Ще трішки гарних бібліотечних книжок пофоткала. Але Плат якийсь любитель смаколиків заляпав кавою 🥲 Про Карін Бойє прямо така потужна цеглина, здається, товще за «Амадоку». Її «Калокаїн» я маю і колись прочитаю, він, на відміну від біографії, зовсім малесенький.
❤6
Скажу страшне, але оці всі дні я нічого не читала, бо була купа різних справ, але сподіваюсь, що трішки розгребла їх. Тому далі до A Touch of Jen.
Ремі та Алісія винаймають житло разом з ще одним хлопцем, Джейком (не Джилленголом), і це такий дещо тупуватий маскулінний персонаж (мій улюблений у книзі, якщо чесно😢 ). З одного боку, вони його презирають, з іншого — не все так просто, і вже на початку Джейк каже Ремі, що він має цінувати стосунки з Алісією, а не ганятися за примарним образом Джен. А ще згадується, що він рідко кудись виходить, окрім як у вечір четверга (це важлива інформація).
Щодо розмов Ремі та Алісії про Джен — не можу сформулювати, що це мені нагадує, але це типу того, що відбувається щось жахливе, а люди ведуть світські бесіди, наче все добре.
Фінансова складова теж цікава: не зовсім розумію, чи це звичайна ситуація, коли пара винаймає житло з кимось іншим, чи це вказує на їхню бідність. Але думаю, що то вже сумні сучасні реалії, отже, перший варіант. Також дивна історія з Джен, бо вона працює у сервісі, як Ремі та Алісія, але водночас має гроші на те, щоб часто подорожувати в екзотичні місця (у неї багатий хлопець, але все одно). Я вже забула, чи є пояснення цьому.
#читаю_зараз #atouchofjen
Ремі та Алісія винаймають житло разом з ще одним хлопцем, Джейком (не Джилленголом), і це такий дещо тупуватий маскулінний персонаж (мій улюблений у книзі, якщо чесно
Щодо розмов Ремі та Алісії про Джен — не можу сформулювати, що це мені нагадує, але це типу того, що відбувається щось жахливе, а люди ведуть світські бесіди, наче все добре.
Фінансова складова теж цікава: не зовсім розумію, чи це звичайна ситуація, коли пара винаймає житло з кимось іншим, чи це вказує на їхню бідність. Але думаю, що то вже сумні сучасні реалії, отже, перший варіант. Також дивна історія з Джен, бо вона працює у сервісі, як Ремі та Алісія, але водночас має гроші на те, щоб часто подорожувати в екзотичні місця (у неї багатий хлопець, але все одно). Я вже забула, чи є пояснення цьому.
#читаю_зараз #atouchofjen
❤3
Меґаспойлер. Коли вперше починаєш читати «Джен», то важко уявити, що більшість головних героїв до фіналу не доживе. У відсотковому відношенні пані Морґан обігнала пана Мартіна.
Brendan Slocumb “The Violin Conspiracy”
Цей роман починається з того, що в музиканта Рея крадуть найдорожче, що в нього є — скрипку роботи Страдіварі. А потім йде великий флешбек у його підліткові роки, і звідти ми дізнаємося, як у простого хлопця з небагатої родини взагалі зʼявилася ця річ і як він пройшов шлях до визнання.
Читаючи книгу, неможливо не обурюватися через поведінку родини Рея, бо підтримували його тільки бабуся та тітка, всі інші бачили в ньому лише джерело грошей, при цьому зверхньо ставлячись до його захоплення музикою та при нагоді намагаючись віджати скрипку. Страшно бісить, коли батьки (у цьому випадку мати) вважають, що дитина-підліток має утримувати родину та молодших братів-сестер, наче це вона їх народила (якщо що, то ніхто з цих молодших не голодував, а мати витрачала заробіток сина на манікюр та великий телевізор, не дозволяючи йому купити власну скрипку, хоча це якраз інструмент для заробляння грошей). Але мати то ще ок, також на шиї Рея зручно примостилися дядьки з тітками (ситуація: він грає в клубі, підходить молода жінка, він зрадів, а вона каже: «Я дівчина твого дядька, дай грошей»).
Також було сумно, що Рей завжди стикався з расизмом (він афроамериканець), і в післямові автор зазначив, що більшість ситуації невигадані. Тут і побутові моменти, і дискримінація в царині класичної музики, і небезпека для життя (бо всі ми знаємо з нещодавніх подій в Америці про поліцейське свавілля, коли людину можуть затримати просто за колір шкіри, і не дай бог зробити якийсь не такий жест). Нащадки плантаторів — то окремий привід для палання та волання.
