Колін Гувер «Веріті»
⭐️ 3/5
🛏 5/5
❤️ 1/5
🌶 1/5

The world was her manunoscript. No surface was safe.

Це перша моя книга від Колін Гувер, і я не знаю, добре це чи ні.
Я знаю, що вона відома трохи іншим жанром, і не впевнена, чи інші її книги мені зайдуть.
Однак я потратила дві години після прочитання книги на написання свого відгуку та читання коментарів, а це вже про щось говорить.

Анотація без спойлерів окремим фото вище.

❗️Потенційні спойлери в прикріпленому тіктоці.

Відгук без спойлерів:

Я прочитала "Веріті" за два підходи. Мені хотілось прочитати книгу за раз, але це було не дуже можливо (cries in a full-time job).

Сюжет, як на мене, прописаний в кращому стилі трилерів. Гнітюча атмосфера будинку, сімейні скелети у шафі та відверто шокуючі моменти не дають відкласти книгу. Безліч разів в мене відвисала щелепа від того, що розгорталось перед моїми очима. Іноді, виринаючи із читання і повертаючись у реальний світ, я досі відчувала цю напругу та моторошність. Я неначе сама прислухалась до дивних звуків, ходила підозріло тихими коридорами та відчувала чийсь погляд на собі.

Окрім самого сюжету, мені було цікаво зануритись у світ письменництва та читати опис творчого процесу. Особисто для мене, процес написання книги часто цікавіший за саму історію. Оскільки головні героїні є письменницями, я неначе зазирнула за лаштунки створення книги.

“I haven’t read any of them either. Not since her first book.”
I spin and look at him. “Really?”
“I didn’t like being inside her head”.

Однак головна героїня та її бляклість мене дратувала. Лоуен перетворюється в екран, через який ми спостерігаємо за автобіографією Веріті, і її одержимість цією сім'єю стає її головною рисою характеру. Лоуен та Джеремі не показують ніякої глибини. Вони наче ескіз персонажів замість цілісного портрету, дійові особи, які беруть участь в історії лише задля сюжету.

Відгук зі спойлерами тут.

Мона Авад "Bunny"

⭐️3/5
🛏2/5

Відгук без спойлерів

Dark academia під наркотиками. Аліса вже не в країні чудес, а в університеті. Читати цю книгу - наче випити пляшку-дві вина під час перегляду якогось інді-хоррору. На початку фільму все більш-менш ясно, на середині ти вже п'янієш і погано розбираєш і так незрозумілі події, а під кінець до свідомості долітають лише обривки сюжету без будь-якого розуміння загальної картини.

Головна героїня, Саманта, навчається на літературному факультеті престижного університету. На її факультеті також вчаться чотири дівчини, які є найкращими подругами. Вони завжди ходять разом, буквально не розлучаючись, обожнюють одна одну та називають одна одну "кроликами" ("Bunny"). Саманта їх зневажає, проте щось в них притягує її. Тому коли одного разу "кролики" запрошують Саманту на свій літературний вечір, вона погоджується. Невдовзі її затягує в їх рожево-солодко-блискучий культ, і вона бере участь в одному з їх дивних ритуалів.

"Bunny" є сатирою на жанр темної академії і висміює студентів літературно-філософсько-мистецьких факультетів, які вважають себе напрочуд оригінальними та цікавими. Книга іронізує над "глибокими" думками, які майбутні митці та їх наставники виражають так, наче це щось проривне та інноваційне. Незрозумілі порівняння, гіперпосилання та літературні страждання жанру висміюються авторкою, що мені особисто імпонує, бо я не люблю книги чи фільми подібного жанру, які сприймають себе надто серйозно.
Це особливо помітно в тому, як «кролики» розхвалюють твори одна одної та знаходять глибоку символіку навіть там, де її нема.

Елементи кривавого культу неочікувано добре вписуються в історію, а солоденькі манери "кроликів" контрастують із їх моторошними нахилами, наче плями крові на пишній рожевій сукні чи сокира в тендітній наманікюреній руці.

Однак незрозуміло, чи "Bunny" теж місцями сприймає себе надто серйозно, адже елементи магічного реалізму вписані в книгу так, наче авторка сховала за ними глибокий сенс. Мені особисто він залишився не дуже зрозумілим, і історія не пройняла мене до глибини душі. Я б краще подивилась екранізацію цієї книги, не заглиблюючись в її сенс, проте спостерігаючи за її особливою естетикою на екрані.

