Классная книжка — простым языком о сложных вещах. Будет много цитат.

#книга

Однажды, когда я был кандидатом, я стал свидетелем спора двух опытных аналитиков, представителей разных школ. Один утверждал, что бедро лошади на картине Паоло Учелло похоже на женскую грудь. Такое белое и округлое, что в этом просто не может быть сомнений. Другой парировал: «Нет! Взгляни на мышечные волокна. Это определенно пенис!» Помню, я и тогда немало смутился, и до сих пор никак не привык к прикладному психоанализу. В моем понимании этот термин описывает события конкретной аналитической сессии — и ничего более. Конечно, можно повеселиться и начать решать с помощью психоанализа тригонометрические задачи или оценивать искусство, но, боюсь, результат будет напоминать известный анекдот. Ученые после многолетнего исследования картины Леонардо Да Винчи «Мона Лиза» пришли к выводу, что так может улыбаться женщина, недавно узнавшая, что она беременна. Или — та, которая узнала, что нет.

А. Ферро "Вдруг я скажу что-то не то?"

#цитата

Помните знаменитый клинический случай Панкеева (Фрейд, 1918)? Анализ строился вокруг сновидения, которое однажды появилось в сессии. Пациент описал свою детскую комнату — как он лежал в кровати, развернутой в сторону окна, за которым стояло высокое дерево, а на ветвях дерева сидели волки с торчащими вверх ушами и внимательно за ним наблюдали. Тогда Фрейд в качестве объяснения предложил интерпретацию первичной сцены, хотя понятно, что дело не в этом! Если не вдаваться в подробности, пациент c помощью этой истории сообщил аналитику: «Я испытываю тревогу, когда представляю, что вы сидите у меня за спиной и ждёте малейшего повода, чтобы начать интерпретировать, разорвав меня на кусочки».

А. Ферро. Вдруг я скажу что-то не то?

#цитата

Давайте рассмотрим этот тезис [про онейрический процесс] на примере супервизии.
Как-то раз ко мне пришел коллега, которого я встретил дежурным «Привет, как дела?», на что в ответ услышал длинный рассказ о недавнем путешествии в Помпеи. «Мы поднялись на вершину Везувия. Джип очень трясло в дороге, а когда высадились на вершине, из жерла вулкана повалил дым. Вокруг было много неаполитанцев. Они говорили на своем диалекте, и я совсем ничего не понимал. Их язык был больше похож на арабский, и я очень хотел, чтобы они перешли хотя бы на английский!» Затем коллега перешел к представлению психоаналитического случая — довольно скучной сессии, которая целиком оказалась посвященной детской теме. Пациентка походила на мою анализантку с тетей-монахиней. Работала воспитательницей в детском саду и говорила преимущественно о подгузниках, салфетках, какашках, в общем, обо всем, что касается инфантильности.
Если рассмотреть эту историю с позиции того, что каждая сессия (в том числе супервизионная) — это онейрический процесс, а каждое слово — это «послание» аналитику, то можно предположить, что пациентка (и супервизант вместе с ней) приблизились к горячей теме — Везувию своего аналитика, который говорит на странном языке и рядом с которым понятный западный мир с его памперсами рискует скатиться в мир абсолютного восточного хаоса. 

А. Ферро. Вдруг я скажу что-то не то?

#цитата

Мы можем стремиться к истинам, но следует помнить, что любой из них необходимо пространство для лжи. Иначе ее будет сложно выдержать. Раскаленную сковородку с правдой не поднять без ручки из лжи.

Человек не приспособлен к прямому контакту с реальностью.

А. Ферро. Вдруг я скажу что-то не то?

#цитата

Пропоноване видання 2022 року в перекладі Павла Шведа є збіркою есе Жижека різного терміну давності (та придатності). Мультикультуралізм, християнство, Голлівуд, психоаналіз і ковід — як завжди, блискавичний словенський кухар ненаситно змішує ідеї, смаки та враження, створюючи специфічний жижекіанський коктейль, в якому мало що є зрозумілим, або хоча б послідовним. Нижче пропонується прослідкувати текстом одного з есеїв, а саме — «Безжалісною любов’ю смерті».

https://syg.ma/@alena-bartosh/na-polyah-rechi-iz-vnutrishnogo-prostoru-slavoya-zhizheka

У мелодрамі «Красунчик Жест» (Beau Geste, 1939) розповідається історія про хлопця, який жорстоко викрадає дороге діамантове кольє у своєї тітки. Він зникає, розуміючи, що його репутацію навіки зруйновано, і він не зможе повернутися в сім’ю. У кінці фільму глядач дізнається, що насправді тітка останнім часом зазнавала фінансових труднощів, продала оригінальне кольє, і замінила його на дешеву підробку, щоб врятувати родину від банкрутства. Хлопець це знав і намагався приховати цей факт. Врятувати честь тітки можна було лише одним способом — вдавши крадіжку. Крадіжка ніби показує, що було щось достойне кражі, що гроші в них все ще були. Зрештою, справжній обман злочину полягає в приховуванні факту, що красти тут нічого.

