Але я почала нову книгу. Моріарті гарно пише, подобаються її гумор та феміністичні вайби. А ще в однієї з дочок головної героїні ймовірно аутизм, і це теж дуже важлива тема.
Upd. Певно, і в самої героїні теж.

Мої підсумки жовтня: прочитала 6 книжок (про половину тут не писала, бо то переважно професійна література), купила 5, записалася до 2 бібліотек та вперше на власні очі побачила певну кримінальну оборудку 🌚

Дочитала. Фінал 🤯
Потім напишу відгук.

Liane Moriarty. The Husband’s Secret

Ліян Моріарті — дуже популярна письменниця, відома передусім завдяки «Великій маленькій брехні» (і це поки єдині 2 книжки, що я в неї читала, але точно не останні). Пише вона переважно доместік трилери, і це теж популярний жанр, і як на мене, досить вдалий і особисто мені дуже цікавий (колись я куплю собі збірку творів його попередниць, а якщо пощастить, то й 3 збірки). Не впевнена, чи пишуть у цьому жанрі про чоловіків, але щонайменше у більшості таких творів в центрі саме жіночі історії, і часто це можуть бути лінії декількох героїнь, іноді з різних епох.

У «Таємниці чоловіка» ми маємо якраз три лінії (та трішки флешбеків у минуле). Сесілія дізнається про те, що може зруйнувати її ідеальне життя. Рейчел не може відійти від страшної трагедії. Тесс переживає зраду (і ось ця лінія сподобалась мені найменше, бо найцікавішим там був її секс з колишнім коханцем).

Бачила претензії, що це книга про білих привілейованих жінок, ну вони там показані не ідеалізовано, звичайні живі люди з купою мінусів. Також є репрезентація ненормотиповості (аутизм, ОКР, розлад соціальної тривоги). Одна з ключових фонових тем — історія Берлінської стіни (на жаль, не так багато знаю про це, і щось не думала, що це настільки страшно). А ще багато уваги приділяється тілесності (згадується шоу «Зважені і щасливі») і тому, як стандарти краси впливають на життя. Фетфобія Тесс капець бісила, і взагалі противна героїня, і синок в неї противний 🥴
Щодо фінального моменту: технічно це було зроблено ідеально, але зіпсувало мені настрій 😭 Ну навіщо?
І стосовно питання, чи всі таємниці мають залишатися таємницями: я вважаю, що ні. За погані вчинки треба розплачуватися відразу ж (хоча насправді наче нічого й не було, але ж намір був, і це головне).
Мені роман в цілому сподобався, але, напевно, краще було би знати про триґер заздалегідь 😢

#lianemoriarty #thehusbandssecret #прочитане2024

Маю 6 книжок, які треба за 2 тижні здати до бібліотеки, тому вчинила якнайлогічніше та взяла ще одну 🌚
Якщо що, то подовжити можна (окрім «Піранезі», тому треба спочатку прочитати його; вже почала, дуже гарно написано, а атмосферу я до цього якось інакше уявляла, темніше та готичніше, але тут легке повітряне відчуття світлого античного храму).
#читаю_зараз #piranesi #susannaclarke

Я тоді neutral evil 🎀

Patricia Highsmith. Ripley Under Water

Ось і закінчилась ця неймовірна подорож 💔 (сумую через це, якщо що, то Ріплі живий). Якось так в мене склалася традиція читати по одному Ріплі за відпустку, не знаю, що буду робити тепер. Але знаю точно, що серію перечитуватиму.

Останній роман про Ріплі в цілому найспокійніший (він навіть нікого не вбив), хоча загроза серйозна: за Томом полює подружжя шантажистів, яке знає його таємниці. І вода, знову цей важливий небезпечний елемент: батьки Ріплі потонули, коли він був дитиною, про епізод з першої частини знають всі, а яку роль вода відіграє тут, писати не буду.

Але Ріплі, як і завжди, насолоджується життям: садівництво, мистецтво, читання, подорожі, витончений шопінґ. І наскільки же в нього чудовий шлюб! А ще тут відкрито новий аспект образу Ріплі, і не те що це дивує, але очевидно, що він чайлдфрі (і дружина теж).

