Освітарня
І правда, як залучити сьогодні авдиторію, якщо не активністю в соцмережах і культурно-просвітніми заходами? Учора ввечері ми були на лекції спільноти, що займається збереженням мозаїк у Чернігові. Виступала одна з чільних учасниць руху, пані Олена. Лекція…
Друге — це видання/продаж книжок і сувенірів. Чому в музеї Коцюбинського не можна купити творів Коцюбинського?! Мене бере розпач! Кілька місяців тому я був у музеї Уласа Самчука в Рівному. Працівник натхненно розповів нам про цього велетня духу, я відкрив для себе нові його твори, був охочий придбати, так якби ж… якби ж було що продавати… Адже ж це так логічно! Дізнавшись про автора, особливо, якщо про нього розкажуть докладно, хочеться купити його твори і почитати! Це сливе злочин в таких місцях не продавати книжок! Коли кращий момент зазнайомитися з письменником, як не відвідавши його музей, зазирнувши в його життя і відкривши його значимість? Зазвичай такі музеї зберігають архіви автора, його домашню бібліотеку, тут є непочатий край для дослідницької роботи і сила силенна способів її монетизовувати.
Зрештою, нині роблять різні співпраці й колаборації, що так само відкривають музеям десятки можливостей для розвитку. Музей Коцюбинського один на всю Україну (є ще другий у Вінниці, але це рідкість). З правильним менеджментом, він завиграшки міг би стати місцем, а Чернігів — містом, куди б люди з усієї країни їздили навмисне заради нього: подивитися на хату письменника, побачити унікальну скульптуру, послухати лекцію про автора, його твори та епоху. Купити якісь матеріали в музейній крамниці. Подивіться на Захід — у кожному музеї є крамниці, кожен музей щось продає і з цього заробляє. Це нормально! В цьому немає нічого крамольного. Пора вже облишити радянську настанову, що музеї мають бути безкоштовні, і там нічого не повинно продаватися. Поки ми продовжуємо цю лицемірно гру в безкорисливість, наші музеї гинуть, а люди тупіють і ростуть без культури.
Маємо чудовий музей, навіть в сьогоднішньому стані чудовий і вартий візиту, але про який не знають навіть жителі Черінгова — не те що українці загалом — бо, як сказано на початку, “він стоїть на одшибі”…
Зрештою, нині роблять різні співпраці й колаборації, що так само відкривають музеям десятки можливостей для розвитку. Музей Коцюбинського один на всю Україну (є ще другий у Вінниці, але це рідкість). З правильним менеджментом, він завиграшки міг би стати місцем, а Чернігів — містом, куди б люди з усієї країни їздили навмисне заради нього: подивитися на хату письменника, побачити унікальну скульптуру, послухати лекцію про автора, його твори та епоху. Купити якісь матеріали в музейній крамниці. Подивіться на Захід — у кожному музеї є крамниці, кожен музей щось продає і з цього заробляє. Це нормально! В цьому немає нічого крамольного. Пора вже облишити радянську настанову, що музеї мають бути безкоштовні, і там нічого не повинно продаватися. Поки ми продовжуємо цю лицемірно гру в безкорисливість, наші музеї гинуть, а люди тупіють і ростуть без культури.
Маємо чудовий музей, навіть в сьогоднішньому стані чудовий і вартий візиту, але про який не знають навіть жителі Черінгова — не те що українці загалом — бо, як сказано на початку, “він стоїть на одшибі”…
❤7👍4
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Хто що робить сьогодні?
Пишіть у коментах👇👇))
Пишіть у коментах👇👇))
😁1
https://www.instagram.com/reel/C1hMSDQNf-8/?igsh=MXZmZnVyYXVzbnh4NA==
Підсумок 23-го і плани на 24-ий)
Цього року точно хочу більше збирати і почну вже скоро)
Дякую усім, хто зі мною)
Най прийдешній рік наблизить нас до перемоги!
Підсумок 23-го і плани на 24-ий)
Цього року точно хочу більше збирати і почну вже скоро)
Дякую усім, хто зі мною)
Най прийдешній рік наблизить нас до перемоги!
👍4
Друзі!
Починаємо рік зі збору, з нашого збору!
Долучаюсь до фонду Shields Ukraine, що збирають 7 млн на антидронові пристрої.