У такий спосіб приховується конститутивна нестача в Іншому, тобто підтримується ілюзія, ніби Інший володів тим, що в нього вкрали. Якщо в коханні ми даємо те, чим не володіємо, то в злочині кохання ми викрадаємо у коханого Іншого те, чим не володіє він.

#стаття #психоаналіз

Ми з українськими колегами помітили, що багатьом міжнародним колегам-психоаналітикам бракує навичок спілкування з людьми в кризових ситуаціях, які є реальними, а не реконструйованими. Замість прикладів розуміння чи аналітичного залучення ми часто спостерігали, як психоаналітики використовували свою нібито неупередженість, стриманість та емоційну непроникність перед обличчям гострої травми війни, раціоналізовану концепцією психоаналітичної нейтральності. Більше того, деякі наші міжнародні колеги заохочували нас, українських психоаналітиків в умовах війни, зберігати позицію нейтральних спостерігачів щодо війни, яка роздирає нашу країну. Я хотіла би підкреслити, що Фройд (1915) пропонував психоаналітикам зберігати нейтральність щодо різних сторін інтрапсихічного невротичного конфлікту як технічний інструмент для полегшення терапевтичної регресії та розвитку перенесення. Фройд ніколи не припускав, що психоаналітики повинні проявляти емоційну байдужість в рамках самого міжособистісного терапевтичного альянсу або, звичайно, по відношенню до болючих подій в реальності, особливо за межами психоаналітичного кабінету. Тому заклики до мене як до українського аналітика зберігати нейтральність поза межами моєї клінічної роботи мене здивували. Минулого року я почала задаватися питанням, чи вивчають психоаналітики в усьому світі праці Фройда або сучасні дослідження про практичну роботу в активних кризових ситуаціях. Мені цікаво, чи не використовують ці аналітики нейтральність як прикриття для власного небажання мати справу з жахіттями, присутніми в реальності багатьох людей. Мені цікаво, як часто психоаналітичні тренінги охоплюють концепції, подібні до концепції Гріна (2018) про не-невротичні основи насильницької поведінки або високофункціональну психопатію серед тих, хто ініціює війни.

Velykodna, M. (2024). War and Attacks on Thinking: Reflections on the Psychoanalysts’ Responses to the 2022 Russian Invasion of Ukraine. Psychoanalytic Inquiry. Vol. 45. Issue 4

#цитата

Лучше всего психоанализ работает там, где продавцы счастья потерпели поражение, но большинство психоаналитиков делают вид, что тоже продают счастье и это не удивительно, это человечно.

Многие психоаналитики, подобно коучам, психологам и психотерапевтам - в своём маркетинге обещают воодушевление, поддержку, высоты и достижения, иногда такое может быть в результате психоанализа, но есть в этом что-то маниакальное и поэтому вызывает мало доверия.

Психоанализ чаще всего дарит скромное счастье, которое далеко от эстетики коучинга, но даже такой подарок бывает доступный не всем, иногда психоанализ дарит смелость пессимизма, когда человек может смириться с тихим гулом реальности внутри и снаружи, смириться с реальностью там, где ее невозможно изменить.

Артикуляция пессимизма - это уже большая и сложная работа психики, это смелость перед действительностью, противоположность этому не оптимизм, а робкий пессимизм, который кроется в молчании и недоговорках перед самим собой, робкий пессимизм потенциально опаснее для человека, часто он живет и под маской оптимизма, потребления, продуктивности, но иногда и простого бессилия и подавленности.

Именно робкий пессимизм - это настоящий смертоносный корень из которого прорастают другие цветы зла. Артикуляция пессимизма позволяет овладеть им, признать его и найти источник бытия вне него, найти источники радости, которые существуют помимо источников горести.

Можно сказать, что обретение смелости пессимизма и признание источников жизни - может быть хорошим терапевтическим эффектом в психоанализе, хотя возможны и другие его комбинации.

Банши Инишерина (2022, М.Макдонах)

Полифоническая непрозрачная трагикомедия про конечность существования и внезапную смерть одной дружбы, подчёркнутую событиями ирландской гражданской войны (или наоборот?)

– Думаешь, Богу есть дело до карликовых осликов?
– Боюсь, что нет. И боюсь, что отсюда всё и пошло не так.

