Хотілося підбити підсумки першого півріччя, але не знала, в якому форматі це робити. І тут побачила на каналі reading or this Mid-Year Book Freak Out Tag, де треба дати відповідь на ~15 запитань про прочитане і про плани. Закликаю вас теж долучитися в коментах чи у своїх блогах 📖

Запрошую читати 💛

Наступна рубрика для відгуків у мене – це автобіографічні книги 📚

Дженнетт Маккерді «Я рада, що моя мама померла»
Знову ж таки упереджені ⭐️5/5

Мені взагалі дивно оцінювати автобіографії, бо що саме я оцінюю? Досвід людини? Як вона через нього пройшла? Як вона про цей досвід написала? А якщо так собі написала, то що, низька оцінка? Але якщо книга прям вразила? Енівей…

🔴Вам не прям обов’язково знати про серіал «iCarly», щоб читати цю книгу, але для мене це стало власне причиною, чому я хочу її почитати. Звісно, у Дженнетт є інші ролі, але я памʼятаю її Сем з дитинства. Я любила цю персонажку, хотіла бути схожою на неї і вважала, що вона дуже крута. Мабуть, в тому віці я не дуже розмежовувала персонажів та акторів, і я й гадки не мала, через що насправді проходила Дженнетт в особистому житті.

🟡Ясно, що книжка одразу чіпляє своєю назвою. Дженнетт говорила про це в інтервʼю, бо знала, що таким чином приверне увагу і зможе краще розповісти свою історію. Стиль написання мені дуже сподобався – не знаю, чи це цілковито заслуга самої Дженнетт, її редактора чи якогось ґоустрайтера, але книга читається легко й швидко (принаймні, максимально легко, зважаючи на тематику).

🔴Дженнетт народилася в сімʼї мормонів. Мати надзвичайно опікувалася нею, культивувала в ній власні погляди і понад усе хотіла, щоб донька стала акторкою. А Дженнетт понад усе хотіла, щоб мама була щаслива. Мені так дивно було усвідомлювати, що поки я дивилася на екрані на безтурботну Сем, Дженнетт у її 16 років досі мила мама. Мама розвивала її анорексію і маніпулювала не тільки донькою, а й своєю хворобою, адже вона була хвора на рак — те, що її зрештою і вбило.

До речі, кого цікавить, я свій примірник можу віддати за донат, бо розвантажую полички. Читана книга лише раз, чудовий стан 🌸

Олександр Терен "Історія впертого чоловіка"
Вже по-іншому упереджені ⭐️ 5/5

👉Каже мені якось подруга: "Я купила книжку Терена, хоч почитати?"
Я: "А хто це?"
Подруга: "Ну Терен, рівненський. Той шо "Відвал ніг". Військових".
Я: "Ааа, поняла. Так, давай"

👉Минуло може тижня два, може менше. Дає мені подруга книжку. Моя пам'ять підказує мені лише те, що це спогади рівненського військового. Читаю я, і розумію своїми мізками, шо мало щось таки статися, що Терен знайшов час на книжку. Прочитала я десь половину, перегортаю собі книжку, читаю вперше анотацію... і розумію, що з ним сталося. Потім заходжу до нього в інстаграм і мене осінило — "Відвал ніг", ну, тож казала мені подруга. Коротко про мою пам'ять 😬

👉Книжка написана у форматі, схожому до щоденника — хронологічно, від 24 лютого до поранення. Терен описує, як він пішов добровольцем, як уявляв собі війну і якою вона виявилася насправді, які там були люди, які будні, яке життя. Не варто очікувати одразу неймовірної динаміки і сюжету (так, я досі зла на цей відгук), адже як ми можемо пам'ятати, навіть добровольцям на початку війни часто було складно потрапити до лав війська. Та мені сподобалося, що Терен описав все чесно і як воно було.

👉Стиль написання простий та водночас поетичний — Терен так влучно описує усілякі маленькі дрібниці, з яких складається життя, на війні чи ні. Як я зрозуміла, писав він спершу пости в інстаграмі, а вже після поранення уклав ці спогади в книжку, тому можете погортати, аби зрозуміти, зайде вам його голос чи ні. Мені було дуже цікаво погортати його інсту, бо вона була мов ілюстрації — тут у нього пес Марс, який до них прибився, а там символічна фігурка кобзаря, яку вони знайшли, копаючи окоп. Словом, дуже раджу подивитися ці фото під час або після прочитання.

👉Думаю, ви розумієте, чому моя оцінка упереджена. Це не є художня книга, вона не має захопити викладенням подій чи описовою мовою — вона просто й доступно пояснює досвід автора на війні. Тому я гостро реагую на відгуки, які критикують книгу за відсутність неабиякого літературного стилю, адже його там шукати не треба. Це передусім історія, як окремої людини, так і нашої країни, і тому я раджу цю книгу всім, хто наразі може читати про війну. І, звісно ж, раджу ютуб-проєкт Терена про інклюзивність та доступність наших міст.
#omc_reviews

🟣Гадаєте, я жартувала?

Так у мене проблема з купуванням книжок ай ноу