Провів апаратну нараду з керівниками структурних підрозділів. Обговорили ситуацію, яка залишається надскладною для нашої громади.
Попри постійні ризики та нестабільність, комунальні служби працюють у посиленому режимі, роблячи все можливе, щоб підтримувати життєдіяльність Дружківської громади. Щодня триває відновлення електро-, водопостачання, виконуються аварійні ремонти, а також допомога з ліквідації наслідків обстрілів.
У цьому марафоні витривалості й відповідальності робота не зупиняється ні на мить.
Окремий акцент - на питанні евакуації. Продовжуємо вивозити мешканців у безпечніші регіони країни - це важкі, але життєво необхідні рішення. Паралельно працюємо над тим, щоб наші люди, які вже виїхали, відчували підтримку громади й за межами рідного дому. Йдеться про системну допомогу: продуктові набори, консультації, супровід, а також створення хабу, який станє точкою опори - місцем, де можна отримати інформаційну, психологічну або гуманітарну допомогу.
У межах національного проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади» розширюємо взаємозв’язки та укріплюємо співпрацю з громадами з інших областей України. Це не просто партнерство - це шанс розкрити новий потенціал взаємодії, обмінятися досвідом, посилити наші можливості в забезпеченні базових послуг, підтримці людей та подоланні наслідків війни.
Паралельно активно працюємо з благодійними фондами та організаціями. Їхня підтримка - це будівельні матеріали, техніка, інструменти та ресурси, які дозволяють нам оперативно ліквідовувати пошкодження, відновлювати критичну інфраструктуру й забезпечувати людей необхідним у моменти найбільшої скрути.
Щодня доказуємо одне: громада тримається, працює і бореться за кожну людину. Ми справді стоїмо пліч-о-пліч - і з тими, хто залишається, і з тими, хто був змушений виїхати.
Сьогодні наша сила - у злагодженій роботі всіх служб і у взаємній підтримці людей. Саме це дає нам можливість рухатися вперед навіть там, де здавалося б неможливо.
Попри постійні ризики та нестабільність, комунальні служби працюють у посиленому режимі, роблячи все можливе, щоб підтримувати життєдіяльність Дружківської громади. Щодня триває відновлення електро-, водопостачання, виконуються аварійні ремонти, а також допомога з ліквідації наслідків обстрілів.
У цьому марафоні витривалості й відповідальності робота не зупиняється ні на мить.
Окремий акцент - на питанні евакуації. Продовжуємо вивозити мешканців у безпечніші регіони країни - це важкі, але життєво необхідні рішення. Паралельно працюємо над тим, щоб наші люди, які вже виїхали, відчували підтримку громади й за межами рідного дому. Йдеться про системну допомогу: продуктові набори, консультації, супровід, а також створення хабу, який станє точкою опори - місцем, де можна отримати інформаційну, психологічну або гуманітарну допомогу.
У межах національного проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади» розширюємо взаємозв’язки та укріплюємо співпрацю з громадами з інших областей України. Це не просто партнерство - це шанс розкрити новий потенціал взаємодії, обмінятися досвідом, посилити наші можливості в забезпеченні базових послуг, підтримці людей та подоланні наслідків війни.
Паралельно активно працюємо з благодійними фондами та організаціями. Їхня підтримка - це будівельні матеріали, техніка, інструменти та ресурси, які дозволяють нам оперативно ліквідовувати пошкодження, відновлювати критичну інфраструктуру й забезпечувати людей необхідним у моменти найбільшої скрути.
Щодня доказуємо одне: громада тримається, працює і бореться за кожну людину. Ми справді стоїмо пліч-о-пліч - і з тими, хто залишається, і з тими, хто був змушений виїхати.
Сьогодні наша сила - у злагодженій роботі всіх служб і у взаємній підтримці людей. Саме це дає нам можливість рухатися вперед навіть там, де здавалося б неможливо.
❤4👍3
20 листопада - день, коли світ говорить про дітей.
Про маленькі долоні, що мають тримати не страх, а іграшки.
Про очі, які повинні бачити не спалахи ракет, а світло кімнатки, де безпечно.
Про дитинство, яке за своєю природою - ніжне й беззахисне, але в Україні вже багато років живе під тиском війни.