Я погоджуюсь із думкою, яку почула на тіктоці: "Bunny" часто рекламується неправильно. Більшість відгуків на цю книгу описують її як хоррор-історію про культ в університеті. І хоча ці елементи там є, книга взагалі не є страшною, можливо, лише трішки моторошною місцями.

Тому, якщо ви шукаєте хороший хоррор, "Bunny" вам, швидше за все, не зайде. Однак, якщо вам цікава подобається естетика темної академії, книга може вам сподобатись. Особливо якщо вам подобаються книги чи фільми у стилі «сну під час гарячки».

#omc_reviews

Моє чтиво на вечір 🥰🍂

Лі Бардуґо "Шістка воронів"

⭐️ 5/5
🛏 5/5
❤️ 5/5

No mourners. No funerals.

Якщо ви прочитали «Тінь та кістку» і вам було нудно - читайте «Шістку воронів». Якщо ви подивились серіал, і вам було нудно, але вам сподобались герої - читайте «Шістку воронів». Але якщо ви ще взагалі не знайомі із Grishaverse і Лі Бардуґо, то варто читати «Тінь та кістку» першою, бо нічого не буде ясно.

Все, чого не вистачило в трилогії "Тіні", я знайшла тут. Таке відчуття, що книга написана двома різними авторами. Після відвертої сируватості сюжету та персонажів "Тіні", "Ворони" наче ковток свіжого повітря: неймовірні персонажі, поступове розкриття історій їх життя, реальні любовні лінії, від яких щемить серце, та динамічність подій.

У нас є юний кримінальний геній Каз Бреккер (або Нечисторукий), його шпигунка та права рука Інеж Гхафа (або Мара), спритний стрілець Джаспер Фахей, мисливець на відьом Матаяс Гельвер (❤️), Серцетлумачниця Ніна Зенік, та син торговця Вілан Ван Ек (хоча я читала його ім'я як Вайлан). Шість людей із абсолютно різними історіями та мотивами, яких поєднує одна мета і кілька мільйонів як винагорода.

Я одразу полюбила цих персонажів, і як на мене, їх історії життя та характери прописані набагато краще, аніж персонажі "Тіні та кістки". Вони стали моїми комфортними людьми з усіма їх недоліками та перевагами, емоціями і переживаннями. А той факт, що неймовірно влучно підібраний каст акторів вже зобразив їх на екрані - це лише підсилило моє захоплення. Це класичний приклад sympathy for the devil - ти сподіваєшся, що у злочинців вийде провернути викрадення, бо ти бачиш їх як людей, а не як антагоністів.

"Шістка воронів" назавжди в моєму серці, і це стовідсоткова рекомендація тим, хто любить фентезі. Однак читати цю дулогію без прочитання "Тіні та кістки" нема сенсу, тому якщо оригінальна трилогія вам здалась нудною, можете глянути серіал. Спойлерів до "Шістки воронів" особливо не зловите, і мені було дуже цікаво читати книгу після того, як я познайомилась з персонажами в серіалі, адже книга набагато цікавіша.

До речі, очевидно, що в дулогії є друга частина, яка називається "Королівство шахраїв". Я майже дочитала її, проте сюжет для мене вже трохи менш захопливий, можливо, тому, що вдача героїв в цій книжці вичерпується, а проблеми більшають. Я не дочитала другу частину із-за одного спойлера, який розіб'є моє серце, і я не збираюсь його читати. Так, я не дочитую книгу, бо в моїй голові цей спойлер не станеться, якщо я його не прочитаю. Ні, в мене не все добре. Тому рекомендую читати дулогію, не ловлячи спойлери в інтернеті, як це зробила я.

Якщо ви вже бачили серіал "Тінь та кістка", то ви знайомі з Воронами. Не зі всією шісткою, але з п'ятіркою точно, бо Вілана там ще досі не було (і я вже чекаю 2 сезон). Однак сюжет книги абсолютно перекручений в серіалі - в ньому трилогія "Тінь" і дулогія "Воронів" переплітаються, і персонажі взаємодіють між собою. В книгах такого не трапляється, хоча деякі персонажі "Тіні" з'являються у "Воронах", що мені дуже сподобалось. Сценаристи напевне хотіли сісти на два стільчики одразу - історія стала набагато цікавішою завдяки Воронам, але весь сюжет книги абсолютно і не дуже вдало перероблений в серіалі. Тому однозначно рекомендую читати книгу. Але у серіалі вони втілили мрію кожного книгомана - історія Ніни та Матаяса розказана один-в-один з книгою, навіть діалоги передані слово в слово, і враховуючи шикарну гру акторів - це просто подарунок всім фанатам.

Ну і прикріплю відгук зі спойлерами, бо мені багато що є розповісти.

