I hardly know whether I am alive, for I am in utter wretchedness, worn out with sorrow, persecuted by enemies, deserted by my friends, and made Fortune's football.

І та ж бездоганність і недоторканість своїх нравів і чеснот, свого Я:

Yet I have committed no fault. You may hardly believe it; you may think I am the old Erasmus with the old loose extravagant ways. If you could see me you would know better, you could form a picture of me for yourself.
I am no fool now, no diner out, no fond lover but a sad afflicted being who hates himself, who hates to live, and yet is not allowed to die…

Та ж надумана безнадія і любов до романтичної драматизації, до впадань у крайнощі, до патетичних висновків:

…in short, a miserable wretch, but not through any fault of my own. May God change my state for the better or make an end of me.

І я обожнюю кінцівку від автора нарису:


Натомість це прояснює те, що що ми вже могли припустити й без цього, що великий Еразм геть не був сухим педантом чи професійним вченим і богословом, але дуже людським створінням, що стікав кровʼю, якщо його кололи; він любив, ненавидів, насолоджувався, страждав і займався багатьма речима, крім грецької граматики й класики. З його віршами, тонкою гостротою ума і сірими очима він був захопливим як для одної статі, так і для іншої.

На турелі Шабля

Збираю 30 000 до загального збору від Shields Ukraine у 10млн на 10 турелів ШАБЛЯ

🎯Ціль: 30 000.00 ₴

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/2rVnPChzdU

💳Номер картки банки
5375 4112 1557 2046

#збір

День5️⃣

Трохи сповільнились, рано, друзяки!
20-40 гривень — це донат, що нас наближає до мети! Тому не соромимось)

Вийду на звʼязок ввечері) гарної неділі)

Кілька порад від Еразма. Переклад з оригіналу)

Уникай навчання вночі та несвоєчасних студій – вони втомлюють ум і немало шкодять здоровʼю. Музи люблять Аврору, і вона придатна до студій.
Хай ніколи голову не покидають ці Плінієві слова: час, що не присвячено навчанню, згублений час.
Памʼятай, що нема нічого мінливішого за молодість, що, раз улетівши, ніколи не вернеться.
Лист 79

Мама каже: «Давно не було неокласиків. Ти що всіх уже вивчив?»
І правда: давно не було. Тим більше, що не вивчив гаразд нікого. Вертаємось👇

Сьогодні вірш Михайла Драй-Хмари, одного з п’ятірного ґрона, про Крим, море, та…свободу.

І
Ніде ні човна, ні вітрила,-
лиш хмар верблюжі табуни,
чаїні гостророгі крила
та білопінні буруни.
Мій човен у блакитнім крузі:
далеко в море однесло.
Прозорі плавають медузи,
зітхає золоте весло.
І легко-легко дишуть груди,
а очі сонце п'ють і п'ють...
Внизу - чайки, вгорі - верблюди,
а гомону землі не чуть.

ІІ
На пляжі
Лежу нерухомо, як камінь.
Пісок - гарячий *черінь,
а сонце жалить голками і
прискає золотом в синь.
Позаду гора. Веранда.
Кошлатить вітрець течії.
За молом біліє шаланда,
і хвилі гойдають її.
ІІІ
Солоний вітер подув із моря,
напнув вітрило і щоглу гне.
Шумливі хвилі із вітром спорять,
човна гойдають, несуть мене.
Стемніли хвилі, і баранцями укривсь
широкий морський Простір.
Он біла чайка летить над нами -
і прямо в море, у самий вир!
1927

*черінь — нижня площина, дно печі, де горять дрова – місце для випікання хліба і варіння страв. Тут — гаряча площина.

Як вам вірш? Ставте реакції)

❗️Одяг для стабіка 47 бригади

Потреби:
-футболки
-кофти
-кофти на застібці
-штани (спортивні краще)
-шкарпетки
-капці

Якщо маєте такі чоловічі речі, які можете віддати, пишіть!

🔗Банка для закупів

https://send.monobank.ua/jar/nPH2VPx3Q

#словотека

Круте видивко зняли вчора)
Як вам? Хотіли б більше таких?

Із нічого постала і станеш нічим. Час усе поглинає, усе пожирає вічність. Пилюжинкою розтанеш у холодних безвістях матерії... Чи, може, таки є душа? З останнім подихом, відділившись від тіла, злітає, може, янголятком у найвищі високості, в блакить оту сяючу, і живе там вічно і кого захоче зустріти — зустріне... Що ми знаєм про людське життя? Можливо, вся мудрість його якраз у тому, щоб жити просто — як птахи, де двоє отак наблизяться між собою, на мить пізнають себе в дивовижній божественній спільності, щоб потім знов розійтись, погаснути у вічному леті...

