https://gottiewrites.com/
Кидаю сюди, щоб не забути, що хочу почитати.

Щось не репоститься, але ще одне нагадування, що читати простатитних дідів (у цьому випадку — французького довбойоба Уельбека) не варто, бо вони надрочують на рашку. Не здивована, бо цей хуельбек — ще одне тухле лайно на кшталт Франзена (я не читала, але й так бачу; ну й зацінила свого часу фрагмент з його роману в якомусь журналі: там герой згадував, як його в шкільному туалеті змусили смоктати прутні, і сподіваюсь, це не вигадка 😈)

Ще випадково знайшла таке: читала колись доволі гидкий роман Александра Максіка (напевно, за походженням росіянин!) “You Deserve Nothing” про стосунки вчителя та школярки (там ще була надзвичайно неприємна сцена медичного аборту), і виявляється, що це засновано на реальних подіях, і автор використав багато особистих деталей, через що дівчина була дуже обурена. За посиланням наче непідтверджена інформація, але на іншому сайті написано, що він підтвердив, що так все і було, тільки в книзі зробив себе харизматичнішим.

https://www.jezebel.com/how-a-teachers-alleged-student-affair-became-his-acclai-5863188#:~:text=According%20to%20former%20students%20I,seventeen%2Dyear%2Dold%20student.

Ще трішки.

Якщо ви завжди хотіли щось зробити із пустими записниками та якось "документувати себе", але ведення щоденника це не для вас, то можливо commonplace book це те що треба
https://youtu.be/8kTZQ9N8iv8?si=lC4d3SqLNYcAbORf

Скажу страшне, але оці всі дні я нічого не читала, бо була купа різних справ, але сподіваюсь, що трішки розгребла їх. Тому далі до A Touch of Jen.
Ремі та Алісія винаймають житло разом з ще одним хлопцем, Джейком (не Джилленголом), і це такий дещо тупуватий маскулінний персонаж (мій улюблений у книзі, якщо чесно 😢). З одного боку, вони його презирають, з іншого — не все так просто, і вже на початку Джейк каже Ремі, що він має цінувати стосунки з Алісією, а не ганятися за примарним образом Джен. А ще згадується, що він рідко кудись виходить, окрім як у вечір четверга (це важлива інформація).
Щодо розмов Ремі та Алісії про Джен — не можу сформулювати, що це мені нагадує, але це типу того, що відбувається щось жахливе, а люди ведуть світські бесіди, наче все добре.
Фінансова складова теж цікава: не зовсім розумію, чи це звичайна ситуація, коли пара винаймає житло з кимось іншим, чи це вказує на їхню бідність. Але думаю, що то вже сумні сучасні реалії, отже, перший варіант. Також дивна історія з Джен, бо вона працює у сервісі, як Ремі та Алісія, але водночас має гроші на те, щоб часто подорожувати в екзотичні місця (у неї багатий хлопець, але все одно). Я вже забула, чи є пояснення цьому.
#читаю_зараз #atouchofjen

Меґаспойлер. Коли вперше починаєш читати «Джен», то важко уявити, що більшість головних героїв до фіналу не доживе. У відсотковому відношенні пані Морґан обігнала пана Мартіна.

Brendan Slocumb “The Violin Conspiracy”

Цей роман починається з того, що в музиканта Рея крадуть найдорожче, що в нього є — скрипку роботи Страдіварі. А потім йде великий флешбек у його підліткові роки, і звідти ми дізнаємося, як у простого хлопця з небагатої родини взагалі зʼявилася ця річ і як він пройшов шлях до визнання.

