Цікава стаття про експеримент — рік читання книг, написаних жінками:

https://www.ft.com/content/99936410-fdf8-11e8-aebf-99e208d3e521

Але коментарі краще не читати)

На цей челендж Еліс Фішберн надихнув молодший брат, який вирішив провести експеримент, щоб зменшити кількість мертвих чоловіків у своєму прочитаному: за кожного живого автора він ставив +1 бал, за авторку-жінку теж, таким чином за живу жінку він отримував +2, а за мертвого чоловіка -2 (хех, дещо моторошно виглядає), і метою було хоча б вийти на нуль. Мені сподобалась ідея, можна спробувати порахувати так кожний рік читання.

Свій челендж Еліс почала з Ребекки Солніт, яка вже згадувалася у статті, що я вище приносила, треба буде якось її почитати.

Ще авторка пише про свої попередні челенджі, не повʼязані з ґендером авторів: читати весь рік тільки цикли, або тільки нонфікшн, або не купувати нічого та читати вже накуплене. Теж цікаві ідеї, можна запозичити (хоча на рік нонфікшну мене не вистачить).

Для себе Еліс все ж дійшла висновку, що їй хочеться дотримуватися балансу 50/50, але також вона пише, що нарешті зрозуміла, як почуваються чоловіки, які читають. А ще цікава реакція її друзів: чоловіки підтримали її, але питали, чому вона вирішила це зробити, а жінки спитали, що вона читатиме далі та запропонували свої поради.

Тільки чомусь в мене ця стаття більше не відкривається безкоштовно 😢 А ні, вже відкрилася, не знаю, чому так 😀

Ще там згадується Anne Fadiman “Ex Libris”, це я читала, гарна книга для бібліофілів ❤️

Побачила рекламу курсу від якоїсь мовної школи, начебто допоможе навчитися читати англійською. Така хєрня 😄 Судячи зі змісту, там вода, яка до читання ніякого стосунку не має, викладачі просто вирішили монетизувати свої студентські конспекти 😏 Та й щось я не знаю жодної людини, яка навчилася читати іноземною після спецкурсу.

Але можна й зекономити майже 3 тисячі гривень. Щоб навчитися читати іноземною мовою, треба просто взяти цікаву книжку адекватного рівня та читати без словника і без, боронь боже, виписування слів у зошит, розкреслений у три стовпчики (ну, то можна, але ж максимум за тиждень набридне, та й часу більше витрачається). Якщо щось не зрозуміле з контексту, але важливе для нього, можна зазирнути у словник.

Обрати книжку доволі легко, це має бути якийсь цікавий жанр і щось сучасне, бажано не те, що вже було прочитане в перекладі, бо нецікаво буде слідкувати за сюжетом. Книжечки для малюків 3-5 років брати не треба, то насправді важче та користі не буде. Для середнього шкільного віку нормально. Якщо рівень початковий, можна взяти якусь адаптовану книжку, краще не класику. І сучасне — це має бути справді сучасне, ніяких Моемів. Але Аґата Крісті норм (бо вона цікава). Головне — це щоб хотілося дізнатися, що там далі буде та чим закінчиться.

Це насправді прості поради, але я шкодую, що свого часу мені ніхто цього не сказав і довелося доходити самостійно.

Ще згадала лайфгак, яким особисто не користувалась, але то 🔥: знайти якийсь цікавий фанфік.

О, ще згадала, що нормально на початковому рівні заходять комікси та якісь легкі журнали, я так навчилася читати італійською завдяки дитячим діснеївським журналам Topolino (це Міккі Маус, італійці люблять перекладати імена, навіть Скарлетт з «Віднесених вітром» в них перетворилася на Розеллу).
Це гарненькі маленькі журнальчики, в кожному є декілька коротких коміксів та тематичних статей (наприклад, про футбол або про музичні фестивалі, в залежності від того, чому присвячений номер), ще рубрики типу листування з читачами, ну й якусь іграшку дарували. Але то я в середньому шкільному віці читала)

