Привіт)
У мене вихідні проходять за читанням, писанням, біганням і готуванням🧑🍳 (це, до речі, coffee cake і він дууже смачний, особливо з морозивом).
Скоро буде друга частина про позивний.
Сьогодні читав про Номиса (буде теж допис на тижні). Зранку читав дві замітки Auli Gellii (Авла Геллія): одну про тих, хто безпідставно іменують себе філософами, а другу про гризливу жінку Сократа Ксантіппу. Треба буде їх перекласти, вони повні дотепу й гомору.
Гарної неділі)
У мене вихідні проходять за читанням, писанням, біганням і готуванням🧑🍳 (це, до речі, coffee cake і він дууже смачний, особливо з морозивом).
Скоро буде друга частина про позивний.
Сьогодні читав про Номиса (буде теж допис на тижні). Зранку читав дві замітки Auli Gellii (Авла Геллія): одну про тих, хто безпідставно іменують себе філософами, а другу про гризливу жінку Сократа Ксантіппу. Треба буде їх перекласти, вони повні дотепу й гомору.
Гарної неділі)
🥰6👍5❤1⚡1
#тиждень_штурмовика
Екзотичний позивний
Частина 2
Передмова
Друга частина мала бути коротша за першу, але підійшовши до її перечиту вчора, несамохіть продовжив її, додавши відступ, що на мою думку, заслуговує на місце тут. Тим-то вийшло продовження ще більше, як перша частина. Ділю його на два. Отже перша частина другої частини)
У понеділок, першого дня, коли усі пройшли коротку співбесіду на проходження тестового тижня, у групі в телеграмі нас попросили написати наші ПІБи та позивні. Згадавши останню розмову з французами, я обрав собі Еразма. Мало кому з моїх побратимів це псевдо навіяло якісь думки. Мій товариш Шляхтич, з яким ми тоді ж і зблизилися, здається, спитав мене, чому саме “Еразм”. “Був такий в добу Відродження гуманіст, — відказав я, — якого я дуже люблю.”
Пізніше, один сусіда по кубрику, на позивний Гривня, поставив мені те ж саме питання.
— Був такий гуманіст, —відповів я.
— А, Еразм Ротердамський?
— Саме він. Ти один з небагатьох, хто його тут знає.
— Так це ж сумно…
Ми вже обляглися, десь поскрипували пружини койки під вагою тіла, хтось укутувався в спальник і сподівався, що вночі не буде тривоги і йому вдасться поспати до ранку (під час тривоги ми мерщій бігли в метро). Мої очі були вже напів заплющені. Якоюсь ледь відчутною радість війнуло од того, що поруч був хтось, хто знав хто такий Еразм. В армії знаходиш людей from all walks of life, як кажуть саксони, людей різних вдач і професій, різних освіт і походжень, є й такі, кому імʼя Еразма щось говорить. На тому я заснув.
———
24 лютого о 15-ій годині я стояв біля мерії разом з добровольцями Правого сектора. Доти я не знав жодної “правої” організації в Україні, не знав, ані чим вони відомі, ані хто ними керував, ані які були їхні переконання. Власне, я й досі не дуже в цьому знаюся і не сказати, зоб мене це якось обходило (цікавило). У цьому питанні я волію пізнавати самому на досвіді, якими є ці «праві» організації, ніж дослухатися чиїхось думок, опіній, чуток. Бо, мені здається, більшість людей, які щось говорять про наші «праві» організації, самі в них ніколи не було, а відтак чого варті їхні слова?
