Шановні працівники культури та майстри народного мистецтва!
Щиро вітаю вас із професійним святом!
Ваша праця наповнює життя громади світлом творчості, зберігає духовні традиції та об’єднує людей у непростий час.
Завдяки вашій самовідданості культура залишається живою навіть поруч із лінією фронту, а наші серця сповнюються вірою й силою.
Особлива вдячність педагогам, викладачам і вихованцям мистецької школи, яка здобуває перемоги на всеукраїнських і міжнародних конкурсах, прославляючи рідну громаду.
Дякую бібліотекарям та працівникам музею за вашу турботу про духовний розвиток людей. Так, зараз ваша робота значною мірою спрямована на підтримку дружківчан, на видачу благодійної допомоги, проте бібліотеки й надалі залишаються осередками знань, тепла і людяності. Саме завдяки вам у громаді панує атмосфера довіри, взаємопідтримки й добра.
Нехай кожен день дарує нові ідеї, творчу енергію, щирих прихильників і віру у власні сили.
Бажаю Перемоги, добра та невичерпного натхнення для нових звершень.
Щиро вітаю вас із професійним святом!
Ваша праця наповнює життя громади світлом творчості, зберігає духовні традиції та об’єднує людей у непростий час.
Завдяки вашій самовідданості культура залишається живою навіть поруч із лінією фронту, а наші серця сповнюються вірою й силою.
Особлива вдячність педагогам, викладачам і вихованцям мистецької школи, яка здобуває перемоги на всеукраїнських і міжнародних конкурсах, прославляючи рідну громаду.
Дякую бібліотекарям та працівникам музею за вашу турботу про духовний розвиток людей. Так, зараз ваша робота значною мірою спрямована на підтримку дружківчан, на видачу благодійної допомоги, проте бібліотеки й надалі залишаються осередками знань, тепла і людяності. Саме завдяки вам у громаді панує атмосфера довіри, взаємопідтримки й добра.
Нехай кожен день дарує нові ідеї, творчу енергію, щирих прихильників і віру у власні сили.
Бажаю Перемоги, добра та невичерпного натхнення для нових звершень.
❤9🙏3
💬 Разом з Новодонецькою громадою плануємо відкрити хаб підтримки.
Багато дружківчан нині розпорошені світом. Хтось знайшов тимчасовий дім у різних регіонах України, хтось - за кордоном. Але всі ми залишаємося однією спільнотою, і відчуття «своїх» сьогодні важливе, як ніколи.
Саме тому сьогодні на нараді опрацювали питання створення у Кропивницькому хабу для переміщених мешканців Дружківської громади.
Це буде сучасний простір взаємодії та розвитку, який допоможе людям залишатися на зв’язку зі своєю громадою, навіть перебуваючи далеко.
В ньому дружківчани зможуть отримати підтримку, нові контакти або потрібну інформацію, поділитися досвідом, знайти спілкування і натхнення.
Невдовзі хаб відкриє свої двері і стане ще одним кроком до того, щоб кожен наш земляк відчув: громада поруч.
Багато дружківчан нині розпорошені світом. Хтось знайшов тимчасовий дім у різних регіонах України, хтось - за кордоном. Але всі ми залишаємося однією спільнотою, і відчуття «своїх» сьогодні важливе, як ніколи.
Саме тому сьогодні на нараді опрацювали питання створення у Кропивницькому хабу для переміщених мешканців Дружківської громади.
Це буде сучасний простір взаємодії та розвитку, який допоможе людям залишатися на зв’язку зі своєю громадою, навіть перебуваючи далеко.
В ньому дружківчани зможуть отримати підтримку, нові контакти або потрібну інформацію, поділитися досвідом, знайти спілкування і натхнення.
Невдовзі хаб відкриє свої двері і стане ще одним кроком до того, щоб кожен наш земляк відчув: громада поруч.
❤6
Шановні працівники сільського господарства!