Моя частка 3️⃣0️⃣ 0️⃣0️⃣0️⃣ !
Закриймо цей збір разом!
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
5375411212010073
З мене ж — більше наповнення каналу!
Починаємо рік зі збору, з нашого збору!
Долучаюсь до фонду Shields Ukraine, що збирають 7 млн на антидронові пристрої.
Моя частка 3️⃣0️⃣ 0️⃣0️⃣0️⃣ !
Закриймо цей збір разом!
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
5375411212010073
З мене ж — більше наповнення каналу!
👍1
#котляревський
Зараз із @julia_svii студіємо Котляревського Івана Петровича, батька нашої сучасної літератури (сучасної, в сенсі, писаної сучасною мовою). Тож, хочу поділитися коротко тими фактами, що мене досі вразили. Це буде перша така добірка, завтра буде друга.
Зараз із @julia_svii студіємо Котляревського Івана Петровича, батька нашої сучасної літератури (сучасної, в сенсі, писаної сучасною мовою). Тож, хочу поділитися коротко тими фактами, що мене досі вразили. Це буде перша така добірка, завтра буде друга.
🌚1
Освітарня
#котляревський Зараз із @julia_svii студіємо Котляревського Івана Петровича, батька нашої сучасної літератури (сучасної, в сенсі, писаної сучасною мовою). Тож, хочу поділитися коротко тими фактами, що мене досі вразили. Це буде перша така добірка, завтра…
#котляревський
1️⃣Найвідоміший твір Котляревського, його “Енеїда”, за його життя не була надрукована повністю.
Може здатися дивним, але це так. Перше (і єдине) авторське видання Енеїди побачило світ 1809 року в Петребурзі. Але це були лише перші 4 частини. Останні дві були закінчені не пізніше року 1822, втім більше надрукувати свою вже закінчену поему він так і не зміг.
Надруковано її вже 1842 року видавцем Осипом Антоновичем Волохіновим, якому Котляр продав право на видання поеми.
2️⃣Все ще про “Енеїду”: перші два видання (що містили перші 3 частини) 1898 і 1808 року вийшли без відома самого автора. Про що він згадає у третьому виданні (вже його) 1809 року так: “Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий”.
Сюди ж додам, що авторське видання побачило світ у тій же медичній друкарня в Петербурзі, де й перше Максима Парпури 1898 року.
3️⃣Свої дві пʼєси “Наталка-Полтавка” і “Москаль-Чарівник” він написав між 1817-19 рр., вони одразу були поставлені в Полтавському театрі, а згодом багаторазово й інде, але надрукованою він побачив перед самою смертю лиш “Полтавку”. Вже коли Котляревський був близьким домовини, вліті 1837 його відвідав молодий дослідник І. Срезневський, йому-то для друку старий Іван Петрович і передав дві пʼєси. Першу з яких, “Наталку-Полтавку”, було надруковано 1838 року в “Украинском Сборнике” Срезневського.
Що автор бачив її надруковану, свідчить його перший біограф Стеблін Камінський у газеті “Северная пчела” за 4 липня 1839 року:
“Передав обе пьесы для напечатанья, весьма недавно, г. Срезневскому, автор незадолго до смерти, видел Полтавку напечатанною в Украиском Сборнике”.
4️⃣З того ж джерела беру й четвертий, і останній на сьогодні, факт, що стосується будинку, де народився, жив і спочив Іван Петрович. Наводжу власний переклад зі статті:
“Котляревський народився в Полтаві 29-го серпня 1769 року, жив і помер у батьківській хаті, відмітною своєю давністю. На бантині стелі в одній з кімнат досі зберігся вирізьблений напис: “Создася дом сей во имя Отца и Сына и Святого Духа, Аминь, року 1705.”
Як вам добірка? Що було найцікавіше? Пишіть у коментарях👇
1️⃣Найвідоміший твір Котляревського, його “Енеїда”, за його життя не була надрукована повністю.
Може здатися дивним, але це так. Перше (і єдине) авторське видання Енеїди побачило світ 1809 року в Петребурзі. Але це були лише перші 4 частини. Останні дві були закінчені не пізніше року 1822, втім більше надрукувати свою вже закінчену поему він так і не зміг.
Надруковано її вже 1842 року видавцем Осипом Антоновичем Волохіновим, якому Котляр продав право на видання поеми.
