💬 Разом з Новодонецькою громадою плануємо відкрити хаб підтримки.
Багато дружківчан нині розпорошені світом. Хтось знайшов тимчасовий дім у різних регіонах України, хтось - за кордоном. Але всі ми залишаємося однією спільнотою, і відчуття «своїх» сьогодні важливе, як ніколи.
Саме тому сьогодні на нараді опрацювали питання створення у Кропивницькому хабу для переміщених мешканців Дружківської громади.
Це буде сучасний простір взаємодії та розвитку, який допоможе людям залишатися на зв’язку зі своєю громадою, навіть перебуваючи далеко.
В ньому дружківчани зможуть отримати підтримку, нові контакти або потрібну інформацію, поділитися досвідом, знайти спілкування і натхнення.
Невдовзі хаб відкриє свої двері і стане ще одним кроком до того, щоб кожен наш земляк відчув: громада поруч.
Багато дружківчан нині розпорошені світом. Хтось знайшов тимчасовий дім у різних регіонах України, хтось - за кордоном. Але всі ми залишаємося однією спільнотою, і відчуття «своїх» сьогодні важливе, як ніколи.
Саме тому сьогодні на нараді опрацювали питання створення у Кропивницькому хабу для переміщених мешканців Дружківської громади.
Це буде сучасний простір взаємодії та розвитку, який допоможе людям залишатися на зв’язку зі своєю громадою, навіть перебуваючи далеко.
В ньому дружківчани зможуть отримати підтримку, нові контакти або потрібну інформацію, поділитися досвідом, знайти спілкування і натхнення.
Невдовзі хаб відкриє свої двері і стане ще одним кроком до того, щоб кожен наш земляк відчув: громада поруч.
❤6
Шановні працівники сільського господарства!
Сьогодні хочу звернутися до вас із глибокою повагою та вдячністю. У час, коли країна бореться за кожен день свого майбутнього, саме ви тримаєте один із найважливіших фронтів - продовольчий.
Ви - ті, хто з ранку до ночі боронить свій рубіж.
Там, де лани поранені війною, а праця потребує подвигу, ви продовжуєте сіяти, вирощувати, збирати і годувати країну.
Ви працюєте не заради слави - ви працюєте заради життя. І це - найбільший прояв патріотизму.
Завдяки вам на столах наших родин є хліб.
Ваші руки, ваша витримка, ваша вірність землі - це те, що допомагає Україні стояти й перемагати.
Я щиро дякую кожному з вас - аграріям, механізаторам, фермерам, всім, хто творить продовольчу безпеку держави.
Бажаю мирного неба, сили, гідної винагороди за вашу нелегку працю та впевненості в завтрашньому дні.
З Днем працівників сільського господарства України!
Сьогодні хочу звернутися до вас із глибокою повагою та вдячністю. У час, коли країна бореться за кожен день свого майбутнього, саме ви тримаєте один із найважливіших фронтів - продовольчий.
Ви - ті, хто з ранку до ночі боронить свій рубіж.
Там, де лани поранені війною, а праця потребує подвигу, ви продовжуєте сіяти, вирощувати, збирати і годувати країну.
Ви працюєте не заради слави - ви працюєте заради життя. І це - найбільший прояв патріотизму.
Завдяки вам на столах наших родин є хліб.
Ваші руки, ваша витримка, ваша вірність землі - це те, що допомагає Україні стояти й перемагати.
Я щиро дякую кожному з вас - аграріям, механізаторам, фермерам, всім, хто творить продовольчу безпеку держави.
Бажаю мирного неба, сили, гідної винагороди за вашу нелегку працю та впевненості в завтрашньому дні.
З Днем працівників сільського господарства України!
❤9
Шановні працівники радіо, телебачення та зв’язку!
Щиро вітаю вас із професійним святом - днем людей, які тримають пульс країни в режимі 24/7, формують інформаційну безпеку та забезпечують єдність наших громад навіть у найскладніші часи.
Сьогодні роль фахівців зв'язку й телекомунікацій - ключова. Ви працюєте в умовах гібридної війни, кібератак, нестабільності та постійних викликів, де будь-яка хвилина може стати вирішальною.
Ви - ті, хто не дозволяє інформаційній темряві накрити людей. Ті, хто утримує країну в просторі правди, фактів і компетентності.
