Michelle Paver. Thin Air

Поки є настрій, напишу ще один відгук.

Сюжетно це абсолютно не моя історія — пʼятеро англійців лізуть підкоряти гору, бо… ну треба. І якби книга була написана в ті часи, коли там відбуваються події, то 99% вона б мені не сподобалась. Але справа в подачі)

Отже, у нас є оповідач — лікар Стівен Пірс, який з певних особистих причин вирішив доєднатися до експедиції, мета якої — дістатися вершини гори Канченджанґа у Гімалаях. Інші учасники експедиції — його старший брат Кіт (Крістофер), такий типовий англійський школяр-булі, який виріс, але не дуже змінився, а цю подорож він хоче здійснити, бо з дитинства надихався трагічною експедицією свого кумира Едмунда Лаєлла; шкільний товариш Кіта, про справжню мету якого Стівен досить легко здогадується; майор, який хоче обігнати німців, бо честь держави, нації і всяке таке; релігійний молодий чоловік, для якого альпінізм — спосіб наблизитися до Бога (оцей ще нормальний).

Але як відбувається це сходження: хоробрі англійці мають на собі лише рюкзаки, а основну частину вантажу тягнуть шерпи (представники місцевого населення). Вони й більш витривалі, ніж європейці, і мають більше поваги до природи і зокрема гори, яку, за їхніми повірʼями, оберігають різні духи, і в місцевих жителів є певні ритуали та забобони, до яких англійці ставляться зверхньо (а шкода, були б ціліші).

І ця експедиція, і експедиція Лаєлла, звісно, вигадані, але тут згадуються і реальні, наприклад, та, яку організував сумнозвісний письменник-окультист Алістер Кровлі. Канченджанґа певний час вважалася найвищою вершиною світу, але насправді вона третя (але найвища в Індії) і одна з найнебезпечніших — люди й досі гинуть, намагаючись її підкорити, і відсоток смертельних випадків тільки зріс порівняно з іншими вершинами. Цікаво, що перша експедиція (і це таки були британці), якій вдалося піднятися на вершину, з поваги до гори та на прохання місцевої влади не стала долати останні метри. На жаль, згодом це зробила японська експедиція 😢

Для жінок Канченджанґа була ще небезпечнішою, і лише в 1998 році її змогла підкорити уславлена альпіністка Джінетт Гаррісон (але наступного року вона загинула в іншому сходженні). У книзі ще згадується реальна історія, як альпіністка-суфражистка підкорила меншу гору і встановила там прапор з закликом надати жінкам право голосу, а також залишила там свою візитівку (це такий милий штрих 🥺)

Повертаючись до основного сюжету, хочу зазначити, що це знову досить тихий, але моторошний горор (сцену з рюкзаком періодично згадую вночі і лякаюсь). І знову ж таки, як і у майже кожному горорі — найстрашніше зло роблять люди. Історія Артура — це неймовірно сумно. І згадую отой анонсик від одного видавництва, що Дарсі багатий, а отже все одно, що аристократ — а тут дуже добре та болісно показано, наскільки великі класова нерівність та відстань між своїми та чужими (це ще на додачу до расизму). І привид (так, це історія з привидами) тут не страшний, а сумний.

Ще тут є милий песик, і важливий спойлер: з ним все добре.

Побачила, що про Мішель Пейвер пишуть, що це М. Р. Джеймс наших днів, і це влучне порівняння, бо вона теж пише історичні твори з містичними лініями, і якось так підсвічує горорну складову, що вона дійсно залізає під шкіру та лякає. Обовʼязково буду читати ще, а ця книга — однозначно в топі року! Хоча на gr оцінки не сильно хороші, але претензії там подекуди дивні: наприклад, що Стівен нецікавий оповідач, треба було писати від імені Кіта. По-перше, оповідач і не має бути найяскравішим персонажем, по-друге, а як ви це технічно уявляєте? Спойлер: бо в один момент там було б: «Любі читачі, і тут я вмер».
Але судячи з усього, інші книжки авторки ще кращі, тому сподіваюсь на не менш цікавий досвід)


Книга невелика, десь 200 сторінок великим шрифтом, тому читається швидко. А, і тут навіть є невелика квір-лінія (але платонічна невзаємна).

#бінго_іншого_культу (фолк-горор) #michellepaver #thinair #прочитане2025

На які книжки мені ще треба написати відгуки:

🔅Emily Henry. Great Big Beautiful Life
🔅Michiko Aoyama. What You Are Looking For Is in the Library
🔅Asako Yuzuki. Butter
🔅R. F. Kuang. Katabasis
🔅Claire Keegan. Small Things Like These +

Тільки почала читати, і вже відчуваю, що мені треба буде власний екземпляр, бо це щось неймовірне ❤️ і +1 до прекрасних ірландських книжок.

До списку бажанок)

Ще краще, прямо врожайний день) якщо що, то читається «пайд».

Побачила сьогодні таку книжкову кофтинку) Але почекаю, може, будуть знижки 😀
Це New Yorker.

Claire Keegan. Small Things Like These

Це раптом виявилась різдвяна історія, тому добре було б прочитати її зараз (але я прочитала раніше). Різдвяна в хорошому сенсі, не цукрово-солоденька.