2️⃣Все ще про “Енеїду”: перші два видання (що містили перші 3 частини) 1898 і 1808 року вийшли без відома самого автора. Про що він згадає у третьому виданні (вже його) 1809 року так: “Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий”.
Сюди ж додам, що авторське видання побачило світ у тій же медичній друкарня в Петербурзі, де й перше Максима Парпури 1898 року.
3️⃣Свої дві пʼєси “Наталка-Полтавка” і “Москаль-Чарівник” він написав між 1817-19 рр., вони одразу були поставлені в Полтавському театрі, а згодом багаторазово й інде, але надрукованою він побачив перед самою смертю лиш “Полтавку”. Вже коли Котляревський був близьким домовини, вліті 1837 його відвідав молодий дослідник І. Срезневський, йому-то для друку старий Іван Петрович і передав дві пʼєси. Першу з яких, “Наталку-Полтавку”, було надруковано 1838 року в “Украинском Сборнике” Срезневського.
Що автор бачив її надруковану, свідчить його перший біограф Стеблін Камінський у газеті “Северная пчела” за 4 липня 1839 року:
“Передав обе пьесы для напечатанья, весьма недавно, г. Срезневскому, автор незадолго до смерти, видел Полтавку напечатанною в Украиском Сборнике”.
4️⃣З того ж джерела беру й четвертий, і останній на сьогодні, факт, що стосується будинку, де народився, жив і спочив Іван Петрович. Наводжу власний переклад зі статті:
“Котляревський народився в Полтаві 29-го серпня 1769 року, жив і помер у батьківській хаті, відмітною своєю давністю. На бантині стелі в одній з кімнат досі зберігся вирізьблений напис: “Создася дом сей во имя Отца и Сына и Святого Духа, Аминь, року 1705.”
Як вам добірка? Що було найцікавіше? Пишіть у коментарях👇
❤3🌚1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Гнів беззмістовний.
Донат — твій вклад у перемогу!
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
Або за номером:
5375411212010073
Донат — твій вклад у перемогу!
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
Або за номером:
5375411212010073
Мовна і друкарська ситуація в Україні у 18 ст.
Лазар Баранович:
“Київ — гніздо православія”
,
“Київ — руський Париж”
.
Звичайно, ця остання назва не що инше, як патріотична гіпербола, але щодо першої, то в ній немає нічого прибільшеного. В
1686
році це гніздо православія було остаточно приєднане до
московської держави
. Ця подія назавжди вирішила долю південної Руси, котра через
Київ вступала на шлях не тільки політичних, але і культурних взаємин з північною Русью
, де також було своє старовинне “гніздо православія” — Москва.
П. Житецький
👍2
Освітарня
Мовна і друкарська ситуація в Україні у 18 ст. Лазар Баранович: “Київ — гніздо православія”, “Київ — руський Париж”. Звичайно, ця остання назва не що инше, як патріотична гіпербола, але щодо першої, то в ній немає нічого прибільшеного. В 1686 році це гніздо…
З 1682 року Москва з великою підозрою і недовірою подивлялася на представників українського православʼя. В часи патріарха Іоакима (1674-90) були заборонені твори кращих українських письменників (твори П. Могили, Сільвестра Косова, Теодосія Сафоновича, Лазаря Барановича, Іоанікія Галятовського тощо).
Останні дві риси од віку притаманні Москві. Хто з наших учених кінця 17 століття туди їхав, зараз відмічав північну темноту, заскорузлість, сліпу невідхильність від догм. Темнота ж продукує самохвальство. Адже ж як часто дурні вважають себе за найрозумніших.
Напроти, візьміть стару байку про Сократа: потенційно найрозумніший свого часу, він вважав, що нічого не знає.
Далі подаю за П. Житецьким низку заходів зі знищенням української літературної мови з боку російського уряду упродовж 18 ст.:
1️⃣ 1709 р. передрук у Москві київського видання “Бесед Іоанна Златоустаго”. У передмові зазначено:
2️⃣ 1720 р. з приводу виданого в Києві Монологіона на 1718 рік, де на заголовному листі Києво-Печерську лавру названо Ставропігією (автономною, але такою, що підлягає) константинопольського патріарха (а не московського), видано розпорядження щоб
3️⃣ З 21 року усі книжки київської і чернігівської друкарень перевіряються спеціальним членом св. Синоду. Після перевірок “цензор” давав схожий з цим допуск:
4️⃣ В часи Анни Іоановни наказано архиєпископові київському Рафаїлові Заборовському (брама Заборовського досі в Києві існує) відібрати од усіх українських церков книги попереднього українського друку і замінити їх книгами московського видання. Але зважаючи на те, що московська друкарня не могла задовольнити всіх замовлень, книжок старого друку вживали й далі.