О. Гончар, Собор

Русифікація кінця XVIII ст.

Самуїл Миславський, митрополит Київський, був вихованцем Києво-Могилянської академії. По її закінченню поїхав робити духовну карʼєру в Великоросії. 1783 року повернувся в Київ, де був до кінця своїх днів митрополитом. Далі про його заходи вчити нас вимовляти по «великоруському».

«Біограф і панегірист Самуїла Мисла вського в солодких словах, під якими не тяжко розпізнати сувору і шорстку правду, зазначає:

«Самые дети не были оставлены без внимания ревнительным архипастырем. Он учредил особого репетитора в бурсе... для обучения живущих там мальчиков русской грамоте, подтвердив и ему как можно стараться о правильном выговоре. Настойчивость Самуила была так велика, что некоторые наставники откровенно отнеслись к нему с представлением о своей неспособности строго исполнить его волю, извиняясь тем, что они никак не в состоянии переменить своего малороссийского выговора»!

В таких рисах обмальовується перед нами друга половина XVIII ст. Це є доба рішучої, невільної і доброю волею русифікації привілейованих українських груп. Усе, що було на Україні видатного й талановитого, все те, здавалося, потягло до столиць, дослужуючись там до високих становищ (міністри Завадовський, Кочубей, Трощинський, канцлер Безбородько) або пристаючи до російського літературного та наукового життя, як літератори Емін та Рубан, архівіст Бантиш-Каменський, учений медик Амбодик-Максимович.»

М. Зеров, Нове українське письменство, Вступні уваги

Продовження👇

«Русифікація переходить з вихованців петербурзьких та московських шкіл на академічну молодь провінції — Харкова та Києва. П. Житецький у своїй розправі про «Енеїду» Котляревського та її звʼязки з літературою XVIII в. наводить назви двох книжок, що мали спеціальним завданням полегшити вихованцям місцевих шкіл важку науку російського правопису й вимови. Одна з цих книжок зʼявилась в 1772 році; зветься вона: «Правила о произношении русских букв и об исправном тех же в новейшем гражданском письме употреблении, или о правописании, собранные из российских грамматик».

Її автор перелічує в ній низку помилок — фонетичних, морфологічних та стилістичних, якими грішать, орудуючи російською мовою, українці, і особливо рекомендує їм, в інтересах хорошої вимови, ознайомитися «с московским нежным выговором».

Другу таку книжку видано 10-ма роками пізніше в Харкові. Її назва «Краткие правила российского правописания, из разных грамматик выбранные и по свойству малороссийского диалекта для употребления малороссиянам дополненные».

під кінець світа, як вже матиме анцихрист народитись, всюди будуть ученики й учителі; а то не учителі будуть, а мучителі; не ученики, а мученики.

дотепно Свидницький у Люборацьках

Як Антося (11 рочків) відправляли до школи, смішно так))
Люборацькі Свидницького

На маму дивлячись, й дочки слізми зали­ вались. Пан-отець же лиш сип — не так за чим, як треба було гроші везти, то учителям, тощо. А Антосьови байдуже: бігав собі по на-дворі та батогом вихльостував — ще й рад був, бо не приганяли до книжки. Та все таки заплакав, як
прийшлось на бричку лізти. Високо так намостили, що наче дзвіницю на колеса взяли, — так то вся­чини напакували: й курей, й гусей — все печених, й печене порося начинене, й масла, й всього, всього, — сказано: дитина в чужий край виїзжала, в чужу сторону, аж за десять миль від дому, в Крути…

До вчорашнього: про зросійщення церковних чи прицерковних шкіл. Це вже середина 19 ст.

Про соціально-громадські погляди Квітки

Соціальні погляди Квітки втілюються у формулу “кожна людина знай своє в громадянстві місце й на інше не претендуй”. В. Бойко ставить це у звʼязок зі сковородинською наукою: “останься в природном звании своем, сколь оно ни подло (=низьке)”; “Як не однакові зірочки на небі, не однакові дерева по садках, — так н
еоднакові і люди” тощо.
В цій системі класова нерівність і станові привілеї набувають значення споконвічниих, звище санкціонованих інститутів. У своїх “Листах до любезних земляків” Квітка без вагання бере під свою оборону весь тодішній суспільний лад з його жорстоким кріпацтвом: