Цікаво) Сподіваюсь, Дафна хороша. Засмучусь, якщо ні.

Дочитала ❤️ Яка тут неочікувано гарна любовна лінія, нагадала мені прекрасну пару з «Мексиканської готики» ❤️

КСД тупі (не те що були сумніви) 😐 Відколи це історичний роман про Голокост став антиутопією?

Andrew Joseph White. The Spirit Bares Its Teeth

16-річний хлопець з аутизмом Сайлас Белл живе в альтернативному вікторіанському Лондоні, де медіуми з фіолетовими очима можуть спілкуватися з духами. Сайлас мріє стати лікарем, але його мають видати заміж, бо він народився в жіночому тілі і всі вважають його дівчиною Ґлорією, а дівчата з фіолетовими очима у тому світі вважаються ласим шматочком для чоловіків, бажаючих мати владу. І от Сайлас робить спробу втекти від своєї долі, але чи вийде це в нього і куди він зрештою потрапить?

Це горор, тому легко не буде, а оскільки натхненням стали страшні медичні експерименти та виправні заклади минулого, покликані «полагодити» незручних людей, що не вписувалися в суспільство, то це робить історію ще жахливішою. Так, формально це YA, але триґерів багато (наприклад, скалічення, вівісекція, підліткова вагітність, описи медичних процедур). Попередня книга автора мені здалася більш бодігорорною, але й тут такого добряче вистачає.

Але, як я вже писала, тут є і чудова романтична лінія, бо Сайлас раптово зустрічає прекрасну дівчину у найнеочікуванішому місці, і це настільки гарно ❤️ І це цікаве втілення одного популярного тропу любовних романів, але не скажу, якого, бо спойлер. І ще дуже сподобалась одна другорядна лінія, романтично)

Що трішки муляло — персонажі часто розмовляли та поводилися не як вікторіанці, але автор у післямові написав, що це спеціально 😀 А в цілому я в захваті. Думаю, переклад буде, бо перша книга вже вийшла українською (якщо що, то вони сюжетно не повʼязані і там різні всесвіти).

#прочитане_2025 #andrewjosephwhite #thespiritbaresitsteeth

трішечки сковує жахом від думки «а що, якби?», коли після безсонної ночі дивишся фото прильотів навіть не в одному, а двох жк по-сусідству.

але за мить жах поступається місцем гніву, потребі матюкати срану росню та донатити.

так от, про донати:
скиньте Алісі Корж грошей на збір, там ще й розіграш для заохочення.

🫙банка збору:
https://send.monobank.ua/jar/2zP8Kw1sUD

Raphael Bob-Waksberg. Someone Who Will Love You in All Your Damaged Glory

Починала ще влітку, закінчила сьогодні. Оскільки це збірка оповідань, то очікувано, що тут є і більш вдалі, і ті, що не зайшли. Мій фаворит — оповідання про потяг, це було красиво. Також про Руфуса було миленько, ще сподобались: про тупі ритуали на весіллі (але тварин шкода), про парк розваг з американськими президентами (не сильно роздивлялась і думала, що на одному з видань на обкладинці чи то Моцарт, чи то Бах 😀), про службовий роман, про пʼєсу. Безсюжетні не зачепили, таке враження, що їх додали для обʼєму. Оповідання з інцестуальними мотивами — фе, крінж, нащо то було писати та публікувати 🥴

Що здивувало — багато фантастичних елементів, я думала, буде такий сумний інтелектуальний реалізм (я не дивилась Коня Боджека і не знаю, які в автора улюблені теми). Взагалі атмосферою нагадало збірку Керета, яку треба якось дочитати (там залишилось одне оповідання, але довге, може, то навіть повість; я не люблю довгі твори у збірках), і от як у Керета для мене є безперечний фаворит (про порося, якось напишу докладніше), так і тут — це отой потяг, раджу читати заради нього.

Ще бачу, що це номінант на найкращу гумористичну книгу, але гумор тут досить сумний.


#прочитане_2025

Leslie Lutz. Sweetest Darkness

Звернула увагу на цю книгу через неймовірно гарну обкладинку, а так чомусь вона не дуже популярна (на gr 99 оцінок, але переважно пʼятірки, і я з ними погоджуюсь).

Підліток Квінн разом зі старшим братом, кицькою Картоплею та курками живе у маленькому вмираючому містечку (оце я в американських сетинґах дуже люблю), де колись була гіпсова шахта, знімалось кіно, а зараз — суцільна розруха та зубожіння, є закинутий готель та стара акторка як символи колишнього життя, типова американська забігайлівка і приблизно все отаке напівмертве. Квінн періодично підробляє гаданням на чаї, за що отримує прочуханки від брата, бо має справжні екстрасенсорні здібності, а з цим гратися не можна.