5️⃣ За Єлисавети почали вимагати знищення цих книг і дозволили влаштувати про Софійськім соборі друкарню з тим, щоб
Але друкарню так і не було відкритою
6️⃣ 1766-72 — наказ до слова передрукувати московські видання.
7️⃣ 1769 — києво-печерський архимандрит Зосип попросив дозволу хоч букварі по-нашому друкувати — відмовлено.
“Очевидно, латинська школа, що процвітала в Україні, мимо всіх хиб, не мала нахилу підтримувати віддалення від Європи, яке вело до національного
самохвальства
і
темноти.” (П. Житецький)
Останні дві риси од віку притаманні Москві. Хто з наших учених кінця 17 століття туди їхав, зараз відмічав північну темноту, заскорузлість, сліпу невідхильність від догм. Темнота ж продукує самохвальство. Адже ж як часто дурні вважають себе за найрозумніших.
Напроти, візьміть стару байку про Сократа: потенційно найрозумніший свого часу, він вважав, що нічого не знає.
Далі подаю за П. Житецьким низку заходів зі знищенням української літературної мови з боку російського уряду упродовж 18 ст.:
1️⃣ 1709 р. передрук у Москві київського видання “Бесед Іоанна Златоустаго”. У передмові зазначено:
“А малороссійская примрачная реченія изъяснихом обыкновенными
.
”
2️⃣ 1720 р. з приводу виданого в Києві Монологіона на 1718 рік, де на заголовному листі Києво-Печерську лавру названо Ставропігією (автономною, але такою, що підлягає) константинопольського патріарха (а не московського), видано розпорядження щоб
“вновь книг никаких, кроме церковных прежних изданій, не печатать. А и оныя церковныя старыя книги с такими же церковными книгами справливать, прежде печати, с теми великороссійскими печатьми, дабы никакой розни и особаго наречія не было.”
3️⃣ З 21 року усі книжки київської і чернігівської друкарень перевіряються спеціальним членом св. Синоду. Після перевірок “цензор” давав схожий з цим допуск:
“сія книга Апостол повеленіем святейшаго правительствующаго Синода всероссійскаго в конторе типографической против Апостола всероссійскаго зводу изследованна, и по изследованіи обретеся во всем с великороссіским сходна…”
4️⃣ В часи Анни Іоановни наказано архиєпископові київському Рафаїлові Заборовському (брама Заборовського досі в Києві існує) відібрати од усіх українських церков книги попереднього українського друку і замінити їх книгами московського видання. Але зважаючи на те, що московська друкарня не могла задовольнити всіх замовлень, книжок старого друку вживали й далі.
5️⃣ За Єлисавети почали вимагати знищення цих книг і дозволили влаштувати про Софійськім соборі друкарню з тим, щоб
“противно печатаемых в московской типографіи книг несогласія отнюдь не было
.
”
Але друкарню так і не було відкритою
6️⃣ 1766-72 — наказ до слова передрукувати московські видання.
7️⃣ 1769 — києво-печерський архимандрит Зосип попросив дозволу хоч букварі по-нашому друкувати — відмовлено.
👍1
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Що вас заспокоює?
📝👇
📝👇
Хто се, друзі?..
Анатоль Галактіонович…))
Ю. Смолич, Мій товариш
Анатоль Галактіонович…))
“В моїх спогодах про Анатолія Галактіоновича я найменше торкатимусь його малярської спадщини — це робити фахівцям-мистецтвознавцям. Натомість я — літератор — насамперед хочу, навіть вважаю своїм обовʼязком, звернути увагу на зовсім інше: яку роль відігравав
П…
-художник у нашому
літературному, так, саме літературному, а не тільки загальнокультурному процесі минулих років. Дарма що Анатолій Галактіонович не написав жодного твору ні мовою поезії, ні мовою прози, — хіба. що дав два десятки інтервʼю за півстоліття малярської практики.”