Я опинився в Правому секторі, бо не знав куди йти. Того ранку у військкоматі мені сказали: “Напиши своє імʼя та прізвище на листочку та залиш свій номер, з тобою звʼяжуться”. Я залишив, зі мною не звʼязались. Я повернувся додому. Почав гортати стрічку в інстаграмі, були анонси вишколів. “Які вишколи? — казав я собі, — уже пізно вчитися, треба все на ходу пізнавати.” Тоді побачив анонс збору від Правого сектора. Про них я чув достатньо, щоб подумати, що ці хлопці серйозні і гратися не будуть. Тож я пішов до них. Тієї ночі ми зрештою зайняли на охорону будівлю у центрі міста, де я провів наступні 12 днів. Невдовзі сформувався круг мого спілкування. Памʼятаю, за старшого в нашій ніби роті був друг Р. з Правої молоді. Красивий хлопець. Такий само юний, як і я (тоді мені було 22), але міцнішої статури, дисциплінований, “вишколений”, з доброю базою у військовій справі, грамотний сам по собі. Від нього я вперше почув (а не прочитав) слово “зброярня” і зброяр (перше вільно вживають і зараз, на нашому тижні в трійці тільки його й вживали). Памʼятаю, я збирався додому на день і питав, яку книжку йому принести. “У мене є Ціцерон, хочеш візьму тобі?” — спитав я його. “О, давай. Я давно вже думав щось із нього почитати.” — відповів він. Коментарі тут, гадаю, зайві. Сам він тоді у вільні миті читав Холодний Яр Горліса-Горського. Ця книжка лежала тоді в мене на полиці, дійшов я до ней я тільки зараз, два з половиною роки потому. Повернувшись з дому, я дав йому Ціцерона. Невдовзі я пішов од них. Прощаючись, хотів лишити йому червону книгу на згадку про мене, він не взяв. Знаю, що він далі воював, де він зараз і чи живий, не знаю.
Екзотичний позивний
Частина 2
Передмова
Друга частина мала бути коротша за першу, але підійшовши до її перечиту вчора, несамохіть продовжив її, додавши відступ, що на мою думку, заслуговує на місце тут. Тим-то вийшло продовження ще більше, як перша частина. Ділю його на два. Отже перша частина другої частини)
У понеділок, першого дня, коли усі пройшли коротку співбесіду на проходження тестового тижня, у групі в телеграмі нас попросили написати наші ПІБи та позивні. Згадавши останню розмову з французами, я обрав собі Еразма. Мало кому з моїх побратимів це псевдо навіяло якісь думки. Мій товариш Шляхтич, з яким ми тоді ж і зблизилися, здається, спитав мене, чому саме “Еразм”. “Був такий в добу Відродження гуманіст, — відказав я, — якого я дуже люблю.”
Пізніше, один сусіда по кубрику, на позивний Гривня, поставив мені те ж саме питання.
— Був такий гуманіст, —відповів я.
— А, Еразм Ротердамський?
— Саме він. Ти один з небагатьох, хто його тут знає.
— Так це ж сумно…
Ми вже обляглися, десь поскрипували пружини койки під вагою тіла, хтось укутувався в спальник і сподівався, що вночі не буде тривоги і йому вдасться поспати до ранку (під час тривоги ми мерщій бігли в метро). Мої очі були вже напів заплющені. Якоюсь ледь відчутною радість війнуло од того, що поруч був хтось, хто знав хто такий Еразм. В армії знаходиш людей from all walks of life, як кажуть саксони, людей різних вдач і професій, різних освіт і походжень, є й такі, кому імʼя Еразма щось говорить. На тому я заснув.
———
24 лютого о 15-ій годині я стояв біля мерії разом з добровольцями Правого сектора. Доти я не знав жодної “правої” організації в Україні, не знав, ані чим вони відомі, ані хто ними керував, ані які були їхні переконання. Власне, я й досі не дуже в цьому знаюся і не сказати, зоб мене це якось обходило (цікавило). У цьому питанні я волію пізнавати самому на досвіді, якими є ці «праві» організації, ніж дослухатися чиїхось думок, опіній, чуток. Бо, мені здається, більшість людей, які щось говорять про наші «праві» організації, самі в них ніколи не було, а відтак чого варті їхні слова?
Я опинився в Правому секторі, бо не знав куди йти. Того ранку у військкоматі мені сказали: “Напиши своє імʼя та прізвище на листочку та залиш свій номер, з тобою звʼяжуться”. Я залишив, зі мною не звʼязались. Я повернувся додому. Почав гортати стрічку в інстаграмі, були анонси вишколів. “Які вишколи? — казав я собі, — уже пізно вчитися, треба все на ходу пізнавати.” Тоді побачив анонс збору від Правого сектора. Про них я чув достатньо, щоб подумати, що ці хлопці серйозні і гратися не будуть. Тож я пішов до них. Тієї ночі ми зрештою зайняли на охорону будівлю у центрі міста, де я провів наступні 12 днів. Невдовзі сформувався круг мого спілкування. Памʼятаю, за старшого в нашій ніби роті був друг Р. з Правої молоді. Красивий хлопець. Такий само юний, як і я (тоді мені було 22), але міцнішої статури, дисциплінований, “вишколений”, з доброю базою у військовій справі, грамотний сам по собі. Від нього я вперше почув (а не прочитав) слово “зброярня” і зброяр (перше вільно вживають і зараз, на нашому тижні в трійці тільки його й вживали). Памʼятаю, я збирався додому на день і питав, яку книжку йому принести. “У мене є Ціцерон, хочеш візьму тобі?” — спитав я його. “О, давай. Я давно вже думав щось із нього почитати.” — відповів він. Коментарі тут, гадаю, зайві. Сам він тоді у вільні миті читав Холодний Яр Горліса-Горського. Ця книжка лежала тоді в мене на полиці, дійшов я до ней я тільки зараз, два з половиною роки потому. Повернувшись з дому, я дав йому Ціцерона. Невдовзі я пішов од них. Прощаючись, хотів лишити йому червону книгу на згадку про мене, він не взяв. Знаю, що він далі воював, де він зараз і чи живий, не знаю.
