#Нечуй_Левицький #Хмари

Подушки і перина

Як дві Сухобрусівни, старша Марта й молодша Степанида, ділили 3 подушки і перину — це славні сторінки Нечуєвої повісті. Міжродинні колотнечі він описав не лише в “Кайдашевій сімʼї” — там просто це зведено у вищій ступінь, — але й неодноразово в інших творах.
Отже обидві хотіли собі перину і подушку, відтак жодна не приставала на перину проти трьох подушок. Два дні сперечились. Одна з сестер навіть рогатого силогізму втнула, доводячи свою рацію:

Або ти бери дві подушки, а я візьму перину з подушкою, або я візьму перину з подушкою, а ти бери дві подушки, — промовила Марта не постерегаючи помилки свого язика.

Далі даю думки нашого філософа Дашковича.

Д-ич підвів голову, почувши такий надзвичайний рогатий силогізм, якого навіть не вигадала давня Греція. Його дуже це вразило, і він почав гадать та міркувать, по якій-то формі стулила Марта таку штуку.

— Або ти, тату, їдь у ліс, а я зостанусь дома, або я, тату, зостанусь дома, а ти їдь у ліс.

PS
Що таке силогізм і чому він рогатий?

Силогізм — це розумне грецьке слово на “умовивід”.
Рогатий — це теж з давніх мова: cornutus або ceratinus syllogismus.
Його так пояснював Авл Геллій:
Що ти не втратив, то маєш: роги не втратив, ergo ти маєш роги.

Отож рогатий силогізм — це облудний умовивід, софізм, хибний висновок.

Донеччина)

#Нечуй_Левицький #Хмари

Як в 19ст. збирали народну творчість по селах

Дашкович поїхав на луки в ранні обіди. […] Він сів поруч з косарями до кулішу. Між косарями так і пересипались жарти, приказки. І пісні, і приказки, й прислівʼя — все те вразило Дашковича надзвичайним багатством поезії, жарту, юмору, практичного розуму. Він вийняв книжечку й позаписував пісні й приказки.

Два погляди на українську справу: Воздвиженського-туляка-зайди та Дашковича

— Чого ж доброго навіз з своїх Сегединець, з своєї Черкащини? — питав у його Воздвиженський.
— Дуже багато дечого доброго я навіз! Я оглядав народ оком вченого, переслухав його пісні, бачив його звичаї. Поетичне й естетичне його життя дуже багате! Його мова, поезія незабаром може розвинуться в самостійну літературу, книжну поезію. Я навіть позаписував багато пісень і дечого іншого.
— І треба було за тим їхать на село, шквариться на сонці, швендять по мужицьких хатах. Чудна ти людина!
— Я навіть думаю-таки справді до ладу вивчить життя свого народу, і його мову, і його пісні і навіть думаю дещо написать про свій народ.
— І хочеться тобі марно час гаять, здоровʼя запогублювать! Сидів би нишком та хліб жував! А пересвідчення ж ти стулив вже там на селі? Чи помогала ж тобі там яка бабка Сопунка та дід Сторчогляд? — сміявся Воздвиженський.

Класика😍

Кілька років минуло, як до Надежди Степанівни Іскри присватувалось багацько женихів, але всі вони взяли гарбуза.

Іван-Нечуй Левицький

Голосуємо, дідько!☝️
Бо мні вже кортить поділицця історією виразу!😊

#Нечуй_Левицький #Хмари

C’est parti !

Чи не чула ти казки, як було собі три брати: два розумних, а третій дурень. От і поділились вони батьківським добром. Старші й кажуть меншому:

«Ми ж візьмемо воли, корови й хату, нащо вони тобі здались? а ти собі візьми ступу».

Дурень думає:

«І нащо мені й справді ті воли та корови, той клопіт? Візьму лучче ступу; одначе вона не їсть і не пʼє».

От і взяв він ступу та й поніс, та все носиться з нею, та носиться, не знає, куди її притулить…
— Бозна-що ти верзеш! — казала жінка осміхаючись. — Ну-ну! Та що зробив той дурень з ступою? — питала вона, цікава знати кінець тієї казки.
— Що зробив? Носився, носився цілий день і зайшов з нею аж у ліс. Коли це настала ніч, стало поночі, а він і думає:

«А що, як я засну, а хтось прийде та вкраде ступу? Полізу я на дуба та й ступу потягну з собою.»

А що? Чи хороша моя казочка?

#з_архівів_Зерова

22 березня 1932 рік, індустріалізація, процвітання, перевиконання планів… а подивіться на чому писали!..