#смотрим_вместе

Уявіть, що ви звичайний амбіційний студент-медик і фотографуєтесь з найвидатнішими представниками французької інтелігенції. Чи хотілось би вам бути впізнаним чи "добре вийти" на цьому фото? Якщо так, можливо ви також запостили б його в Facebook чи інсту, очікуючи захоплених реакцій. Усі ми деякою мірою спокушені уявним регістром - потягом нарцисизму, що змушує робити такі речі.

Але в результаті єдина людина, чийого лиця на цьому фото (1994) не видно, чи видно не чітко - Жак Лакан. Як так вийшло? Він так сильно крутить головою, що швидкості затвора камери недостатньо для того, щоб захопити його зображення.

Оуен Хьюітсон (Owen Hewitson, тут) каже, що Лакан використовував цей трюк протягом кількох перших років становлення. І пов'язує його із зернами теоретичного проєкту про уникнення захоплення зображення. Руйнування уявного регістра (царство образів та ідентифікацій) пов'язано з руйнуванням того, як хтось бачить себе або бачить вас. Надалі Лакан буде широко застосовувати це на практиці в своїх експресивних експериментах.

#нотатка #психоаналіз

Ничего больше не происходило. Я хочу сказать, что происшествия, события и то, что в журналах называется случаями из жизни, не имели ко мне почти никакого отношения. И все-таки я не умерла, хотя очень желала этого. «Умирать от неумирания» — так говорят в огне любви или веры. У меня уже не было одного и еще не пришло другое.

Это правда, Жак Лакан выжал из меня слова, я цедила их как молитву, но не понимала, к какому богу взываю. Я знала только одного. Его звали Пикассо, и мне казалось, что я навсегда потеряла его. Какой-то момент во мне жило желание уничтожить все, что осталось от него. Сжечь все воспоминания, разорить святые места, как делает каждый раз одна религия, сменяя другую. Разве я сама не хотела обратить свою молитву к другим божествам? Искалечить статуи, изуродовать картины? Разрушить прошлое и спрыгнуть с табуретки с веревкой на шее? Но с чего начать жертвоприношение? Все, что у меня было, осталось от него. Все, чем я владела, — наполнено им. Я не могла вспомнить ни одного мгновения, ни одного места, в котором не было бы Пикассо. Все говорило мне о нем. Десять Хиросим могли лишь искоренить мою боль.

Лакан научил меня жить с болью. Я слилась с ней. Она превратилась в соединительную ткань, в жилку в моих мускулах, в мое естество и мою походку. Боль не уничтожила меня, и я не уничтожила ее. [...] Дорога будет долгой, как вся моя жизнь. Я научилась терпению с тех пор, как потеряла тех, кого любила.

Из книги Н. Аврил. «Я — любовница Пикассо» (2007) о романе Доры Маар и Пабло Пикассо

#цитаты

Про травму… Стосовно зцілення від травм війни. Ми мусимо йти не від симптомів, не від розладів. Хоча як лікар-психіатр я мушу наступити на частину своєї ідентичності – але ми не можемо йти від розладів. Я знаю багато людей, які погано сплять вночі, але живуть повноцінно. Я знаю багато людей, які мають симптоми – але при наявності симптомів їхнє життя наповнене сенсами. Я знаю багатьох людей, які не мають жодних симптомів – і живуть безглузде, нічим не наповнене, пусте життя. Тобто питання не в симптомах – питання в людині. І ми не можемо йти через медицину, через медикалізацію: немає такої медицини в світі, яка здатна лікувати мільйони травмованих. Ми мусимо створити солідарне суспільство. Звичайно, ми нікуди не втечемо від ідеї конкуренції. Люди схильні до конкуренції: хто гарніше виглядає, хто з нас розумніше щось скаже – так, ми завжди конкуруємо. Але крім конкуренції нам потрібна ідея солідарності. Бо якщо людина втратила здоров'я, рідних… Якщо дитина сиділа під бомбами і погано вчилася, і та дитина буде конкурувати з іншою дитиною, яка не сиділа під бомбами і добре вчилася, – коли ми підемо лише цим шляхом конкуренції, то збудуємо суспільство, де неможливо буде жити навіть після перемоги: конфлікт між нами буде неподоланний. На несправедливостях цієї війни неможливо збудувати фундамент майбутнього. Визнаючи природність конкуренції, ми повинні будувати суспільство кооперації. [...] Якщо ми збудуємо культуру розуміння травми і розуміння іншої людини через травматичний досвід, ми осягнемо значно більшу толерантність. Радянська травма, про яку ми згадували, зробила нас, серед іншого, також людьми нетолерантними, ми надто категоричні. А толеранція – це визнання того факту, що ми різні. І це назавжди. І нічого з тим не зробиш.

