Moesta et errabunda (Charles Baudelaire)

Скажи, твоє серце не лине, Агато,
Від моря засмічених улиць міських
До іншого моря, де сяйва багато,
Де тоне все в чарах дівочо-ясних.
Туди твоє серце не лине, Агато?

О море широке, вгамуй мої рани.
Хто даром співецьким тебе наділив?
Вітри над тобою гримлять, як органи
А ти колисковий наспівуєш спів.
О море широке, вгамуй мої рани..

В хиткому вагоні, на кермі фрегата
Тут сльози потоком нечистим течуть
"Полинемо звідси! — ти скажеш, Агато
Щоб горя не бачить і плачу не чуть"
В хиткому вагоні, на кермі фрегата

Та як ти далеко, запaшний мій раю,
Де радість витає, сміється блакить,
Де гідна любови людина кохає,
Де чисте бажання на серці горить,-
О, як ти далеко, запашний мій раю

Мій раю зелений, кохання дитяче,
Квітки й поцілунки, забави й пісні.
І скрипка, що в сутіні тужить і плаче
I вечір над садом, і кубки хмільні,
Мій раю зелений, кохання дитяче.

Мій раю невинний, несміливі втіхи
Як дальній Китай, ви далекі від нас
Ні чари дзвінкого сріблистого сміху
Ні скарги тужливі не викличуть вас,
Мій раю невинний, несміливі втіхи

Переклав М. Зеров

Певен, Зеров не випадково вибрав саме цей вірш для перекладу. Лиш згадати добу, що він у ній жив: цькування у пресі, доноси, репресії — це “море засмічених улиць міських”, де “сльози потоком нечистим течуть”.

Поет, інтелігент, а найперше — просто чесна людина, не дивно, що йому хотілось “до іншого моря, де сяйва багато”, не дивно, що тужив за запашним раєм,
“де радість витає, сміється блакить
де гідна любови людина кохає,
де чисте бажання на серці горить”,

але ще дальшим que l’Inde et que la Chine (як Індія та Китай).

Ні, не випадково він обрав вірш, де так чітко брудне протиставлене чистому, де брудне — це дійсність, а чисте — мара.

В. Петров, Болотяна Лукроза

Продовжуємо?

Микола Зеров закінчив Університет без медальної праці й при Університеті залишений не був. Зрікшись однієї каторги, він вибрав для себе іншу. Позбавлений можливости осісти в Києві, він опинився в Златополі на посаді вчителя латинської мови в хлоп'ячій гімназії.
[…]
Зеров опинився в Златополі, бо він уже не належав собі. У нього не було іншого вибору. Глухе степове містечко. Власне, велике село на межі Київщини й Херсон-щини, забуте людьми й Богом, одрізане од цілого світу. Навіть залізниця обминала це містечко.
[…]
Скитський степ. Шосе, яке зв'язало містечко з станцією й простяглося через містечко вздовж урядових будинків. Небруковані вулиці. Масна грязюка. Осіння сльота. Зимові чорні порожні вечори. Невеличка кімнатка з ліжком, столом і фікусом в діжці біля вікна в якійсь випадковій родині. Вдень лекції в гімназії учнівські зошити з латинськими extemporalia, що їх треба правити.
[…]
Приятелювання з гімназіяльною викладачкою французької мови, попівною з Волині. Подорож влітку під час ферій на Волинь в гості до її батьків. Пам'яткою цієї подорожі лишився сонет, що згодом увійшов до складу «Камени»: «Землі волинської родюче лоно», «Скорпіон», поезія з цілковито затушкованим любовним звучанням.

https://youtu.be/w11tQh17zO8?si=eaVXJUsXaBJR0Cpm


Привіт друзі!

Учора у нас вийшло нове відео з Юлею. Дивіться і діліться враженнями)

Усім дуууже раджу до перегляду це відет красеня Шимановського)

Тут буде купа чудових слів, що були силоміць вилучені зі словників 20-х ро.
https://youtu.be/AlzZiaB9aUk?si=EYcparz6ur3F1GMh

Проводи героїв

Минулого четверга, 11 січня, опівдні потужним дзвоном здригнувся Михайлівський Золотоверхий, а разом із ним і серця сотень людей, що стояли на цвинтарі церкви, чекаючи своєї черги зайти всередину попрощатися і “відпустити” (саме так!) військового, поета і активіста, 33-річного Максима Кривцова. Прощання з Максом у соборі тривало дуже довго. Було знати, який дорогий він був для усіх цих людей, переважно невійськових, переважно молоді.