Сьогодні хочу звернутися до вас із глибокою повагою та вдячністю. У час, коли країна бореться за кожен день свого майбутнього, саме ви тримаєте один із найважливіших фронтів - продовольчий.
Ви - ті, хто з ранку до ночі боронить свій рубіж.
Там, де лани поранені війною, а праця потребує подвигу, ви продовжуєте сіяти, вирощувати, збирати і годувати країну.
Ви працюєте не заради слави - ви працюєте заради життя. І це - найбільший прояв патріотизму.
Завдяки вам на столах наших родин є хліб.
Ваші руки, ваша витримка, ваша вірність землі - це те, що допомагає Україні стояти й перемагати.
Я щиро дякую кожному з вас - аграріям, механізаторам, фермерам, всім, хто творить продовольчу безпеку держави.
Бажаю мирного неба, сили, гідної винагороди за вашу нелегку працю та впевненості в завтрашньому дні.
З Днем працівників сільського господарства України!
Сьогодні хочу звернутися до вас із глибокою повагою та вдячністю. У час, коли країна бореться за кожен день свого майбутнього, саме ви тримаєте один із найважливіших фронтів - продовольчий.
Ви - ті, хто з ранку до ночі боронить свій рубіж.
Там, де лани поранені війною, а праця потребує подвигу, ви продовжуєте сіяти, вирощувати, збирати і годувати країну.
Ви працюєте не заради слави - ви працюєте заради життя. І це - найбільший прояв патріотизму.
Завдяки вам на столах наших родин є хліб.
Ваші руки, ваша витримка, ваша вірність землі - це те, що допомагає Україні стояти й перемагати.
Я щиро дякую кожному з вас - аграріям, механізаторам, фермерам, всім, хто творить продовольчу безпеку держави.
Бажаю мирного неба, сили, гідної винагороди за вашу нелегку працю та впевненості в завтрашньому дні.
З Днем працівників сільського господарства України!
❤9
Шановні працівники радіо, телебачення та зв’язку!
Щиро вітаю вас із професійним святом - днем людей, які тримають пульс країни в режимі 24/7, формують інформаційну безпеку та забезпечують єдність наших громад навіть у найскладніші часи.
Сьогодні роль фахівців зв'язку й телекомунікацій - ключова. Ви працюєте в умовах гібридної війни, кібератак, нестабільності та постійних викликів, де будь-яка хвилина може стати вирішальною.
Ви - ті, хто не дозволяє інформаційній темряві накрити людей. Ті, хто утримує країну в просторі правди, фактів і компетентності.
Ваші рішення - це безперервність сигналу.
Ваші руки - це стабільність зв’язку.
Ваші голоси й кадри - це опора для мільйонів українців.
Ви оперуєте новітніми технологіями, впроваджуєте стандарти цифрової стійкості, трансформуєте комунікації відповідно до світових трендів. Саме завдяки вам інформаційний простір України тримається впевнено та професійно.
У час, коли фронт проходить не лише по лінії оборони, а й по лінії інформації та зв’язку, ваша робота набуває особливого значення. Ви забезпечуєте стратегічну перевагу - достовірність, доступність і стабільність комунікацій.
Дякую вам за витримку, за інтелект, за роботу, яка часто лишається за кадром, але визначає якість нашого сьогодення і впливає на майбутнє.
Бажаю вам надійних каналів зв’язку, чистого ефіру, сильних редакційних рішень, творчих проривів і професійної сміливості. Нехай ваша праця буде високо оцінена, а кожен сигнал - точно почутий.
Зі святом вас - люди, які з’єднують Україну!
Щиро вітаю вас із професійним святом - днем людей, які тримають пульс країни в режимі 24/7, формують інформаційну безпеку та забезпечують єдність наших громад навіть у найскладніші часи.
Сьогодні роль фахівців зв'язку й телекомунікацій - ключова. Ви працюєте в умовах гібридної війни, кібератак, нестабільності та постійних викликів, де будь-яка хвилина може стати вирішальною.
