Чудова книга (я поки трішки менше, ніж на середині). Я думала, що це буде щось більш трилерно-гостросюжетне, але після початкових глав, де зникла скрипка, пішов флешбек на декілька років, і це все ж роман дорослішання (і трішки історія Попелюшки). Спочатку я була впевнена, що герой старший, але насправді це зовсім молодий хлопець.

Намагаюсь під час читання слухати ту ж музику, яка там згадується, але синхронно не виходить, бо її багато, і я все ж читаю швидше. Є тут і дуже відомі твори («Зима» Вівальді, Канон Пахельбеля), і ті, що я вперше почула, і ті, що я знаю на слух, але без назви. Канкан от раптово вистрибнув (десь у мене в пасивній памʼяті має бути, що це з оперети Оффенбаха про Орфея, але забула).

Деякі загальні моменти мені допомогли дещо впорядкувати в голові, тому книга не тільки цікава, а й корисна.

На «Гамбіт» це все ж не схоже, ну якщо тільки грубо порівняти основний сюжет, але Рей і Бет зовсім різні.

Болота трішки згадуються, як без них, але поки терпимо. Є герой (американець) на імʼя Міша, але думаю, що то єврей.

Ставлю на те, що скрипку вкрали росіяни!


#читаю_зараз #theviolinconspiracy #brendanslocumb

!!!

Вважаю, що треба якось законодавчо затвердити збори на задвохсочення росіян і після нашої перемоги. Бо то є добра, корисна справа.

Макс Кідрук «Не озирайся і мовчи»

Щось якось навіть незручно писати про цю книгу, але основні думки такі:
• якби то був іноземний твір, я б не стала його читати;
• для мене цей роман став необовʼязковим, але насправді не жалкую, що прочитала, бо емоційно рознесло;
• на жаль, на цьому знайомство з автором закінчую, але вважаю, що прочитати одну книгу — це дуже непогано, бо нормальна практика — давати шанс лише на 50-100 сторінок (зазначу, що в цьому випадку це була би невдала ідея, бо цікаве почалося десь після сотки);
• хороші редактори — то святе (тут погані).

Сюжет: підліток Марк важко адаптується в школі, бо й так не вписується в колектив («ботанік», має надмірну вагу — хоча я чогось сподівалася, що зараз підлітки більш толерантні), а після того, як він став свідком смертей двох учнів зі своєї школи, то ставлення до нього стало зовсім жахливим. З батьками він теж не дуже добре знаходить спільну мову, але дружить з дідусем, який підтримує захоплення онука наукою. Одного разу дівчинка з паралельного класу Соня показує йому портал до загадкового місця і це дещо порушує звичну картину світу Марка…

Вважаю, що книгу сильно покращило б активне редакторське втручання, але це стосується не помилок (хоча є типографічні), а змісту. По-перше, я про це вже писала: сексизм! На зміст це не впливає, прекрасно можна повирізати згадки про невдалий макіяж епізодичних вчительок, безумство незаміжніх сусідок та стегна і груди школярок. Образ звабливої негідниці Ніки — це взагалі треш. Ну й бонусом — згадки про материнський інстинкт (від популяризатора науки!) та віктімблеймінґ жінки, яка не уходить від абʼюзера. І от я жалілася, що не почитала відгуки — так я потім це зробила, і ніде не побачила згадок про сексистські моменти (лише одна людина на GR обурилася через Ніку, та ще було кілька згадок про те, що Марк — адепт науки та логіки, а Соня послуговується емоціями). Хз що таке, чи то ніхто не помітив, чи не хочуть образити автора, чи то в мене бракований екземпляр. Але відмічу позитивну деталь: Марк адекватно ставиться до менструації.

По-друге, текст перенасичений зайвими описами, назвами брендів та науковими експериментами на декілька сторінок. Я не була в Рівному, і описи типу «звідти було видно кавʼярню *назва кавʼярні*, піцерію *назва піцерії* та відділення Ощадбанку номер 19» аж ніяк не створюють живу картину. А ще й у післямові автор бідкається, що десь переплутав кількість поверхів, десь ще щось. Далі прошу пробачення за «діагноз за аватаркою», але ці роздуми допомогли мені менше дратуватися через надлишок деталей. Коротше, спочатку я подумала, що в автора РАС, але буквально пару днів тому мене осяяло: та вся ж книга — це втілення ОКР, і весь отой ритуал з кнопками у ліфті — це воно. І якщо то справді так, це просто геніальна концепція. Типу, є поняття гуманізації, а це бібліозація ОКР, чи як то сказати?

Ще досить дивно, що багато сюжетних ліній не розкрито, багато чого лишилося не те що без пояснення, а й без логічного продовження. Наче є продовження, але роман позиціонується як самостійний твір (і не думаю, що в продовженні все було нормально зафіналено).

Ну й чисто субʼєктивно: мені здається, що органічніше було б перенести сюжет у 80-90.