Наші діти дорослішають швидше, ніж мали б.
Вони вміють розрізняти звуки сирен, знають, де найближче укриття, і ховають у серці досвід, який не повинна мати жодна дитина у світі.
Та попри все - вони залишаються нашим незгасним світлом.
Сміються, мріють, будують плани і запитують: «Коли буде тиша?»
І саме заради них ми стоїмо. Заради них ми незламні.
Українці сьогодні - це велика армія дорослих, яка тримає небо над нашими дітьми, навіть коли воно тріскає від вибухів. Ми боремося, працюємо, волонтеримо, відбудовуємо, тому що знаємо: головне завдання - зберегти дитинство.
Те, що війна намагається відібрати, ми маємо повернути.
Сьогодні ми згадуємо і тих маленьких янголят, яких забрала війна.
Ми обіймаємо думками тих, хто в евакуації, окупації, хто щодня молиться про безпеку, хто прокидається від сирен.
І ми робимо все, щоб кожен новий світанок став кроком до миру.
Та попри біль, у нас є незламна віра.
У країну, що стоїть.
У людей, які тримають одне одного.
У дітей, які виростуть і побудують наймирнішу й найсильнішу Україну.
І прийде час, коли 20 листопада в нашій країні означатиме лише свято.
Лише сміх.
Лише світле, спокійне дитинство.
Ми створимо цей день.
Своєю стійкістю.
Своєю любов’ю.
Своєю Україною.
Про маленькі долоні, що мають тримати не страх, а іграшки.
Про очі, які повинні бачити не спалахи ракет, а світло кімнатки, де безпечно.
Про дитинство, яке за своєю природою - ніжне й беззахисне, але в Україні вже багато років живе під тиском війни.
Наші діти дорослішають швидше, ніж мали б.
Вони вміють розрізняти звуки сирен, знають, де найближче укриття, і ховають у серці досвід, який не повинна мати жодна дитина у світі.
Та попри все - вони залишаються нашим незгасним світлом.
Сміються, мріють, будують плани і запитують: «Коли буде тиша?»
І саме заради них ми стоїмо. Заради них ми незламні.
Українці сьогодні - це велика армія дорослих, яка тримає небо над нашими дітьми, навіть коли воно тріскає від вибухів. Ми боремося, працюємо, волонтеримо, відбудовуємо, тому що знаємо: головне завдання - зберегти дитинство.
Те, що війна намагається відібрати, ми маємо повернути.
Сьогодні ми згадуємо і тих маленьких янголят, яких забрала війна.
Ми обіймаємо думками тих, хто в евакуації, окупації, хто щодня молиться про безпеку, хто прокидається від сирен.
І ми робимо все, щоб кожен новий світанок став кроком до миру.
Та попри біль, у нас є незламна віра.
У країну, що стоїть.
У людей, які тримають одне одного.
У дітей, які виростуть і побудують наймирнішу й найсильнішу Україну.
І прийде час, коли 20 листопада в нашій країні означатиме лише свято.
Лише сміх.
Лише світле, спокійне дитинство.
Ми створимо цей день.
Своєю стійкістю.
Своєю любов’ю.
Своєю Україною.
❤6
21 листопада - День Гідності та Свободи.
Це дата, в якій зійшлися дві революції:
2004-й - коли ми відстояли право жити чесно і справедливо.
2013-й - коли ми вийшли за свободу, європейський вибір і людську гідність.
Тоді мільйони українців сказали вголос те, що сьогодні звучить ще гучніше:
Свобода - це не подарунок. Це вибір. І боротьба.
Після Революції Гідності українці заплатили страшну ціну - від анексії Криму до початку війни на Донбасі. А у 2022 році світ побачив нашу націю в усій її величі: народ, який не здається навіть тоді, коли проти нього - імперія.
Сьогодні, коли триває війна, коли кожен ранок починається з новин про фронт, ми знову повертаємось до головного:
Гідність - це люди.
Свобода - це люди.
Україна - це люди.
Це студенти, які вийшли на Майдан і стали голосом країни.
Це добровольці, що у 2014-му поїхали на схід, аби захистити те, у що вірили.
