🖼️Традиції і модерн у естетиці сучасного китайського художника Хуанг Чжун-Янга (1949 р.н.). З дитинства він вивчав каліграфію й давній китайський живопис. У роки культурної революції (1966-1976) вимушено залишив школу й працював в сільському господарстві, але після смерті Мао Цзедуна зміг отримати художню освіту в Академії мистецтв та ремесла у Гуандуні (1982). Згодом вивчав «західне» мистецтво в Канаді, яку називає тепер «гаванню миру і свободи». Тут на нього сильний вплив здійснили роботи Рембрандта й французьких імпресіоністів, що відчувається у формах та настрої багатьох картин.
#мистецтво #Китай
#мистецтво #Китай
🍁А вже, між іншим, осінь. Атмосферна осіння підбірка від Оцу Казуюкі, сучасного художника й мастра деревориту, який майже 40 років працював у знаменитого Кійоші Сайто (1907-1997).
#мистецтво #Японія #осінь
#мистецтво #Японія #осінь
Михайло Коцюбинський про знаменитий кримський азіз Малік-Аштера в Ескі-Юрті. Уривок з оповідання «Під мінаретами» (1905):
🌙«Сумно, безлюдне у святому місті – Азізі. Пишні «тюрбе» – мавзолеї – самітно сіріють на полі між будяками і грузом, важкі, великі, байдужі, як ті святі та хани, що спочивають під ними. Червоною купою заснув на землі монастир – «теке», а над ним стоїть мінарет, як білий привид. Не сплять лише цвіркуни і фонтани, та кліпа очима-зорями небо… Дервіші сходились. Кидали слово-два, тихо, пошепки, й мовкли. Дзвінко дзюрчала вода. Високі тополі все шелестіли…».
✍️За сюжетом, описані події відбуваються в с. Азіз, під Бахчисараєм. У 1904 р. Коцюбинський відвідав цю місцевість, де знаходився один з 8-ми найшанованіших азізів Криму. У тутешній текіє-джамі регулярно збирались бахчисарайські дервіші. Дослідник Олексій Гайворонський навіть зміг поспілкуватись з Мемет-агою Османовим, корінним мешканцем Ескі-Юрту, який ще у 1920-х роках відвідував урочистості на свято Мевліда (ніч народження пророка Мухаммеда), під час якого дервіші виносили на огляд реліквію – волосину з бороди пророка («сакал-і-шеріф»).
#Крим #кримські_татари #література
🌙«Сумно, безлюдне у святому місті – Азізі. Пишні «тюрбе» – мавзолеї – самітно сіріють на полі між будяками і грузом, важкі, великі, байдужі, як ті святі та хани, що спочивають під ними. Червоною купою заснув на землі монастир – «теке», а над ним стоїть мінарет, як білий привид. Не сплять лише цвіркуни і фонтани, та кліпа очима-зорями небо… Дервіші сходились. Кидали слово-два, тихо, пошепки, й мовкли. Дзвінко дзюрчала вода. Високі тополі все шелестіли…».
✍️За сюжетом, описані події відбуваються в с. Азіз, під Бахчисараєм. У 1904 р. Коцюбинський відвідав цю місцевість, де знаходився один з 8-ми найшанованіших азізів Криму. У тутешній текіє-джамі регулярно збирались бахчисарайські дервіші. Дослідник Олексій Гайворонський навіть зміг поспілкуватись з Мемет-агою Османовим, корінним мешканцем Ескі-Юрту, який ще у 1920-х роках відвідував урочистості на свято Мевліда (ніч народження пророка Мухаммеда), під час якого дервіші виносили на огляд реліквію – волосину з бороди пророка («сакал-і-шеріф»).
#Крим #кримські_татари #література
🖼️Серія "марокканських портретів", від іспанського художника-орієнталіста Хосепа Тапіро і Баро (1836-1913).
#Марокко #мистецтво
#Марокко #мистецтво
📷Дізнався про смерть Тіма Пейджа (1944-2022), культового британського гонзо-фотографа, який здійснив сильний вплив на уявлення про візуальний образ В’їтнамської війни, з усією її суперечливістю, прямотою та відвертістю.
В 17 років він втік з дому щоб побачити світ: Близький Схід, Індія, Камбоджа, Лаос, Непал, В’єтнам, Афганістан. У цих країнах він фотографував для Time and Life, UPI, Associated Press, Rolling Stone та ін.
Емоційний та глибоко суб’єктивний стиль став впізнаваним брендом Пейджа, як і його постійні ризики «на вістрі леза» (пережив 4 тяжкі поранення й кілька клінічних смертей). Писали, що в роботі він навіть не намагався бути «стороннім глядачем», що насправді було й неможливим у такій війні, як в’єтнамська. Адже це був останній конфлікт часів Холодної війни, коли «фотограф-фрілансер» міг просто взяти камеру й опинитись у самій гущі подій.
#фото #Вєтнам
В 17 років він втік з дому щоб побачити світ: Близький Схід, Індія, Камбоджа, Лаос, Непал, В’єтнам, Афганістан. У цих країнах він фотографував для Time and Life, UPI, Associated Press, Rolling Stone та ін.
Емоційний та глибоко суб’єктивний стиль став впізнаваним брендом Пейджа, як і його постійні ризики «на вістрі леза» (пережив 4 тяжкі поранення й кілька клінічних смертей). Писали, що в роботі він навіть не намагався бути «стороннім глядачем», що насправді було й неможливим у такій війні, як в’єтнамська. Адже це був останній конфлікт часів Холодної війни, коли «фотограф-фрілансер» міг просто взяти камеру й опинитись у самій гущі подій.
#фото #Вєтнам