Як я хочу собі це видання 😭
Але треба прочитати те, що в мене є, раптом не сподобається😀

Але покажу, що я позичила в бібліотеці (це вже інша, не така прикольна, але ближче).
McGlue я тут років 5 тому брала почитати на місці, але не дочитала, добре, що не списали.
Meowmorphosis чисто по приколу взяла 😀 (погортала, схоже, тут теж Ґреґора не пожаліли 😢)

Публіцистика Багряного: обране мною.

Окрім, монументальних та важливих для ознайомлення "Чому я не хочу вертатись в СРСР?" та "На новий шлях", є ще декілька робіт на які варто звернути увагу.

1. Молодь Великої України і наші завдання.

Відповідає на питання що ж формує людину та що формує саме українську молодь. Розвіює міт про "східняків". Що важливо, пояснює, що прірва між регіонами - це велика річ у руках ворога.

Що було актуально і 80 років тому, нажаль, актуально і зараз.

2. Комунізм, фашизм та революційна демократія.

Як різні режими вбивали нашу націю наглядно змальовується через двох героїв твору М. Хвильового "Вальдшнепи" (з яким я теж раджу ознайомитися).

Текст короткий, але його виклад трохи жорсткий - це те, що треба. Не скажу, що він відкриває нові істини, скоріше нагадує про те, що ми повинні пам'ятати як молитву.

3. Нова фаза наступу на еміграцію і наша відповідь.

Стисло про те, як радянська влада намагалась повернути на "родіну" політичних емігрантів. від пряника до кнута. Вцілому дуже схоже на "Чому я не хочу вертатися у СРСР?", але "Нова фаза...." має виклад більш об'єктивний, показує до чого докатилась радянська влада, щоб повернути емігрантів.

4. Маніфестація мерзості

Яскравий приклад того, як наскільки радянська влада боялась думки, яка відрізняється від партійної. І як партійна машина готова знищити навіть своїх улюбленців миттєво.

Насправді, список робіт Багряного важко злічити. Тому якщо вам не сподобалися його художні твори (як у моєму випадку це було з "Тигролови"), то раджу придивитися до публіцистики, відкриєте автора з нової сторони - це я вам обіцяю.

Artbooks будуть видавати “A natural history of dragons”, і це хороша новина. Першу книгу цієї серії читала роки 3 тому, і то таке гарне фентезі для тих, хто в дитинстві любив всілякі природничі наукові штуки. Єдине, там частина подій відбувається в альтернативній країні Вистрані, мені за атмосферою нагадувало щось карпатське, але є ймовірність, що це рашка, бо бояри і ще щось таке. Але головні герої типу англійців і книга цікава.
Стосовно Верґезе ентузіазму не поділяю, візьму подивитись в бібліотеці, але бачила спойлер, що там 12-річна дівчинка одружилася з 40-річним удівцем, тому сподівання песимістичні.

Зараз бачила хлопця, схожого на фан-арт до Babel. Це так гарно, шкода, що мало хто так себе стилізує, як влізли в спортивки, так і ходять 😐

Це остання 😢

Те відчуття, коли всі радіють анонсу книги, а я її давня гейтерка 🌚
Це «Остання зупинка»

Якщо Ріплі — альтер-его Гайсміт, то Елоїз — це образ ідеальної партнерки? Поділяю такий смак, бо це круто, коли людина має спільні погляди на життя (не всі, звісно 😀), але не втручається.

Ріплі читає біографію Оскара Вайлда, написану Річардом Еллманом, та порівнює Вайлда з Христом.

Телефон хотів виправити Оскара Вайлда на Остапа Вишню 😀 Українізація)

А ще Ріплі дивиться Some Like It Hot ❤️
Я тим часом дочитала і тому мені трішки сумно 💔 Шкода, що це така коротка серія.

Але я почала нову книгу. Моріарті гарно пише, подобаються її гумор та феміністичні вайби. А ще в однієї з дочок головної героїні ймовірно аутизм, і це теж дуже важлива тема.
Upd. Певно, і в самої героїні теж.

Мої підсумки жовтня: прочитала 6 книжок (про половину тут не писала, бо то переважно професійна література), купила 5, записалася до 2 бібліотек та вперше на власні очі побачила певну кримінальну оборудку 🌚

Дочитала. Фінал 🤯
Потім напишу відгук.

Liane Moriarty. The Husband’s Secret

Ліян Моріарті — дуже популярна письменниця, відома передусім завдяки «Великій маленькій брехні» (і це поки єдині 2 книжки, що я в неї читала, але точно не останні). Пише вона переважно доместік трилери, і це теж популярний жанр, і як на мене, досить вдалий і особисто мені дуже цікавий (колись я куплю собі збірку творів його попередниць, а якщо пощастить, то й 3 збірки). Не впевнена, чи пишуть у цьому жанрі про чоловіків, але щонайменше у більшості таких творів в центрі саме жіночі історії, і часто це можуть бути лінії декількох героїнь, іноді з різних епох.