Ю. Смолич, Мій товариш
👍1
Вчора добродійка Анна вечірньою тисячею добила 6!! Дуже вдячний добродійці🙏 і всім хто донатить, ви — сила!
Сьогодні ціль – 9️⃣
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
5375411212010073
Сьогодні ціль – 9️⃣
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
5375411212010073
Життя
- Початок 1740-х — навчання в Київській Академії;
- мав гарний голос — за Єлизавети Петрівни закликають до Петербурга, де пробув більше 2 років;
- 1744 року — знову в Києві, кидає Академію, незадоволений викладами в ній і їде за кордон, де вивчає німецьку і загалом, певно, освічується;
- по повороті викладає в Переяславській Семинарії. Через незгоду в поглядах з місцевим владикою невдовзі вимушений покинути заклад;
- вчителює у панів, їде в москву;
- 1759 р. призначають викладачем у Харківському Колегіумі. Нові непорозуміння з начальством.
- 1766 р. змушений піти. Відтак і до скону мандрує по селах, гостює у місцевої шляхти-еліти, пише і поширює рукописи, офіційно не друкується.
- Початок 1740-х — навчання в Київській Академії;
- мав гарний голос — за Єлизавети Петрівни закликають до Петербурга, де пробув більше 2 років;
- 1744 року — знову в Києві, кидає Академію, незадоволений викладами в ній і їде за кордон, де вивчає німецьку і загалом, певно, освічується;
- по повороті викладає в Переяславській Семинарії. Через незгоду в поглядах з місцевим владикою невдовзі вимушений покинути заклад;
- вчителює у панів, їде в москву;
- 1759 р. призначають викладачем у Харківському Колегіумі. Нові непорозуміння з начальством.
- 1766 р. змушений піти. Відтак і до скону мандрує по селах, гостює у місцевої шляхти-еліти, пише і поширює рукописи, офіційно не друкується.
❤3
Чого навчав Сковорода?
Він займався моральною філософією, або, якщо простіше, “наукою, як знайти щастя і навчитися жити щасливо”. Почувши це, той, хто хоч трохи знайомий з римлянами, одразу подумає про “філософія життя” Сенеки, творчість Горація, листи Епікура. Додайте сюди Біблію і, власне, ось вам основні джерела філософії Сковороди. Це видно з наступних цитат.
В цьому полягає вчення Сковороди. Його не цікавить порпання у датах і деталях (“как и когда Мойсей…”), йому важить навчитися бути щасливим у цьому житті. Зазирніть у листи Сенеки — в кожному ви знайдете це прагнення.
Ця negligentia до нісенітниць (“коли жив Мойсей”) могла бути, і вірогідно й була, причиною того, що він не міг знайти спільної мови з тодішнім правлячим духовенство, для якого головне було не вчення Христа, але обрядність, церемоніал і показовість:
Натомість, він вважав, що бездоганність і вищість людини полягає
А тут вже на всю силу проглядає ота антична римська традиція філософії як пошуку щастя:
І неважко додумати, що те “чогось” — це щастя.
А це вже Сократове Γνῶθι σεαυτόν — пізнай самого себе.
Слушне питання колись ставили: чи хотів він вважати себе українським Сократом? Відповіді на це Житецький не дає. Та й ясно, це потребує докладного дослідження обох авторів.
Мета мудрості для Сковороди — показати людині її щастя. На питання “що є філософія?”, кажуть, він відповів:
В іншім місці він каже: “бути щасливим значить жити згідно з природою”. Тут вже явний Сенека “beatum esse est secundum naturam vivere”, та й Епікур те саме казав:
А ось про це ж Сковорода:
Або:
Власне, так і жив Григорій Савич: мандрував собі по селах старцем, з ціпком і торбою, в якій Біблія, зошити й “хліб насущний”. Ні грошей, ні житла ніколи не мав.
Втім не все так однозначно в цім його “вільнім злидарюванні” — чи не був це, насправді, прояв незмірного самолюбства й пихи?
До того ж, лишається відкритим його ставлення до України і тим, чим вона в той час боліла (зруйнування залишків державності, закріпачення селян, яких він так любив тощо). Кілька слів скажемо і про його химерну мову. Про все це за кілька годин.
