Милі роботи в'єтнамсько-французького художника Майя Чунг Тху (1906-1980). Ці його роботи створені у 1950-ті роки та переважно присвячені сюжетам із життя жінок, їх догляду за собою та повсякденністю.
Май Чунг Тху був випускником першого вступного класу Школи образотворчих мистецтв Індокитаю в Ханої, але жив і працював у Франції.
Працював Май Чунг Тху в техніці розпису по шовку гуашшю та тушшю, розтиранням та нанесенням фарб суцільним шаром.
Май Чунг Тху був випускником першого вступного класу Школи образотворчих мистецтв Індокитаю в Ханої, але жив і працював у Франції.
Працював Май Чунг Тху в техніці розпису по шовку гуашшю та тушшю, розтиранням та нанесенням фарб суцільним шаром.
❤22🥰4👍2🤗1🦄1
Forwarded from Tregub Mag
Інколи здається, що знайдене рішення — одне єдине.
Що альтернатив йому нема.
Що ваша робота може бути лише такою.
В такі миті, згадуйте, якою могла бути Ейфелева Башта.
Точніше не обов'язково Ейфелева — бо проєкт переможця Гюстава Ейфеля визначили серед ще 17.
«Design No. 4» у першому ряді третя —це і є майбутня Ейфелева вежа.
Знайти "те саме" рішення непросто. Але вибір завжди є.
Що альтернатив йому нема.
Що ваша робота може бути лише такою.
В такі миті, згадуйте, якою могла бути Ейфелева Башта.
Точніше не обов'язково Ейфелева — бо проєкт переможця Гюстава Ейфеля визначили серед ще 17.
«Design No. 4» у першому ряді третя —це і є майбутня Ейфелева вежа.
Знайти "те саме" рішення непросто. Але вибір завжди є.
🔥26❤3😈3👍2😨1
Що ж, сьогодні трохи про давню кухню Японії. Натхнено прикольною (на правах реклами) А History of Japan ☝️та тільки завершеним другим сезоном Alice in Borderland, знятому по однойменній манзі
https://www.netflix.com/noscript/80200575
Так от:
Стіл знаті в ранньому "середньовіччі" (сорі за європоцентризм) включав м’ясо, рибу, морепродукти, овочі та фрукти. Японська кухня лише зароджувалася, способи приготування, види страв, їхні смакові якості були ще досить простими, навіть примітивними, і суттєво відрізнялися від сучасної японської кухні, яка почала формуватися у 15–16 століттях.
У ранньосередньовічній Японії, як і в сучасній, їли зварений у воді, але не розварений рис (хімеї), приготований на парі клейкий рис (ковані), рідкий рис із водою, а також кульки з рису (тодзікі).
З риби готували намасу (мікс сирих овочів і риби). У давнину намасу готували з м’яса диких тварин. Згодом почали використовувати сиру рибу. У 15–16 століттях до риби почали додавати оцет і соєвий соус, який тоді почали виготовляти. Сформована у 15–16 століттях страва з тонко нарізаної сирої риби, яку їдять, вмочаючи в соєвий соус, стала називатися сасімі.
У церемоніальному кодексі "Енгісікі" (Х століття) згадується також сусі, яке тоді готували з риби та молюсків шляхом природного квашення. Зафіксовано, що рибу стали їсти разом із рисом не пізніше власне Х століття. Нині сусі - страва з сирої риби з рисом, овочами, яйцем і спеціями. Існує кілька різновидів: наприклад, ніґірісусі (едосусі) — кулька з рису, на яку кладуть японський хрін (васабі), а зверху — тонкий шматок сирої риби.
З овочів вживали огірки, баклажани та боби. Був відомий також порей, але його використовували як лікувальну страву.
У середньовічній Японії м’ясо диких тварин (наприклад, оленів чи кабанів) вживали рідко через буддистські заборони, але на столі знаті воно все ж з’являлося., а от соєвий соус, який став невід’ємною частиною японської кухні, спочатку був побічним продуктом виробництва місо - ферментованої соєвої пасти.
