Любі друзі, БУДЬТЕ ЗАРАЗ РЕТЕЛЬНО УВАЖНІ!!

НЕ ДОНАТЬТЕ не перевіреним особам!
НЕ ДОНАТЬТЕ на сумнівні збори «на Охматдит» без конкретики і підтверджуючих запитів лікарні!

На жаль не всі громадяни адекватні і багато хто буде намагатись наживатись на сьогоднішньому горі!

Ось офіційний фонд Охматдиту:

https://www.ohmatdytfund.org/donate?fbclid=PAZXh0bgNhZW0CMTEAAabnOR9r-C2jmBXmHJEtxt2xTj9i8_dbrkp4K4IM09oHaYXktAPa4c97_Zo_aem_HBY9X3fPRXSWg8xoXMtz1w

Хоча може вже й заборонили, я не в курсі їхнього лору.

Мʼяко кажучи, дивують блоґери, в яких єдині пости вчора — «цукерочки ✨ нові книжечки ✨ записуйтесь у мій книжковий клуб ✨». Ну тобто психіка в кожного по-різному працює (хоча є певні сумніви стосовно саме цих випадків), але бляха, можна тоді просто помовчати?

Аполітичний українець — це оксюморон.

Я би почитала книгу про вестерна, який романтизує совок та толстоєвського, а потім потрапляє до задріщєнска-на-дону та отримує незабутній експірієнс заглиблення до вєлікой культурьі.
Оповідання достатньо 😄

Дочитала 💔

Стара лярва нещодавно здохла, щось там якась була новина, що її з чеховим порівнювали.

Донька Нобелівської лавреатки Еліс Манро заявила, що її вітчим вчиняв щодо неї сексуальне насилля, відколи їй було 9 років, а йому за 50 (у 1976). Домагання припинилися лише, коли Андреа Робін Скіннер досягла підліткового віку.

Еліс Манро знала про це і не покинула чоловіка навіть після того, як він визнав провину.

Андреа звернулася до поліції вже у дорослому віці, у 2005. Під час розслідування вітчим зізнався у скоєному в обмін на помʼякшення вироку. Еліс Манро залишалася з ним аж до його смерті у 2013.

Ось повний текст на The Guardian.

Західні видавці та представники книжкової галузі в основному обговорюють вічну дилему щодо розмежування творчості автора та його біографії, а ще те, що Манро і сама була абʼюзивною матірʼю, чию поведінку толерували оточуючі (виходячи з того, що розповідає донька).

Яка гидота 🤮 добре, що я її не читала.

Сумно зараз, тому почну «Сутінки».

А це якраз про Джіо.

Доброго ранку

З каналу: @wartimejokes
Надсилайте пропозиції: @wartimejokesbot

Щось я затупила стосовно екранізації «Ріплі»: до премʼєри хтось у якійсь статті набрехав, що то по всіх книжках, і я чесно чекала, коли дочитаю їх. Але здивувала відсутність гайпу щодо четвертої частини, та й стало цікаво, хто грає Френка, тому пішла ґуґлити — все ж екранізували тільки першу книгу 😄 Тому влітку намагатимусь все-таки знайти час та подивитися.

“The Boy Who Followed Ripley”
Найнеочікуваніший роман з циклу, бо Ріплі тут відкривається по-новому (хоча у попередній частині був заділ на це). Тут він зустрічає 16-річного сина мільйонера з Банґору (як прихильниця Стівена Кінґа я не могла не зрадіти), і до прочитання я була впевнена, що хлопець буде злодюжкою-початківцем, якому пощастить (чи ні) працювати з Ріплі, але ні.

Ріплі у цій книзі надзвичайно турботливий, і як на мене, Френк став першою людиною, яка викликала в нього такі почуття (хоча він і про інших близьких людей турбується). Однозначно сказати, яка природа в цих почуттів, не можу, але для мене то стосунки соулмейтів з відчутною романтикою. Неодноразово підкреслюється, що вони схожі (але все одно різні). Що чайлдфрі (та чайлдгейтер) Ріплі став батьківською фігурою — в це не вірю. А от певні натяки настільки прямі, що важко їх не зчитати. Але це не те, що було у «Смерті в Венеції», хоча краса Френка теж досить часто згадується (або, боронь Боже, у «Ванессі»; це не тому кажу, що Ріплі мені подобається, просто ну немає там того).

Але цю книгу можна прочитати і не приймаючи як факт, що там були такі стосунки. Це формально абсолютно чистий роман без якихось сексуальних сцен (хоча є трішки описи бурхливого берлінського життя та одна неприємна епізодична згадка). А ще там є доказ асексуальності Ріплі.

Ще тут є трішки плювків у комуняк, росіян та ООН 😄 І як завжди, описи життя, яким хочеться жити, якось так влучно Гайсміт це робила, що й поїхати у всі описані міста хочеться, й мати деякі речі, й спробувати оте хороше вино Марґо.

А в цілому враження, що Гайсміт саме тут написала щось на кшталт фанфіку на власну творчість (це не мінус!), і це точно йде в найкраще року. Чудова емоційна книга. Але подивилася рецензії — ну що ж, значить, я люблю погані та нудні книги 😄 (звісно, що ні)

На обкладинці першого видання проспойлерили фінал 💔

#ріплі #прочитане2024

Взагалі як дочитаю, то потім треба буде перечитати всю серію, щоб помітити якісь деталі, які могла пропустити.