Те відчуття, коли всі радіють анонсу книги, а я її давня гейтерка 🌚
Це «Остання зупинка»

Якщо Ріплі — альтер-его Гайсміт, то Елоїз — це образ ідеальної партнерки? Поділяю такий смак, бо це круто, коли людина має спільні погляди на життя (не всі, звісно 😀), але не втручається.

Ріплі читає біографію Оскара Вайлда, написану Річардом Еллманом, та порівнює Вайлда з Христом.

Телефон хотів виправити Оскара Вайлда на Остапа Вишню 😀 Українізація)

А ще Ріплі дивиться Some Like It Hot ❤️
Я тим часом дочитала і тому мені трішки сумно 💔 Шкода, що це така коротка серія.

Але я почала нову книгу. Моріарті гарно пише, подобаються її гумор та феміністичні вайби. А ще в однієї з дочок головної героїні ймовірно аутизм, і це теж дуже важлива тема.
Upd. Певно, і в самої героїні теж.

Мої підсумки жовтня: прочитала 6 книжок (про половину тут не писала, бо то переважно професійна література), купила 5, записалася до 2 бібліотек та вперше на власні очі побачила певну кримінальну оборудку 🌚

Дочитала. Фінал 🤯
Потім напишу відгук.

Liane Moriarty. The Husband’s Secret

Ліян Моріарті — дуже популярна письменниця, відома передусім завдяки «Великій маленькій брехні» (і це поки єдині 2 книжки, що я в неї читала, але точно не останні). Пише вона переважно доместік трилери, і це теж популярний жанр, і як на мене, досить вдалий і особисто мені дуже цікавий (колись я куплю собі збірку творів його попередниць, а якщо пощастить, то й 3 збірки). Не впевнена, чи пишуть у цьому жанрі про чоловіків, але щонайменше у більшості таких творів в центрі саме жіночі історії, і часто це можуть бути лінії декількох героїнь, іноді з різних епох.

У «Таємниці чоловіка» ми маємо якраз три лінії (та трішки флешбеків у минуле). Сесілія дізнається про те, що може зруйнувати її ідеальне життя. Рейчел не може відійти від страшної трагедії. Тесс переживає зраду (і ось ця лінія сподобалась мені найменше, бо найцікавішим там був її секс з колишнім коханцем).

Бачила претензії, що це книга про білих привілейованих жінок, ну вони там показані не ідеалізовано, звичайні живі люди з купою мінусів. Також є репрезентація ненормотиповості (аутизм, ОКР, розлад соціальної тривоги). Одна з ключових фонових тем — історія Берлінської стіни (на жаль, не так багато знаю про це, і щось не думала, що це настільки страшно). А ще багато уваги приділяється тілесності (згадується шоу «Зважені і щасливі») і тому, як стандарти краси впливають на життя. Фетфобія Тесс капець бісила, і взагалі противна героїня, і синок в неї противний 🥴
Щодо фінального моменту: технічно це було зроблено ідеально, але зіпсувало мені настрій 😭 Ну навіщо?
І стосовно питання, чи всі таємниці мають залишатися таємницями: я вважаю, що ні. За погані вчинки треба розплачуватися відразу ж (хоча насправді наче нічого й не було, але ж намір був, і це головне).
Мені роман в цілому сподобався, але, напевно, краще було би знати про триґер заздалегідь 😢

#lianemoriarty #thehusbandssecret #прочитане2024

Маю 6 книжок, які треба за 2 тижні здати до бібліотеки, тому вчинила якнайлогічніше та взяла ще одну 🌚
Якщо що, то подовжити можна (окрім «Піранезі», тому треба спочатку прочитати його; вже почала, дуже гарно написано, а атмосферу я до цього якось інакше уявляла, темніше та готичніше, але тут легке повітряне відчуття світлого античного храму).
#читаю_зараз #piranesi #susannaclarke

Я тоді neutral evil 🎀

Patricia Highsmith. Ripley Under Water

Ось і закінчилась ця неймовірна подорож 💔 (сумую через це, якщо що, то Ріплі живий). Якось так в мене склалася традиція читати по одному Ріплі за відпустку, не знаю, що буду робити тепер. Але знаю точно, що серію перечитуватиму.

Останній роман про Ріплі в цілому найспокійніший (він навіть нікого не вбив), хоча загроза серйозна: за Томом полює подружжя шантажистів, яке знає його таємниці. І вода, знову цей важливий небезпечний елемент: батьки Ріплі потонули, коли він був дитиною, про епізод з першої частини знають всі, а яку роль вода відіграє тут, писати не буду.

Але Ріплі, як і завжди, насолоджується життям: садівництво, мистецтво, читання, подорожі, витончений шопінґ. І наскільки же в нього чудовий шлюб! А ще тут відкрито новий аспект образу Ріплі, і не те що це дивує, але очевидно, що він чайлдфрі (і дружина теж).

