придбали - Ford Ranger 3.0 на механіці.
По нашому літочисленню - 61/42.

А ще оцей красень - повнопривідний Volkswagen Transporter 58/42 - сьогодні успішно пройшов обкатку під дбайливим управлінням Evhen Zborowski.

Ми навіть не посадили його на вісі і не кликали Мартин Брест з тросом.

Taras Herasymchuk, дяка за підбір обох пєпєлаців.

Шановні, дякую Вам за системну підтримку.

Майте тихий вечір.

Шановні, в десяти європейських країнах - Бельгії, Чехії, Угорщині, Нідерландах, Італії, Молдові, Польщі, Словенії, Іспанії та Україні - відбудеться космічний хакатон від Європейської Комісії - 8th CASSINI Hackathon: EU Space for Defence and Security | UKRAINE

Головна тематика хакатону - EU Space for Defence and Security.
Приз - 5000 євро і 6-місячна програма наставництва від експертів.

Розумні студенти і викладачі, на мою думку, мусять звернути увагу на цю можливість, особливо якщо це специ в аерокосмічній сфері, кібербезпеці, програмісти, тру-технарі тощо.
Адже виклики, які запропонують долати учасникам хакатону, такі:
1. Покращення оборони та безпеки за допомогою геопросторової розвідки.�
2. Використання безпілотних дронів для оборонних і безпекових операцій.
3. Орбітальна безпека: уникнення зіткнень.
У мене складається враження, що українська команда, яка поїде на європейський етап, може сильно здивувати своїх європейських колег, враховуючи наші сумні реалії, які вимагають щоденної креативності та долання неможливого.

Деталі і реєстрація тут, але пам'ятайте, що дедлайн - 15 листопада.
З усіма питаннями Ви можете звернутися до Juliya Liakhovych.
Збирайте команду і в добру путь.
І так, якщо є можливість показати цю новину профільним спільнотам чи зацікавленим - буду дуже вдячний.

Майте гарний день.

Знаєте, за що я люблю публікації Олександра?
Оці от про надзвичайних корупціонерів та зрадників, які зі скандалами потрапляють в топи новин, застінки СБУ/ДБР, або просто тікають з країни?
Всі іще бігають по колу і кричать "як же так вийшло? ой, а хто це наробив? як така тварюка могла бути народним обранцем-прокурором-СБУшником (потрібне підкреслити)?"
Саша просто бере будь-якого скандального персонажа - типу Андрія Одарченка, слуги народу, що втік в Румунію - і за допомогою гугла розкриває нам пєрсонажа вглубь і вшірь.

І виявляється, що нинішні надзвичайні історії про корупцію, рейдерство, зраду Батьківщини - завжди починалися з чогось не дуже значного.
Купа маленьких звичайних історій про непокаране зло перетворилися на Зло з великої літери Z.

Підпишіться на Сашу.
Інколи читаю його міні-розслідування і волосся дибки стає.

І, так.
Тут тема напряму стосується науки, освіти і Державного біотехнологічного університету, колектив якого вітає гниду з Днем народження.

Майте тихий вечір.

Пост Олександра Бурлаки

"Тут дехто дивується, що колектив Державного біотехнологічного університету вітає Андрія Одарченка із днюхою. Того самого "слугу народу" Одарченка, який давав хабаря Мустафі Наєму, а потім втік до Румунії.
З приводу усього цього я вирішив копнути Одарченка глибше і викопав таке... коротше не про ДБТУ буде цей довгий пост.
Жив собі у СРСР звичайний радянський викладач Микола Одарченко. У 1969 оці закінчив Харківський інститут харчування та торгівлі і там і залишився працювати. За 20 років подолав шлях від асистента до декана новоствореного факультету товарознавства, а зі здобуттям незалежності Україною він ще й кфедру безпеки чогось там заснував.
Все у миколи було добре, підростали двоє синів, Дмитро та Андрій, що народилися з різницею у рік. І так вже сталося, що обидва вони закінчили той самий факультет , де деканом був їхній батько. 1999 та 2000 рік, питань до того, наскільки це морально, законно чи академічно доброчесно ніхто не задавав.
У 2003 році Дмитро та Андрій майже одночасно захищають кандидатські дисертації, причому у тому ж таки Універститері (чи біс його знає, тоді ще мабуть Академії, це абсолютно). Роботи їхні повёязані із управлінням якістю харчових продуктів та їх консервацією.
25 та 26 років. Таланти! І скажіть тільки, що батько, який все ще займав посаду декана має тут якесь значення. Захистившись, хлопці починають працювати на різних кафедрах цього ж факультету. Стають доцентами, все як треба.
У 2011 році Микола Одарченко, якому на той момент вже виповнювався 71 рік вирішує, що досить з нього керування фвкультетом. 22 роки на посаді. Від Горбачова до Януковича безперервно працював.
Але ж передати треба комусь гідному. І така людина знаходиться — його молодший син Андрій. При цьому зовсім з університету Микола Одарченко не йде — лишається професором на кафедрі.
Революцію гідності сімёя переживає гідно на своїх місцях. Брати захищають докторські дисертації. Дмитро стає професором (на той момент йому ще не було і 40), а Андрій так і лишається простим деканом.
Ну, точніше не зовсім простим. Бо починаючи десь з 2017-2018 років ми можемо відстежити статки родини і треба сказати, що вона не бідувала. Вже на той момент у власності братів було кілька фірм, які займалися нерухомістю: самі арендували, здавали, використовували, гаражний кооператив і тому подібне.
Звідки статки у спадкових українських викладачів - думайте самі. Всени Андрія Одарченка ловлять, коли він вночі їде на своїй Тойоті п'яний. Проте майбутній любитель біткоїнів показує, що не дарма він доктор наук і винахідливо наливає воду в пробірку, замість того, аби туди подзюрити. Зрештою, звинувачення проти нього розвалюється. Доказів, що він був п'яний не знаходять.
Проте наступного року тема з алкоголем знову спливає, тільки цього разу щодо його старшого брата. "П'яний професор на "крузаку" вбив людину" - не дурнуватий жарт, а факт з біографії Дмитра Одарченка.