В таких рисах обмальовується перед нами друга половина XVIII ст. Це є доба рішучої, невільної і доброю волею русифікації привілейованих українських груп. Усе, що було на Україні видатного й талановитого, все те, здавалося, потягло до столиць, дослужуючись там до високих становищ (міністри Завадовський, Кочубей, Трощинський, канцлер Безбородько) або пристаючи до російського літературного та наукового життя, як літератори Емін та Рубан, архівіст Бантиш-Каменський, учений медик Амбодик-Максимович.»

М. Зеров, Нове українське письменство, Вступні уваги

Продовження👇

«Русифікація переходить з вихованців петербурзьких та московських шкіл на академічну молодь провінції — Харкова та Києва. П. Житецький у своїй розправі про «Енеїду» Котляревського та її звʼязки з літературою XVIII в. наводить назви двох книжок, що мали спеціальним завданням полегшити вихованцям місцевих шкіл важку науку російського правопису й вимови. Одна з цих книжок зʼявилась в 1772 році; зветься вона: «Правила о произношении русских букв и об исправном тех же в новейшем гражданском письме употреблении, или о правописании, собранные из российских грамматик».

Її автор перелічує в ній низку помилок — фонетичних, морфологічних та стилістичних, якими грішать, орудуючи російською мовою, українці, і особливо рекомендує їм, в інтересах хорошої вимови, ознайомитися «с московским нежным выговором».

Другу таку книжку видано 10-ма роками пізніше в Харкові. Її назва «Краткие правила российского правописания, из разных грамматик выбранные и по свойству малороссийского диалекта для употребления малороссиянам дополненные».

під кінець світа, як вже матиме анцихрист народитись, всюди будуть ученики й учителі; а то не учителі будуть, а мучителі; не ученики, а мученики.

дотепно Свидницький у Люборацьках

Як Антося (11 рочків) відправляли до школи, смішно так))
Люборацькі Свидницького

На маму дивлячись, й дочки слізми зали­ вались. Пан-отець же лиш сип — не так за чим, як треба було гроші везти, то учителям, тощо. А Антосьови байдуже: бігав собі по на-дворі та батогом вихльостував — ще й рад був, бо не приганяли до книжки. Та все таки заплакав, як
прийшлось на бричку лізти. Високо так намостили, що наче дзвіницю на колеса взяли, — так то вся­чини напакували: й курей, й гусей — все печених, й печене порося начинене, й масла, й всього, всього, — сказано: дитина в чужий край виїзжала, в чужу сторону, аж за десять миль від дому, в Крути…

До вчорашнього: про зросійщення церковних чи прицерковних шкіл. Це вже середина 19 ст.

Про соціально-громадські погляди Квітки

Соціальні погляди Квітки втілюються у формулу “кожна людина знай своє в громадянстві місце й на інше не претендуй”. В. Бойко ставить це у звʼязок зі сковородинською наукою: “останься в природном звании своем, сколь оно ни подло (=низьке)”; “Як не однакові зірочки на небі, не однакові дерева по садках, — так н
еоднакові і люди” тощо.
В цій системі класова нерівність і станові привілеї набувають значення споконвічниих, звище санкціонованих інститутів. У своїх “Листах до любезних земляків” Квітка без вагання бере під свою оборону весь тодішній суспільний лад з його жорстоким кріпацтвом:

І так усе в Квітки набуває відтінку патріархальної ідилії. Державний устрій вкладається у нього в формули патріархальних та домініальних відносин. Всі повноваження влади виведено з єдиного безперечного хазяйсько-батьківського права.

“Поможи ж вам, Боже, добрий земляче! Если вы так поговорите несколько лет, много добра вырастет на русском и малорусском свете”, —

вітав листи Квітчині ультраретроградний російський “Маяк”…

https://www.instagram.com/p/C7BKz_ONpvL/?igsh=MWR3eGFkdGFoN2Vkcg==

5 фактів про вишиванку)

А зробити щось хороше — це задонатити💰

Кидаю кілька зборів знайомих, обирайте, який до душі👇
1️⃣ Азовцям на Сталеву хмару (реб засоби)👇

https://send.monobank.ua/jar/33emwy9XNG?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAaa0LwpQQ_pJcDAGjM7VgVeE_ojEpX15z9kDaoJub83RVNP-dH-q6Oln-iU_aem_AXrWoCLkBTaOqDRO2RRXcKyUWXDkeJmIjEnJI1BJip6Y3X4TSXU2Hj4E5DiiqpryE2h5YnCdxPDbsJBm0bnsldO7

Медикам міжнародного легіону ГУР👇

https://send.monobank.ua/jar/35fKUpQXm1?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAab9Qk-zsM8ijLAc9f_RuUTbcdra0KIJDG80OxDoaCLyP8W6aUuhxRzo_KI_aem_AXpwXM4KxJR3IQ3BKebDVp5MRyEKI7BQ4-fPNm1qPBNxZBSlvotmvOnAFAoftm8mIZRyVUZpAIA6dX3NeoJYveFL