Ваші рішення - це безперервність сигналу.
Ваші руки - це стабільність зв’язку.
Ваші голоси й кадри - це опора для мільйонів українців.
Ви оперуєте новітніми технологіями, впроваджуєте стандарти цифрової стійкості, трансформуєте комунікації відповідно до світових трендів. Саме завдяки вам інформаційний простір України тримається впевнено та професійно.
У час, коли фронт проходить не лише по лінії оборони, а й по лінії інформації та зв’язку, ваша робота набуває особливого значення. Ви забезпечуєте стратегічну перевагу - достовірність, доступність і стабільність комунікацій.
Дякую вам за витримку, за інтелект, за роботу, яка часто лишається за кадром, але визначає якість нашого сьогодення і впливає на майбутнє.
Бажаю вам надійних каналів зв’язку, чистого ефіру, сильних редакційних рішень, творчих проривів і професійної сміливості. Нехай ваша праця буде високо оцінена, а кожен сигнал - точно почутий.
Зі святом вас - люди, які з’єднують Україну!
Щиро вітаю вас із професійним святом - днем людей, які тримають пульс країни в режимі 24/7, формують інформаційну безпеку та забезпечують єдність наших громад навіть у найскладніші часи.
Сьогодні роль фахівців зв'язку й телекомунікацій - ключова. Ви працюєте в умовах гібридної війни, кібератак, нестабільності та постійних викликів, де будь-яка хвилина може стати вирішальною.
Ви - ті, хто не дозволяє інформаційній темряві накрити людей. Ті, хто утримує країну в просторі правди, фактів і компетентності.
Ваші рішення - це безперервність сигналу.
Ваші руки - це стабільність зв’язку.
Ваші голоси й кадри - це опора для мільйонів українців.
Ви оперуєте новітніми технологіями, впроваджуєте стандарти цифрової стійкості, трансформуєте комунікації відповідно до світових трендів. Саме завдяки вам інформаційний простір України тримається впевнено та професійно.
У час, коли фронт проходить не лише по лінії оборони, а й по лінії інформації та зв’язку, ваша робота набуває особливого значення. Ви забезпечуєте стратегічну перевагу - достовірність, доступність і стабільність комунікацій.
Дякую вам за витримку, за інтелект, за роботу, яка часто лишається за кадром, але визначає якість нашого сьогодення і впливає на майбутнє.
Бажаю вам надійних каналів зв’язку, чистого ефіру, сильних редакційних рішень, творчих проривів і професійної сміливості. Нехай ваша праця буде високо оцінена, а кожен сигнал - точно почутий.
Зі святом вас - люди, які з’єднують Україну!
❤3👍2
Провів апаратну нараду з керівниками структурних підрозділів. Обговорили ситуацію, яка залишається надскладною для нашої громади.
Попри постійні ризики та нестабільність, комунальні служби працюють у посиленому режимі, роблячи все можливе, щоб підтримувати життєдіяльність Дружківської громади. Щодня триває відновлення електро-, водопостачання, виконуються аварійні ремонти, а також допомога з ліквідації наслідків обстрілів.
У цьому марафоні витривалості й відповідальності робота не зупиняється ні на мить.
Окремий акцент - на питанні евакуації. Продовжуємо вивозити мешканців у безпечніші регіони країни - це важкі, але життєво необхідні рішення. Паралельно працюємо над тим, щоб наші люди, які вже виїхали, відчували підтримку громади й за межами рідного дому. Йдеться про системну допомогу: продуктові набори, консультації, супровід, а також створення хабу, який станє точкою опори - місцем, де можна отримати інформаційну, психологічну або гуманітарну допомогу.
У межах національного проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади» розширюємо взаємозв’язки та укріплюємо співпрацю з громадами з інших областей України. Це не просто партнерство - це шанс розкрити новий потенціал взаємодії, обмінятися досвідом, посилити наші можливості в забезпеченні базових послуг, підтримці людей та подоланні наслідків війни.
Паралельно активно працюємо з благодійними фондами та організаціями. Їхня підтримка - це будівельні матеріали, техніка, інструменти та ресурси, які дозволяють нам оперативно ліквідовувати пошкодження, відновлювати критичну інфраструктуру й забезпечувати людей необхідним у моменти найбільшої скрути.
