Хочу.
До речі, досить цікава і велика серія, там всілякі твори популярної культури розглядаються крізь призму філософії. Я декілька книжок читала, найбільше сподобались «Сутінки і філософія», про «Гру престолів» теж добре, от тільки про Алісу зовсім невдало було.
«Губку Боба» люблю (і мультики, і мюзикл), хотілося би знайти книжки зі схожою атмосферою.

Погано ( сподівалася всю серію зібрати.

Мені здається, чи поняття relatable активно просувається лише декілька років, а раніше такого не було? Цей тренд мені дуже до вподоби, такий він комфортний ❤️ Цікаво, з чим це повʼязано, певно, з розвитком соцмереж та з більшою внутрішньою свободою. Якщо раніше якийсь досвід переживався більш-менш на самоті, то тепер люди бачать, що вони не одні мають ці спогади та почуття. Може, комусь щиро подобається бути унікальною сніжинкою, але відчуття, що ти належиш до якоїсь таємної спільноти, як на мене, набагато приємніше (і все одно є шанс, що таких сніжинок насправді багато). Це стосується і дитячих спогадів, і повсякденних моментів, на які не звертаєш увагу, і якихось неприємних, але нормальних речей. А у ширшому сенсі це й нейровідмінність, і всілякі ґендерні штуки.

У книжках це найчастіше буває в сучасній жіночій літературі, коли читаєш та думаєш: «Так, це було зі мною, це про мене!» (у чоловічій, певно, теж, але поки не натрапила на такого письменника, щоб його досвід сильно відгукнувся особисто мені). Звісно, в давнішій літературі це теж все є, бо люди не так сильно змінилися, але з сучасниками, а особливо з сучасницями знайти щось спільне простіше. Ще дуже подобаються коротенькі відео блоґера Бена Тіффена, під якими часто пишуть: «Ти що, шпигуєш за мною? Звідки ти все це знаєш?» 😀

Моя улюблена рубрика рандомні відгуки на давно прочитані книги 📚

Thom Demijohn “Black Alice” (1968)

Цей роман написали двоє фантастів, Томас Діш та Джон Сладек, і Том Деміджон (тобто, «Том Напівджон») — просто найкращий псевдонім, який можна було взяти; при цьому demijohn або dame-jeanne («дама Жанна», ну або ж «леді Джейн») — реально існуюче слово, означає велику винну пляшку.

Як можна здогадатися, це своєрідна версія «Аліси в Дивокраї», і тут білява дівчинка Аліса, багата спадкоємиця, теж потрапляє у певний дивокрай, в якому вона нізащо не могла б опинитися за звичайних обставин. Її викрадають з метою викупу, дають пігулку, яка змінює колір шкіри, роблять іншу зачіску та переховують у борделі (відразу скажу, педофілії там немає). І от одна зі сцен: Алісу везуть в автобусі, вона кричить, що вона біла, але люди не звертають на неї уваги, бо темношкіра дівчинка для них наче невидима.

Чесно кажучи, жанрова література тих часів, яка не набула статусу класики, зазвичай справедливо забута (та й не вся класика вдало постарішала), але «Чорна Аліса» мене здивувала, це настільки нетиповий, неординарний твір, дещо лихоманковий (до цього причетні і певні ментальні проблеми героїні) — думаю, з підвищеною температурою добре б читалося; в ньому висвітлюються важливі питання, які й досі актуальні. За жанром це трилер з елементами соціальної сатири та нотками фантастики, або ж магічного реалізму. Вже не памʼятаю, чи не було там якоїсь морально застарілої кринжатини, ну оскільки не памʼятаю, то принаймні сильної не було (певна лексика, звісно, проблемна, але, на жаль, відображає епоху). Дуже хочу якось перечитати, але наче давно не перевидавали.

#thomdemijohn #blackalice

Обкладинка одного з видань. Під спойлер, бо дещо кріпово.

Теж щиро раджу цей курс (і взагалі сайт або додаток Coursera, там багато чого цікавого) ❤️ Якось зберу у пост ті, що проходила.

Скоро вересень, тому перед вами фото Барбари Оклі

Чому? Тому що вона є авторкою курсу та книги про те, як навчитись вчитись. Вона вчить навичкам, що допомогають засвоювати матеріал з різних сфер знань. Колись цей курс змінив багато моїх підходів до навчання.

Отож сподіваюсь допоможе і вам незалежно від того, чи ви навчаєтесь десь, чи інколи проходити курси, чи щось вчите по роботі🤞

І ось такі книжки в мене є, першу починала та навіть конспект декількох розділів робила, але щось закинула цю хорошу справу. Треба буде повернутися, тим більше, що зараз я трішки навчаюся сама, то зможу на практиці це застосувати (і не працюю, тому час є).

А, ну й те, що одна книга для дітей та підлітків, то аж ніяк не мінус, бо там нормальна структура, нормальна інформація, та я вважаю, що користь можна отримати з будь-якого адекватного джерела. І в певних випадках взагалі корисно посунути вікову планку: наприклад, бачила пораду, що при малій фізичній активності можна пошукати відео з тренуваннями для літніх людей.

Вирішила дочитати (а точніше, заново почати, бо через рік вже не памʼятаю, що там було). Судячи з усього, це не фантастика, а YA-горор, але подивимось (я не читала відгуки). Початкові враження: сюжет досить цікавий, сподобалось, що дідусь робить так, щоб онук полюбив науку. Здається, що провідною тут буде тема смерті (назва — відсилання до Орфея?).

Але й не без мінусів: вже трапився зовсім зайвий фрагмент, який знову нагадав, чому я частіше читаю жінок. Також видно, що автор надихається Кінґом, бо щось забагато непотрібних власних назв. Це й у Кінґа частенько бісить, але буває й доречно, а тут щось ні. І ще згадується вулиця пушкіна, а підлітки спілкуються вконтактє. Сподіваюсь, якщо будуть перевидання, це відредагують.

#читаю_зараз

🥴
Не люблю подібні описи й дорослих персонажів чи персонажок, а це 8 клас, якщо що.

How do you do, fellow kids?