Суші в сучасному вигляді (з оцтовим рисом і свіжою рибою) виникли лише у XIX столітті в Едо (сучасному Токіо), як швидка їжа чиновників, яким не було часу споживати і самостійно міксувати різні види продуктів.
Ну а чайна церемонія (садо) почала формуватися саме у середньовічний період, і чай поступово став одним з основних частин японської культури харчування.
https://www.netflix.com/noscript/80200575
Так от:
Стіл знаті в ранньому "середньовіччі" (сорі за європоцентризм) включав м’ясо, рибу, морепродукти, овочі та фрукти. Японська кухня лише зароджувалася, способи приготування, види страв, їхні смакові якості були ще досить простими, навіть примітивними, і суттєво відрізнялися від сучасної японської кухні, яка почала формуватися у 15–16 століттях.
У ранньосередньовічній Японії, як і в сучасній, їли зварений у воді, але не розварений рис (хімеї), приготований на парі клейкий рис (ковані), рідкий рис із водою, а також кульки з рису (тодзікі).
З риби готували намасу (мікс сирих овочів і риби). У давнину намасу готували з м’яса диких тварин. Згодом почали використовувати сиру рибу. У 15–16 століттях до риби почали додавати оцет і соєвий соус, який тоді почали виготовляти. Сформована у 15–16 століттях страва з тонко нарізаної сирої риби, яку їдять, вмочаючи в соєвий соус, стала називатися сасімі.
У церемоніальному кодексі "Енгісікі" (Х століття) згадується також сусі, яке тоді готували з риби та молюсків шляхом природного квашення. Зафіксовано, що рибу стали їсти разом із рисом не пізніше власне Х століття. Нині сусі - страва з сирої риби з рисом, овочами, яйцем і спеціями. Існує кілька різновидів: наприклад, ніґірісусі (едосусі) — кулька з рису, на яку кладуть японський хрін (васабі), а зверху — тонкий шматок сирої риби.
З овочів вживали огірки, баклажани та боби. Був відомий також порей, але його використовували як лікувальну страву.
У середньовічній Японії м’ясо диких тварин (наприклад, оленів чи кабанів) вживали рідко через буддистські заборони, але на столі знаті воно все ж з’являлося., а от соєвий соус, який став невід’ємною частиною японської кухні, спочатку був побічним продуктом виробництва місо - ферментованої соєвої пасти.
Суші в сучасному вигляді (з оцтовим рисом і свіжою рибою) виникли лише у XIX столітті в Едо (сучасному Токіо), як швидка їжа чиновників, яким не було часу споживати і самостійно міксувати різні види продуктів.
Ну а чайна церемонія (садо) почала формуватися саме у середньовічний період, і чай поступово став одним з основних частин японської культури харчування.
🔥10🥰7❤5👍2👻2
Знайшов підбірку дуже дивних фотографій вікторіанської епохи у жанрі «hidden mothers»
У ХІХ столітті, коли витримка займала кілька хвилин, будь-який рух міг призвести до розмиття зображення. Щоб отримати чіткий дитячий портрет, матерям доводилося ховатися в кадрі - наприклад, за драпіруванням, та заспокоювати дитину у разі потреби. Із цього вимушеного заходу, зумовленого технічними обмеженнями фотографії, виник цілий жанр фотомистецтва.
Самі знімки, доволі жуткуваті, як на мене, майже як з тих фільмів жахів пізніх 2000-х, де молода свмʼя заїжджає в старий будинок і знаходить таку підбірочку по кутках😄
У ХІХ столітті, коли витримка займала кілька хвилин, будь-який рух міг призвести до розмиття зображення. Щоб отримати чіткий дитячий портрет, матерям доводилося ховатися в кадрі - наприклад, за драпіруванням, та заспокоювати дитину у разі потреби. Із цього вимушеного заходу, зумовленого технічними обмеженнями фотографії, виник цілий жанр фотомистецтва.
Самі знімки, доволі жуткуваті, як на мене, майже як з тих фільмів жахів пізніх 2000-х, де молода свмʼя заїжджає в старий будинок і знаходить таку підбірочку по кутках😄
👀13😁10🎃5😱3❤1👍1