Спала вчора зі світлом 😀

Відгук потім буде (на жаль, без мінусів не обійшлося).

От мені тепер цікаво, що там з жоржівським перекладом Кінґфішер, бо в анонсі неправильні займенники.
Upd. Відбій, це не їхній анонс, а репост. Але поки не розслабляюся 🌚

Jason Rekulak. Hidden Pictures

Молода дівчина Меллорі, колишня наркозалежна, влаштовується нянькою до милого хлопчика Тедді, який любить малювати зовсім не милі картинки, де зображена його вигадана мертва подруга Аня. Чи сам Тедді це малює і навіщо? І що сталося з Анею? Ось це Меллорі і намагається зʼясувати.
(Аня, якщо що, не росіянка, хоча в героїв такі припущення були).

Налякати мене доволі легко, особливо на ніч, і тут основна заслуга належить ілюстраціям. Вони виконані двома художниками в двох різних стилях, і мені було моторошно від обох, деякі картинки я відразу прогортала, щоб не наснилися. Дуже атмосферно! А сам текст — це все ж трилер, а не жахастик, і читається легко та бадьоро. Розвʼязку я не вгадала, це плюс. Єдине, що я б хотіла, аби зрештою виявилося, що ніякої паранормальщини не було.
Про боротьбу з залежністю було цікаво, і якщо книга раптом комусь допоможе з цим справитися, то взагалі чудово. І героїня не бісила, хоча не завжди діяла розумно (але легко судити, не опинившись в такій ситуації). Ще мені дуже сподобався її будиночок, маленький та затишний (ну ок, не завжди).

Тепер до дивних моментів (частково зі спойлерами):
1. Щось у мене враження, що на якихось курсах креативного письма було завдання написати трилер про дівчину з сумнівним минулим, в імені якої є букви «м» та «л», яка працює у сфері обслуговування, і щоб там був другорядний герой італійського чи латиноамериканського походження. Бонус: героїня працює у дивної сімейної пари.
2. Коли Марґіт вселялася в чужі тіла (ліворукі), то вона малювала правою рукою. Але на ілюстраціях вона малює лівою. Чи я щось не зрозуміла? Також дивно, чому вона не боялася травмувати дитині і так травмовану психіку.
3. Щось мені здається, що автор через Мітці висловив свої консервативні погляди, і вони мені не подобаються. А від одного з головних твістів враження, що він транслює стереотипи про трансперсон.

Коротше, про деякі моменти краще б знати заздалегідь, а ще краще — якби це редагували. А так читалося швидко та цікаво, але в рейтингу оцих книг про героїню на букву «М» на першому місці в мене «Служниця», на відʼємному останньому «Покоївка», а «Малюнки» посередині (звісно, ближче до «Служниці»).

#прочитане2025 #jasonrekulak #hiddenpictures

😨
Я поґуґлила, є ще значення «ледащо, нечупара». Але кумедно, що десь 80 років тому це слово могли спокійно вживати жінки з пристойних родин у звичайній бесіді.

Дочитала Стеллу Ґіббонс, відгук буде. Наступною почала Anne Michaels “Held” з короткого букерівського списку, але щось в мене немає конекту з цією книгою. Наче й поетично, сумно, і цікава мені тема, але так нудно (і не скажу, що мова якась неймовірна). Не буду дочитувати, бо вже зараз бачу, що для мене це буде не більше трійки, причому поганої преміальної, а не весело-всратої трійки. Надто багато ймовірно цікавіших книг в планах, щоб порпатися у цій пильній коробці.
Але я непослідовна, можливо, колись і дочитаю (особливо якщо побачу гарний відгук)😀

Зрештою почала «Мою Антонію». Завжди думала, що це оповідь від імені дівчини про жіночу дружбу, здивувалася, що оповідач — хлопець. Але дуже гарна книга ❤️
#читаю_зараз #willacather #myantonia

Stella Gibbons. Nightingale Wood

Вже вкотре беру книгу певного жанру (я не знаю, як його точно визначити, але це жіноча легка проза минулого століття), очікуючи на щось затишне, але знову і знову виявляється, що це не воно.

Найвідоміша книга Стелли Ґіббонс — Cold Comfort Farm, дуже смішний футуристичний роман з травмованими та проблематичними персонажами, і ми ніколи не дізнаємося, що ж гидке побачила в сараї мала Ада, що це її багато років не відпускає (“something nasty in the woodshed” — це відомий літературний мем). Ще варто зазначити, що Ґіббонс була поза літературною тусовкою, тому її ніщо не стримувало від пародіювання тодішніх зірок британського Олімпу.

Але повернемось до Nightingale Wood. починається все з того, що немолодий та неприємний містер Візер (прізвище зі значенням, wither — це «вʼянути»), який всіляко притискає своїх дочок (39-річна Медж навіть собаку завести не може, бо він забороняє), занепокоєний через те, що Віола, юна вдова його сина, може неправильно розпорядитися спадком, тому запрошує її жити в них. Але швидко зʼясовується, що грошей Віола не має, та й ще їсть забагато масла, а відіслати її назад вже непристойно. А згодом Віола закохується в найбажанішого холостяка в тих краях, багатого красунчика Віктора, але шансів в неї небагато.

Віола — не єдина головна героїня твору. Ще тут є Гетті, кузина Віктора, яка обожнює читати та мріє про освіту, і Тіна, молодша дочка Візерів, яка закохується в шофера Саксона, який на 12 років її молодший, і цікавих другорядних персонажок теж багато. Доволі кумедний момент: в книзі важливу роль відіграє снобізм в британському суспільстві, і навіть Віола, яка сама від цього страждає через своє «простіше» походження, не позбавлена снобізму: їй в голову не приходить розглядати Саксона як потенційного партнера, хоча він соціально та за віком ближчий до неї (і гарніший за Віктора).

Приємних персонажів тут небагато, всі мають свої вади (і деякі змогли посунути Візера з пʼєдесталу гидких чоловіків, бо він ну просто містер Крабс, а отим красеням хотілося надавати по пиці, бо що це взагалі таке!), але є тут і сумні моменти, від яких хотілося плакати. В кінці авторка прописала всім досить довге майбутнє, і ех… По-перше, не вірю, що люди можуть так змінитися, але ок, хай буде трішки казки. По-друге, за що так з Гетті? На жаль, це найправдоподібніша лінія. По-третє, книга 1938 року, і періодично там віє тривожністю, і згадуються Гітлер та Муссоліні, але, очевидно, Ґіббонс хотілося додати нереалістичного щастя та життя своїм героям, та можна здогадатися, як би в них всё склалося насправді… Тому якось і не хотілося ні на кого злитися, бо вони проживали останні спокійні дні.

Момент, який відмічений і в передмові: на жаль, деякі персонажі іноді висловлюються дуже нетолерантно та неприйнятно для нашого часу, але упорядники вирішили не вирізати це, бо то історичні реалії, і треба памʼятати про недоліки минулого. Ну й Гетті — західна інтелектуалка, тому зрозуміло, що з цього випливає.

Але написана книга дуже гарною мовою, я отримала задоволення від кожної сторінки і, звісно, планую читати Ґіббонс далі. Її гумор мені імпонує (як і ставлення до норм моралі),

#прочитане2025 #stellagibbons #nightingalewood