1-й корпус НГУ «Азов»
Троє російських військовослужбовців здалися у полон «Азову». Бійці 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» впритул підійшли до ворожих позицій. Окупанти прийняли правильне рішення і не чинили опору. Азовці взяли трьох неушкоджених російських військовослужбовців…
Усім раджу (наполягаю!) підписатися на азовців — це просто красені!
👍3
#Платон #Федр
Відтак, може, закоханих і варто високо цінувати за, як вони запевняють, велику відданість своїм коханим і готовність протистояти усім задля підтримки словом і ділом тих, кого люблять. Але тут легко розпізнати, чи це правда, чи ні. Адже в кого вони згодом закохаються, тим і віддадуть перевагу над попередніми улюбленцями, і, зрозуміло, стануть готовими погано обходитися з ними на догоду новим. І взагалі, чи варто спілкуватись з людьми, враженими такою вадою, що ніхто, навіть найдосвідченіша людина, взявся б її лікувати? Закохані самі визнають, що вони радше хворі, ніж при здоровому глузді. Хоча вони й усвідомлюють, що з їхнім розумом не все гаразд, а все-таки неспроможні опанувати себе. То як же можуть вони після того, як до них знову повернеться глузд, схвалювати те, що їм заманулось у такому стані?
Це один з відомих уступів з цього діалогу, особливо про закоханих, що не тямлять себе, і про любов як хворобу.
Що скажете?
Відтак, може, закоханих і варто високо цінувати за, як вони запевняють, велику відданість своїм коханим і готовність протистояти усім задля підтримки словом і ділом тих, кого люблять. Але тут легко розпізнати, чи це правда, чи ні. Адже в кого вони згодом закохаються, тим і віддадуть перевагу над попередніми улюбленцями, і, зрозуміло, стануть готовими погано обходитися з ними на догоду новим. І взагалі, чи варто спілкуватись з людьми, враженими такою вадою, що ніхто, навіть найдосвідченіша людина, взявся б її лікувати? Закохані самі визнають, що вони радше хворі, ніж при здоровому глузді. Хоча вони й усвідомлюють, що з їхнім розумом не все гаразд, а все-таки неспроможні опанувати себе. То як же можуть вони після того, як до них знову повернеться глузд, схвалювати те, що їм заманулось у такому стані?
Це один з відомих уступів з цього діалогу, особливо про закоханих, що не тямлять себе, і про любов як хворобу.
Що скажете?
👍3😁1
Друзі, наш #збір продовжується!
60% вже є, треба докінчувати!
До речі, попередній звіт Виднокола можна подивитися тут: 270 fpv !
https://send.monobank.ua/jar/AWLigS98mV
60% вже є, треба докінчувати!
До речі, попередній звіт Виднокола можна подивитися тут: 270 fpv !
https://send.monobank.ua/jar/AWLigS98mV
👍3❤2
… — комплекс малоросіянства, жалюгідного еміграційного малоросіянства, яке не хоче зрозуміти історичної закономірности свого теперішнього становища, яке винить у всьому збіг обставин і думає, що завтра, за допомогою чергового визволителя, воно повернеться в свою малоросійську Аркадію і їстиме під дзюркотання струмочків вареники, що тонуть у салі? Яке не виходить за межі якби, коли б і аби знаття? Яке сердиться на все, тільки не на себе самого? Яке поводиться так, як той, хто, наступивши на граблі, дістає по лобі і кричить спересердя: «Ах, прокляті граблі»?
…
Ю. Шевельов, На озері. Баварія
…
Ю. Шевельов, На озері. Баварія
🔥3❤1🤔1
6:20 вʼїзд на Донеччину біля стели (траса Павлоград— Покровськ). Поки чекаємо пресофіцера, роблю руханку: 10 по 10 відтискань з віддихом у 30 секунд, посередині додаю присідання (бо чого 30 секунд «ханьки мʼяти»🤣). Тим часом дівчата позують avec ce sportif💪
За мить підіймаюсь і вже мене нема (друга фото)😂😂
За мить підіймаюсь і вже мене нема (друга фото)😂😂
👍7😁3
#LCI #репортаж
Передмова
Тиждень тому почалась моя нова місія з Шарлін Урель, журналісткою французького каналу LCI. За останні 6 місяців це моя третя з нею місія з чотирьох, що вона провела за цей же проміжок в Україні. Крайнього разу вона була наприкінці квітня — початку травня, тоді, на жаль, я не зміг попрацювати з нею через екзамени в університеті.