Ви - ті, хто не дозволяє інформаційній темряві накрити людей. Ті, хто утримує країну в просторі правди, фактів і компетентності.
Ваші рішення - це безперервність сигналу.
Ваші руки - це стабільність зв’язку.
Ваші голоси й кадри - це опора для мільйонів українців.
Ви оперуєте новітніми технологіями, впроваджуєте стандарти цифрової стійкості, трансформуєте комунікації відповідно до світових трендів. Саме завдяки вам інформаційний простір України тримається впевнено та професійно.
У час, коли фронт проходить не лише по лінії оборони, а й по лінії інформації та зв’язку, ваша робота набуває особливого значення. Ви забезпечуєте стратегічну перевагу - достовірність, доступність і стабільність комунікацій.
Дякую вам за витримку, за інтелект, за роботу, яка часто лишається за кадром, але визначає якість нашого сьогодення і впливає на майбутнє.
Бажаю вам надійних каналів зв’язку, чистого ефіру, сильних редакційних рішень, творчих проривів і професійної сміливості. Нехай ваша праця буде високо оцінена, а кожен сигнал - точно почутий.
Зі святом вас - люди, які з’єднують Україну!
❤3👍2
Провів апаратну нараду з керівниками структурних підрозділів. Обговорили ситуацію, яка залишається надскладною для нашої громади.
Попри постійні ризики та нестабільність, комунальні служби працюють у посиленому режимі, роблячи все можливе, щоб підтримувати життєдіяльність Дружківської громади. Щодня триває відновлення електро-, водопостачання, виконуються аварійні ремонти, а також допомога з ліквідації наслідків обстрілів.
У цьому марафоні витривалості й відповідальності робота не зупиняється ні на мить.
Окремий акцент - на питанні евакуації. Продовжуємо вивозити мешканців у безпечніші регіони країни - це важкі, але життєво необхідні рішення. Паралельно працюємо над тим, щоб наші люди, які вже виїхали, відчували підтримку громади й за межами рідного дому. Йдеться про системну допомогу: продуктові набори, консультації, супровід, а також створення хабу, який станє точкою опори - місцем, де можна отримати інформаційну, психологічну або гуманітарну допомогу.
У межах національного проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади» розширюємо взаємозв’язки та укріплюємо співпрацю з громадами з інших областей України. Це не просто партнерство - це шанс розкрити новий потенціал взаємодії, обмінятися досвідом, посилити наші можливості в забезпеченні базових послуг, підтримці людей та подоланні наслідків війни.
Паралельно активно працюємо з благодійними фондами та організаціями. Їхня підтримка - це будівельні матеріали, техніка, інструменти та ресурси, які дозволяють нам оперативно ліквідовувати пошкодження, відновлювати критичну інфраструктуру й забезпечувати людей необхідним у моменти найбільшої скрути.
Щодня доказуємо одне: громада тримається, працює і бореться за кожну людину. Ми справді стоїмо пліч-о-пліч - і з тими, хто залишається, і з тими, хто був змушений виїхати.
Сьогодні наша сила - у злагодженій роботі всіх служб і у взаємній підтримці людей. Саме це дає нам можливість рухатися вперед навіть там, де здавалося б неможливо.
Попри постійні ризики та нестабільність, комунальні служби працюють у посиленому режимі, роблячи все можливе, щоб підтримувати життєдіяльність Дружківської громади. Щодня триває відновлення електро-, водопостачання, виконуються аварійні ремонти, а також допомога з ліквідації наслідків обстрілів.
У цьому марафоні витривалості й відповідальності робота не зупиняється ні на мить.
Окремий акцент - на питанні евакуації. Продовжуємо вивозити мешканців у безпечніші регіони країни - це важкі, але життєво необхідні рішення. Паралельно працюємо над тим, щоб наші люди, які вже виїхали, відчували підтримку громади й за межами рідного дому. Йдеться про системну допомогу: продуктові набори, консультації, супровід, а також створення хабу, який станє точкою опори - місцем, де можна отримати інформаційну, психологічну або гуманітарну допомогу.