Білл Ферлонґ — чоловік під 40, якому вдалося гарно влаштувати своє життя: він щасливо одружений, має купу донечок та керує власним бізнесом (продає вугілля). Але все могло бути інакше, бо народився Білл у повоєнній Ірландії, і його матірʼю була 16-річна дівчина, від якої відмовилися рідні, але їй, можна сказати, пощастило — її пожаліла роботодавиця.

І от живе Білл своє більш-менш спокійне життя вже у 1985 році, і одного разу дізнається про дещо жахливе. Можна заплющити очі та жити далі, а можна спробувати щось змінити.

Ключова тема новели — одна з темних сторінок ірландської історії, пральні Магдалини — заклади під керуванням католицьких орденів, де тримали незаміжніх дівчат, що народили поза шлюбом (при цьому туди потрапляли і жертви зґвалтування або інцесту). Ставилися там до них дуже жорстоко, а немовлят відбирали та віддавали на всиновлення (але якщо вони виживали, рівень дитячої смертності у тих закладах був великим). Проіснували пральні аж до 90-х років, поки на території однієї з них не знайшли могили з тілами 155 дівчат і не почали розслідування.

Але всіляких жахливих подробиць у тексті немає, тільки у післямові (Кіґан і у Foster лаконічно згадала деякі страшні речі — хто знає, той знає; я не знала, але заґуґлила і тепер в курсі); новела дуже мінімалістична і треба добре придивлятися до деталей. І в ній якраз є гарні приклади справжньої сірої моралі, бо добрі вчинки деяких персонажів все ж не такі добрі (наприклад, Білл періодично все ж демонструє нечутливість; і пані та її робітник теж не святі), але краще вже так, ніж зовсім нічого; і ми бачимо, як ланцюг добра може впливати на долі людей та рятувати їх. Фінал відкритий, але так і треба.

Символізм тут гарний, та й легко зчитується (як не провести паралель між історіями дівчат та зрозуміло яким сюжетом, і як це гарно показує лицемірство певних кіл). Книгу мають скоро видати українською (якщо ще ні), і я б порадила брати її на клуби, бо обсяг там невеликий (біля сотні сторінок невеликого формату), а поговорити можна багато про що: і про жіночу долю, і про церкву, і про добро та зло, і про паралелі з українською літературою.

Не знаю, чи буду дивитися екранізацію, певно, що так. А саме про пральні Магдалини є ще багато книг та фільмів, але тут я поки утримаюсь, бо не в ресурсі.

#прочитане2025 #clairekeegan #smallthingslikethese

А на обкладинці тут фрагмент картини Пітера Брейґеля-старшого «Мисливці на снігу». Сподіваюсь, у перекладі так і оформлять.

І де?..

Asako Yuzuki. Butter

Оскільки буде українською, час вже написати відгук (читала у вересні).

Головне, що хочу зазначити: ЦЕ НЕ ТРИЛЕР! Так, книгу позиціонують як трилер, це навіть на обкладинці написано, але то брехня. Якщо хочеться саме трилер, «Масло» брати не раджу, бо буде розчарування (через це й на gr середній бал низький). Але якщо є бажання почитати щось японське медитативне, то це те, що треба. Моя асоціація з цією книгою: це з життя загадкових героїнь Муракамі, коли вони зникають з поля зору неприємних героїв.

Головна героїня, журналістка Ріка, починає листування з Манако Каджії, жінкою, звинуваченою у вбивстві кількох наречених, яких вона звабила своєю кулінарною майстерністю. Цей злочин викликає бурхливу реакцію людей: по-перше, Каджії не схожа на типову фатальну жінку, бо недостатньо гарна, недостатньо молода, недостатньо струнка. По-друге, їх обурює те, що від такої начебто затишної господарочки не очікуєш чогось небезпечного, ну як так?

Каджії не спілкується з журналістами, але Ріка раптово стає винятком, і її поступово затягує у дивний світ цієї жінки. І до чого це призведе?

Масло відіграє важливу роль в романі, бо й починається все з того, що Ріка не може знайти його в магазині через «неврожай», і далі воно стає символом насолоди життям. Про їжу тут взагалі багато, і гурманські експерименти стають частиною шляху до пізнання себе. З цікавого: тут згадується десерт кастелла, а я незадовго до того читала іншу японську книгу, де він теж фігурує. Також символічними є описи місць, де відбуваються події, і це теж відображає певні блукання героїнь.

Феміністичні мотиви тут яскраво виражені: є дружба та недружба між жінками, підіймається питання мізоґінності суспільства (в тому числі внутрішньої мізоґінії), педофілії та фетфобії.

Чи є тут квір-мотиви, то доволі складно сказати. У шкільні роки Ріка мала багато «фанаток» через андроґінну зовнішність, ну то, як на мене, більше соціальна річ, доволі типова для дівчат підліткового віку. Її спілкування з Каджії досить неоднозначне, а от з подругою Рейко прямо гарний духовний звʼязок (я сподівалася, що вони будуть разом). Рейко взагалі тут моя улюблена героїня, дуже приємна талановита дівчина і таємнича.