Це військові, які сьогодні тримають небо, землю, міста, наші життя.
Це медики, волонтери, рятувальники, комунальники, вчителі, працівники зв’язку - усі, хто щодня виборює майбутнє в умовах, коли нічого не гарантовано, крім нашої рішучості жити у вільній державі.
Це мільйони українців - по всьому світу розпорошені війною, але з Україною у серці.
Це діти, які виростають під сиренами й мріють не про нові телефони, а про мир.
Це наші загиблі Герої - ті, хто віддав життя, щоб ми залишилися народом, а не колонією.
День Гідності та Свободи - це пам’ять про тих, хто піднімав синьо-жовтий прапор на холодному Майдані.
Це подих окопів, у яких сьогодні стоять наші захисники.
Це Україна, яка бореться, бо за нею - правда і мільйони гідних людей.
Ми вистояли тоді.
Ми вистоїмо зараз.
Бо свобода - наш шлях.
Гідність - наша природа.
Україна - наша любов.
Слава Україні.
Це дата, в якій зійшлися дві революції:
2004-й - коли ми відстояли право жити чесно і справедливо.
2013-й - коли ми вийшли за свободу, європейський вибір і людську гідність.
Тоді мільйони українців сказали вголос те, що сьогодні звучить ще гучніше:
Свобода - це не подарунок. Це вибір. І боротьба.
Після Революції Гідності українці заплатили страшну ціну - від анексії Криму до початку війни на Донбасі. А у 2022 році світ побачив нашу націю в усій її величі: народ, який не здається навіть тоді, коли проти нього - імперія.
Сьогодні, коли триває війна, коли кожен ранок починається з новин про фронт, ми знову повертаємось до головного:
Гідність - це люди.
Свобода - це люди.
Україна - це люди.
Це студенти, які вийшли на Майдан і стали голосом країни.
Це добровольці, що у 2014-му поїхали на схід, аби захистити те, у що вірили.
Це військові, які сьогодні тримають небо, землю, міста, наші життя.
Це медики, волонтери, рятувальники, комунальники, вчителі, працівники зв’язку - усі, хто щодня виборює майбутнє в умовах, коли нічого не гарантовано, крім нашої рішучості жити у вільній державі.
Це мільйони українців - по всьому світу розпорошені війною, але з Україною у серці.
Це діти, які виростають під сиренами й мріють не про нові телефони, а про мир.
Це наші загиблі Герої - ті, хто віддав життя, щоб ми залишилися народом, а не колонією.
День Гідності та Свободи - це пам’ять про тих, хто піднімав синьо-жовтий прапор на холодному Майдані.
Це подих окопів, у яких сьогодні стоять наші захисники.
Це Україна, яка бореться, бо за нею - правда і мільйони гідних людей.
Ми вистояли тоді.
Ми вистоїмо зараз.
Бо свобода - наш шлях.
Гідність - наша природа.
Україна - наша любов.
Слава Україні.
❤5
Сьогодні, 21 листопада, взяв участь у Форумі Асоціації прифронтових міст та громад - там, де про війну говорять не заголовками, а конкретними цифрами, що болять більше за будь-яку риторику.
Понад 2200 ударів по системі охорони здоров’я.
800 медзакладів знищено чи пошкоджено.
Щороку понад 250 тисяч людей потребують підтримки - фізичної, психологічної, реабілітаційної.
І прогноз: 5–6 мільйонів ветеранів та постраждалих у найближчій перспективі.
У цій статистиці легко загубити людські історії - але саме вони сьогодні збирали нас за одним столом.
Разом з іншими громадами Донеччини я долучився до розмови про те, як прифронтові території тримають систему, що щоразу приймає на себе перший удар.
Урядовці, голови ОВА, представники ЮНІСЕФ, медики, соціальні фахівці — кожен говорив про своє, але по суті йшлося про спільне: як зберегти життя і спроможність там, де інфраструктура постійно під прицілом, а навантаження на громади невпинно зростає.
Йшлося не про великі декларації, а про необхідні рішення:
- модернізацію медичної та соціальної інфраструктури;
- розширення мережі реабілітаційних сервісів;
- підтримку ветеранів і родин Захисників;
- системні соціальні послуги, адаптовані до реалій війни.