У межах національного проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади» розширюємо взаємозв’язки та укріплюємо співпрацю з громадами з інших областей України. Це не просто партнерство - це шанс розкрити новий потенціал взаємодії, обмінятися досвідом, посилити наші можливості в забезпеченні базових послуг, підтримці людей та подоланні наслідків війни.
Паралельно активно працюємо з благодійними фондами та організаціями. Їхня підтримка - це будівельні матеріали, техніка, інструменти та ресурси, які дозволяють нам оперативно ліквідовувати пошкодження, відновлювати критичну інфраструктуру й забезпечувати людей необхідним у моменти найбільшої скрути.
Щодня доказуємо одне: громада тримається, працює і бореться за кожну людину. Ми справді стоїмо пліч-о-пліч - і з тими, хто залишається, і з тими, хто був змушений виїхати.
Сьогодні наша сила - у злагодженій роботі всіх служб і у взаємній підтримці людей. Саме це дає нам можливість рухатися вперед навіть там, де здавалося б неможливо.
❤4👍3
20 листопада - день, коли світ говорить про дітей.
Про маленькі долоні, що мають тримати не страх, а іграшки.
Про очі, які повинні бачити не спалахи ракет, а світло кімнатки, де безпечно.
Про дитинство, яке за своєю природою - ніжне й беззахисне, але в Україні вже багато років живе під тиском війни.
Наші діти дорослішають швидше, ніж мали б.
Вони вміють розрізняти звуки сирен, знають, де найближче укриття, і ховають у серці досвід, який не повинна мати жодна дитина у світі.
Та попри все - вони залишаються нашим незгасним світлом.
Сміються, мріють, будують плани і запитують: «Коли буде тиша?»
І саме заради них ми стоїмо. Заради них ми незламні.
Українці сьогодні - це велика армія дорослих, яка тримає небо над нашими дітьми, навіть коли воно тріскає від вибухів. Ми боремося, працюємо, волонтеримо, відбудовуємо, тому що знаємо: головне завдання - зберегти дитинство.
Те, що війна намагається відібрати, ми маємо повернути.
Сьогодні ми згадуємо і тих маленьких янголят, яких забрала війна.
Ми обіймаємо думками тих, хто в евакуації, окупації, хто щодня молиться про безпеку, хто прокидається від сирен.
І ми робимо все, щоб кожен новий світанок став кроком до миру.
Та попри біль, у нас є незламна віра.
У країну, що стоїть.
У людей, які тримають одне одного.
У дітей, які виростуть і побудують наймирнішу й найсильнішу Україну.
І прийде час, коли 20 листопада в нашій країні означатиме лише свято.
Лише сміх.
Лише світле, спокійне дитинство.
Ми створимо цей день.
Своєю стійкістю.
Своєю любов’ю.
Своєю Україною.
Про маленькі долоні, що мають тримати не страх, а іграшки.
Про очі, які повинні бачити не спалахи ракет, а світло кімнатки, де безпечно.
Про дитинство, яке за своєю природою - ніжне й беззахисне, але в Україні вже багато років живе під тиском війни.
Наші діти дорослішають швидше, ніж мали б.
Вони вміють розрізняти звуки сирен, знають, де найближче укриття, і ховають у серці досвід, який не повинна мати жодна дитина у світі.
Та попри все - вони залишаються нашим незгасним світлом.
Сміються, мріють, будують плани і запитують: «Коли буде тиша?»
І саме заради них ми стоїмо. Заради них ми незламні.
Українці сьогодні - це велика армія дорослих, яка тримає небо над нашими дітьми, навіть коли воно тріскає від вибухів. Ми боремося, працюємо, волонтеримо, відбудовуємо, тому що знаємо: головне завдання - зберегти дитинство.
Те, що війна намагається відібрати, ми маємо повернути.
