До питання Чи була українська народна література до Котляревського?

Була, але була вона неофіційна і переважно не зберігалася авторами як малоцінна й жартівлива, написана для якоїсь певної оказії, а відтак неважлива. Часто-густо писались такі переважно вірші дяками-пиворізами (тими, що, не покінчавши Академії, пішли в народ) або й священниками та місцевими попами.

Одним з таких був Іван Некрашевич, що народився на початку 1740-х на Київщині, закінчив Академію і висвятився на священника в рідному селі. Маємо кілька збережених його творів, писаних чистою народною мовою (поважного тону, себто церковно-словʼянського його мова прибирає лише там де цього вимагає статус промовця).

Складено ці твори наприкінці 1780-х — напочатку 90-х, тобто зовсім трохи раніше від Котляревського.

Далі кілька прикладів.
Ісповідь 1789 года февраля дня починається твір з високих слів духовника:

(к кающемуся чоловіку)
Се, чадо духовнеє, бог зді єсть пред нами,
Толіко оскорбленний нашими гріхами.
Колікія ти гріхи чувствуєш, собою
Сотворенніє пред ним вражою злобою?
Об’яви без утайки, малі і великі,
Всегда-бо ми грішні всі, яко человіки.
Раз что-либо зле сказать, зділать іль помислить,
Вічно а то ж все грішим, что і не ізчислить.
Беззаконія всегда творим, хоть не раді,
А не каявшись, за те буть должно во аді.
Я пастир душі твоєй, не скрий предо мною
Нічого, чим когда бог оскорблен тобою.

На що вже простою мовою відповідає селянин:

Що ж, я коли зогрішу, я не так, як люде,
Що інший ледащо, да й ще звягать буде.
А я хліба да солі не збавив нікого.
А більше яких гріхів? Не чуюсь нічого.
Горюю да бідую! Хоч хліба не маю,
А ніколи нікого я не позиваю.
Ой, чи я ж би бідував, як тепер бідую,
Якби хотів грішити, занять річ чужую?

Наступною сповідується жінка. На слова духовника

Говори ж іще і ти, что ти согрішила?
Чим случайно і когда бога оскорбила?

вона відповідає так:

Ні, отченьку, я чесна й роду не такого,
Як іншеє буває, матки й отця злого.
А мене-бо навчили отець муй і мати
Колядувок і щедрювок й бога зухваляти.
Говію я щороку, п’ятюнку шаную,
Не їм, не п’ю, не роблю до вечора в тую.
От бризнуло на губу, як сир одкидала, —
Чого я не робила! Ввесь рот полоскала!
Ісусе, прости мене, грішную такую,
А бульше я на собі нічого не чую.

На цьому спинятимусь, усі твори (їх небагато) Івана Некрашевича можна прочитати тут:
http://litopys.org.ua/old18/old18_25.htm

Освітарі привіт!

Ранковий донат скинуто

Сьогодні ми закриваємо збір!

Нам бракує 4000 гривень.

Мене читають в середньому 60 людей. Пропоную кожному по 30 грн скинутись💪💪

send.monobank.ua/jar/A9HDUNMUAr

5375411212010073

Збір закрито!
Усім щиро дякую!
Звіт незабаром)

ЗБІР ЗАКРИТО!

друзі, ви чудові!

Шарль Бодлер

Moesta et errabunda (Charles Baudelaire)

Скажи, твоє серце не лине, Агато,
Від моря засмічених улиць міських
До іншого моря, де сяйва багато,
Де тоне все в чарах дівочо-ясних.
Туди твоє серце не лине, Агато?

О море широке, вгамуй мої рани.
Хто даром співецьким тебе наділив?
Вітри над тобою гримлять, як органи
А ти колисковий наспівуєш спів.
О море широке, вгамуй мої рани..

В хиткому вагоні, на кермі фрегата
Тут сльози потоком нечистим течуть
"Полинемо звідси! — ти скажеш, Агато
Щоб горя не бачить і плачу не чуть"
В хиткому вагоні, на кермі фрегата

Та як ти далеко, запaшний мій раю,
Де радість витає, сміється блакить,
Де гідна любови людина кохає,
Де чисте бажання на серці горить,-
О, як ти далеко, запашний мій раю

Мій раю зелений, кохання дитяче,
Квітки й поцілунки, забави й пісні.
І скрипка, що в сутіні тужить і плаче
I вечір над садом, і кубки хмільні,
Мій раю зелений, кохання дитяче.

Мій раю невинний, несміливі втіхи
Як дальній Китай, ви далекі від нас
Ні чари дзвінкого сріблистого сміху
Ні скарги тужливі не викличуть вас,
Мій раю невинний, несміливі втіхи

Переклав М. Зеров

Певен, Зеров не випадково вибрав саме цей вірш для перекладу. Лиш згадати добу, що він у ній жив: цькування у пресі, доноси, репресії — це “море засмічених улиць міських”, де “сльози потоком нечистим течуть”.

Поет, інтелігент, а найперше — просто чесна людина, не дивно, що йому хотілось “до іншого моря, де сяйва багато”, не дивно, що тужив за запашним раєм,
“де радість витає, сміється блакить
де гідна любови людина кохає,
де чисте бажання на серці горить”,

але ще дальшим que l’Inde et que la Chine (як Індія та Китай).

Ні, не випадково він обрав вірш, де так чітко брудне протиставлене чистому, де брудне — це дійсність, а чисте — мара.

В. Петров, Болотяна Лукроза

Продовжуємо?

Микола Зеров закінчив Університет без медальної праці й при Університеті залишений не був. Зрікшись однієї каторги, він вибрав для себе іншу. Позбавлений можливости осісти в Києві, він опинився в Златополі на посаді вчителя латинської мови в хлоп'ячій гімназії.
[…]
Зеров опинився в Златополі, бо він уже не належав собі. У нього не було іншого вибору. Глухе степове містечко. Власне, велике село на межі Київщини й Херсон-щини, забуте людьми й Богом, одрізане од цілого світу. Навіть залізниця обминала це містечко.
[…]
Скитський степ. Шосе, яке зв'язало містечко з станцією й простяглося через містечко вздовж урядових будинків. Небруковані вулиці. Масна грязюка. Осіння сльота. Зимові чорні порожні вечори. Невеличка кімнатка з ліжком, столом і фікусом в діжці біля вікна в якійсь випадковій родині. Вдень лекції в гімназії учнівські зошити з латинськими extemporalia, що їх треба правити.
[…]
Приятелювання з гімназіяльною викладачкою французької мови, попівною з Волині. Подорож влітку під час ферій на Волинь в гості до її батьків. Пам'яткою цієї подорожі лишився сонет, що згодом увійшов до складу «Камени»: «Землі волинської родюче лоно», «Скорпіон», поезія з цілковито затушкованим любовним звучанням.

https://youtu.be/w11tQh17zO8?si=eaVXJUsXaBJR0Cpm


Привіт друзі!

Учора у нас вийшло нове відео з Юлею. Дивіться і діліться враженнями)

Усім дуууже раджу до перегляду це відет красеня Шимановського)

Тут буде купа чудових слів, що були силоміць вилучені зі словників 20-х ро.
https://youtu.be/AlzZiaB9aUk?si=EYcparz6ur3F1GMh