#omc_reviews #omc_favs #omc_fantasy

Естетика книги

#omc_aesthetics

Сьогодні ввечері в мене нова серія фентезі та тост за смерть русні 💪

Немає нічого кращого, ніж закінчити першу шикарну книгу трилогії, і потім побачити, що 2 і 3 книги майже в два рази довші першої 😍

Вікторія Шваб «A Darker Shade of Magic»
(трилогія «Shades of Magic»)

⭐️ 5/5
🛏 4.5/5
❤️ 3/5

Це не перше моє знайомство із книгами цієї авторки. До цього я читала доволі популярну її книгу "Незриме життя Адді Ларю", але, на жаль, вона не залишила мене в захваті. Однак, побачивши відгуки на цю серію в тіктоці, я вирішила дати ї шанс, і не прогадала.

Події книги відбуваються у кількох містах, кожне з яких називається Лондон. Однак лише одне з них - це той Лондон, яким ми його знаємо, бо решта знаходяться у паралельних світах, які не мають нічого спільного з нашим. В кожному з них своя мова, вони належать до різних країн, і схожі між собою лише назвами та географією.

Головний герой Келл - один із останніх із роду Антарі, магів, які можуть відчиняти двері між світами та пересуватись між Лондонами. Келл розрізняє Лондони за кольорами: Сірий Лондон (або вже відоме нам місто в Англії), Червоний Лондон (в якому магія - це абсолютно звичайне явище), Білий Лондон (жорстоке та холодне місто, де жителі борються за краплину магії) та Чорний Лондон, двері до якого назавжди зачинені. Під час однієї із таких подорожей Келл стикається із Лайлою, крадійкою із Сірого Лондона, і після цього їх життя переплітаються у небезпечній пригоді, яка загрожує похитнути баланс між світами.

Побудова світу в цій книзі надзвичайно цікава та продумана. Звісно, як з будь-яким фентезі, на початку ми опиняємось під лавиною термінів та назв, які доводиться розшифровувати, але згодом все стає ясно. Перша книга дуже класно справляється із задачею зацікавити читача та змусити почати наступну книгу. Здавалось би, що нового можна придумати із концептом магії та паралельних світів у фентезі? Проте Вікторія Шваб змогла створити оригінальний світ та продуманих персонажів, які завойовують твоє серце з самого початку.

Ще один плюс книги особисто для мене в тому, що хоча в ній є багато напружених та відносно похмурих моментів, у персонажів поки що немає емоційного багажу у вигляді зламаних життів (привіт "Шістці воронів"). Келл та Лайла мають дуже класну взаємодію, і мені подобається той факт, що вони доволі юні, авантюрні та часом безвідповідальні, однак складають чудове дуо. Другорядні персонажі поки не розкриті повністю, але зважаючи на розмір інших двох книг трилогії, ще має настати їх зірковий час. До речі, про розмір 😏 - якщо серія мені заходить, то я готова читати сто томів по тисячі сторінок, і мене дуже радує, що друга та третя книги набагато більші за першу.

Прочитати цю книгу мене переконало відео із фанартами до цієї серії, тому я прикріплю його нижче. Художникам вдалось ідеально передати характер персонажів. А ще лишаю відео з естетикою книги, бо вона просто прекрасна 💔

А ще був доволі смішний момент, який може бути невеличким спойлером, тому я його трохи замаскую:

Оскільки у головної героїні доволі коротка стрижка, що помітно на останньому арті у відео, я вирішила, що "романтичним інтересом" Келла в цій книзі буде якийсь хлопець. Я підозрювала кожного чоловічого персонажа, поки не помітила очевидну хімію між Лайлою і Келлом, і мені знадобилось трохи часу, щоб співставити опис її зовнішності із артом 🤦🏻‍♀️ Тому раджу не ставити припущення до книг...але в свій захист скажу, що в книзі вона часом маскується під чоловіка.

#omc_reviews #omc_fantasy

Естетика книги 🖤

#omc_aesthetics

І те саме відео, яке переконало мене почати читати серію

#omc_aesthetics

За часи моєї недовгої відсутності я встигла прочитати дві книги та закинути три. Але сьогодні я хочу розповісти про книгу, яка не відпускала мене спати саме сьогодні уночі.

Ешлі Одрейн "The Push"
⭐️ 4/5
🛏️ 4/5
❤️ don’t even get me started

Коли шукала трилер, а натрапила на психологічну драму, яку прочитала за один вечір, за 5 годин, не відриваючись. Звідси і моя порада: якщо книга вас вразила, не читайте її пізно вночі, бо потім годину роздумів та дивні сни гарантовано.