Перед тим, як почати про перший тиждень нашої роботи, скажу кілька слів про канал. LCI, що означає La Chaîne d’informations (канал новин), від початку вторгнення щодня висвітлює події в Україні. На місці є завжди команда журналістів (а інколи й дві, як от було на другу річницю війни у лютому). З усіх французьких каналів (а це, серед інших, France 2, BFM, і спрямований на міжнародну авдиторію France 24), LCI без сумніву найбільше висвітлює цю війну, маючи, як і вищевказані канали, виражену проукраїнську позицію, дарма що казати це було б і не дуже грамотно з журналістського боку (журналісти не мають займати позицій, але висвітлювати що бачать, розповідати історії людей). Втім так є в теорії, на практиці ж симпатії хоч не хоч, а проявляються. Зрештою, LCI входить у групу TF1, що є одним із найбільших за глядацькою авдиторію каналів Франції та Європи.
Передмова
Тиждень тому почалась моя нова місія з Шарлін Урель, журналісткою французького каналу LCI. За останні 6 місяців це моя третя з нею місія з чотирьох, що вона провела за цей же проміжок в Україні. Крайнього разу вона була наприкінці квітня — початку травня, тоді, на жаль, я не зміг попрацювати з нею через екзамени в університеті.
Перед тим, як почати про перший тиждень нашої роботи, скажу кілька слів про канал. LCI, що означає La Chaîne d’informations (канал новин), від початку вторгнення щодня висвітлює події в Україні. На місці є завжди команда журналістів (а інколи й дві, як от було на другу річницю війни у лютому). З усіх французьких каналів (а це, серед інших, France 2, BFM, і спрямований на міжнародну авдиторію France 24), LCI без сумніву найбільше висвітлює цю війну, маючи, як і вищевказані канали, виражену проукраїнську позицію, дарма що казати це було б і не дуже грамотно з журналістського боку (журналісти не мають займати позицій, але висвітлювати що бачать, розповідати історії людей). Втім так є в теорії, на практиці ж симпатії хоч не хоч, а проявляються. Зрештою, LCI входить у групу TF1, що є одним із найбільших за глядацькою авдиторію каналів Франції та Європи.
❤3👍3
#LCI #репортаж
І. Назар
Ми стартували на початку минулого тижня з історії про молодих хлопців, що отримали складні поранення і, по лікуванні, віднаходять новий шлях до життя (шлях до нового життя?). Як поранення змінило їхні плани, мрії, зрештою, саме життя — ось що нас тут цікавило.
Через мережу реабілітаційних центрів для військових подружжя Пінчуків Recovery ми знайшли нашого першого героя, Назара. Після поранення місяць тому він проходив реабілітацію у центрі в Черкасах. Туди ми й вирушили у вівторок вранці. Через кілька годин дороги жовто-зеленим степом, вʼїжджаємо на греблю. Обабіч неозора синь широкополого Дніпра. Дівчата зачаровані красою, мене ж бере сумнів щодо справжності цієї широчіні: чи не штучне водосховище так його розлило? Разом із сумнівом бере й гнів на Союз із його манією будувати “моря” — безкраї стоячі багнюки. Напередодні ми з Ділею проїхались машиною північніше ʼд Києва, в район Лютежа. Стали понад берегом і спустились до того “моря” — зеленого, недвижного, смердючого. Невже конче треба було так паскудити наш Дніпро-Славуту?
Вода лисніла й грала на сонці тисячами блискіток. Переїхавши на правий берег, ми швидко опинились у густому сосновому борі, порізаному акуратними вуличками, поцяткованому будиночками.
В глибині посеред гаю сховався реабілітаційний центр. Заходимо, знайомимося з завідувачем, вона підводить нас до Назара. Йому за кілька днів перевалить за 22, сьогодні — його останній день у центрі. Назара поранило в руку рівно місяць тому. Це був четвертий окоп, що вони взяли; їх було троє: він і ще двоє, зовсім нових (Назар вже рік як воював). Третій день завдання, всі не спали останні дві ночі. Він пропонує іншим перепочити, ті відмовляються, тоді лягає сам. Заглиблюється в нору (заглибина в окопі), прикривається другим жилетом, заплющує очі. Цупке молодаве тіло несамохіть відпружується, мʼязи оповиває млость — Назар розчиняється у сні.
Далі буде…
І. Назар
Ми стартували на початку минулого тижня з історії про молодих хлопців, що отримали складні поранення і, по лікуванні, віднаходять новий шлях до життя (шлях до нового життя?). Як поранення змінило їхні плани, мрії, зрештою, саме життя — ось що нас тут цікавило.