Музики в романі, звісно, дуже багато, і я спочатку намагалася слухати паралельно, але потім вже не встигала. Але це не якийсь філософський твір-роздум про музику (на щастя 😀), а розважальний роман дорослішання. Я б спочатку навіть сказала, що він підходить для підліткової авдиторії, бо гарно мотивує та не містить сцен 18+, але наприкінці було графічно описано дещо дуже жахливе, тому не знаю.
Щодо музики цікавий момент ще: деякі вважали, що замість нормальної класики Рею слід грати Ґершвіна, але він на це ображався. Ґершвін — це нащадок емігрантів з російської імперії (взагалі з Одеси), який в своїй творчості надихався афроамериканською музикою, але там багато контроверсій; проте безперечний плюс йому за те, що він поставив вимогу, аби в його опері ролі афроамериканців виконували афроамериканці, а не білі з блекфейсом. Але зрештою Рей від позиції «я гідний виконувати музику мертвих білих чоловіків» переходить до того, аби просувати творчість композиторів африканського походження.
Tw росня
Згадок росіі тут багато, але я подумала, що це вже не так і погано, бо показує снобізм росіян. З цієї книги я дізналася про московський конкурс, пошукала про нього інформацію — виявляється, що, незважаючи на бан у 2022 році, він все одно відбувся минулого року і там брали участь зарубіжні музиканти. То незаперечний факт, що росія має великий вплив у цій галузі, і якось треба з цим боротися, а не закривати очі. Тобто, треба розвивати власну культуру і потужно пропагувати її (бо от обʼєктивно російські композитори слабкуваті, але розпіарені).
Певні паралелі з Тевісом можуть прослідковуватися, але суперник Рея на конкурсі (серб з клятим корінням) — то лише побічний персонаж, і Рей готовий відмовитися від боротьби, аби лише повернути скрипку, і це вважаю позитивним моментом, як і те,що його не так вже й засмутило друге місце . Взагалі є якийсь вайб «Жовтоликої», і у наступній книзі автора сюжет якраз про те, що білий композитор вкрав музику афроамериканки (планую читати).
Не з усім у цій книзі я згодна (хотілося б іншого фіналу принаймні для одного з героїв), але в цілому читалося чудово, Рей сподобався (і його рішення в кінці, хех).
#прочитане2024 #theviolinconspiracy
Цей роман починається з того, що в музиканта Рея крадуть найдорожче, що в нього є — скрипку роботи Страдіварі. А потім йде великий флешбек у його підліткові роки, і звідти ми дізнаємося, як у простого хлопця з небагатої родини взагалі зʼявилася ця річ і як він пройшов шлях до визнання.
Читаючи книгу, неможливо не обурюватися через поведінку родини Рея, бо підтримували його тільки бабуся та тітка, всі інші бачили в ньому лише джерело грошей, при цьому зверхньо ставлячись до його захоплення музикою та при нагоді намагаючись віджати скрипку. Страшно бісить, коли батьки (у цьому випадку мати) вважають, що дитина-підліток має утримувати родину та молодших братів-сестер, наче це вона їх народила (якщо що, то ніхто з цих молодших не голодував, а мати витрачала заробіток сина на манікюр та великий телевізор, не дозволяючи йому купити власну скрипку, хоча це якраз інструмент для заробляння грошей). Але мати то ще ок, також на шиї Рея зручно примостилися дядьки з тітками (ситуація: він грає в клубі, підходить молода жінка, він зрадів, а вона каже: «Я дівчина твого дядька, дай грошей»).
Також було сумно, що Рей завжди стикався з расизмом (він афроамериканець), і в післямові автор зазначив, що більшість ситуації невигадані. Тут і побутові моменти, і дискримінація в царині класичної музики, і небезпека для життя (бо всі ми знаємо з нещодавніх подій в Америці про поліцейське свавілля, коли людину можуть затримати просто за колір шкіри, і не дай бог зробити якийсь не такий жест). Нащадки плантаторів — то окремий привід для палання та волання.
Музики в романі, звісно, дуже багато, і я спочатку намагалася слухати паралельно, але потім вже не встигала. Але це не якийсь філософський твір-роздум про музику (на щастя 😀), а розважальний роман дорослішання. Я б спочатку навіть сказала, що він підходить для підліткової авдиторії, бо гарно мотивує та не містить сцен 18+, але наприкінці було графічно описано дещо дуже жахливе, тому не знаю.
Щодо музики цікавий момент ще: деякі вважали, що замість нормальної класики Рею слід грати Ґершвіна, але він на це ображався. Ґершвін — це нащадок емігрантів з російської імперії (взагалі з Одеси), який в своїй творчості надихався афроамериканською музикою, але там багато контроверсій; проте безперечний плюс йому за те, що він поставив вимогу, аби в його опері ролі афроамериканців виконували афроамериканці, а не білі з блекфейсом. Але зрештою Рей від позиції «я гідний виконувати музику мертвих білих чоловіків» переходить до того, аби просувати творчість композиторів африканського походження.