Люблю ріпліаду, люблю Ріплі, один з найкращих персонажів за всю історію літератури. Ну й дуже мотивуючі книжки, як на мене: Ріплі зміг, і в нас все вийде. Але я б не радила підходити до серії як до трилеру чи детективу, це все ж не жанрова література, як і романи Ширлі Джексон — не традиційні жахастики. Очікувати скаженої динаміки (як у тому тіктоці про сцени бійки 😀) не треба, краса цих книг зовсім в іншому. А от якщо хочеться гедонізму, сірої моралі та естетики — це сюди. І бонусом дреґ-квін Ріплі у передостанній книзі 🔥 (не розумію, чому ця інформація недостатньо форситься).

#patriciahighsmith #ripley #прочитане2024

#читаю_зараз #piranesi

Susanna Clarke “Piranesi”

Цю книгу бажано читати, нічого про неї не знаючи, тому відгуку не буде. У мене приблизно так і було, і це справді задоволення — занурюватися в текст з нуля. Так, є книжки, до яких потрібна певна підготовка (можливо), але тут краще починати з чистого аркуша.

Далі трохи спойлери.

Я спочатку думала, що події відбуваються у книзі чи якомусь книжковому всесвіті — бо той епізод з янголом здався мені описом дитячої абетки. Ну й я думала, що 16 — це читач або, що ймовірніше, письменник, а скелети — це вбиті ним персонажі (тому його так бояться), клаптики паперу — то чернетки, а Addy-Domarus — це том енциклопедії 😀

Про зовнішність Піранезі. До прочитання я була впевнена, що він — фавн з обкладинки (ще й епіграф з «Нарнії»!), тому трішки засмутилася, що він людина. А от що дуже здивувало — це те, що він наполовину африканець. У мене періодично були думки, що він жінка (що правильно стосовно іншої лінії, але я не в той бік думала), але автоматично я була впевнена, що він білий, тому треба мені вчитися мислити менш стереотипно.

Альбатрос — це, я думаю, відсилання до «Поеми про старого моряка» Колріджа, також тут є образи з таро, а янголи щось нагадали мені про «Америку» Кафки (але то вже моя вільна асоціація). Хоча дещо кафкіанське в «Піранезі» можна побачити.

Взагалі в мене якось асоціативно зібралася маленька добірка, але то колись окремо напишу.

#piranesi #прочитане2024 #susannaclarke

Взяла ще книжок (взагалі йшла за «Джеймсом» та Ліз Мур, але якісь нехороші люди буквально цими днями їх забрали, доведеться почекати). Це все дитяче та підліткове.

Я вже давно читала одну повість Морпурґо, дуже вштирило. Тут збірка оповідань.

Що за The Minnow, не знаю, вперше побачила, але в анотації обіцяють сум та журбу.

Про Джейка давно хочу почитати, це щось паранормальне та квірне.

Містер Том — дитяча класика, ще давніша бажанка. Це щось сумне про другу світову.

#бібліотечне

Прочитала The Giant’s Necklace, перше оповідання зі збірки Майкла Морпурґо, і це відразу ж 💔
Починається все досить ідилічно та акварельно: дівчинка Черрі під час канікул збирає мушлі, щоб зробити величезне намисто, «від цукорниці до тостеру», і ось лишився останній день на морі, а намисто ще не готове…
І якщо перший сюжетний твіст можна передбачити, то другий став для мене несподіванкою (спочатку я підозрювала одне, але все виявилося інакше). Прекрасне оповідання, написане легко і повсякденно, без сентиментальних сльозодавилок, але дуже пронизливо передає тугу за близькими. Кінець трішки нагадав за атмосферою «Привидів дому на пагорбі».

#читаю_зараз #michaelmorpurgo

My Father is a Polar Bear — це доволі миле та ностальгічне оповідання про братів, які мріяли зустрітися з батьком, що став для них якимось напівказковим образом.

What Does It Feel Like? — а оце вже було страшно, фото вище — це передмова. Тут автор використовує прийом, назву якого я забула, але це коли уявляєш собі один сетинґ, але він зовсім інший. Посил для вестернів зрозумілий — треба проявити емпатію. Я не вестерн, тому просто розплакалася, і це тепер наше прокляття до кінця днів, реагувати на таке сильніше, ніж ті, для кого це щось далеке.

#читаю_зараз #michaelmorpurgo

The Owl and the Pussycat — а оце вже не сподобалось, не люблю сумне про тварин, але я згадала, що треба зробити сьогоднішнє дуолінґо (бо я хочу нагороду у вигляді боттічеллівського Оскара😀)