👍2
Принагідно згадаю і ще одну дівчину, з якою я тоді ж познайомився, це подруга Троя. Памʼятаю цю тендітну надзвичайної краси дівчину, що вивчала китайську мову у Жовтому інституті на другому курсі. Їй тоді було 19 років. Вона була з нами. Поки я був, займалася їжею. Спала мало, працювала багато. Перші дні харчі та речі все прибували й прибували, треба було розкладати, сортувати, готувати, прибирати і це все на сто з гаком людей. Вона була з перших трудівниць. “Яка гарнюня!” — казав я про себе. Памʼятаю, вона навіть подобалась мені, та я не знав, чи маю я право залицятись до неї, не бувши з “їхнього кола”. Я був зайдою, який скоро й відсіявся.
Вона далі стала медиком. Уявляю, скільки наполегливості й напору їй треба було проявити, щоб таки працювати, юною і тендітною, на евакуації. Але вона таки допʼяла свого: працювала на Донеччині й виконувала свою роботу. Робила добре і робила весь час, доки не “стекла”… У березні цього року, наче обух на голову, впала новина, що Троя загинула. Я написав товаришеві, з яким, до речі, познайомились там же і дружимо досі — він зараз воює, — як вона загнула. “Стекла.” — незворушно відписав він. Люди, що бачать смерть щодня, не роблять різниці, чи вмирає твій знайомий, чи невідома тобі людина — смерть є смерть і ти звикаєш її приймати. Трої було 21 чи 22 роки, вона могла вчити китайську мову, могла вже бути бакалавром, але весь цей час, що я “вчився і займався культурою” рятувала людей і загинула сама, рятуючи інших.
Це все Правий сектор і “праві” організації. Ідіть тепер скажіть мені, що вони нацисти чи ще хто!
Але повернімось до розповіді.
———
Вона далі стала медиком. Уявляю, скільки наполегливості й напору їй треба було проявити, щоб таки працювати, юною і тендітною, на евакуації. Але вона таки допʼяла свого: працювала на Донеччині й виконувала свою роботу. Робила добре і робила весь час, доки не “стекла”… У березні цього року, наче обух на голову, впала новина, що Троя загинула. Я написав товаришеві, з яким, до речі, познайомились там же і дружимо досі — він зараз воює, — як вона загнула. “Стекла.” — незворушно відписав він. Люди, що бачать смерть щодня, не роблять різниці, чи вмирає твій знайомий, чи невідома тобі людина — смерть є смерть і ти звикаєш її приймати. Трої було 21 чи 22 роки, вона могла вчити китайську мову, могла вже бути бакалавром, але весь цей час, що я “вчився і займався культурою” рятувала людей і загинула сама, рятуючи інших.
Це все Правий сектор і “праві” організації. Ідіть тепер скажіть мені, що вони нацисти чи ще хто!
Але повернімось до розповіді.
———
❤3💔3👍1😢1
👍4
#тиждень_штурмовика
Екзотичний позивний
Частина 2.2
Першого ж вечора сержант К. робив перекличку. На середині списку він прочитав “Еразм”. “Присутній.” — твердим голосом відказав я. “А чо не Маразм?” — додав він, дивуючись такому позивному. Я посміхнувся і промовчав. Це був приклад вояцького гумору, до якого я ставлюся добре. За весь час друг К. пожартував так двічі. Думаю, Еразм був достатньо легкої вдачі, щоб і самому посміятися з цього. Вміння жартувати над собою — ознака незашкарублої людини.