Тепер про хороше: коли минула нединамічна перша частина, стало дуже цікаво, я всю ніч читала, бо кинути не могла, і під ранок тільки лягла в жахливому емоційному стані. Щось теж звучить як мінус, але справді ціную таке. Що Кідруку вдалося дуже добре — це створити гнітючу похмуру атмосферу (тепер хочу екранізацію в стилі дарк-фентезі 80-х), тому не радила би читати це людям з клінічною депресією чи просто у важкі часи, бо стане зовсім погано. І той паралельний потойбічний світ — господи, як же це некомфортно!

Що було найстрашніше — це сцена жорстокого побиття Марка в туалеті. На жаль, це надто добре написано, і мені було фізично погано це читати, аж трусило. Останнє, від чого були такі емоції — «Вавілонська вежа» Байєтт, епізод з шафою. Думаю, що якщо Кідрук напише якусь гостросоціальну чорнушну прозу, я б то навіть почитала.

Ну й фінал — це треш, я була впевнена, що закінчиться добре, а не так!

Я б обовʼязково додала список триґерів, бо тут їх багацько: буллінґ у школі, абʼюз у родині, жорстоке поводження з тваринами, смерть тварин, самогубство, важкі хвороби, жорстокість, розбещення неповнолітніх. Впевнена, що щось забула.

Ну й це знову моя субʼєктивна думка, але мені здається, що я знаю деякі джерела натхнення (не обовʼязково свідомі, бо багато чого з дитинства назавжди викарбовується в памʼяті). В першу чергу, звісно, це Кінґ. Також бачу паралелі з невеличкою повістю Георгія Почепцова «У пошуках чарівного меча» — це український письменник і науковець, правда, писав російською, але я бачила переклади в інтернеті; його інша повість «Золота куля» — це для багатьох дітей взагалі перше знайомство з фентезі на кшталт Толкіна. А в повісті про меч якраз і буллінґ є, і ескапізм, але закінчилося там все позитивніше. І ще бачу спільне з фільмом «Паперовий будинок», про який я нещодавно писала (бо там теж є і жахливий батько, і паралельний світ, і хлопця навіть звуть Марк). Я була б рада, якщо вгадала, бо спільний культурний бекґраунд — то приємна штука.

Отже, підсумую: читати було з різних причин непросто, але це цікавий досвід. І після того часу, що пройшов, можу сказати, що емоційні враження несподівано покращилися.

#прочитане2024

Це що, нова функція в тг, що він сам розбив пост на дві частини? Добре, якщо так.
Обіцяла прикріпити найкращу цитату, тому роблю це. Вибачте 😀

Взагалі я задоволена, що цього року прочитала певну кількість книжок не тільки англійською, а й українською, треба й далі читати та не економити. Дуже хочу нарешті познайомитися з «Містом», бо чомусь його в нас не було ані в школі, ані в університеті, і ще б Кобилянську перечитати ❤️

Забула ще написати про «Не озирайся і мовчи»: сподобалось, що там є багато посилань на популярну культуру, є великий плей-лист (знайшла навіть канал, де викладена вся ця музика, але, певно, то порушення авторського права), плюс згадуються «Голодні ігри» та «Сутінки» (історія з браслетом Белли залишилася для мене загадкою, але це гарний епізод).

Рандомна хаотична мікродобірка книжок з цікавими іменами персонажів

1. S. E. Hinton “The Outsiders” — чудовий підлітковий роман (авторка сама була підліткою, коли його написала) про хлопців з низів, які воюють з мажорами, люблять поезію та «Віднесених вітром». Головного героя звуть Ponyboy, а його брата — Sodapop, бо от таке було в батьків дивне почуття гумору. Але, як на мене, це тільки підсилює красу книги.

2. Kristen Iskandrian “Motherest” — тут імена взагалі відіграють важливу роль, але найцікавіші — це Tea Rose (хлопець головної героїні; хоча, якщо чесно, це не справжнє імʼя, але все одно звучить гарно —хлопець Чайна Троянда) та Surprise (її сусідка).

3. Edna O’Brien “The Country Girls Trilogy” — ну тут просто ірландські приколи. Подружку головної героїні звуть Baba (скорочення від Бріджет), і зрештою вона одружується з чоловіком на прізвище Durack (нормальне ірландське прізвище, але від сполучення Baba Durack я волала більше, ніж від Ana Kuya).

4. Yvonne Woon “Dead Beautiful” — любовний інтерес головної героїні носить імʼя Данте Берлін, і це настільки чудово передає атмосферу трилогії, що не можу.

5. Nathanael West “The Day of the Locust” — найвідоміша книга з добірки, і найцікавіше в ній те, що одного з персонажів звуть Гомер Сімпсон. Але це також єдина книга з добірки, яку я не люблю, бо вона нудна, написана з ненавистю до людства (не те що я сама його люблю, але це вже too much) та погано постарішала (і один з головних мотивів — це навʼязливі мрії головного героя (не Гомера) зґвалтувати дівчину).

#добірки #списки