Прифронтові громади давно живуть у режимі «тут і зараз». Але сьогодні ми шукали відповідь на інше питання - як жити «далі», коли ризики нікуди не зникають, а потреби лише зростають.
І саме тому подібні зустрічі важливі: вони повертають предметність у те, де надто легко загубитися між викликами.
Тут формується не пафос, а практичність - те, що реально допомагає людям, які щодня живуть поруч із фронтом.
Понад 2200 ударів по системі охорони здоров’я.
800 медзакладів знищено чи пошкоджено.
Щороку понад 250 тисяч людей потребують підтримки - фізичної, психологічної, реабілітаційної.
І прогноз: 5–6 мільйонів ветеранів та постраждалих у найближчій перспективі.
У цій статистиці легко загубити людські історії - але саме вони сьогодні збирали нас за одним столом.
Разом з іншими громадами Донеччини я долучився до розмови про те, як прифронтові території тримають систему, що щоразу приймає на себе перший удар.
Урядовці, голови ОВА, представники ЮНІСЕФ, медики, соціальні фахівці — кожен говорив про своє, але по суті йшлося про спільне: як зберегти життя і спроможність там, де інфраструктура постійно під прицілом, а навантаження на громади невпинно зростає.
Йшлося не про великі декларації, а про необхідні рішення:
- модернізацію медичної та соціальної інфраструктури;
- розширення мережі реабілітаційних сервісів;
- підтримку ветеранів і родин Захисників;
- системні соціальні послуги, адаптовані до реалій війни.
Прифронтові громади давно живуть у режимі «тут і зараз». Але сьогодні ми шукали відповідь на інше питання - як жити «далі», коли ризики нікуди не зникають, а потреби лише зростають.
І саме тому подібні зустрічі важливі: вони повертають предметність у те, де надто легко загубитися між викликами.
Тут формується не пафос, а практичність - те, що реально допомагає людям, які щодня живуть поруч із фронтом.
❤4
22 листопада - День пам’яті жертв Голодоморів
Сьогодні ми схиляємо голови перед людьми, чиї долі обірвали Голодомор 1932-1933 років та масові голоди 1921-1923 і 1946-1947 років. Це не сухі дати з історичних розповідей. Це біль, який пережили наші предки, це досвід, що не зникає з пам’яті поколінь.
Тоталітарний режим створив умови, у яких життя ставало неможливим. Насильницьке вилучення продовольства, блокада населених пунктів, заборона виїзду, покарання для тих, хто намагався врятувати родини, перетворили українські землі на простір відчаю. Метою цієї політики було зламати українське суспільство, підірвати його силу, знищити прагнення до свободи.
Минуле вчить нас відповідальності. Пам’ять про тих, хто не вижив у роки примусових голодів, допомагає нашій державі зберігати стійкість. На жаль, ми знову бачимо прагнення агресора зламати українську націю, відібрати право на власну культуру, мову, традиції. Ворог продовжує практику знищення, знайому нашому народу з попередніх століть.
Наша громада зберігає пам’ять про загиблих. Вшанування минулого укріплює силу сучасного покоління. Ми єдині у прагненні захистити Україну. Ми знаємо ціну свободи. Ми не дамо зникнути правді.
Пам’ятаймо і ніколи не пробачимо.
Сьогодні ми схиляємо голови перед людьми, чиї долі обірвали Голодомор 1932-1933 років та масові голоди 1921-1923 і 1946-1947 років. Це не сухі дати з історичних розповідей. Це біль, який пережили наші предки, це досвід, що не зникає з пам’яті поколінь.
Тоталітарний режим створив умови, у яких життя ставало неможливим. Насильницьке вилучення продовольства, блокада населених пунктів, заборона виїзду, покарання для тих, хто намагався врятувати родини, перетворили українські землі на простір відчаю. Метою цієї політики було зламати українське суспільство, підірвати його силу, знищити прагнення до свободи.
Минуле вчить нас відповідальності. Пам’ять про тих, хто не вижив у роки примусових голодів, допомагає нашій державі зберігати стійкість. На жаль, ми знову бачимо прагнення агресора зламати українську націю, відібрати право на власну культуру, мову, традиції. Ворог продовжує практику знищення, знайому нашому народу з попередніх століть.