Щодня доказуємо одне: громада тримається, працює і бореться за кожну людину. Ми справді стоїмо пліч-о-пліч - і з тими, хто залишається, і з тими, хто був змушений виїхати.
Сьогодні наша сила - у злагодженій роботі всіх служб і у взаємній підтримці людей. Саме це дає нам можливість рухатися вперед навіть там, де здавалося б неможливо.
Попри постійні ризики та нестабільність, комунальні служби працюють у посиленому режимі, роблячи все можливе, щоб підтримувати життєдіяльність Дружківської громади. Щодня триває відновлення електро-, водопостачання, виконуються аварійні ремонти, а також допомога з ліквідації наслідків обстрілів.
У цьому марафоні витривалості й відповідальності робота не зупиняється ні на мить.
Окремий акцент - на питанні евакуації. Продовжуємо вивозити мешканців у безпечніші регіони країни - це важкі, але життєво необхідні рішення. Паралельно працюємо над тим, щоб наші люди, які вже виїхали, відчували підтримку громади й за межами рідного дому. Йдеться про системну допомогу: продуктові набори, консультації, супровід, а також створення хабу, який станє точкою опори - місцем, де можна отримати інформаційну, психологічну або гуманітарну допомогу.
У межах національного проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади» розширюємо взаємозв’язки та укріплюємо співпрацю з громадами з інших областей України. Це не просто партнерство - це шанс розкрити новий потенціал взаємодії, обмінятися досвідом, посилити наші можливості в забезпеченні базових послуг, підтримці людей та подоланні наслідків війни.
Паралельно активно працюємо з благодійними фондами та організаціями. Їхня підтримка - це будівельні матеріали, техніка, інструменти та ресурси, які дозволяють нам оперативно ліквідовувати пошкодження, відновлювати критичну інфраструктуру й забезпечувати людей необхідним у моменти найбільшої скрути.
Щодня доказуємо одне: громада тримається, працює і бореться за кожну людину. Ми справді стоїмо пліч-о-пліч - і з тими, хто залишається, і з тими, хто був змушений виїхати.
Сьогодні наша сила - у злагодженій роботі всіх служб і у взаємній підтримці людей. Саме це дає нам можливість рухатися вперед навіть там, де здавалося б неможливо.
❤4👍3
20 листопада - день, коли світ говорить про дітей.
Про маленькі долоні, що мають тримати не страх, а іграшки.
Про очі, які повинні бачити не спалахи ракет, а світло кімнатки, де безпечно.
Про дитинство, яке за своєю природою - ніжне й беззахисне, але в Україні вже багато років живе під тиском війни.
Наші діти дорослішають швидше, ніж мали б.
Вони вміють розрізняти звуки сирен, знають, де найближче укриття, і ховають у серці досвід, який не повинна мати жодна дитина у світі.
Та попри все - вони залишаються нашим незгасним світлом.
Сміються, мріють, будують плани і запитують: «Коли буде тиша?»
І саме заради них ми стоїмо. Заради них ми незламні.
Українці сьогодні - це велика армія дорослих, яка тримає небо над нашими дітьми, навіть коли воно тріскає від вибухів. Ми боремося, працюємо, волонтеримо, відбудовуємо, тому що знаємо: головне завдання - зберегти дитинство.
Те, що війна намагається відібрати, ми маємо повернути.
Сьогодні ми згадуємо і тих маленьких янголят, яких забрала війна.
Ми обіймаємо думками тих, хто в евакуації, окупації, хто щодня молиться про безпеку, хто прокидається від сирен.
І ми робимо все, щоб кожен новий світанок став кроком до миру.
Та попри біль, у нас є незламна віра.
У країну, що стоїть.
У людей, які тримають одне одного.
У дітей, які виростуть і побудують наймирнішу й найсильнішу Україну.
І прийде час, коли 20 листопада в нашій країні означатиме лише свято.
Лише сміх.
Лише світле, спокійне дитинство.
Ми створимо цей день.
Своєю стійкістю.
Своєю любов’ю.
Своєю Україною.
Про маленькі долоні, що мають тримати не страх, а іграшки.
Про очі, які повинні бачити не спалахи ракет, а світло кімнатки, де безпечно.
Про дитинство, яке за своєю природою - ніжне й беззахисне, але в Україні вже багато років живе під тиском війни.