І якось, коли Квінн з кузиною Джун та подружкою Селеною був у готелі, стається дещо, що призводить до моторошних подій — у містечку зʼявляється справжній диявол. Виглядає він як звичайний молодий (і навіть привабливий) чоловік, і це ще страшніше (так, концепція не нова, але мені подобається).

Мене найбільше зачепила атмосфера, така липка та задушлива, і сюжет розвивається неквапливо, поступово затягуючи у це все. Я б сказала, що це софт-горор (хоча смерті тут є), взагалі нагадало саме атмосферою Between the Devil and the Deep Blue Sea, один з моїх найулюбленіших YA.

Ще тут є троп віднайденої родини, романтична лінія присутня, але не основна. До мінусів можу віднести те, що в сюжеті мало задіяно готель, я люблю готелі. Ну й деякі лінії можна було б докрутити. Про тварин: кицька жива, курки не всі.

#прочитане_2025 #leslielutz #sweetestdarkness #бінго_іншого_культу (екстрасенси)
Технічно я це прочитала раніше, але спитала, можна, та й все одно навряд чи вийде заповнити бінго навіть в одному рядочку.

Обкладинка ось)

Michelle Paver. Thin Air

Поки є настрій, напишу ще один відгук.

Сюжетно це абсолютно не моя історія — пʼятеро англійців лізуть підкоряти гору, бо… ну треба. І якби книга була написана в ті часи, коли там відбуваються події, то 99% вона б мені не сподобалась. Але справа в подачі)

Отже, у нас є оповідач — лікар Стівен Пірс, який з певних особистих причин вирішив доєднатися до експедиції, мета якої — дістатися вершини гори Канченджанґа у Гімалаях. Інші учасники експедиції — його старший брат Кіт (Крістофер), такий типовий англійський школяр-булі, який виріс, але не дуже змінився, а цю подорож він хоче здійснити, бо з дитинства надихався трагічною експедицією свого кумира Едмунда Лаєлла; шкільний товариш Кіта, про справжню мету якого Стівен досить легко здогадується; майор, який хоче обігнати німців, бо честь держави, нації і всяке таке; релігійний молодий чоловік, для якого альпінізм — спосіб наблизитися до Бога (оцей ще нормальний).

Але як відбувається це сходження: хоробрі англійці мають на собі лише рюкзаки, а основну частину вантажу тягнуть шерпи (представники місцевого населення). Вони й більш витривалі, ніж європейці, і мають більше поваги до природи і зокрема гори, яку, за їхніми повірʼями, оберігають різні духи, і в місцевих жителів є певні ритуали та забобони, до яких англійці ставляться зверхньо (а шкода, були б ціліші).

І ця експедиція, і експедиція Лаєлла, звісно, вигадані, але тут згадуються і реальні, наприклад, та, яку організував сумнозвісний письменник-окультист Алістер Кровлі. Канченджанґа певний час вважалася найвищою вершиною світу, але насправді вона третя (але найвища в Індії) і одна з найнебезпечніших — люди й досі гинуть, намагаючись її підкорити, і відсоток смертельних випадків тільки зріс порівняно з іншими вершинами. Цікаво, що перша експедиція (і це таки були британці), якій вдалося піднятися на вершину, з поваги до гори та на прохання місцевої влади не стала долати останні метри. На жаль, згодом це зробила японська експедиція 😢

Для жінок Канченджанґа була ще небезпечнішою, і лише в 1998 році її змогла підкорити уславлена альпіністка Джінетт Гаррісон (але наступного року вона загинула в іншому сходженні). У книзі ще згадується реальна історія, як альпіністка-суфражистка підкорила меншу гору і встановила там прапор з закликом надати жінкам право голосу, а також залишила там свою візитівку (це такий милий штрих 🥺)

Повертаючись до основного сюжету, хочу зазначити, що це знову досить тихий, але моторошний горор (сцену з рюкзаком періодично згадую вночі і лякаюсь). І знову ж таки, як і у майже кожному горорі — найстрашніше зло роблять люди. Історія Артура — це неймовірно сумно. І згадую отой анонсик від одного видавництва, що Дарсі багатий, а отже все одно, що аристократ — а тут дуже добре та болісно показано, наскільки великі класова нерівність та відстань між своїми та чужими (це ще на додачу до расизму). І привид (так, це історія з привидами) тут не страшний, а сумний.

Ще тут є милий песик, і важливий спойлер: з ним все добре.