Наша громада зберігає пам’ять про загиблих. Вшанування минулого укріплює силу сучасного покоління. Ми єдині у прагненні захистити Україну. Ми знаємо ціну свободи. Ми не дамо зникнути правді.
Пам’ятаймо і ніколи не пробачимо.
🙏6😢3👍2
Сьогоднішня робоча нарада стала не просто обговоренням робочих питань - це був пошук рішень, які тримають громаду стійкою у час, коли кожен день має свою ціну.
З керівниками підрозділів говорили про головне: як зробити так, щоб жоден мешканець Дружківської громади не залишився сам на сам із викликами воєнного сьогодення.
Попри складні умови, громада продовжує працювати як єдиний механізм. Через чергові удари ворога наші люди знову залишаються без світла, тепла та звичних побутових умов. Але комунальники тримають фронт своєї роботи - лагодять мережі, відкачують воду, ремонтують старі комунікації, інколи повертаючи елементарні зручності туди, де, здавалося, уже нічого не можна врятувати.
Відкриваємо нові Пункти незламності, щоб люди мали ще більше безпечних просторів під час тривалих відключень електроенергії. Вони також оснащені генераторами, теплом, запасами води та необхідних засобів - усе для того, щоб мешканці могли пережити критичні години в безпеці та з базовими умовами життя.
Не менш важливо, що соціальна сфера залишається одним із найміцніших опорних пунктів.
Попри виснажливе навантаження та постійний кадровий дефіцит, фахівці соціального захисту працюють у режимі безперервної підтримки: приймають звернення, консультують, оформлюють допомогу для мешканців та ВПО. Виїзди «Мобільного соціального офісу» дозволяють тим, хто не може прийти особисто, отримати необхідні послуги просто біля власного будинку.
Особливе значення має взаємодія з благодійними організаціями - завдяки цій співпраці люди отримують продуктові набори, хліб, а також матеріали для термінових ремонтів житла після обстрілів.
Водночас продовжується важлива робота з евакуації. Ми робимо все, щоб кожен, хто опинився в зоні підвищеної небезпеки, мав можливість виїхати вчасно та безпечно.
Дякую всім, хто тримає свій напрямок роботи, допомагає, рятує, ремонтує, консультує й не дає зупинитися там, де іншим було б важко навіть почати.
З керівниками підрозділів говорили про головне: як зробити так, щоб жоден мешканець Дружківської громади не залишився сам на сам із викликами воєнного сьогодення.
Попри складні умови, громада продовжує працювати як єдиний механізм. Через чергові удари ворога наші люди знову залишаються без світла, тепла та звичних побутових умов. Але комунальники тримають фронт своєї роботи - лагодять мережі, відкачують воду, ремонтують старі комунікації, інколи повертаючи елементарні зручності туди, де, здавалося, уже нічого не можна врятувати.
Відкриваємо нові Пункти незламності, щоб люди мали ще більше безпечних просторів під час тривалих відключень електроенергії. Вони також оснащені генераторами, теплом, запасами води та необхідних засобів - усе для того, щоб мешканці могли пережити критичні години в безпеці та з базовими умовами життя.
Не менш важливо, що соціальна сфера залишається одним із найміцніших опорних пунктів.
Попри виснажливе навантаження та постійний кадровий дефіцит, фахівці соціального захисту працюють у режимі безперервної підтримки: приймають звернення, консультують, оформлюють допомогу для мешканців та ВПО. Виїзди «Мобільного соціального офісу» дозволяють тим, хто не може прийти особисто, отримати необхідні послуги просто біля власного будинку.
Особливе значення має взаємодія з благодійними організаціями - завдяки цій співпраці люди отримують продуктові набори, хліб, а також матеріали для термінових ремонтів житла після обстрілів.
Водночас продовжується важлива робота з евакуації. Ми робимо все, щоб кожен, хто опинився в зоні підвищеної небезпеки, мав можливість виїхати вчасно та безпечно.
Дякую всім, хто тримає свій напрямок роботи, допомагає, рятує, ремонтує, консультує й не дає зупинитися там, де іншим було б важко навіть почати.
❤6🙏2