Раз на день над вечір кільком людям було дозволено швиденько вихопитись в магазин. Якщо хтось хотів, щоб їм щось купили, вони писали в телеграм спис продуктів, а потім повертали гроші. У четвер до крамниці пішла подруга С. У телеграмі я написав їй спершу “Еразм”, щоб знала для кого, а далі “10 дріпів, моршинська з лимоном, шоколад з горішками: 2 плитки”.
За 30 хвилин мені дзвінок: “Привіт, а що таке Еразм?” — питає. “Йой, — кажу я, сміючись, — Еразм — це мій позивний”. “Аа, ну тоді добре. А то ми тут шукали еразма і не могли знайти. Вже в аптеку пішли, питаємо там, а нам кажуть: “Може, ерасмо?” А це, уяви собі, таблетки для ерекції… Ну, то я подумала, що то не те.” “Так, — кажу, — то не те… Решту купила?” “Так, решту взяла, вже йду назад.”
Як С. повернулась і передала мені закупи, я жартома спитав, чи купила вона мені еразма. На що ми всі щиро посміялися.
Разом з нами на вишколі було два журналісти з Радіо Армія: чоловік та жінка, Радіо та Дзвінка. Увесь тиждень вони все робили з нами, але при тім записували та знімали. Гадаю, сюжети в них вийдуть достоту гарні. Хто краще розповість про “Тиждень штурмовика”, ніж ті, хто пройшли його самі?. Якось я здибав Дзвінку в кавʼярні на поверсі.
— Це в тебе позивний Філософ? — питає вона?
— Ні, — посміхаюсь я, — не філософ, а Еразм.
— А, — каже вона, — а чого Еразм?
— Був такий гуманіст: Еразм Ротердамський. Люблю його.
— Точно, це він написав “Похвалу”…
— “Глупоті” — доповнив я. — Так, саме він. А ти читала його?
— Так, — каже вона, — от недавненько. Дуже актуальний.
Я посміхнувся.
— Так. Я зараз цей твір перекладаю.
— Ого…
Ось такі люди стрічаються в армії, from all walks of life, тут знайдеш і поетів, і мислителів, і простаків, і радикалів (як же без них). Ось такі й анекдоти з моїм позивним, якими я хотів поділитися. Спершу друга частина була коротка, але далі думка “розтіклася мислю по дереву” і забігла далеко назад. Не знаю, чи в майбутньому я збережу цей позивний, чи ні, але якщо збережу, то історія вкотре насміхнеться над своїми “мудрецями”, бо 500 років по смерті гуманіста, який будь-що-будь прагнув миру, його імʼя залунає середу найбільшого душогубства в Європі.
Екзотичний позивний
Частина 2.2
Першого ж вечора сержант К. робив перекличку. На середині списку він прочитав “Еразм”. “Присутній.” — твердим голосом відказав я. “А чо не Маразм?” — додав він, дивуючись такому позивному. Я посміхнувся і промовчав. Це був приклад вояцького гумору, до якого я ставлюся добре. За весь час друг К. пожартував так двічі. Думаю, Еразм був достатньо легкої вдачі, щоб і самому посміятися з цього. Вміння жартувати над собою — ознака незашкарублої людини.
Раз на день над вечір кільком людям було дозволено швиденько вихопитись в магазин. Якщо хтось хотів, щоб їм щось купили, вони писали в телеграм спис продуктів, а потім повертали гроші. У четвер до крамниці пішла подруга С. У телеграмі я написав їй спершу “Еразм”, щоб знала для кого, а далі “10 дріпів, моршинська з лимоном, шоколад з горішками: 2 плитки”.
За 30 хвилин мені дзвінок: “Привіт, а що таке Еразм?” — питає. “Йой, — кажу я, сміючись, — Еразм — це мій позивний”. “Аа, ну тоді добре. А то ми тут шукали еразма і не могли знайти. Вже в аптеку пішли, питаємо там, а нам кажуть: “Може, ерасмо?” А це, уяви собі, таблетки для ерекції… Ну, то я подумала, що то не те.” “Так, — кажу, — то не те… Решту купила?” “Так, решту взяла, вже йду назад.”
Як С. повернулась і передала мені закупи, я жартома спитав, чи купила вона мені еразма. На що ми всі щиро посміялися.