Люблю ріпліаду, люблю Ріплі, один з найкращих персонажів за всю історію літератури. Ну й дуже мотивуючі книжки, як на мене: Ріплі зміг, і в нас все вийде. Але я б не радила підходити до серії як до трилеру чи детективу, це все ж не жанрова література, як і романи Ширлі Джексон — не традиційні жахастики. Очікувати скаженої динаміки (як у тому тіктоці про сцени бійки 😀) не треба, краса цих книг зовсім в іншому. А от якщо хочеться гедонізму, сірої моралі та естетики — це сюди. І бонусом дреґ-квін Ріплі у передостанній книзі 🔥 (не розумію, чому ця інформація недостатньо форситься).

#patriciahighsmith #ripley #прочитане2024

#читаю_зараз #piranesi

Susanna Clarke “Piranesi”

Цю книгу бажано читати, нічого про неї не знаючи, тому відгуку не буде. У мене приблизно так і було, і це справді задоволення — занурюватися в текст з нуля. Так, є книжки, до яких потрібна певна підготовка (можливо), але тут краще починати з чистого аркуша.

Далі трохи спойлери.

Я спочатку думала, що події відбуваються у книзі чи якомусь книжковому всесвіті — бо той епізод з янголом здався мені описом дитячої абетки. Ну й я думала, що 16 — це читач або, що ймовірніше, письменник, а скелети — це вбиті ним персонажі (тому його так бояться), клаптики паперу — то чернетки, а Addy-Domarus — це том енциклопедії 😀

Про зовнішність Піранезі. До прочитання я була впевнена, що він — фавн з обкладинки (ще й епіграф з «Нарнії»!), тому трішки засмутилася, що він людина. А от що дуже здивувало — це те, що він наполовину африканець. У мене періодично були думки, що він жінка (що правильно стосовно іншої лінії, але я не в той бік думала), але автоматично я була впевнена, що він білий, тому треба мені вчитися мислити менш стереотипно.

Альбатрос — це, я думаю, відсилання до «Поеми про старого моряка» Колріджа, також тут є образи з таро, а янголи щось нагадали мені про «Америку» Кафки (але то вже моя вільна асоціація). Хоча дещо кафкіанське в «Піранезі» можна побачити.

Взагалі в мене якось асоціативно зібралася маленька добірка, але то колись окремо напишу.

#piranesi #прочитане2024 #susannaclarke

Взяла ще книжок (взагалі йшла за «Джеймсом» та Ліз Мур, але якісь нехороші люди буквально цими днями їх забрали, доведеться почекати). Це все дитяче та підліткове.

Я вже давно читала одну повість Морпурґо, дуже вштирило. Тут збірка оповідань.

Що за The Minnow, не знаю, вперше побачила, але в анотації обіцяють сум та журбу.

Про Джейка давно хочу почитати, це щось паранормальне та квірне.

Містер Том — дитяча класика, ще давніша бажанка. Це щось сумне про другу світову.

#бібліотечне

Прочитала The Giant’s Necklace, перше оповідання зі збірки Майкла Морпурґо, і це відразу ж 💔
Починається все досить ідилічно та акварельно: дівчинка Черрі під час канікул збирає мушлі, щоб зробити величезне намисто, «від цукорниці до тостеру», і ось лишився останній день на морі, а намисто ще не готове…
І якщо перший сюжетний твіст можна передбачити, то другий став для мене несподіванкою (спочатку я підозрювала одне, але все виявилося інакше). Прекрасне оповідання, написане легко і повсякденно, без сентиментальних сльозодавилок, але дуже пронизливо передає тугу за близькими. Кінець трішки нагадав за атмосферою «Привидів дому на пагорбі».

#читаю_зараз #michaelmorpurgo

My Father is a Polar Bear — це доволі миле та ностальгічне оповідання про братів, які мріяли зустрітися з батьком, що став для них якимось напівказковим образом.

What Does It Feel Like? — а оце вже було страшно, фото вище — це передмова. Тут автор використовує прийом, назву якого я забула, але це коли уявляєш собі один сетинґ, але він зовсім інший. Посил для вестернів зрозумілий — треба проявити емпатію. Я не вестерн, тому просто розплакалася, і це тепер наше прокляття до кінця днів, реагувати на таке сильніше, ніж ті, для кого це щось далеке.