Джерело те саме, що й вчора: https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=11123
Він займався моральною філософією, або, якщо простіше, “наукою, як знайти щастя і навчитися жити щасливо”. Почувши це, той, хто хоч трохи знайомий з римлянами, одразу подумає про “філософія життя” Сенеки, творчість Горація, листи Епікура. Додайте сюди Біблію і, власне, ось вам основні джерела філософії Сковороди. Це видно з наступних цитат.
“Я не добиваюсь знать, как и когда Мойсей разделил море жезлом в великом сем мире, в истории, а поучаюсь, как бы мне в малом мире, в сердце,
разделить смесь склонностей природы непорочныя и растленныя и провести волю мою непотопленно по пути житейскаго бытия
,
дабы доставить себе во свое время свободу мыслей
, т.е. веселие духа, или так
называемое счастие
.”
В цьому полягає вчення Сковороди. Його не цікавить порпання у датах і деталях (“как и когда Мойсей…”), йому важить навчитися бути щасливим у цьому житті. Зазирніть у листи Сенеки — в кожному ви знайдете це прагнення.
Ця negligentia до нісенітниць (“коли жив Мойсей”) могла бути, і вірогідно й була, причиною того, що він не міг знайти спільної мови з тодішнім правлячим духовенство, для якого головне було не вчення Христа, але обрядність, церемоніал і показовість:
“Один скорбит, если кто на полдень, а не на восток с ним молится; иной сердит, что погружают, другой беснуется, что обливают крещаемаго.”
Натомість, він вважав, що бездоганність і вищість людини полягає
“в делании истинной пользы ближнему”.
А тут вже на всю силу проглядає ота антична римська традиція філософії як пошуку щастя:
“Ми зміряли море, землю, повітря, небо, розмежували планети, найшли на місяці гори, ріки і міста, але то горе, що при всі тім, здається чогось великого недостає, — нема того, про шо й сказати не умісно, одно тільки знаємо, що
недостає чогось
.”
І неважко додумати, що те “чогось” — це щастя.
“Я наук не ганьбую, одно то ганьби заслуговує, що надіючись на них, зневажаєм верховну науку: и сие-то есть
быть счастливым — узнать, найти себя самого
.”
А це вже Сократове Γνῶθι σεαυτόν — пізнай самого себе.
Слушне питання колись ставили: чи хотів він вважати себе українським Сократом? Відповіді на це Житецький не дає. Та й ясно, це потребує докладного дослідження обох авторів.
Мета мудрості для Сковороди — показати людині її щастя. На питання “що є філософія?”, кажуть, він відповів:
“коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то все світле, щасливе, добре: оце є філософія”.
В іншім місці він каже: “бути щасливим значить жити згідно з природою”. Тут вже явний Сенека “beatum esse est secundum naturam vivere”, та й Епікур те саме казав:
“мати-природа про нас подбала: усе необхідне легко роздобути, а що тяжко — те не є необхідне”.
А ось про це ж Сковорода:
“Дяка Богові, що трудне зробив непотрібним, а потрібне нетрудним.”
Або:
“Хто не любить клопоту, той повинен навчитися просто і убого жити.”
Власне, так і жив Григорій Савич: мандрував собі по селах старцем, з ціпком і торбою, в якій Біблія, зошити й “хліб насущний”. Ні грошей, ні житла ніколи не мав.
“Сковорода жив так, як вчив, і навчав того, що сам виконував в житті.”
Втім не все так однозначно в цім його “вільнім злидарюванні” — чи не був це, насправді, прояв незмірного самолюбства й пихи?
До того ж, лишається відкритим його ставлення до України і тим, чим вона в той час боліла (зруйнування залишків державності, закріпачення селян, яких він так любив тощо). Кілька слів скажемо і про його химерну мову. Про все це за кілька годин.
Джерело те саме, що й вчора: https://elib.nlu.org.ua/view.html?&id=11123
elib.nlu.org.ua
Електронна бібліотека "Культура України"
Електронна бібліотека 'Культура України'
👍3❤1🌚1
Майже половину зібрали, ВИ зібрали!
Але лишається ще
Тому не розслаблятися, а дотискати!
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
5375411212010073
Але лишається ще
половина, а це чималий шлях. Тому не розслаблятися, а дотискати!
https://send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr
5375411212010073
🔥2