Наші діти дорослішають швидше, ніж мали б.
Вони вміють розрізняти звуки сирен, знають, де найближче укриття, і ховають у серці досвід, який не повинна мати жодна дитина у світі.
Та попри все - вони залишаються нашим незгасним світлом.
Сміються, мріють, будують плани і запитують: «Коли буде тиша?»
І саме заради них ми стоїмо. Заради них ми незламні.
Українці сьогодні - це велика армія дорослих, яка тримає небо над нашими дітьми, навіть коли воно тріскає від вибухів. Ми боремося, працюємо, волонтеримо, відбудовуємо, тому що знаємо: головне завдання - зберегти дитинство.
Те, що війна намагається відібрати, ми маємо повернути.
Сьогодні ми згадуємо і тих маленьких янголят, яких забрала війна.
Ми обіймаємо думками тих, хто в евакуації, окупації, хто щодня молиться про безпеку, хто прокидається від сирен.
І ми робимо все, щоб кожен новий світанок став кроком до миру.
Та попри біль, у нас є незламна віра.
У країну, що стоїть.
У людей, які тримають одне одного.
У дітей, які виростуть і побудують наймирнішу й найсильнішу Україну.
І прийде час, коли 20 листопада в нашій країні означатиме лише свято.
Лише сміх.
Лише світле, спокійне дитинство.
Ми створимо цей день.
Своєю стійкістю.
Своєю любов’ю.
Своєю Україною.
❤6
21 листопада - День Гідності та Свободи.
Це дата, в якій зійшлися дві революції:
2004-й - коли ми відстояли право жити чесно і справедливо.
2013-й - коли ми вийшли за свободу, європейський вибір і людську гідність.
Тоді мільйони українців сказали вголос те, що сьогодні звучить ще гучніше:
Свобода - це не подарунок. Це вибір. І боротьба.
Після Революції Гідності українці заплатили страшну ціну - від анексії Криму до початку війни на Донбасі. А у 2022 році світ побачив нашу націю в усій її величі: народ, який не здається навіть тоді, коли проти нього - імперія.
Сьогодні, коли триває війна, коли кожен ранок починається з новин про фронт, ми знову повертаємось до головного:
Гідність - це люди.
Свобода - це люди.
Україна - це люди.
Це студенти, які вийшли на Майдан і стали голосом країни.
Це добровольці, що у 2014-му поїхали на схід, аби захистити те, у що вірили.
Це військові, які сьогодні тримають небо, землю, міста, наші життя.
Це медики, волонтери, рятувальники, комунальники, вчителі, працівники зв’язку - усі, хто щодня виборює майбутнє в умовах, коли нічого не гарантовано, крім нашої рішучості жити у вільній державі.
Це мільйони українців - по всьому світу розпорошені війною, але з Україною у серці.
Це діти, які виростають під сиренами й мріють не про нові телефони, а про мир.
Це наші загиблі Герої - ті, хто віддав життя, щоб ми залишилися народом, а не колонією.
День Гідності та Свободи - це пам’ять про тих, хто піднімав синьо-жовтий прапор на холодному Майдані.
Це подих окопів, у яких сьогодні стоять наші захисники.
Це Україна, яка бореться, бо за нею - правда і мільйони гідних людей.
Ми вистояли тоді.
Ми вистоїмо зараз.
Бо свобода - наш шлях.
Гідність - наша природа.
Україна - наша любов.
Слава Україні.
Це дата, в якій зійшлися дві революції:
2004-й - коли ми відстояли право жити чесно і справедливо.
2013-й - коли ми вийшли за свободу, європейський вибір і людську гідність.
Тоді мільйони українців сказали вголос те, що сьогодні звучить ще гучніше:
Свобода - це не подарунок. Це вибір. І боротьба.
Після Революції Гідності українці заплатили страшну ціну - від анексії Криму до початку війни на Донбасі. А у 2022 році світ побачив нашу націю в усій її величі: народ, який не здається навіть тоді, коли проти нього - імперія.
Сьогодні, коли триває війна, коли кожен ранок починається з новин про фронт, ми знову повертаємось до головного:
Гідність - це люди.
Свобода - це люди.
Україна - це люди.
Це студенти, які вийшли на Майдан і стали голосом країни.
Це добровольці, що у 2014-му поїхали на схід, аби захистити те, у що вірили.