“The Push” розповідає про сім'ю, в якій матір починає підозрювати, що з її дочкою щось не те. З самого народження своєї дочки Вайолет її матір Блайс не має особливого зв'язку з нею. Дівчинка теж не показує особливо теплих почуттів до мами, навіть в тому віці, коли вона ще не може формувати якісь образи чи злість. Підозри Блайс зводяться до максимуму, коли вона починає підозрювати свою дочку в набагато жахливіших справах, ніж нелюбов до матері.

Перш за все, якщо вас, як мене, тригерить тема материнства та вагітності (особливо складної та небажаної), почитайте натомість щось веселе. Після травми, залишеної книгою "Веріті", мені було дуже складно читати десь перші 15-20 відсотків книги, у якій Блайс має відверті труднощі у материнстві. Однак далі цікавість мене захопила, і я знала, що мушу дочитати книгу за раз.

Що мені особливо сподобалось, то це те, як книга представляє оповідь від першої особи. Паралельно з оповіддю головної героїні, ми також дізнаємось факти про її сім'ю, які змушують нас сумніватись у повній правдивості її суджень. Тим не менше, книга лишає достатньо фактів, і тут вже ми як читачі відповідальні за те, чи віримо ми в підозри Блайс щодо дочки.

Що було важко читати, то це опис того, чим насправді часто виявляється материнство для жінок. В один момент Блайс каже, що її тіло - це єдине, що досі важливо для її сім’ї. Не її розум, думки, досягнення чи особистість - лише тіло, яке годувало дітей, а зараз має лишатись на ногах, щоб турбуватись про сім’ю. І це було сильно.

"The Push" - реальна, жива і складна книга. Я читала її за один раз тому, що я не хотіла наступного дня прокинутись і повернутись до неї. Мені потрібно було закінчити її за раз, наче фільм. Я однозначно її рекомендую, але лише тоді, коли ви готові прочитати щось важче, складне і часто дуже сумне.

І наостанок: ця книжка остаточно переконала мене в тому, що поки я не хочу читати книги, основу сюжету яких складають проблеми в сім'ї чи з дітьми. Мені цього цілком вистачило, тому якщо у вас є рекомендації хорорів чи трилерів, які не висвітляють ці теми, буду вдячна.

P.S. Мені терміново потрібно з кимось обговорити назву книги, бо вона мені чомусь здалась дуже класною. Як то кажуть, все геніальне - просто.

Естетики книги не буде, бо там немає ніякої естетики 🥲

#omc_reviews #omc_thriller

Я сказала, що не хочу читати про fucked-up families, і щойно зберегла кілька тіктоків з книгами швидше за все на цю тему. Ай нід хелп.

Алекс Майклідіс «Мовчазна пацієнтка»
⭐️ 2/5
🛏️ 1/5

Розкручений трилер, класний задум, паршивеньке виконання.

Відому художницу Алісію знайшли з пістолетом в руках над тілом свого чоловіка. Після його смерті Алісія не промовила жодного слова, навіть не захистивши себе в суді. Єдиним посланням від неї стала картина, яку вона намалювала невдовзі після смерті чоловіка.
Головний герой книги Тео - психотерапевт, який береться за лікування загадкової пацієнки. Чому Алісія мовчить, і що насправді сталось в ту ніч - це і намагається дізнатись Тео.

Почну з позитивного. Дві зірки книга заслужила за цікавий задум і непоганий сюжетний поворот, який мені не вдалось передбачити.

Однак ця книга - це класна ідея, загорнута в бляклу обгортку. Автор наче придумав головний сюжетний поворот, але зрозумів, що окрім нього там має бути власне сюжет, і швидко накидав решту історії. Будь-які вторинні гілки сюжету привели абсолютно ні до чого, і тому мотивація та присутність інших персонажів постійно знаходяться під питанням. Власне, основна розповідь, що ведеться від першої особи, теж не залишила ніякого позитивного враження - мені швидко набридло бути в голові в Тео.

Окремого коментаря заслужила тематика психіатричної лікарні. Я не експерт в щоденних процедурах лікарні, але навіть в мене постало питання, чому в книзі не присутні ніякі інші елементи роботи з пацієнтами. Всі персонажі в лікарні не мають особливих функцій і слугують предметом інтер‘єру, в той час як Тео працював з іншими пацієнтами (крім Алісії) нуль разів.

Тим не менше, книга читається легко, і я дочитала її хіба зі спортивного інтересу, щоб дізнатись, чому ж мовчить пацієнтка. Чесно кажучи, краще вона б мовчала далі.

#omc_reviews