Читаючи книгу, неможливо не обурюватися через поведінку родини Рея, бо підтримували його тільки бабуся та тітка, всі інші бачили в ньому лише джерело грошей, при цьому зверхньо ставлячись до його захоплення музикою та при нагоді намагаючись віджати скрипку. Страшно бісить, коли батьки (у цьому випадку мати) вважають, що дитина-підліток має утримувати родину та молодших братів-сестер, наче це вона їх народила (якщо що, то ніхто з цих молодших не голодував, а мати витрачала заробіток сина на манікюр та великий телевізор, не дозволяючи йому купити власну скрипку, хоча це якраз інструмент для заробляння грошей). Але мати то ще ок, також на шиї Рея зручно примостилися дядьки з тітками (ситуація: він грає в клубі, підходить молода жінка, він зрадів, а вона каже: «Я дівчина твого дядька, дай грошей»).

Також було сумно, що Рей завжди стикався з расизмом (він афроамериканець), і в післямові автор зазначив, що більшість ситуації невигадані. Тут і побутові моменти, і дискримінація в царині класичної музики, і небезпека для життя (бо всі ми знаємо з нещодавніх подій в Америці про поліцейське свавілля, коли людину можуть затримати просто за колір шкіри, і не дай бог зробити якийсь не такий жест). Нащадки плантаторів — то окремий привід для палання та волання.

Музики в романі, звісно, дуже багато, і я спочатку намагалася слухати паралельно, але потім вже не встигала. Але це не якийсь філософський твір-роздум про музику (на щастя 😀), а розважальний роман дорослішання. Я б спочатку навіть сказала, що він підходить для підліткової авдиторії, бо гарно мотивує та не містить сцен 18+, але наприкінці було графічно описано дещо дуже жахливе, тому не знаю.

Щодо музики цікавий момент ще: деякі вважали, що замість нормальної класики Рею слід грати Ґершвіна, але він на це ображався. Ґершвін — це нащадок емігрантів з російської імперії (взагалі з Одеси), який в своїй творчості надихався афроамериканською музикою, але там багато контроверсій; проте безперечний плюс йому за те, що він поставив вимогу, аби в його опері ролі афроамериканців виконували афроамериканці, а не білі з блекфейсом. Але зрештою Рей від позиції «я гідний виконувати музику мертвих білих чоловіків» переходить до того, аби просувати творчість композиторів африканського походження.

Tw росня

Згадок росіі тут багато, але я подумала, що це вже не так і погано, бо показує снобізм росіян. З цієї книги я дізналася про московський конкурс, пошукала про нього інформацію — виявляється, що, незважаючи на бан у 2022 році, він все одно відбувся минулого року і там брали участь зарубіжні музиканти. То незаперечний факт, що росія має великий вплив у цій галузі, і якось треба з цим боротися, а не закривати очі. Тобто, треба розвивати власну культуру і потужно пропагувати її (бо от обʼєктивно російські композитори слабкуваті, але розпіарені).

Певні паралелі з Тевісом можуть прослідковуватися, але суперник Рея на конкурсі (серб з клятим корінням) — то лише побічний персонаж, і Рей готовий відмовитися від боротьби, аби лише повернути скрипку, і це вважаю позитивним моментом, як і те, що його не так вже й засмутило друге місце. Взагалі є якийсь вайб «Жовтоликої», і у наступній книзі автора сюжет якраз про те, що білий композитор вкрав музику афроамериканки (планую читати).

Не з усім у цій книзі я згодна (хотілося б іншого фіналу принаймні для одного з героїв), але в цілому читалося чудово, Рей сподобався (і його рішення в кінці, хех).

#прочитане2024 #theviolinconspiracy

Який же страшний мерч до «Дрібним шрифтом», я не можу. Якби я то читала чи планувала читати, то образилася би, але оскільки з відгуків видно, що це погана книга, то просто позловтішаюся, що в головного героя на шиї висить якийсь шмат шкіри, а ще не знаю, як би це коректно сформулювати, але художниця не вміє малювати чоловіків.
Що мені сподобалось, то це арт до «Темного сходження» (планую читати, бо відгуки спокушають, сподіваюсь на приємне комфортне читання).

Нещодавно наснився той паралельний світ з «Не озирайся і мовчи», таке було страшне відчуття від всього того( все ж в плані жаху ця книга написана дуже майстерно.