#читаю_зараз #michaelmorpurgo

The Owl and the Pussycat — а оце вже не сподобалось, не люблю сумне про тварин, але я згадала, що треба зробити сьогоднішнє дуолінґо (бо я хочу нагороду у вигляді боттічеллівського Оскара😀)

Купила 4 книжечки в секонді («Джеймс» бібліотечний, але теж покажу).
1. Сару Вотерс хочу читати далі, пощастило натрапити на цей роман.
2. Це дві перші частини «Копенгагенської трилогії», я вже читала, але хай буде.
3. Друга частина «Сутінок» у шведському перекладі (перша частина називається «Якби я могла мріяти», друга — «Коли я чую твій голос»; я не знаю, чому так адаптовано). На першій я трішки застрягла, бо там видання з початковим бонусним розділом від імені Едварда, а він мене бісить.
4. Читала дитячі книжки Анніки Тор, цікаво буде й дорослу глянути.

Неприємний момент: зачепилася поглядом за весело оформлений корінець, потягнула до себе, а то виявилися якісь «Пригоди у світі роснявих книжок». Швиденько повернула бридоту на місце.
І ото букерівське про астронавтів бачила в бібліотеці. Але якщо воно там досі стоїть, значить, не цікавить читачів.

#бібліотечне #книжковіпокупки

Далі про оповідання Морпурґо.

Muck and Magic — гарне сумне оповідання про дружбу дівчинки і скульпторки, сповнене любові до природи та творчості. Воно присвячене памʼяті скульпторки Елізабет Фрінк, і я рада, що дізналася про нове для мене імʼя в сучасному мистецтві.

Silver Ghost — молодий американець навідується до маєтку своїх англійських предків та зустрічає там непривітного старого чоловіка. За атмосферою нагадало осучаснені твори Вашинґтона Ірвінґа, а так не дуже вразило.

Letter From Kalymnos — ще одна сумна історія. Школярка втікає до Греції з крашем своєї найкращої подруги, і легко здогадатися, що геппі-енду не буде. За вайбом нагадало «Назви мене своїм імʼям» та «Літо-85», і це оповідання хотілося б почитати у вигляді роману.

The Beastman of Ballyloch — казка про доброго огра, яка нагадала «Шрека» (до речі, оригінальну книгу про Шрека я колись читала теж). Одне з двох оповідань у збірці, де ніхто не помер.

In Ancient Time — ну оскільки я вже читала “The War of Jenkins’ Ear”, то не здивувалась обраній темі. Красиве завершення збірки.

Які враження в цілому? Чесно кажучи, я вже й не впевнена, що це дитяча книга, хоча більшість історій тут про дітей та підлітків. Але думаю, що ті твори, які мені сподобались, справили би враження і в дитячому віці. Коротше, рекомендувала би частину оповідань і дітям, і дорослим, які люблять посумувати над книгою та не бояться триґерів.

Мої особисті фаворити: The Giant’s Necklace (бачу, що його видавали окремо як ілюстровану дитячу книжку, оце б я купила), What Does It Feel Like? (я ніколи не перечитуватиму це), Muck and Magic, Letter From Kalymnos.

#прочитане2024 #michaelmorpurgo #fromhereabouthill

І я почала «Джеймса», поки небагато прочитала, але подобається. Може, під кінець враження зміняться, але от впевнена, що букера в автора просто вкрали з політичних мотивів.
#читаю_зараз #james #percivaleverett

«Джеймс» — це, до речі, своєрідний ретелінґ «Гекльберрі Фінна» очима Джима. Але чесно зізнаюся, оригінал я читала один раз і майже нічого не памʼятаю, а от «Том Соєр» — це одна з улюблених книг дитинства, і перша «серйозна» прочитана самостійно книга у 5 років. Знаю, що американські читачі більше люблять і Гека, і книгу про нього, але щось він мені не полюбився, на відміну від Тома. Ну бо вибачте, веселий та винахідливий кучерявий хлопець, який рятує кохану від покарання — це 100% персонаж для мене (а що інфантильний, то й я сама така, тому це не мінус).
У «Джеймсі» Том якийсь противний, але нічого.