Це ж треба!

#Зеров

Тому хто сам, як вечір сутеніє,
Хто нидіє в камінній летаргії,
Твій подув, Параду*, благословен.

Він гладить оксамитною рукою
Обличчя нам, і виправляє крен,
І кличе жить хвилиною легкою.

*Параду — живописний регіон на південному-сході Франції.

Ось, власне пост)

Я знаю, що важко.
Поки путінські полигачі нищать Україну, і здається, що навколо чатують самі пролази та бевзі, а якесь чергове вайло утне щось на самій верхівці, стає так тоскно, що забиваються помороки.
Та тупа резигнація не має нас огортати, адже наші воїни продовжують чатувати у шанцях і тримати небо над нашою головою.

Якщо Ви не зрозуміли добрячу частину слів, що я написав - це добре.
Адже настав час запустити карколомний науково-мовознавчо-космічний розіграш, який допоможе і нашим Силам оборони поремонтувати іржаві корчі, і Вам дасть чудову нагоду виграти не просто цікаві, а й корисні подарунки.

Отже, ми з Мартин Брест довгі місяці збирали у мене на балконі отаке:

1. Шмат справжнісінького дзеркала Гігантського магелланового телескопа, що будується в чилійській пустелі Атакама на висоті в 2,5 км. Звісно, ніхто дзеркало телескопу не бив. Це шмат з тестового зразка, який було передано в подяку українським розробникам, що брали участь у створенні цього дива науки і техніки. Ми вдячні Olena Galytska за такий цінний сувенір, а також Максим Музыка за його транспортування до наших рук 🙂

2. 5 наборів карток - серії Армія, Шекспір та загальна - від Освітарні. Освітарня - це фантастичний проєкт Антона Бондаренка, який, з одного боку, розповідає про нашу літературу, історію, мову, а з іншого - висмикує звідусюд неймовірні українські слова, створює прикольні мемологічні картки та розповсюджує на широкий загал.
Щоб ті слова вертались у вжиток.
До речі, підписатися на Освітарню можна тут https://news.1rj.ru/str/osvitarnya, тут https://www.youtube.com/channel/UCCpiroqLt0WifzjDZFb3ClQ і тут https://www.instagram.com/osvitarnya/.

Сувеніри з самісінького Музею авіації з Сіетлу, США, які нам люб‘язно привезла Алёна Омельчак:
3. Пін NASA
4. 2 брелоки Museum of Flight, Seattle
5. Пін Apollo
6. 2 монети The Museum of Flight
7. Патч The Museum of Flight, круглий
8. Патч The Museum of Flight

Сувеніри з Г‘юстона, з самісінького Космічного центру від Kyrylo Pyrshev та Mariia Rybak:
9. Справжнє космічне морозиво. Геть не жарт. Дуже смачне. Я ним ласував на зупинці в Покровську, коли переганяв у війська машину. Незрівнянний смак. Де Г'юстон, а де Покровськ, але я кайфував.
10. Монета Saturn V
11. Пін NASA однокольоровий
12. Крута наукова розмальовка про клітини.

13. Науковець Olexii Ignatenko зробив календарі з рисунками своєї донечки Єви. Аж чотири штуки. Мені здається, шо червень - чудовий місяць, щоб їх повісити собі на стіну. Чому ми їх не розіграли в січні? Бо в проєкті 42 тачки на ЗСУ логіки нема (с)

Ну, і наша класика.
Військові сувеніри:
14. 10 Гільз-підсвічників від гранатомета MK19, відстріляні по росіянам руцями 5 ОШБр, і відгравійовані та пофарбовані Оксана Бондарь.
15. 2 комплекти мерчу з блокнотами від 116 ОМБр
16. Комплект з 4 рюмок з-під того самого гранатомета Мк19 від Оксана Бондарь
17. Мотузок-підвіс Армія Франції (дякую Ірина Єгорченко)
18. Брелок Броньована машина Гріффон Армії Франції (так само спасибі Ірина Єгорченко)
19. Гільза від 5 ОШБр Фортеця Бахмут.

Сувеніри, люб‘язно надані Anastasiia Zvyagintceva та спільнотою Закопай окупанта https://news.1rj.ru/str/Zakopajokupanta
20. Брелок-гільза Херсон - це Україна
21. Брелок-гільза Луганськ - це Україна
22. Брелок-шмат ствола від танку Т-72
23. 5 брелоків-гільз 42 тачки на ЗСУ
24. Гільза 23мм 42 тачки на ЗСУ
25. Гільза 100 мм Китайський дракон, символ 2024 року, розроблений Маргаритою Середенко
26. Гільза від польського снаряду артилерійської установки S-60 57 мм. Розпис виконала талановита декораторка Анастасія Овчиннікова https://www.instagram.com/redecor.ua/
27. Тубус від снаряду 155 мм з півником, від таємничої художниці Tata Team.