Разом з нами на вишколі було два журналісти з Радіо Армія: чоловік та жінка, Радіо та Дзвінка. Увесь тиждень вони все робили з нами, але при тім записували та знімали. Гадаю, сюжети в них вийдуть достоту гарні. Хто краще розповість про “Тиждень штурмовика”, ніж ті, хто пройшли його самі?. Якось я здибав Дзвінку в кавʼярні на поверсі.
— Це в тебе позивний Філософ? — питає вона?
— Ні, — посміхаюсь я, — не філософ, а Еразм.
— А, — каже вона, — а чого Еразм?
— Був такий гуманіст: Еразм Ротердамський. Люблю його.
— Точно, це він написав “Похвалу”…
— “Глупоті” — доповнив я. — Так, саме він. А ти читала його?
— Так, — каже вона, — от недавненько. Дуже актуальний.
Я посміхнувся.
— Так. Я зараз цей твір перекладаю.
— Ого…
Ось такі люди стрічаються в армії, from all walks of life, тут знайдеш і поетів, і мислителів, і простаків, і радикалів (як же без них). Ось такі й анекдоти з моїм позивним, якими я хотів поділитися. Спершу друга частина була коротка, але далі думка “розтіклася мислю по дереву” і забігла далеко назад. Не знаю, чи в майбутньому я збережу цей позивний, чи ні, але якщо збережу, то історія вкотре насміхнеться над своїми “мудрецями”, бо 500 років по смерті гуманіста, який будь-що-будь прагнув миру, його імʼя залунає середу найбільшого душогубства в Європі.
❤8👍1💔1
Про пані Ганну, сусідку моєї мами, я вже колись розповідав. Пан Випадок познайомив нас у дворику будинку, де живе моя мама. На лавці перед дверима сиділи жіночка та чоловік, уже поважного віку, і любенько теревенили по-українськи. Знаючи, що цей дім дім колишніх партробітників, і від старших у ньому я звик чути російську мову, мені стало цікаво, як це так, що вони говорять українською. Саме по собі це питання абсурдне: як це українці та балакають по-українськи. Перенести його в яку іншу країну, і воно не матиме сенсу; але у нас, особливо по містах, як і сто років тому, цьому питанню не дивуються…
Так от я підійшов до них, трохи схилився, перепросив і спитав: «У вас дуже гарна українська, як пак так? Чи ви не в Союзі жили?» Виявилось, що пані Ганна перейшла на українську вже по Незалежності, бо сказала собі, що «в своїй хаті своя правда і сила і воля»… і мова.
Відтоді ми подружилися, я показав їй Освітарню в телеграмі і щоразу, як бачилися на тій же лавці, оперезаній цвітучим квітником — справжньою оазою — ми щиро вітались.
Цього року я робив кілька зборів, і пані Ганна, попри мої віднаджування, долучалась своїми засобами.
Так і вчора. Щойно я поширив збір на Охматдит, я зараз же отримав повідомку від Ганни: «Антоне, я вже вилікувалась (пані Ганна слабувала на серце останні кілька місяців) і мені краще. Зайдіть до мене або ви, або мама ваша, я хочу задонатити для Охматдиту».
Пані Ганна немає Монобанку чи застосунку Привату, тож робимо це по-старому)
Ось звіт донатів пани Ганни, та її подруги, яка також доклалася.
2000 пішли на офіційний збір від лікарні Охматдит.
1000 я переслав фонду Shields на РЕБи та дрлни для різних підрозділів.
Дякую вам, пані Ганно, та вашим подругам!🙏
9/07.24
Так от я підійшов до них, трохи схилився, перепросив і спитав: «У вас дуже гарна українська, як пак так? Чи ви не в Союзі жили?» Виявилось, що пані Ганна перейшла на українську вже по Незалежності, бо сказала собі, що «в своїй хаті своя правда і сила і воля»… і мова.
Відтоді ми подружилися, я показав їй Освітарню в телеграмі і щоразу, як бачилися на тій же лавці, оперезаній цвітучим квітником — справжньою оазою — ми щиро вітались.
Цього року я робив кілька зборів, і пані Ганна, попри мої віднаджування, долучалась своїми засобами.
Так і вчора. Щойно я поширив збір на Охматдит, я зараз же отримав повідомку від Ганни: «Антоне, я вже вилікувалась (пані Ганна слабувала на серце останні кілька місяців) і мені краще. Зайдіть до мене або ви, або мама ваша, я хочу задонатити для Охматдиту».