Через мережу реабілітаційних центрів для військових подружжя Пінчуків Recovery ми знайшли нашого першого героя, Назара. Після поранення місяць тому він проходив реабілітацію у центрі в Черкасах. Туди ми й вирушили у вівторок вранці. Через кілька годин дороги жовто-зеленим степом, вʼїжджаємо на греблю. Обабіч неозора синь широкополого Дніпра. Дівчата зачаровані красою, мене ж бере сумнів щодо справжності цієї широчіні: чи не штучне водосховище так його розлило? Разом із сумнівом бере й гнів на Союз із його манією будувати “моря” — безкраї стоячі багнюки. Напередодні ми з Ділею проїхались машиною північніше ʼд Києва, в район Лютежа. Стали понад берегом і спустились до того “моря” — зеленого, недвижного, смердючого. Невже конче треба було так паскудити наш Дніпро-Славуту?
Вода лисніла й грала на сонці тисячами блискіток. Переїхавши на правий берег, ми швидко опинились у густому сосновому борі, порізаному акуратними вуличками, поцяткованому будиночками.
В глибині посеред гаю сховався реабілітаційний центр. Заходимо, знайомимося з завідувачем, вона підводить нас до Назара. Йому за кілька днів перевалить за 22, сьогодні — його останній день у центрі. Назара поранило в руку рівно місяць тому. Це був четвертий окоп, що вони взяли; їх було троє: він і ще двоє, зовсім нових (Назар вже рік як воював). Третій день завдання, всі не спали останні дві ночі. Він пропонує іншим перепочити, ті відмовляються, тоді лягає сам. Заглиблюється в нору (заглибина в окопі), прикривається другим жилетом, заплющує очі. Цупке молодаве тіло несамохіть відпружується, мʼязи оповиває млость — Назар розчиняється у сні.
“…З-з-з-з-з. Якусь мить я між сном і явою: ще не тямлю ясно, але вже й не сплю. З-з-з-з. Прокидаюсь — дрон летить прямісінько на мене. За мить сон розчинився, немов і не було. Коли на терезах життя, організм з найглибших сховків видобуває енергію. Ще більше зариваюсь у нору, дрон вдаряється у другий бронік і вибухає. Живий, але ранило руку. Боляче. Накладаю турнікет, біжу до хлопців у другий кінець окопу. Евакуація. Вивезли.”
Далі буде…
Recovery | Rehabilitation and prosthetic treatment for the gravely wounded soldiers and civilians
Recovery - Project by Victor and Olena Pinchuk
Recovery | Rehabilitation and prosthetic treatment for the gravely wounded soldiers
👍6❤1😢1
#LCI #репортаж
І. Назар
Продовження
У палаті чисто, просторо й сучасно — знати, відділення зроблене недавно. Назар сідає на ліжко, яким може керувати пультом. Обличчя скородять спазми болю. “Як тобі краще? — питаємо. — Може, хочеш лягти?” «Ні, — відповідає, — краще сидячи. У мене порушені нерви на руці, але це віддає болем на все тіло.” Ліва рука зігнута в лікті й тримається на перевʼязці, як при переломі. Час від часу він встає до умивальника змочити руки: “Сохнуть, — каже, — тоді треться, і боляче”. Питаємо про його шлях, як поранило. Говорить неспішно, тихо і тужно, наче витискаючи кожне слово з себе. У голосі щось патетичне, вистраждане.
Назар пішов добровольцем рік тому, коли йому ледве виповнився 21 рік. Знав, на що йде. “Мені здається кожен доброволець знає, що на нього чекає і готовий до цього. Я знав куди йду, і мені було нетяжко. Памʼятаючи, що росіяни зробили з нами, вбивати їх легко.”
До війни Назар вчився на кухаря, працював у багатьох закладах, мріяв поїхати в Туреччину та збудувати сімʼю. Перша мрія втратила сенс, друга відкладена на безрік — чекає кінця війни. “З одного боку, — міркує він, — не хотілось би помирати, не залишивши після себе маленьке янголя, а з іншого не хочеться й дитину без батька лишати. Так мене нічого не тримає. Батьки не тримають, брати не тримають, сімʼя не тримає. Коли я там, я себе не бережу. Дасть Бог, рука загоїться — я повернуся в стрій.” Так війна розбиває не лише вже існуючі сімʼї, але й не дає появитися новим.
Втім про смерть Назару думати ще рано. Він пише вірші (звідси його позивний “Поет”) і не збирається простягати ноги, доки не опублікує свою поетичну збірку, “аби хоось не присвоїв їх собі, забувши справжнього автора”.
Цей місяць лікування після поранення “був місяцем пекельного болю”. “Мені було так боляче фізично, що душевний біль відійшов на другий план. Навіть у віршах його поменшало.”