Побачила, що про Мішель Пейвер пишуть, що це М. Р. Джеймс наших днів, і це влучне порівняння, бо вона теж пише історичні твори з містичними лініями, і якось так підсвічує горорну складову, що вона дійсно залізає під шкіру та лякає. Обовʼязково буду читати ще, а ця книга — однозначно в топі року! Хоча на gr оцінки не сильно хороші, але претензії там подекуди дивні: наприклад, що Стівен нецікавий оповідач, треба було писати від імені Кіта. По-перше, оповідач і не має бути найяскравішим персонажем, по-друге, а як ви це технічно уявляєте? Спойлер: бо в один момент там було б: «Любі читачі, і тут я вмер».
Але судячи з усього, інші книжки авторки ще кращі, тому сподіваюсь на не менш цікавий досвід)


Книга невелика, десь 200 сторінок великим шрифтом, тому читається швидко. А, і тут навіть є невелика квір-лінія (але платонічна невзаємна).

#бінго_іншого_культу (фолк-горор) #michellepaver #thinair #прочитане2025

На які книжки мені ще треба написати відгуки:

🔅Emily Henry. Great Big Beautiful Life
🔅Michiko Aoyama. What You Are Looking For Is in the Library
🔅Asako Yuzuki. Butter
🔅R. F. Kuang. Katabasis
🔅Claire Keegan. Small Things Like These +

Тільки почала читати, і вже відчуваю, що мені треба буде власний екземпляр, бо це щось неймовірне ❤️ і +1 до прекрасних ірландських книжок.

До списку бажанок)

Ще краще, прямо врожайний день) якщо що, то читається «пайд».

Побачила сьогодні таку книжкову кофтинку) Але почекаю, може, будуть знижки 😀
Це New Yorker.

Claire Keegan. Small Things Like These

Це раптом виявилась різдвяна історія, тому добре було б прочитати її зараз (але я прочитала раніше). Різдвяна в хорошому сенсі, не цукрово-солоденька.

Білл Ферлонґ — чоловік під 40, якому вдалося гарно влаштувати своє життя: він щасливо одружений, має купу донечок та керує власним бізнесом (продає вугілля). Але все могло бути інакше, бо народився Білл у повоєнній Ірландії, і його матірʼю була 16-річна дівчина, від якої відмовилися рідні, але їй, можна сказати, пощастило — її пожаліла роботодавиця.

І от живе Білл своє більш-менш спокійне життя вже у 1985 році, і одного разу дізнається про дещо жахливе. Можна заплющити очі та жити далі, а можна спробувати щось змінити.

Ключова тема новели — одна з темних сторінок ірландської історії, пральні Магдалини — заклади під керуванням католицьких орденів, де тримали незаміжніх дівчат, що народили поза шлюбом (при цьому туди потрапляли і жертви зґвалтування або інцесту). Ставилися там до них дуже жорстоко, а немовлят відбирали та віддавали на всиновлення (але якщо вони виживали, рівень дитячої смертності у тих закладах був великим). Проіснували пральні аж до 90-х років, поки на території однієї з них не знайшли могили з тілами 155 дівчат і не почали розслідування.

Але всіляких жахливих подробиць у тексті немає, тільки у післямові (Кіґан і у Foster лаконічно згадала деякі страшні речі — хто знає, той знає; я не знала, але заґуґлила і тепер в курсі); новела дуже мінімалістична і треба добре придивлятися до деталей. І в ній якраз є гарні приклади справжньої сірої моралі, бо добрі вчинки деяких персонажів все ж не такі добрі (наприклад, Білл періодично все ж демонструє нечутливість; і пані та її робітник теж не святі), але краще вже так, ніж зовсім нічого; і ми бачимо, як ланцюг добра може впливати на долі людей та рятувати їх. Фінал відкритий, але так і треба.

Символізм тут гарний, та й легко зчитується (як не провести паралель між історіями дівчат та зрозуміло яким сюжетом, і як це гарно показує лицемірство певних кіл). Книгу мають скоро видати українською (якщо ще ні), і я б порадила брати її на клуби, бо обсяг там невеликий (біля сотні сторінок невеликого формату), а поговорити можна багато про що: і про жіночу долю, і про церкву, і про добро та зло, і про паралелі з українською літературою.

Не знаю, чи буду дивитися екранізацію, певно, що так. А саме про пральні Магдалини є ще багато книг та фільмів, але тут я поки утримаюсь, бо не в ресурсі.

#прочитане2025 #clairekeegan #smallthingslikethese

А на обкладинці тут фрагмент картини Пітера Брейґеля-старшого «Мисливці на снігу». Сподіваюсь, у перекладі так і оформлять.