В мене трохи накопичилося відгуків, тож я вирішила погрупувати їх за вайбом.
Першими підуть горори/трилери 👻

Д. Коутс «Craven Manon»
дещо упереджені ⭐️ 3/5
🛏️ 3/5
👻 1.5/5

🪦Ця книга допомогла мені зрозуміти, що от когось комфортить жанр затишного фентезі, а мене комфортить затишний горор. Дайте мені старий готичний маєток, дивні звуки вночі, привидів – і душа моя співатиме.

🪦З цією книгою вона співала перші відсотків 30%, бо в нас був класичний сетінг: головному герою Деніел дуже необхідна робота, і його запрошують стати садівником у закинутому маєтку Крейвен-Менор. В ньому ніхто не живе, і Деніел може сам розпоряджатися своїм життям, але є правила: замикати двері свого будиночка вночі, не виходити з нього до світанку, не відчиняти двері вночі, хто б у них не стукав, і в жодному разі не заходити у вежу. Ну хіба це не чудово звучить?

💀Але особисто для мене книга дуже швидко стала схожа на казку. Сюжет доволі простий та легенький, головний герой добрий і часто дуже наївний, а кінець передбачуваний. І все-таки я однозначно хочу почитати ще книги авторки, бо мені дуже сподобався її стиль письма, і я б порадила цю книгу тим, хто хоче чогось атмосферного з привидами, але не страшного.

В. Дуленко «Маяк»
Дещо щедрі ⭐️3/5
🛏️ 2/5
👻 1/5

🌊 Це дебют автора, через що я намагалася менше придиратися до певних деталей сюжету. Книга розповідає про Данила, колишнього журналіста, який втратив роботу в газеті, і, не маючи особливого вибору, влаштувався доглядачем маяка у містечку біля Чорного моря. Невдовзі на маяку починає відбуватися всяка чортівня, і Данило потроху починає втрачати звʼязок з реальністю.

💀Почну з хорошого. Мені дуже сподобалася сама задумка книги – маяк на малесенькому острівці, ізоляція від людей, буремна стихія моря і відчуття, що ти лишився сам на сам з природою. У автора вдало вийшло передати цю атмосферу, і його описи були, як на мене, детальні та мальовничі.

👀 З мінусів - головний герой Данило дуже сильно дратував, і я не зрозуміла, навіщо автор вирішив зробити його таким неприємним. Зазвичай unlikable персонажі мають певну мету, і в цій книзі можна було використати гидкий характер Данила, щоб показати безсилля людини перед силами природи, чи показати помсту потойбічного світу, або ж на крайняк показати ріст персонажа. Нічого з цього не було, і постійне ниття та злоба швидко Данила почали втомлювати.

👤Окрім того, в книзі іноді проскакували моменти «травма заради травми», що мені не дуже сподобалось, бо це не дає того ефекту, на який автор сподівався. Наприклад, замість того, щоб написати, що герой відчув трупний сморід, автор описує дуже травматичну ситуацію в житті героя, через яку він знає, як пахнуть трупи, і потім вона більш ніде не згадується. Ну шоб шо?

🌔 Плюс деякі моменти були аж пронизані пацанською філософією типу «він вступив до універу, почав читати розумну літературу і філософів, прошарив життя, а потім його нагнула корупційна несправедливість»… в 2024 ця тема вже якось не працює 💀 І навіть якщо це була сатира, це якось не дуже проглядалося.

Словом, я готова дати автору ще один шанс, але все залежить від тематики.

#omc_reviews #omc_horror

Не виходить з голови ця сторінка «За Перекопом є земля».
Підсумований весь рускій наратив, вся їхня ница загарбницька логіка.
Хочеться вийти в степ і довго-довго кричати 🥺

#заперекопомєземля

Хотілося підбити підсумки першого півріччя, але не знала, в якому форматі це робити. І тут побачила на каналі reading or this Mid-Year Book Freak Out Tag, де треба дати відповідь на ~15 запитань про прочитане і про плани. Закликаю вас теж долучитися в коментах чи у своїх блогах 📖

Запрошую читати 💛

Наступна рубрика для відгуків у мене – це автобіографічні книги 📚

Дженнетт Маккерді «Я рада, що моя мама померла»
Знову ж таки упереджені ⭐️5/5

Мені взагалі дивно оцінювати автобіографії, бо що саме я оцінюю? Досвід людини? Як вона через нього пройшла? Як вона про цей досвід написала? А якщо так собі написала, то що, низька оцінка? Але якщо книга прям вразила? Енівей…

🔴Вам не прям обов’язково знати про серіал «iCarly», щоб читати цю книгу, але для мене це стало власне причиною, чому я хочу її почитати. Звісно, у Дженнетт є інші ролі, але я памʼятаю її Сем з дитинства. Я любила цю персонажку, хотіла бути схожою на неї і вважала, що вона дуже крута. Мабуть, в тому віці я не дуже розмежовувала персонажів та акторів, і я й гадки не мала, через що насправді проходила Дженнетт в особистому житті.