Назар рвався до бою. Через його молодий вік та стан здоровʼя (проблеми з серцем змусили його комісуватися зі строчки ще 2021 року) він довго безуспішно оббивав пороги ТЦК. Коли все ж допʼяв свого і з ним підписали контракт, його поставили охороняти якийсь обʼєкт. Не задоволений цим, він за місяць отримав переведення у бойовий підрозділ, і вже за кілька днів міряв ногами степи й лісосмуги багряного Донбасу. “З того часу я воюю, було багато проблем з серцем, але я лічився і воював далі. За рік і два місяці я отримав лише одне важке поранення і 5 контузій. Але я ні разу не пожалів що пішов воювати, ні разу!” — пише він на своїй сторінці телеграм.
Наступного дня він повертався на місяць у рідне село. “Друзів у мене лишається все менше й менш — я для них надто радикальний. Кажу, що треба воювати, а вони відсиджуються. З батьками теж не все гладко, з тої ж причини. Одна втіха: риболовля і природа.”
За офіційною статистикою 75% поранених вертаються в стрій, з яких чимала частка на бойові посади. Бажаємо Назару швидкого одужання, а між тим відпочинку, спокою та поетичного надиху.
28.VII–29.VII
І. Назар
Продовження
У палаті чисто, просторо й сучасно — знати, відділення зроблене недавно. Назар сідає на ліжко, яким може керувати пультом. Обличчя скородять спазми болю. “Як тобі краще? — питаємо. — Може, хочеш лягти?” «Ні, — відповідає, — краще сидячи. У мене порушені нерви на руці, але це віддає болем на все тіло.” Ліва рука зігнута в лікті й тримається на перевʼязці, як при переломі. Час від часу він встає до умивальника змочити руки: “Сохнуть, — каже, — тоді треться, і боляче”. Питаємо про його шлях, як поранило. Говорить неспішно, тихо і тужно, наче витискаючи кожне слово з себе. У голосі щось патетичне, вистраждане.
Назар пішов добровольцем рік тому, коли йому ледве виповнився 21 рік. Знав, на що йде. “Мені здається кожен доброволець знає, що на нього чекає і готовий до цього. Я знав куди йду, і мені було нетяжко. Памʼятаючи, що росіяни зробили з нами, вбивати їх легко.”
До війни Назар вчився на кухаря, працював у багатьох закладах, мріяв поїхати в Туреччину та збудувати сімʼю. Перша мрія втратила сенс, друга відкладена на безрік — чекає кінця війни. “З одного боку, — міркує він, — не хотілось би помирати, не залишивши після себе маленьке янголя, а з іншого не хочеться й дитину без батька лишати. Так мене нічого не тримає. Батьки не тримають, брати не тримають, сімʼя не тримає. Коли я там, я себе не бережу. Дасть Бог, рука загоїться — я повернуся в стрій.” Так війна розбиває не лише вже існуючі сімʼї, але й не дає появитися новим.
Втім про смерть Назару думати ще рано. Він пише вірші (звідси його позивний “Поет”) і не збирається простягати ноги, доки не опублікує свою поетичну збірку, “аби хоось не присвоїв їх собі, забувши справжнього автора”.
Цей місяць лікування після поранення “був місяцем пекельного болю”. “Мені було так боляче фізично, що душевний біль відійшов на другий план. Навіть у віршах його поменшало.”
Назар рвався до бою. Через його молодий вік та стан здоровʼя (проблеми з серцем змусили його комісуватися зі строчки ще 2021 року) він довго безуспішно оббивав пороги ТЦК. Коли все ж допʼяв свого і з ним підписали контракт, його поставили охороняти якийсь обʼєкт. Не задоволений цим, він за місяць отримав переведення у бойовий підрозділ, і вже за кілька днів міряв ногами степи й лісосмуги багряного Донбасу. “З того часу я воюю, було багато проблем з серцем, але я лічився і воював далі. За рік і два місяці я отримав лише одне важке поранення і 5 контузій. Але я ні разу не пожалів що пішов воювати, ні разу!” — пише він на своїй сторінці телеграм.
Наступного дня він повертався на місяць у рідне село. “Друзів у мене лишається все менше й менш — я для них надто радикальний. Кажу, що треба воювати, а вони відсиджуються. З батьками теж не все гладко, з тої ж причини. Одна втіха: риболовля і природа.”
За офіційною статистикою 75% поранених вертаються в стрій, з яких чимала частка на бойові посади. Бажаємо Назару швидкого одужання, а між тим відпочинку, спокою та поетичного надиху.
28.VII–29.VII
🙏10❤5👍4