“Новопредставлений, — казав священник, — Максим боровся в житті не тільки словом, але й, коли прийшла пора, зброєю. Він приклад для багатьох поколінь. І ми мусимо підтримувати його боротьбу, бо вона не завершилась, боротьба триває.”

Спускаючись униз до Майдану, я спитав у жінки, що йшла поруч і, як виявилось, особисто знала Максима, як би вона описала його тому, хто його не знав.

“Знаєте, — сказала вона, — кажуть, є люди зовсім не створені для війни. Якщо такі й є, то Максим точно був одним із них. А втім,.. він на війні від її початку…”

9 березня у Києві прощалися з Дмитром Коцюбайлом, позивний Да Вінчі, 27-річним хлопцем, що воював на Сході з 2014 року, коли йому ледь виповнилося 18 років. На головній площі столиці зібралися тоді тисячі людей. Здавалося, жалобі не було меж, але заразом у повітрі бриніла й інша нотка. Ледь зродившись на початку відправи, вона росла і вбивалася в силу упродовж, ставши чітко відчутною наприкінці. Це була нотка гніву й тверезого бажання помсти, нотка рішучості битися до кінця, якщо не за себе, то за тих, що пройшли шляхом жертви й боротьби перед тобою, але лягли, не побачивши кінця, і за майбутніх, щоб цього шляху не довелося зазнати їм.

29 серпня в іншій церкві в Києві злотожурні дзвони сповіщали прощання з Джусом, літуном Андрієм Пільщиковим, стараннями якого Україна виборола пташки F-16. Того дня був інший склад присутніх — переважно військові, — але одна річ була незмінна — дух гордості за свій народ, дух помсти і дух перемоги так само витав у священних стінах і був відчутен незгірше ладану.

Да Вінчі і Джуса, як і сто років тому крутівців,

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців.
Славних, молодих...

Як і сто рокі тому

На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.

За що
на нас завзявся Каїн?
Боже, покарай! —

Бо
Понад все вони любили
Свій коханий край.

Любовʼю до свого краю і готовністю “по кривавій по дорозі” іти задля нього сповнюють мене проводи наших героїв.
Тому, моя вам рада, наступного разу, як ховатимуть нашого з вами захисника чи захисницю, невідомого нам героя, не проходьте повз, зайдіть до церкви, віддайте їм бодай шану, а ще краще — сповніться їхнім ратним духом і бажанням працювати на перемогу, як працювали вони.

Друзі привіт!

Починаємо новий збір!
Збираємо 3️⃣0️⃣ 0️⃣0️⃣0️⃣ на БПЛА загін для 109 бригади.

Мій збір є в рамках більшого збору на 300 000 від товариша Матвія. Усі кошти з моєї банки отже будуть передані йому.

Прошу вашої активності)

*сьогоднішня ціль закрити 2000, гайда!

https://send.monobank.ua/jar/31A38Cm1Kq

5375411214926078

А ти, Всевидящеє око!
Чи Ти дивилося звисока, /260/
Як сотнями в кайданах гнали
В Сибір невольників святих,
Як мордовали, розпинали
І вішали?.. А Ти не знало?
І Ти дивилося на них
І не осліпло! Око, око!
Не дуже бачиш Ти глибоко!
Ти спиш в кіоті, а царі...
Та цур їм, тим царям поганим!
Нехай верзуться їм кайдани,
А я полину на Сибір,
Аж за Байкал; загляну в гори,
В вертепи темнії і в нори,
Без дна глибокії, і вас —
Споборники святої волі —
Із тьми, із смрада, із неволі
Царям і людям напоказ
На світ вас виведу надалі
Рядами довгими в кайданах...

З “Юродивий”

У Кыеви
“Печерська Київська криниця”, 1844 р.