Сьогодні ми згадуємо і тих маленьких янголят, яких забрала війна.
Ми обіймаємо думками тих, хто в евакуації, окупації, хто щодня молиться про безпеку, хто прокидається від сирен.
І ми робимо все, щоб кожен новий світанок став кроком до миру.
Та попри біль, у нас є незламна віра.
У країну, що стоїть.
У людей, які тримають одне одного.
У дітей, які виростуть і побудують наймирнішу й найсильнішу Україну.
І прийде час, коли 20 листопада в нашій країні означатиме лише свято.
Лише сміх.
Лише світле, спокійне дитинство.
Ми створимо цей день.
Своєю стійкістю.
Своєю любов’ю.
Своєю Україною.
❤6
21 листопада - День Гідності та Свободи.
Це дата, в якій зійшлися дві революції:
2004-й - коли ми відстояли право жити чесно і справедливо.
2013-й - коли ми вийшли за свободу, європейський вибір і людську гідність.
Тоді мільйони українців сказали вголос те, що сьогодні звучить ще гучніше:
Свобода - це не подарунок. Це вибір. І боротьба.
Після Революції Гідності українці заплатили страшну ціну - від анексії Криму до початку війни на Донбасі. А у 2022 році світ побачив нашу націю в усій її величі: народ, який не здається навіть тоді, коли проти нього - імперія.
Сьогодні, коли триває війна, коли кожен ранок починається з новин про фронт, ми знову повертаємось до головного:
Гідність - це люди.
Свобода - це люди.
Україна - це люди.
Це студенти, які вийшли на Майдан і стали голосом країни.
Це добровольці, що у 2014-му поїхали на схід, аби захистити те, у що вірили.
Це військові, які сьогодні тримають небо, землю, міста, наші життя.
Це медики, волонтери, рятувальники, комунальники, вчителі, працівники зв’язку - усі, хто щодня виборює майбутнє в умовах, коли нічого не гарантовано, крім нашої рішучості жити у вільній державі.
Це мільйони українців - по всьому світу розпорошені війною, але з Україною у серці.
Це діти, які виростають під сиренами й мріють не про нові телефони, а про мир.
Це наші загиблі Герої - ті, хто віддав життя, щоб ми залишилися народом, а не колонією.
День Гідності та Свободи - це пам’ять про тих, хто піднімав синьо-жовтий прапор на холодному Майдані.
Це подих окопів, у яких сьогодні стоять наші захисники.
Це Україна, яка бореться, бо за нею - правда і мільйони гідних людей.
Ми вистояли тоді.
Ми вистоїмо зараз.
Бо свобода - наш шлях.
Гідність - наша природа.
Україна - наша любов.
Слава Україні.
Це дата, в якій зійшлися дві революції:
2004-й - коли ми відстояли право жити чесно і справедливо.
2013-й - коли ми вийшли за свободу, європейський вибір і людську гідність.
Тоді мільйони українців сказали вголос те, що сьогодні звучить ще гучніше:
Свобода - це не подарунок. Це вибір. І боротьба.
Після Революції Гідності українці заплатили страшну ціну - від анексії Криму до початку війни на Донбасі. А у 2022 році світ побачив нашу націю в усій її величі: народ, який не здається навіть тоді, коли проти нього - імперія.
Сьогодні, коли триває війна, коли кожен ранок починається з новин про фронт, ми знову повертаємось до головного:
Гідність - це люди.
Свобода - це люди.
Україна - це люди.
Це студенти, які вийшли на Майдан і стали голосом країни.
Це добровольці, що у 2014-му поїхали на схід, аби захистити те, у що вірили.
Це військові, які сьогодні тримають небо, землю, міста, наші життя.
Це медики, волонтери, рятувальники, комунальники, вчителі, працівники зв’язку - усі, хто щодня виборює майбутнє в умовах, коли нічого не гарантовано, крім нашої рішучості жити у вільній державі.