На мобільні лазні військовим — гігієна важлива🛀

https://send.monobank.ua/jar/4dfpDHp33C?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAaa_Y_bcLJR41Rptt4fPE3SnCp0r6Z8LkDohPLd1PCfkO1ta2DqPdiqY8o0_aem_AalkntbUjLDCt50hzdh4KL0_i1nD-5tg_jUTZtmVC9ZpJXE7FCpEiZvSHhimn4LOOO3OzBYALvPu5epGTovBZ1TZ

Хочу поділитися з вами маленьким уривочком з моєї магістерської 📚
Гадаю, вам сподобається)

Приблизно 45 років свого життя Еразм був монахом, а відтак мав стримуватися від плотських стосунків з жінками. З цього погляду св. Августину та Еразмовому духовному батькові св. Ієроніму було простіше, позаяк обидва перед тим, як постригтися в монахи й відмовитись від світу з його тілесними втіхами, добряче побахурували у розпусному початку своїх святих життів. Мені досі не відомо, чи в Еразма були любовні зносини з жінками. Це дослідження, знай, чи був Еразм у стосунках з жінками, лежить попереду і чекає слушного часу, втім один лист, писаний, як видається, з Англії 1499 року своєму другові, поету Фаусту Андреліну, припіднімає завісу і в чуттєвий світ Еразма. Перебуваючи вже кілька років в Англії, яку він дуже сподобив, він шкодує, що його товариша немає поруч. Згадуючи багато принад, що ними пишається ця славна країна, він зупиняється на одній, заради якої можна навіть закинути літературні студії.

Реагуйте, якщо сподобалось)

Щодо роботи Л. Українки над драмами про християнство в часи пізньої Римської імперії

А. Ю. Кримський згадував:

«Я не наважусь назвати іншого письменника, який би з такою відповідальністю ставився до своєї праці, як Леся Українка.
Вона готувалася написати драми «У катакомбах» й «Адвокат Мартіан» і звернулася до мене з просьбою дати їй кілька наукових праць, де можна було б ознайомитись з християнським підпіллям, з розвитком влади митрополитів, коли їх переслідували. Я послав їй спеціальну дисертацію Гідулянова «Развитие власти митрополитов в первые три века христианства».

Леся Українка грунтовно вивчила цю велику дисертацію, а потім пише мені: «

Це мене не задовольняє. Мені потрібні оригінальні документи

». А вона знала класичні мови — латинську, грецьку. І писала, що саме їй треба діставати. Я послав їй ще величезну дисертацію Олара «

Переслідування християн Римською імперією

», написану французькою мовою, — товста книга. Поетеса місяців два читала її і знову пише, що не може «

тільки розвідкою обмежитись

». Вона замовила ще ряд книжок. Я їй цілу бібліотеку послав. Вона всі ці книжки уважно перечитала. Якби який-небудь приват-доцент стільки прочитав, скільки вона! А вона стільки працювала лише для того, щоб написати дві коротенькі одноактові драми.
Без перебільшення можу сказати, що Леся Українка була справжнім ученим, дослідником». (Аг. Кримський. Твори в 5-ти т. К., 1973, т. 2, с. 689)

Чи не так само українці мали ховатися зі своєю індентичністю і за часів Лесі, і за часів Сталіна, і Брєжнєва, і ще 20 років тому в Києві з мовою?..

Завтра маю в архіві дивитися на відповідь Миколи Зерова на цей та ще один випад (Якова Савченка) проти нього та неокласиків.
Зараз знайомитимусь із противником)

1️⃣

«Невже ж ти хочеш повести нас назад до часів безхарактерного малолітства? Невже ж ти хочеш спинити колесо часу?.. Там, де раби стоять на колінах, а деспоти панують, де надимається марна бундючна велич, там мистецтво не може витворити нічого шляхетного… Хіба для того, щоб закувати нас у старі пута, ти відновлюєш оцю стару пʼєсу?»

Ця цитати Шіллера якнайкраще відповідає на ті тенденції, що їх ми знаходимо в поетичній творчості групи київських письменників, прозваних «неокласиками».

Згадана цитата тим більше до речі зараз, коли і нас так само знаходяться люди, що бажали б повернути назад «колесо часу» й прищіпити нашій молодій літературі мистецькі смаки минулих часів, накласти на неї «иржаві пута» минулого.

2️⃣
Яке дикунство! Ще одне потвердження тому, що радянська система — се втілення зла, насилля й нелюдяності. Про це відкрито пишуть👇

Надія на кінець «немилосердной» і «бесчеловечной» революції, надія на кінець «насильства», надія на колишню життєва «гармонию человеческих душ» — це надія на кінець класової диктатури пролетаріяту, надія, що зародилася з запровадженням нової економічної політики, надія на «гармонійне» закінчення класової боротьби. (ст. 5)

Коли полинуть бригантини
На гребні пін,
Зрадливу дівчину покине
Моряк один.

Замає парус, крикне птиця
Серед заграв…
Тоді сльозою осріблиться
Її рукав.

Є інший край, є інші трави,
Є інший цвіт.
Оддасть він їм свій кучерявий
Ясний привіт.

І інша дівчина докине
Йому розмай,
Коли прилинуть бригантини
У новий край.

М. Рильський, Крізь бурю й сніг