🍁А вже, між іншим, осінь. Атмосферна осіння підбірка від Оцу Казуюкі, сучасного художника й мастра деревориту, який майже 40 років працював у знаменитого Кійоші Сайто (1907-1997).
#мистецтво #Японія #осінь
#мистецтво #Японія #осінь
Михайло Коцюбинський про знаменитий кримський азіз Малік-Аштера в Ескі-Юрті. Уривок з оповідання «Під мінаретами» (1905):
🌙«Сумно, безлюдне у святому місті – Азізі. Пишні «тюрбе» – мавзолеї – самітно сіріють на полі між будяками і грузом, важкі, великі, байдужі, як ті святі та хани, що спочивають під ними. Червоною купою заснув на землі монастир – «теке», а над ним стоїть мінарет, як білий привид. Не сплять лише цвіркуни і фонтани, та кліпа очима-зорями небо… Дервіші сходились. Кидали слово-два, тихо, пошепки, й мовкли. Дзвінко дзюрчала вода. Високі тополі все шелестіли…».
✍️За сюжетом, описані події відбуваються в с. Азіз, під Бахчисараєм. У 1904 р. Коцюбинський відвідав цю місцевість, де знаходився один з 8-ми найшанованіших азізів Криму. У тутешній текіє-джамі регулярно збирались бахчисарайські дервіші. Дослідник Олексій Гайворонський навіть зміг поспілкуватись з Мемет-агою Османовим, корінним мешканцем Ескі-Юрту, який ще у 1920-х роках відвідував урочистості на свято Мевліда (ніч народження пророка Мухаммеда), під час якого дервіші виносили на огляд реліквію – волосину з бороди пророка («сакал-і-шеріф»).
#Крим #кримські_татари #література
🌙«Сумно, безлюдне у святому місті – Азізі. Пишні «тюрбе» – мавзолеї – самітно сіріють на полі між будяками і грузом, важкі, великі, байдужі, як ті святі та хани, що спочивають під ними. Червоною купою заснув на землі монастир – «теке», а над ним стоїть мінарет, як білий привид. Не сплять лише цвіркуни і фонтани, та кліпа очима-зорями небо… Дервіші сходились. Кидали слово-два, тихо, пошепки, й мовкли. Дзвінко дзюрчала вода. Високі тополі все шелестіли…».
✍️За сюжетом, описані події відбуваються в с. Азіз, під Бахчисараєм. У 1904 р. Коцюбинський відвідав цю місцевість, де знаходився один з 8-ми найшанованіших азізів Криму. У тутешній текіє-джамі регулярно збирались бахчисарайські дервіші. Дослідник Олексій Гайворонський навіть зміг поспілкуватись з Мемет-агою Османовим, корінним мешканцем Ескі-Юрту, який ще у 1920-х роках відвідував урочистості на свято Мевліда (ніч народження пророка Мухаммеда), під час якого дервіші виносили на огляд реліквію – волосину з бороди пророка («сакал-і-шеріф»).
#Крим #кримські_татари #література
🖼️Серія "марокканських портретів", від іспанського художника-орієнталіста Хосепа Тапіро і Баро (1836-1913).
#Марокко #мистецтво
#Марокко #мистецтво
📷Дізнався про смерть Тіма Пейджа (1944-2022), культового британського гонзо-фотографа, який здійснив сильний вплив на уявлення про візуальний образ В’їтнамської війни, з усією її суперечливістю, прямотою та відвертістю.
В 17 років він втік з дому щоб побачити світ: Близький Схід, Індія, Камбоджа, Лаос, Непал, В’єтнам, Афганістан. У цих країнах він фотографував для Time and Life, UPI, Associated Press, Rolling Stone та ін.
Емоційний та глибоко суб’єктивний стиль став впізнаваним брендом Пейджа, як і його постійні ризики «на вістрі леза» (пережив 4 тяжкі поранення й кілька клінічних смертей). Писали, що в роботі він навіть не намагався бути «стороннім глядачем», що насправді було й неможливим у такій війні, як в’єтнамська. Адже це був останній конфлікт часів Холодної війни, коли «фотограф-фрілансер» міг просто взяти камеру й опинитись у самій гущі подій.
#фото #Вєтнам
В 17 років він втік з дому щоб побачити світ: Близький Схід, Індія, Камбоджа, Лаос, Непал, В’єтнам, Афганістан. У цих країнах він фотографував для Time and Life, UPI, Associated Press, Rolling Stone та ін.