Це мільйони українців - по всьому світу розпорошені війною, але з Україною у серці.
Це діти, які виростають під сиренами й мріють не про нові телефони, а про мир.
Це наші загиблі Герої - ті, хто віддав життя, щоб ми залишилися народом, а не колонією.
День Гідності та Свободи - це пам’ять про тих, хто піднімав синьо-жовтий прапор на холодному Майдані.
Це подих окопів, у яких сьогодні стоять наші захисники.
Це Україна, яка бореться, бо за нею - правда і мільйони гідних людей.
Ми вистояли тоді.
Ми вистоїмо зараз.
Бо свобода - наш шлях.
Гідність - наша природа.
Україна - наша любов.
Слава Україні.
❤5
Сьогодні, 21 листопада, взяв участь у Форумі Асоціації прифронтових міст та громад - там, де про війну говорять не заголовками, а конкретними цифрами, що болять більше за будь-яку риторику.
Понад 2200 ударів по системі охорони здоров’я.
800 медзакладів знищено чи пошкоджено.
Щороку понад 250 тисяч людей потребують підтримки - фізичної, психологічної, реабілітаційної.
І прогноз: 5–6 мільйонів ветеранів та постраждалих у найближчій перспективі.
У цій статистиці легко загубити людські історії - але саме вони сьогодні збирали нас за одним столом.
Разом з іншими громадами Донеччини я долучився до розмови про те, як прифронтові території тримають систему, що щоразу приймає на себе перший удар.
Урядовці, голови ОВА, представники ЮНІСЕФ, медики, соціальні фахівці — кожен говорив про своє, але по суті йшлося про спільне: як зберегти життя і спроможність там, де інфраструктура постійно під прицілом, а навантаження на громади невпинно зростає.
Йшлося не про великі декларації, а про необхідні рішення:
- модернізацію медичної та соціальної інфраструктури;
- розширення мережі реабілітаційних сервісів;
- підтримку ветеранів і родин Захисників;
- системні соціальні послуги, адаптовані до реалій війни.
Прифронтові громади давно живуть у режимі «тут і зараз». Але сьогодні ми шукали відповідь на інше питання - як жити «далі», коли ризики нікуди не зникають, а потреби лише зростають.
І саме тому подібні зустрічі важливі: вони повертають предметність у те, де надто легко загубитися між викликами.
Тут формується не пафос, а практичність - те, що реально допомагає людям, які щодня живуть поруч із фронтом.
Понад 2200 ударів по системі охорони здоров’я.
800 медзакладів знищено чи пошкоджено.
Щороку понад 250 тисяч людей потребують підтримки - фізичної, психологічної, реабілітаційної.
І прогноз: 5–6 мільйонів ветеранів та постраждалих у найближчій перспективі.
У цій статистиці легко загубити людські історії - але саме вони сьогодні збирали нас за одним столом.
Разом з іншими громадами Донеччини я долучився до розмови про те, як прифронтові території тримають систему, що щоразу приймає на себе перший удар.
Урядовці, голови ОВА, представники ЮНІСЕФ, медики, соціальні фахівці — кожен говорив про своє, але по суті йшлося про спільне: як зберегти життя і спроможність там, де інфраструктура постійно під прицілом, а навантаження на громади невпинно зростає.
Йшлося не про великі декларації, а про необхідні рішення:
- модернізацію медичної та соціальної інфраструктури;
- розширення мережі реабілітаційних сервісів;
- підтримку ветеранів і родин Захисників;
- системні соціальні послуги, адаптовані до реалій війни.
Прифронтові громади давно живуть у режимі «тут і зараз». Але сьогодні ми шукали відповідь на інше питання - як жити «далі», коли ризики нікуди не зникають, а потреби лише зростають.
І саме тому подібні зустрічі важливі: вони повертають предметність у те, де надто легко загубитися між викликами.
Тут формується не пафос, а практичність - те, що реально допомагає людям, які щодня живуть поруч із фронтом.
❤4