Великомученице кумо! Дурна єси та нерозумна! В раю веселому зросла, Рожевим цвітом процвіла І раю красного не зріла, Не бачила, бо не хотіла Поглянути на божий день, На ясний світ животворящий! Сліпа була єси, незряща, Недвига серцем; спала день І спала ніч. А кругом тебе Творилося, росло, цвіло, І процвітало, і на небо Хвалу творителю несло. А ти, кумасю, спала, спала, Пишалася, та дівувала, Та ждала, ждала жениха, Та ціломудріє хранила, Та страх боялася гріха Прелюбодійного. А сила Сатурнова іде та йде, І гріх той праведний плете, У сиві коси заплітай, А ти ніби недобачаєш: Дівуєш, молишся, та спиш, Та матір божію гнівиш Своїм смиренієм лукавим. Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись, Начхай на ту дівочу славу Та щирим серцем, нелукаво Хоть раз, сердего, соблуди.

2 декабря [1860, С.-Петербург]

Вона тікає від Феба і, безсила втекти від нього, благає батька перетворити її на щось:
Батьку, дочку порятуй! […]
Перемінивши, згуби мою надто привабливу постать!
Так Дафне перетворюється на лавр, що стає улюбленим деревом бога Аполлона:
Хоч моєю дружиною ти вже не будеш,
Деревом будеш вовіки моїм! У моєму волоссі
Лавром зав'єшся, кіфару мою й сагайдак мій прикрасиш.

Поки позираємо на картини, а завтра кілька уступів скину.

Друзі, привіт, давно не було відео — ось і воно: неймовірна історія написання “Тигроловів”.

Ставте вподобайки, коментуйте і поширюйте. Це дуже важливо🙏🙏

https://youtu.be/SHtlQmLKPiU?si=UP7kuaV_7Pt9HBPL

І
Хто тільки нею не снив! Та, відкинувши всіх, вона рветься
В темні гаї, чоловіками ж нехтує, знать їх не хоче.
Що їй Амур, Гіменей: не дбає вона про подружжя.
Батько не раз їй казав: "Мені зятя ти, донечко, винна!"
Батько не раз їй казав: "Мені винна ти, донечко, внуків!"
Де там! Знаряддями зла видаються їй факели шлюбні і
Милим обличчям на згадку про них рум'яниться німфа.
Батька благає не раз, йому шию обвивши руками:
"Батеньку любий, дозволь, щоб дівоцтвом своїм утішатись
Вік я могла, як Діані, було колись, батько дозволив!"
Той поступився; повстала, однак, проти мрії твоєї
Врода твоя, не судилось бажанню твоєму здійснитись.
Дафну побачивши, Феб закохавсь і побратися прагне.
Марить уже наяву, підвело ж його — власне пророцтво.
Як після жнив палахтять у вогні вже без колосу стебла,
Як ото тиння горить, що до нього приклав необачно
Факел мандрівець якийсь чи під досвіток там його кинув,
Так тоді Феб запалав: розгулялося в грудях у нього
Полум'я, й живить він, хоч безнадійну, любов сподіванням.

ІІ

Бачить, як їй по раменах безладно збігає волосся,
Й думає: "От причесати б його!" Перед ним— її очі,
Схожі до ясних зірок, її губки... та вже йому мало
їх уявляти собі; її пальці він хвалить, і руки,
Й голі рамена, і навіть під одягом різні принади
Бачить розпаленим зором своїм. Але німфа невтримна Швидше від вільного подуву мчить, не зважає на оклик:
«Гей, зупинись, Пенеїдо, молю! Не хижак я, не ворог!..»

Як вам?)

Про мене, то це геніяльно описано, розібрано, заналізовано.

Це неправда, що ми помрем!
Ти — земля, а я твій сівач.
Плуг іде — під його тягарем
Ти возрадуйся і не плач.

Сокруши свою душу тверду
Пестотливою зливою втіх.
Я ж і сам, як зернина, впаду
Поміж скибами гонів твоїх.

Ми небес глибину збагнем,
Вище зір піднесем колоски,
Ми пшениці незгасним вогнем
Пролітатимем крізь віки.

1973, Дмитро Павличко

Запоріжжя…

Щонайменше 3 людини зникли безвісти, 6 постраждалих. 4 будинки вщент зруйновано, понад 40 — пошкоджено.

Привіт, друзі.
Останнім часом малоактивний тут, але активний в інших мережах (інста, ютуб, тікток), тому позирайте там)

ВАЖЛИВО
Доєднуюсь до збору від Каменярів. Ми вже з ними збирали на тепловізори для танків, зараз на 8 дронів для різних підрозділів. Далі опис👇