Темп оповіді повільний, детальний, що для мене плюс, але знову ж, якщо розраховувати на трилер, це дратуватиме.

Джерелом натхнення для авторки стала реальна історія злочину та реакція суспільства на нього. Цікаво, що прототипка Каджії прочитала «Масло» і була не в захваті (життя імітує мистецтво, ось такий колообіг). Я з нею не погоджуюсь, книга чудова, але треба враховувати, що це не трилер і не трукрайм.

#прочитане2025 #asakoyuzuki #butter #асакоюдзукі

Сподіваюсь, що в українському перекладі буде ця обкладинка.

Мої книжкові розчарування 2025 року

На щастя, їх було небагато, і чогось прям дуже жахливого не траплялось.

Liv Constantine. The Last Mrs Parrish. Це читалось легко та швидко, але неприємно, бо авторки — мізоґінні консерви.

M. L. Rio. Graveyard Shift. Бачила гарні відгуки, але мені було нудно та мало.

Beth O’Leary. The No-Show. Відгук ще буде, але якщо коротенько: третину було нудно читати, ГГ додік, і все ж сучасні ромкоми — це не моє.

Ще було два (принаймні, більше не памʼятаю) недочити:

Coleridge Cook. The Meowmorphosis. Гарно оформлений, але погано написаний ретелінґ «Перетворення», де Замза став пухнастим котиком (і чомусь викликав відразу).

Max Porter. Lanny. Щось я чекала на фолкгорор, але то якийсь сміттєзвалищний горор. Але якщо буде настрій, то повернуся.

А завтра, якщо буде час, напишу про відкриття року (про найкраще писати не буду, бо то має настоятися кілька років, та й в цілому було багато хорошого).

А тепер про книжкові відкриття-2025. Пишу тільки нових для мене авторів, бо так багато хорошого прочитала, що можу дозволити собі цю розкіш. Але й старих знайомих люблю)

Другою прочитаною книгою року стала Goodnight Mister Tom, і от якщо обирати одну найкращу, то для мене це саме вона, і її авторка Мішель Маґоріан — це однозначно відкриття для мене. Книга дитяча, проте травмуюча, і триґери там насправді серйозні (абʼюз, неґлект, проституція, смерть дітей), але всьому цьому протидіють справжні доброта і любов.

Також я в захваті від іншої Мішель — Пейвер. Це вже горористка, гідна продовжувачка традицій М. Р. Джеймса, і її маленька книжечка просто знищила мене емоційно.

Взагалі я доволі багато цікавого горору прочитала, і все це переважно були нові для мене автори (і переважно це був квір-горор): Раян Дуглас, Ендрю Джозеф Вайт, Скарлетт Данмор, Леслі Латц, Сі Джі Дрюс, Чак Тінґл.

Ще я прочитала декілька крутих книг азійських авторок, і, звісно, найбільше виділяється Саяка Мурата, але й інші чудові (Йоко Оґава, Чо Намджу, Мічіко Аояма, Асако Юдзукі). Жанри різні, але все сподобалось.

Певно, некоректно та зухвало писати у відкриття класику, але я рада, що нарешті познайомилась з творчістю Вілли Кетер. Богиня однозначно.

Найбільше книжок (4) я прочитала в ще однієї нової для себе авторки — Клер Кіґан, королеви мінімалізму. Ірландська література — то любов.

Ну й ще згадаю Кріса Вітакера, який створив одну з найкращих літературних героїнь.

І ще одна шикарна книга у мене поки досі в процесі, але то вже перейде на 2026 рік.

Трішки книжкових підсумків та планів

Прочитала 49 книжок, трішки не вистачило до гарного числа, але нічого. В цілому я задоволена якістю прочитаного, але наступного року хотілося б її покращити та читати більше безперечних діамантів. Рада, що читала багато горору, все ж доходжу до висновку, що це мій улюблений жанр, разом зі звичайним нежанровим фікшном.

Мало прочитала купленого, треба це виправляти. Але непогано, що читання цього року вийшло практично безкоштовним завдяки бібліотекам. У 2026 взагалі не планую нічого купувати, окрім нової Катріони Ворд, можливо, ще якихось новинок від перевірених авторів та випадкових приколів з секонду.

Похвалюся, що трішки почитала двома новими мовами. В цьому році треба буде менше читати англійською і якось урізноманітніти все.

По каналу: не сильно задоволена якістю контенту, бо багато чого було заплановано, але не вистачило часу та енергії. Але сподіваюсь це теж виправити (і дописати відгуки). А от що порадувало, так це те, що вдалося отримати сотню підписників (і навіть більше), бо це була моя фінальна мета в цьому плані (ні, якщо буде більше, то це добре, звісно), але я думала, що це буде через пару років.

Що ще? З навколокнижкового: вдалося відвідати декілька письменницьких музеїв та інших визначних місць, а також в мене нарешті зʼявилася шафка.

Некнижкові підсумки в цілому теж непогані. Подивимось, як буде далі.

Всіх зі святами, хай новий рік буде чудовим та щасливим ❤️