У «Таємниці чоловіка» ми маємо якраз три лінії (та трішки флешбеків у минуле). Сесілія дізнається про те, що може зруйнувати її ідеальне життя. Рейчел не може відійти від страшної трагедії. Тесс переживає зраду (і ось ця лінія сподобалась мені найменше, бо найцікавішим там був її секс з колишнім коханцем).

Бачила претензії, що це книга про білих привілейованих жінок, ну вони там показані не ідеалізовано, звичайні живі люди з купою мінусів. Також є репрезентація ненормотиповості (аутизм, ОКР, розлад соціальної тривоги). Одна з ключових фонових тем — історія Берлінської стіни (на жаль, не так багато знаю про це, і щось не думала, що це настільки страшно). А ще багато уваги приділяється тілесності (згадується шоу «Зважені і щасливі») і тому, як стандарти краси впливають на життя. Фетфобія Тесс капець бісила, і взагалі противна героїня, і синок в неї противний 🥴
Щодо фінального моменту: технічно це було зроблено ідеально, але зіпсувало мені настрій 😭 Ну навіщо?
І стосовно питання, чи всі таємниці мають залишатися таємницями: я вважаю, що ні. За погані вчинки треба розплачуватися відразу ж (хоча насправді наче нічого й не було, але ж намір був, і це головне).
Мені роман в цілому сподобався, але, напевно, краще було би знати про триґер заздалегідь 😢

#lianemoriarty #thehusbandssecret #прочитане2024

Маю 6 книжок, які треба за 2 тижні здати до бібліотеки, тому вчинила якнайлогічніше та взяла ще одну 🌚
Якщо що, то подовжити можна (окрім «Піранезі», тому треба спочатку прочитати його; вже почала, дуже гарно написано, а атмосферу я до цього якось інакше уявляла, темніше та готичніше, але тут легке повітряне відчуття світлого античного храму).
#читаю_зараз #piranesi #susannaclarke

Я тоді neutral evil 🎀

Patricia Highsmith. Ripley Under Water

Ось і закінчилась ця неймовірна подорож 💔 (сумую через це, якщо що, то Ріплі живий). Якось так в мене склалася традиція читати по одному Ріплі за відпустку, не знаю, що буду робити тепер. Але знаю точно, що серію перечитуватиму.

Останній роман про Ріплі в цілому найспокійніший (він навіть нікого не вбив), хоча загроза серйозна: за Томом полює подружжя шантажистів, яке знає його таємниці. І вода, знову цей важливий небезпечний елемент: батьки Ріплі потонули, коли він був дитиною, про епізод з першої частини знають всі, а яку роль вода відіграє тут, писати не буду.

Але Ріплі, як і завжди, насолоджується життям: садівництво, мистецтво, читання, подорожі, витончений шопінґ. І наскільки же в нього чудовий шлюб! А ще тут відкрито новий аспект образу Ріплі, і не те що це дивує, але очевидно, що він чайлдфрі (і дружина теж).

Люблю ріпліаду, люблю Ріплі, один з найкращих персонажів за всю історію літератури. Ну й дуже мотивуючі книжки, як на мене: Ріплі зміг, і в нас все вийде. Але я б не радила підходити до серії як до трилеру чи детективу, це все ж не жанрова література, як і романи Ширлі Джексон — не традиційні жахастики. Очікувати скаженої динаміки (як у тому тіктоці про сцени бійки 😀) не треба, краса цих книг зовсім в іншому. А от якщо хочеться гедонізму, сірої моралі та естетики — це сюди. І бонусом дреґ-квін Ріплі у передостанній книзі 🔥 (не розумію, чому ця інформація недостатньо форситься).

#patriciahighsmith #ripley #прочитане2024

#читаю_зараз #piranesi

Susanna Clarke “Piranesi”

Цю книгу бажано читати, нічого про неї не знаючи, тому відгуку не буде. У мене приблизно так і було, і це справді задоволення — занурюватися в текст з нуля. Так, є книжки, до яких потрібна певна підготовка (можливо), але тут краще починати з чистого аркуша.

Далі трохи спойлери.

Я спочатку думала, що події відбуваються у книзі чи якомусь книжковому всесвіті — бо той епізод з янголом здався мені описом дитячої абетки. Ну й я думала, що 16 — це читач або, що ймовірніше, письменник, а скелети — це вбиті ним персонажі (тому його так бояться), клаптики паперу — то чернетки, а Addy-Domarus — це том енциклопедії 😀

Про зовнішність Піранезі. До прочитання я була впевнена, що він — фавн з обкладинки (ще й епіграф з «Нарнії»!), тому трішки засмутилася, що він людина. А от що дуже здивувало — це те, що він наполовину африканець. У мене періодично були думки, що він жінка (що правильно стосовно іншої лінії, але я не в той бік думала), але автоматично я була впевнена, що він білий, тому треба мені вчитися мислити менш стереотипно.

Альбатрос — це, я думаю, відсилання до «Поеми про старого моряка» Колріджа, також тут є образи з таро, а янголи щось нагадали мені про «Америку» Кафки (але то вже моя вільна асоціація). Хоча дещо кафкіанське в «Піранезі» можна побачити.

Взагалі в мене якось асоціативно зібралася маленька добірка, але то колись окремо напишу.

#piranesi #прочитане2024 #susannaclarke