Роман Кечур, Виступ на форумі УКУ

#цитата

Несколько советов Кернберга для подавления творческих способностей кандидатов (1996 год):

◽️ Для того, чтобы притормозить наслаждение кандидатов в психоаналитики от попыток самостоятельно мыслить, неплохо использовать творения Фройда. Руководитель семинара должен настаивать на фундаментальном, полном и исчерпывающем изучении творений Фройда, причём в строго хронологическом порядке, а ещё руководитель должен удостовериться, что кандидаты в мельчайших деталях осведомлены о современном состоянии классической психоаналитической теории. Прежде всего, необходимо пропитаться духом Фройда, и чем больше это удаётся, тем лучше. Помогать здесь будет умение отстраниться от современной критики и противоположных взглядов, а также от жгуче актуальных на сегодня клинических проблем.

◽️ Не забывайте обращать особое внимание на тех кандидатов, которые склонны ставить под сомнение мнения выдающихся авторов, предпочитаемых в Вашем психоаналитическом институте. Постарайтесь сделать так, чтобы кандидаты раз и навсегда уяснили себе, что критическое мышление будет приветствоваться только тогда, когда оно полностью подтверждает взгляды психоаналитиков, признанных институтом.

◽️ Постарайтесь усилить экзаменационные ритуалы всеми мыслимыми и немыслимыми средствами. Здесь имеется огромное поле для выдумок. В результате такого опыта кандидаты приобретают целительное уважение перед чудовищными трудностями, связанными с написанием работы, удовлетворяющей требованиям к публикации. Тактично, но своевременно (преждевременно!) спрашивайте, насколько желания кандидатов не только читать доклады, но и публиковывать их (!) отражают неразрешённую эдиповскую конкуренцию или нарцисические конфликты.

◽️ Позаботьтесь о том, чтобы кандидаты, почти не имеющие никакого практического опыта, всегда представляли свои случаи в присутствии опытных кандидатов и руководителя семинара. И ни в коем случае аналитики с большим практическим опытом не должны представлять свой случай перед группой кандидатов, так как обнаруживающиеся слабости в лечении пациента и неизбежные ошибки в работе у известного психоаналитика могут вызвать ослабление у кандидатов критичности к себе, изгонят у них страх перед преподавателями и устранят естественную скромность.

◽️ Существует множество методов, позволяющих ещё более усилить параноидные страхи. И самым эффективным методом пока остаётся сообщение обучающего аналитика о развитии анализируемого им студента. Традиция, в соответствии с которой «делающий сообщение» обучающий аналитик, то есть предоставление обучающему комитету информации о пригодности анализируемого им кандидата для прохождения определённого курса или для начала прохождения первого контролируемого анализа и т. д., по-видимому, является наиболее сильным «параноидно-ятрогенным» инструментом в психоаналитическом образовании.

◽️ При выборе кандидатов по-возможности придерживайтесь гомогенности (однородности) профессиональных целей. Следует полностью избегать посвящать в «клиническую часть обучения» учёных из других областей науки; эти учёные должны постоянно чувствовать на себе Ваш гнев за их попытки заняться клинической работой и полностью согласиться с Вашей установкой, что психоанализ невозможно понять без получения полного клинического образования.

Kernberg O. Thirty methods to destroy the creativity of psychoanalytic candidates

#цитата

Скільки часу може працювати психолог/психотерапевт без перевантаження та емоційного вигоряння?

Відповідно до статистики APA (2015), психотерапевти, для яких ця діяльність є основним видом роботи, в середньому завантажені на 40-49 годин в тиждень. Виглядає як too much, але в ці години входять декілька видів активності: безпосередні сесії з пацієнтами/клієнтами (~19 годин), адміністративні штуки (~8 годин; в нас за це можна рахувати ведення записів після зустрічей, підготовку до супервізій, рутинну взаємодію з платформами тощо), викладання/дослідження/освіта (~4 години), супервізії (~2 години) та інше. Для тих, в кого проведення консультацій є додатковою роботою, середній показник - приблизно 5 клієнтських зустрічей на тиждень.

Отже, в загальне навантаження є сенс рахувати: 1) терапевтичні сесії; 2) супервізійні сесії (які проводяться або отримуються); 3) години викладацької/освітньої діяльності; 4) час, який вам потрібен (якщо потрібен) для упорядкування всіх робочих матеріалів.

Цікаво, яка сума вийшла у вас?

В Українському психоаналітичному журналі вийшла версія для попереднього читання мого зимового тексту на тему

Коли психоаналітик не лише матір, а й жінка: еротичне перенесення в діаді «жінка-терапевтка і чоловік-клієнт»

https://journals.npa.org.ua/index.php/psy/article/view/69

🎉

#стаття