Страшно бісить ця обкладинка. Художник малювати не вміє! І підозрюю, що то позували Кен та Скіппер 😡

Ще про читання іноземними часто бачу думки, що страшно братися, але не бійтеся, це просто книжки. Як не зайде чи буде важко, можна відкласти та взяти іншу, але не треба сакралізувати, що це щось надзвичайне та потребує спеціальної надскладної підготовки, бо це починає тільки лякати, а читання — то задоволення.
Але! Коли книжка (чи фанфік, чи ще щось) вже буде дочитана, то треба себе похвалити та записати це в список досягнень 🔥 І не треба ні в якому разі чекати, типа, що ось дійду хоча б до рівня С1, тоді й почну читати. Запізно, звісно, не буде, але й зарано теж, це така справа, що влитися можна у будь-який момент.
Єдина проблема, насправді, то гроші 😢 Але якщо є змога купити вживані книжки, то супер. З електронкою теж є різні варіанти.

Чоловіки-коментатори на профем-каналах — 🤡🤡🤡

Згадала історію про японського вченого, який досліджував давньоруську мову, та коли приїжджав в Україну, то так в побуті і спілкувався нею 🔥

Хочу цю книжку ❤️ У передмові Джона Сазерленда до четвертої частини ріпліади прочитала деякі цікаві факти про Гайсміт.
До постійних стосунків вона була нездатна, більшість дорослого життя проводила в Європі, бо не любила Америку.
Свій перший роман про Ріплі вона почала писати, оговтуючись після чергових стосунків з жінкою та страждаючи через зубний біль та безсоння.
Також під час написання циклу Гайсміт постійно сперечалася з матірʼю, з якою у неї взагалі було все складно: мати розлучилася, коли була вагітною, та намагалася позбутися непотрібної вагітності з допомогою скипидару. Проте, що дивно, цей запах письменниця дуже полюбила та навіть вважала еротичним.
Про Ріплі Гайсміт говорила, що їй здається, ніби то він пише книжки, а вона просто друкує за ним. Ще вона іноді підписувалася в листах до друзів як «Пет, також відома як Ріплі».
#читаю_зараз #ріплі

Як сказати «я люблю жерти лайно», якщо не хочеться казати «я люблю жерти лайно». Це візуально наймерзенніші видання 🤢 сподіваюсь, вони відразу ж розвалюються та фарбують пальці.
То мені нарешті трапився репост відео дівки з гіалуроновими вусами*, яка купує росняву продукцію (на скрині не вона).
*нормально ставлюся до будь-яких втручань, які виглядають нормально, а ось це ще раз доводить, що несмак — то на кожному рівні несмак.
А, ну й ще я лукістка та мізоґінка, коли це стосується росні та москвофілів. Ні, не соромно.

“Dancing Queen” я дочитала. Спантеличило, що це не окрема завершена історія, а треба обовʼязково читати наступну, щоб дізнатися, що далі буде (а вийде вона лише в листопаді, та й у твердій обкладинці, на мʼяку ще довше чекати).
Сподобалось, що там більше про побут та життя, а не про поліцейські деталі, я оті всі виробничі романи не люблю, а якщо про людей, то це якраз для мене.
Тут є дві головні героїні, обидві поліціянтки, мені більше сподобалась старша (молодша, з пошкодженим слухом, якась притрушена). Найцікавіше, звісно, спостерігати за тим, як еволюціонує соціум, а ще за всякими культурно-кодовими речами. Отже, чекатиму продовження.
#прочитане2024

Щось останніми днями двічі натрапила на зведення корейської культури до кімчі та корейської морковки. Побутовий расизм у великих книжкових блоґерів, так мило 🤡

Всім тіктоківським поціновувачам стосунків у дарк романсах бажаю такої ж любові 🙃

З передмови.

Ріплі шкода лобстера 💔🥺

До речі, українських книжок бракує і в київській психіатричній лікарні («павлівці»).

Тож в кого є можливість щось передати, ось сторінка автора поста. Шефа, про якого згадувала вчора.

in book we trust