Пані Ганна немає Монобанку чи застосунку Привату, тож робимо це по-старому)
Ось звіт донатів пани Ганни, та її подруги, яка також доклалася.
2000 пішли на офіційний збір від лікарні Охматдит.
1000 я переслав фонду Shields на РЕБи та дрлни для різних підрозділів.
Дякую вам, пані Ганно, та вашим подругам!🙏
9/07.24
Ohmatdytfund
ДОПОМОГА | Фонд Охматдит
❤13👍1
#літературне #Номис
1
Збірник “Українські приказки, прислів'я і таке інше” упорядкований Матвієм Симоновим (Номисом) мені вперше трапився роки зо три тому. Це був період, коли я екстенсивно студіював які тільки можна українські словники і звісно така скриня народної творчості не могла пройти повз мій інтерес. Як і завсіди я завантажив збірку на компʼютер і кинувся її вивчати (а містить вона майже 15 тисяч українських прислівʼїв та загадок разом). Втім, як у мене часто буває, дуже швидко я почав все рідше й рідше відкривати в переглядачі збірку Номиса, не наважуючись однак її закрити. Я годував себе обіцянками скорого до неї повороту (так і зараз у мене відкрито щось із 10 різних книжок — кожна чекає свого часу), доки нарешті не закрив її зовсім.
Це може й погана звичка — не закінчувати почате, але є й плюси. Збірка міцно відклалася в памʼяті, і протягом наступних років аж до сьогодні я до неї вряди-годи повертався, гортав і знову закривав.
Останній такий раз був із місяць тому. Випадково я натрапив на це речення у Словнику української мови: Мурин ніколи білим не буде (Номис, № 6154). Зразу ж я згадав за грецький адагій, зібраний Еразмом: Τὸν Αἰθίοπα λευκάνει — “відбілювати ефіопа”, якого вживають, як ідеться про річ зовсім неможливу. Я давай у збірник і дивитися locus, себто місце цього виразу. Хто не знає, як його складено, то самі прислівʼя у збірнику впорядковано за темами. Отож дивлюсь я на місце, а там зібрано приказки про дурнів.
Так виникла ідея створити допис в інстаграмі з деякими з таких виразів, дублюю його нижче👇 . Самих прислівʼїв про дурнів у збірнику далеко більше, ніж ті, що я вибрав, є й дуже колоритні. Тож кому цікаво, обовʼязково перейдіть і почитайте в самому збірнику.
Далі буде)
1
Збірник “Українські приказки, прислів'я і таке інше” упорядкований Матвієм Симоновим (Номисом) мені вперше трапився роки зо три тому. Це був період, коли я екстенсивно студіював які тільки можна українські словники і звісно така скриня народної творчості не могла пройти повз мій інтерес. Як і завсіди я завантажив збірку на компʼютер і кинувся її вивчати (а містить вона майже 15 тисяч українських прислівʼїв та загадок разом). Втім, як у мене часто буває, дуже швидко я почав все рідше й рідше відкривати в переглядачі збірку Номиса, не наважуючись однак її закрити. Я годував себе обіцянками скорого до неї повороту (так і зараз у мене відкрито щось із 10 різних книжок — кожна чекає свого часу), доки нарешті не закрив її зовсім.
Це може й погана звичка — не закінчувати почате, але є й плюси. Збірка міцно відклалася в памʼяті, і протягом наступних років аж до сьогодні я до неї вряди-годи повертався, гортав і знову закривав.
Останній такий раз був із місяць тому. Випадково я натрапив на це речення у Словнику української мови: Мурин ніколи білим не буде (Номис, № 6154). Зразу ж я згадав за грецький адагій, зібраний Еразмом: Τὸν Αἰθίοπα λευκάνει — “відбілювати ефіопа”, якого вживають, як ідеться про річ зовсім неможливу. Я давай у збірник і дивитися locus, себто місце цього виразу. Хто не знає, як його складено, то самі прислівʼя у збірнику впорядковано за темами. Отож дивлюсь я на місце, а там зібрано приказки про дурнів.
Так виникла ідея створити допис в інстаграмі з деякими з таких виразів, дублюю його нижче👇 . Самих прислівʼїв про дурнів у збірнику далеко більше, ніж ті, що я вибрав, є й дуже колоритні. Тож кому цікаво, обовʼязково перейдіть і почитайте в самому збірнику.
Далі буде)
👍4😁1