28. Патч 42 тачки на ЗСУ від таємничих київських родин.
29. Вишитий рушник від Баби Каті (тм) - дівчини з Києва, яка давно і системно підтримує проєкт 42 тачки на ЗСУ. Рушник так і не знайшов свого переможця з одного з попередніх розіграшів, тому пробує знайти господаря вдруге.

Усього 52 лоти, якщо я вірно порахував.
Тобто шанси на виграш - колосальні.

Друзі, привіт!
За цим 🔗☝️переходьте на канал @mouselab Антона Сененка, де він зараз розігрує купу «ніштяків» (треʼ придумать українське слово) за ваш донат💵 на його проєкт 42 тачки на ЗСУ.
Серед них є й наші словокартки (фото подам нижче).

Тому тягніть туди і знайомтеся з правилами, розіграш діє ще кілька днів, встигніть!

#Нечуй_Левицький #Хмари

Молодий Павло Радюк це друга сюжетна лінія повісті “Хмари” Нечуя Левицького. Родом із Полтавщини, він учиться в Університеті у Києві. Часом ми вже у 60—70-х рр. ХІХ ст., коли в червоних стінах серед молоді прокидається почуття любові до свого народу і бажання його просвітити, так зароджується рух народовців, про який ми поговоримо в наступних дописах.

Молодий Радюк їде до батьків на село й бере з собою книжки, українських і не тільки авторів (все з тим, щоб “просвіщати” темних селян). За нагоди він їм їх читає, ефект від цих читань, особливо від Шевченка, був нечуваний. Далі кілька цитат.

Радюк витяг з кишені кілька дрібних книжечок і знайшов між ними ті, де були Шевченкові утвори. Він знайшов Шевченкову “Наймичку” і почав читати. Не перше він читав селянам українські утвори Вовчка й Шевченка і знав, що ні одна поема не доходить так до серця, як “Наймичка”.
— Чи ти ба! Їй богу, по-нашому написано! — аж крикнув наймит…
Онисько не показував дивування. Він сидів, підобгавши ноги й нахиливши голову, та все слухав та слухав. […] як Марко ріс на хуторі в старого діда й баби:

Та ввечері й охрестили
І Марком назвали.
Росте Марко. Старі мої
Не знають, де діти,
Де посадить, де положить
І що з ним робити.
Минає рік. Росте Марко —
І дійна корова
У розкоші купається,
як прийшла до них молодиця у найми проситься:
Аж ось чорноброва
Та молода, білолиця
Прийшла молодиця
На той хутір благодатний
У найми проситься.
«А що ж, — каже, — возьмім, Насте».
«Возьмімо, Трохиме,
Бо ми старі, нездужаєм,
Та таки й дитина,
Хоча воно вже й підросло,
Та все ж таки треба
Коло його піклуватись».
«Та воно-то треба,
як Марко оженився й пішов у дорогу:
Розпитали, порадились,
Та й за старостами
Пішов Марко. Вернулися
Люде з рушниками,
З святим хлібом обміненим.
Панну у жупані,
Таку кралю висватали,
Що хоч за гетьмана,
То не сором. Отаке-то
Диво запопали,
як наймичка перед смертю … читайте поему.

Вплив того читання на Ониська був такий великий, що він неначе очамрів і скамʼянів, поклавши руки на коліна й нахиливши сиву голову.
— Я ще зроду не чув нічого кращого од цієї “Наймички”, — промовив дід та й знов похилив голову, неначе од великої ваги й великого жалю.

Отаке-от враження складав Шевченко на селян у 70-х рр. Дарма що, він як 10 років вже переставився, і про слава про нього широко простяглася по Вкраїні, мало хто з селян його таки читав у ті часи. Це, звісно, через нагінки в українське слово і заборони на наші книжки.

#Нечуй_Левицький #Хмари

Село у в повісті “Хмари” Нечуя Левицького, але й ширше, в уяві більшості письменників другої половини 19 століття — це ідилічне місце, що якнайповніше відображало Україну, ідеальну Україну, Україну, що юридично не існувала, але яскраво жила в головах її поодиноких свідомих патріотів, і яку мимоволі представляли селяни. Яким же постає це село в «Хмарах» Нечуя? і ширше, якою була та ідеальна, уявна Україна?