Емоційний та глибоко суб’єктивний стиль став впізнаваним брендом Пейджа, як і його постійні ризики «на вістрі леза» (пережив 4 тяжкі поранення й кілька клінічних смертей). Писали, що в роботі він навіть не намагався бути «стороннім глядачем», що насправді було й неможливим у такій війні, як в’єтнамська. Адже це був останній конфлікт часів Холодної війни, коли «фотограф-фрілансер» міг просто взяти камеру й опинитись у самій гущі подій.
#фото #Вєтнам
📷Королева Єлизавета ІІ та 250 тисяч слухачів. Індія, Нью-Делі, 1961.
#фото
#фото
Трохи про спадщину авторитетних класиків та деколонізацію сенсів у світових музеях:
✍️«Чи настав час взагалі перестати дивитись на Гогена?» - з цього риторичного запитання 2 роки тому почалась велика виставка у Національній галереї (Лондон), що була присвячена геніальному постімпрессіоністу Полю Гогену (1848-1903). Більшість представлених у галереї картин створені протягом життя художника на островах Французької Полінезії, адже цей період став найбільш продуктивним й революційним у його творчості.
Історія Гогена на Таїті сприймається романтично – покинув набридливу «цивілізацію», щоб жити і творити серед «дикунів» на райських островах, серед сексуальної свободи та відсутності земних клопотів (проблем з грошима). На цій ідеї побудовані навіть круїзні турне у цей регіон, куди щороку тисячі туристів прибувають у пошуках мистецького натхнення, жадаючи побачити екзотичний світ з картин знаменитого митця. А коли не знаходять його, то дуже ображаються на місцевих...
Для кураторів цей аспект став найбільш делікатним у роботі з відвідувачами. І не лише тому, що Гоген представляв корінних жителів цих «райських місць» у орієнтальних категоріях «дикунів» та «дітей лісу», віддзеркалюючи за їх рахунок власні екзистенційні пошуки (с). Але й через моральну сторону: митець мав привілейоване становище в колонії, користуючись яким здійснював сексуальне насильство над неповнолітніми дівчатами (12-14 років), які позували для його портретів, ставали дружинами художника й народжували для нього дітей. Для корінних жителів Полінезії ці люди мали імена й голос. І їх життя змінилось не у кращий бік після прибуття європейського художника.
📌Тож, як концептуально представляти цю частину спадщини Гогена у публічному просторі? Яким чином розповідати про людей з його портретів? А також навіщо враховувати думку суспільства, чутливого до (пост)колоніальних проблем? Про це читайте у статтях: «Руйнування міфу про Поля Гогена» (The Atlantic) та «Чи пора Гогена скасувати?» (The New York Times).
#мистецтво #музей #колоніалізм #деколонізація #Таїті
✍️«Чи настав час взагалі перестати дивитись на Гогена?» - з цього риторичного запитання 2 роки тому почалась велика виставка у Національній галереї (Лондон), що була присвячена геніальному постімпрессіоністу Полю Гогену (1848-1903). Більшість представлених у галереї картин створені протягом життя художника на островах Французької Полінезії, адже цей період став найбільш продуктивним й революційним у його творчості.
Історія Гогена на Таїті сприймається романтично – покинув набридливу «цивілізацію», щоб жити і творити серед «дикунів» на райських островах, серед сексуальної свободи та відсутності земних клопотів (проблем з грошима). На цій ідеї побудовані навіть круїзні турне у цей регіон, куди щороку тисячі туристів прибувають у пошуках мистецького натхнення, жадаючи побачити екзотичний світ з картин знаменитого митця. А коли не знаходять його, то дуже ображаються на місцевих...
Для кураторів цей аспект став найбільш делікатним у роботі з відвідувачами. І не лише тому, що Гоген представляв корінних жителів цих «райських місць» у орієнтальних категоріях «дикунів» та «дітей лісу», віддзеркалюючи за їх рахунок власні екзистенційні пошуки (с). Але й через моральну сторону: митець мав привілейоване становище в колонії, користуючись яким здійснював сексуальне насильство над неповнолітніми дівчатами (12-14 років), які позували для його портретів, ставали дружинами художника й народжували для нього дітей. Для корінних жителів Полінезії ці люди мали імена й голос. І їх життя змінилось не у кращий бік після прибуття європейського художника.
📌Тож, як концептуально представляти цю частину спадщини Гогена у публічному просторі? Яким чином розповідати про людей з його портретів? А також навіщо враховувати думку суспільства, чутливого до (пост)колоніальних проблем? Про це читайте у статтях: «Руйнування міфу про Поля Гогена» (The Atlantic) та «Чи пора Гогена скасувати?» (The New York Times).
#мистецтво #музей #колоніалізм #деколонізація #Таїті
www.nationalgallery.org.uk
The Credit Suisse Exhibition: Gauguin Portraits
The first ever exhibition devoted to the portraits of Paul Gauguin