Це військові, які сьогодні тримають небо, землю, міста, наші життя.
Це медики, волонтери, рятувальники, комунальники, вчителі, працівники зв’язку - усі, хто щодня виборює майбутнє в умовах, коли нічого не гарантовано, крім нашої рішучості жити у вільній державі.
Це мільйони українців - по всьому світу розпорошені війною, але з Україною у серці.
Це діти, які виростають під сиренами й мріють не про нові телефони, а про мир.
Це наші загиблі Герої - ті, хто віддав життя, щоб ми залишилися народом, а не колонією.
День Гідності та Свободи - це пам’ять про тих, хто піднімав синьо-жовтий прапор на холодному Майдані.
Це подих окопів, у яких сьогодні стоять наші захисники.
Це Україна, яка бореться, бо за нею - правда і мільйони гідних людей.
Ми вистояли тоді.
Ми вистоїмо зараз.
Бо свобода - наш шлях.
Гідність - наша природа.
Україна - наша любов.
Слава Україні.
❤5
Сьогодні, 21 листопада, взяв участь у Форумі Асоціації прифронтових міст та громад - там, де про війну говорять не заголовками, а конкретними цифрами, що болять більше за будь-яку риторику.
Понад 2200 ударів по системі охорони здоров’я.
800 медзакладів знищено чи пошкоджено.
Щороку понад 250 тисяч людей потребують підтримки - фізичної, психологічної, реабілітаційної.
І прогноз: 5–6 мільйонів ветеранів та постраждалих у найближчій перспективі.
У цій статистиці легко загубити людські історії - але саме вони сьогодні збирали нас за одним столом.
Разом з іншими громадами Донеччини я долучився до розмови про те, як прифронтові території тримають систему, що щоразу приймає на себе перший удар.
Урядовці, голови ОВА, представники ЮНІСЕФ, медики, соціальні фахівці — кожен говорив про своє, але по суті йшлося про спільне: як зберегти життя і спроможність там, де інфраструктура постійно під прицілом, а навантаження на громади невпинно зростає.
Йшлося не про великі декларації, а про необхідні рішення:
- модернізацію медичної та соціальної інфраструктури;
- розширення мережі реабілітаційних сервісів;
- підтримку ветеранів і родин Захисників;
- системні соціальні послуги, адаптовані до реалій війни.
Прифронтові громади давно живуть у режимі «тут і зараз». Але сьогодні ми шукали відповідь на інше питання - як жити «далі», коли ризики нікуди не зникають, а потреби лише зростають.
І саме тому подібні зустрічі важливі: вони повертають предметність у те, де надто легко загубитися між викликами.
Тут формується не пафос, а практичність - те, що реально допомагає людям, які щодня живуть поруч із фронтом.
Понад 2200 ударів по системі охорони здоров’я.
800 медзакладів знищено чи пошкоджено.
Щороку понад 250 тисяч людей потребують підтримки - фізичної, психологічної, реабілітаційної.
І прогноз: 5–6 мільйонів ветеранів та постраждалих у найближчій перспективі.
У цій статистиці легко загубити людські історії - але саме вони сьогодні збирали нас за одним столом.
Разом з іншими громадами Донеччини я долучився до розмови про те, як прифронтові території тримають систему, що щоразу приймає на себе перший удар.
Урядовці, голови ОВА, представники ЮНІСЕФ, медики, соціальні фахівці — кожен говорив про своє, але по суті йшлося про спільне: як зберегти життя і спроможність там, де інфраструктура постійно під прицілом, а навантаження на громади невпинно зростає.
Йшлося не про великі декларації, а про необхідні рішення:
- модернізацію медичної та соціальної інфраструктури;
- розширення мережі реабілітаційних сервісів;
- підтримку ветеранів і родин Захисників;
- системні соціальні послуги, адаптовані до реалій війни.
Прифронтові громади давно живуть у режимі «тут і зараз». Але сьогодні ми шукали відповідь на інше питання - як жити «далі», коли ризики нікуди не зникають, а потреби лише зростають.
І саме тому подібні зустрічі важливі: вони повертають предметність у те, де надто легко загубитися між викликами.
Тут формується не пафос, а практичність - те, що реально допомагає людям, які щодня живуть поруч із фронтом.
❤4