Tw росня
Певні паралелі з Тевісом можуть прослідковуватися, але суперник Рея на конкурсі (серб з клятим корінням) — то лише побічний персонаж, і Рей готовий відмовитися від боротьби, аби лише повернути скрипку, і це вважаю позитивним моментом, як і те,
Не з усім у цій книзі я згодна (хотілося б іншого фіналу принаймні для одного з героїв), але в цілому читалося чудово, Рей сподобався (і його рішення в кінці, хех).
#прочитане2024 #theviolinconspiracy
👍2
Forwarded from підбори фам фаталь 💋
The werewolf (1913)
«Перевертень»
Короткометражний німий фільм, який вважається першим фільмом про перевертнів. Рут Енн Болдуін (одна із перших відомих жінок-сценаристів у Голлівуді в еру німого кіно) адаптувала сюжет оповідання Генрі Бограна «Перевертні», а режисером виступив Генрі Макрей.
За сюжетом Кі-Он-І, жінка з індіанського народу Навахо, стає відьмою, помилково вважаючи, що її чоловік покинув її. Вона навчає тих самих навичок свою дочку Ватуму, яка перетворюється на вовчицю, щоб помститися білим поселенцям-загарбникам. Через 100 років після смерті Ватуми, Кі-Он-І повертається з мертвих, щоб знову почати вбивати.
Зараз «Перевертень» вважається втраченим фільмом, оскільки всі його копії були знищені під час пожежі в Universal Studios у 1924 році.
***
Просто усвідомте, що це, по суті, фільм про жіночу помсту, який фокусується на небілих героїнях, перевертнях та магії, який було знято у 1913 та написано жінкою. Mind-blowing.
#female_gaze
«Перевертень»
Короткометражний німий фільм, який вважається першим фільмом про перевертнів. Рут Енн Болдуін (одна із перших відомих жінок-сценаристів у Голлівуді в еру німого кіно) адаптувала сюжет оповідання Генрі Бограна «Перевертні», а режисером виступив Генрі Макрей.
За сюжетом Кі-Он-І, жінка з індіанського народу Навахо, стає відьмою, помилково вважаючи, що її чоловік покинув її. Вона навчає тих самих навичок свою дочку Ватуму, яка перетворюється на вовчицю, щоб помститися білим поселенцям-загарбникам. Через 100 років після смерті Ватуми, Кі-Он-І повертається з мертвих, щоб знову почати вбивати.
Зараз «Перевертень» вважається втраченим фільмом, оскільки всі його копії були знищені під час пожежі в Universal Studios у 1924 році.
***
Просто усвідомте, що це, по суті, фільм про жіночу помсту, який фокусується на небілих героїнях, перевертнях та магії, який було знято у 1913 та написано жінкою. Mind-blowing.
#female_gaze
👍1🔥1
А це от цікаве з точки зору обʼєктивації, дегуманізації та всіляких ґейзів. Взагалі тут багато таких тілесних моментів.
#читаю_зараз #atouchofjen
#читаю_зараз #atouchofjen
❤2
Який же страшний мерч до «Дрібним шрифтом», я не можу. Якби я то читала чи планувала читати, то образилася би, але оскільки з відгуків видно, що це погана книга, то просто позловтішаюся, що в головного героя на шиї висить якийсь шмат шкіри, а ще не знаю, як би це коректно сформулювати, але художниця не вміє малювати чоловіків.
Що мені сподобалось, то це арт до «Темного сходження» (планую читати, бо відгуки спокушають, сподіваюсь на приємне комфортне читання).
Що мені сподобалось, то це арт до «Темного сходження» (планую читати, бо відгуки спокушають, сподіваюсь на приємне комфортне читання).
Нещодавно наснився той паралельний світ з «Не озирайся і мовчи», таке було страшне відчуття від всього того( все ж в плані жаху ця книга написана дуже майстерно.
👍1
Ось таку знайшла версію Вертерівських страждань (це скорочене ілюстроване видання). Доволі милий емо-стиль, подумаю, може колись придбаю собі.
❤2
З хорошого: побачила в бібліотеці купу цікавих графічних романів, які мені жаба давить купувати за свої гроші, але там чому б і не почитати (тим більше, що бібліотека в одному приміщенні з робочою конторою, тобто, бувати там можу часто).
Ще почала читати An unauthorised fan treatise, цікаво (це моє автобусне чтиво з телефону).
Ще почала читати An unauthorised fan treatise, цікаво (це моє автобусне чтиво з телефону).
❤2
Всілякі важливі приколи з “A Touch of Jen” (зокрема перша згадка про Джилленгола).