🟡Ясно, що книжка одразу чіпляє своєю назвою. Дженнетт говорила про це в інтервʼю, бо знала, що таким чином приверне увагу і зможе краще розповісти свою історію. Стиль написання мені дуже сподобався – не знаю, чи це цілковито заслуга самої Дженнетт, її редактора чи якогось ґоустрайтера, але книга читається легко й швидко (принаймні, максимально легко, зважаючи на тематику).

🔴Дженнетт народилася в сімʼї мормонів. Мати надзвичайно опікувалася нею, культивувала в ній власні погляди і понад усе хотіла, щоб донька стала акторкою. А Дженнетт понад усе хотіла, щоб мама була щаслива. Мені так дивно було усвідомлювати, що поки я дивилася на екрані на безтурботну Сем, Дженнетт у її 16 років досі мила мама. Мама розвивала її анорексію і маніпулювала не тільки донькою, а й своєю хворобою, адже вона була хвора на рак — те, що її зрештою і вбило.

До речі, кого цікавить, я свій примірник можу віддати за донат, бо розвантажую полички. Читана книга лише раз, чудовий стан 🌸

Олександр Терен "Історія впертого чоловіка"
Вже по-іншому упереджені ⭐️ 5/5

👉Каже мені якось подруга: "Я купила книжку Терена, хоч почитати?"
Я: "А хто це?"
Подруга: "Ну Терен, рівненський. Той шо "Відвал ніг". Військових".
Я: "Ааа, поняла. Так, давай"

👉Минуло може тижня два, може менше. Дає мені подруга книжку. Моя пам'ять підказує мені лише те, що це спогади рівненського військового. Читаю я, і розумію своїми мізками, шо мало щось таки статися, що Терен знайшов час на книжку. Прочитала я десь половину, перегортаю собі книжку, читаю вперше анотацію... і розумію, що з ним сталося. Потім заходжу до нього в інстаграм і мене осінило — "Відвал ніг", ну, тож казала мені подруга. Коротко про мою пам'ять 😬

👉Книжка написана у форматі, схожому до щоденника — хронологічно, від 24 лютого до поранення. Терен описує, як він пішов добровольцем, як уявляв собі війну і якою вона виявилася насправді, які там були люди, які будні, яке життя. Не варто очікувати одразу неймовірної динаміки і сюжету (так, я досі зла на цей відгук), адже як ми можемо пам'ятати, навіть добровольцям на початку війни часто було складно потрапити до лав війська. Та мені сподобалося, що Терен описав все чесно і як воно було.

👉Стиль написання простий та водночас поетичний — Терен так влучно описує усілякі маленькі дрібниці, з яких складається життя, на війні чи ні. Як я зрозуміла, писав він спершу пости в інстаграмі, а вже після поранення уклав ці спогади в книжку, тому можете погортати, аби зрозуміти, зайде вам його голос чи ні. Мені було дуже цікаво погортати його інсту, бо вона була мов ілюстрації — тут у нього пес Марс, який до них прибився, а там символічна фігурка кобзаря, яку вони знайшли, копаючи окоп. Словом, дуже раджу подивитися ці фото під час або після прочитання.

👉Думаю, ви розумієте, чому моя оцінка упереджена. Це не є художня книга, вона не має захопити викладенням подій чи описовою мовою — вона просто й доступно пояснює досвід автора на війні. Тому я гостро реагую на відгуки, які критикують книгу за відсутність неабиякого літературного стилю, адже його там шукати не треба. Це передусім історія, як окремої людини, так і нашої країни, і тому я раджу цю книгу всім, хто наразі може читати про війну. І, звісно ж, раджу ютуб-проєкт Терена про інклюзивність та доступність наших міст.
#omc_reviews

🟣Гадаєте, я жартувала?

Так у мене проблема з купуванням книжок ай ноу