Деякої перверсивної логіки не цураються іноді й невротики, особливо в романтичних стосунках. У найбуденнішому випадку це такі ситуації, коли хочеться, щоб людина щось зробила, але при цьому цінність зробленого буде втрачена, якщо вона сама не здогадається про наші побажання. Так Фріда Кало звертається до свого чоловіка (принаймні, їй це приписують):

"Я не прошу тебе мене поцілувати, і не вибачайся переді мною, коли я думаю, що ти неправий. Я навіть не проситиму тебе обійняти мене, коли мені це найбільше потрібно. Я не прошу тебе говорити мені, яка я гарна, навіть якщо це брехня, і не пиши мені красивих слів. Я не проситиму тебе зателефонувати мені, для того, щоб розповісти, як пройшов твій день, і сказати, що ти сумуєш за мною. Я не проситиму тебе дякувати мені за все, що я роблю для тебе, і піклуватися про мене, коли душа вичерпається, і, звичайно, я не проситиму тебе підтримати мене в моїх рішеннях. Я навіть не проситиму тебе послухати мене, коли в мене є тисяча історій, які мені хочеться розповісти тобі. Я не проситиму тебе щось для мене робити, я навіть не намагатимуся назавжди бути поруч. Тому що якщо я маю просити тебе про все це, то я більше цього не хочу."

У такий поетичний спосіб Фріда може казати щось на кшталт: "Я хочу, щоб ти мені підкорявся цілком". І за формою це перверсивна модель міркувань: я претендую не просто на якісь дії від тебе, як від вільного суб'єкта, з яким можлива комунікація, я хочу, щоб ти сам став об'єктом мого задоволення.

Тоді як в більш скромній, але і більш стабільній версії стосунків люди вимушені озвучувати свої бажання напряму.

#нотатка

Для психоанализа свойственно задавать вопрос о смысле симптома. В «Психосоматике: психоаналитический подход» также замечают, что эту оптику сложно применить к чисто телесным симтомам (например, учащённое серцебиение при панической атаке, утомляемость, потливость, не вызванная болезнями боль в животе и т.п.) Такие жалобы тоже могут иметь психогенную природу, но они не означают ничего кроме самих себя, и трудно поддаются интерпретациям. Поэтому классический вопрос «что данная телесная реакция нам сообщает?» можно переформулировать на «в каких условиях могла зародиться предрасположенность к этой реакции?»

В дополнение Аммон писал, что вопрос телесно страдающего пациента «что со мной?» может быть услышан аналитиком как «кто я и кем мне позволено быть?» Медицинский подход устраняет симптом, что пациент бессознательно воспринимает как ответ «никем не позволено, даже тем, кто ты есть». Врач поступает в этой ситуации как мать, не разрешавшая ребенку поднять вопрос о собственной идентичности.

В качестве примера приводится история юной девочки, которая сопротивлялась требованиям своей мамы ходить на спортивную секцию, при помощи желудочных расстройств («У меня болит живот — значит можно не идти»). Не умея сказать матери «нет», она заявляла ей с помощью тела: «Я — другая, а не такая, какой ты велишь мне быть!» Однако девочке давали таблетку, и её заболевание проходило, что означало для нее: «Ты именно такая, и больше не спорь».

Cемь принципов, которыми целесообразно руководствоваться при консультировании психосоматической личности:

1. Терапевт уделяет постоянное внимание реакциям контрпереноса, чтобы не блокировать спонтанность клиента.
2. Терапевт с первых консультаций оценивает психическую стабильность пациента, в частности, толерантность к фрустрациям, помня, что тенденция к соматизации создает резервуар колоссального эмоционального напряжения. В тех же рамках он исследует индивидуальную систему его значимостей, например, проясняет, какие жизненные ситуации или конфигурации отношений становятся для него наиболее болезненными и способны спровоцировать аффективную или соматическую дезорганизацию.
3. Терапевт избегает сразу давать оценку соматическому состоянию пациента в терминах психологии, так как это может быть воспринято как проявление несерьезного отношения или даже как упрек в симуляции.
4. Терапевт уделяет особое внимание тем ситуациям в жизни пациента, о которых последний, несмотря на их драматичный характер, рассказывает как о самых банальных и незначительных эпизодах.
5. Терапевт проявляет интерес не только к страданию пациента, но и к светлым сторонам его жизни: радостях, достижениях, планах и т. д., то есть ко всему, что связано с сильными и здоровыми аспектами его личности. Если взгляд интервьюера направлен лишь на слабости, конфликты и перегрузки собеседника, последний переживает, по определению Бройтигама с соавторами, «демонтаж».
6. Терапевт старается, насколько это возможно, отрешиться от известных ему теорий, не пробует подогнать пациента под прокрустово ложе того, что читал или знает на основе собственного опыта.
7. Начиная сессии с психосоматическим пациентом, терапевт настраивает себя на долгую работу, в которой поначалу, вероятно, не будет ощущаться какой-либо прогресс. Лучше подчеркнуть, что с помощью анализа клиент, возможно, сумеет решить проблемы, когда-то ставшие одной из причин его нынешнего страдания, но посоветовать не относиться к терапии как к панацее, а к аналитику — как к волшебнику. В частности, если он обратился с соматическим заболеванием, начало психотерапии не должно стать поводом для отказа от помощи лечащего врача.

На базе «Психосоматика: психоаналитический подход»

За годы профессионального и жизненного опыта я пришел к простому выводу (, а может и не такому простому). Самая большая сила в этом мире - это любовь и прощение.

Чтец (2008, Стивен Долдри) — драматичное кино, снятое по одноимённому роману Шлинка. Про цену, которую мы платим за сохранение своих самых интимных тайн.

Она была гибкой, грациозной, соблазнительной – только соблазнительными были не грудь, не ягодицы, не ноги, а приглашение забыть об окружающем мире в глубинах тела.

Жизнь наша многослойна, её слои так плотно прилегают друг к другу, что сквозь настоящее всегда просвечивает прошлое, это прошлое не забыто и не завершено, оно продолжает жить и оставаться злободневным.

#смотрим_вместе

Неважливо, любовний це партнер чи наркотична речовина — результат завжди один і той самий: моя душа не може жити без цього іншого. Однак неможливо насититися тим, що вам насправді не потрібно. Вам не потрібні алкоголь і наркотики. Якщо ви зможете знайти те, що вам справді потрібно, то знайдете вирішення своєї проблеми із залежністю.

Джеймс Гіллман

#цитата

Страна приливов (2005, Терри Гиллиам).

То, что нам дорого, детка, не должно умирать и уходить в землю.

#смотрим_вместе

Невероятно грустное кино, в котором главная героиня постоянно улыбается. Это драма в тёплых оттенках, таких, в которых иногда принято говорить о своём хорошем детстве, даже если объективно произошедшее для постороннего слушателя оказывается кошмаром.

Несмотря на множество жутких сцен, этот фильм практически полностью про любовь. Про наивную (и иногда безответную) любовь к родителям, какими бы они ни были, про любовь, которая случается от безысходности и одиночества, любовь, забирающую возможность расстаться, отпустить. Ещё в 1917 году, в Trauer und Melancholie Фрейд описывает меланхолика, неспособного попрощаться с объектом своей привязанности, потому что тот стал его неотъемлемой частью. И тогда нужно из последних сил удерживать его внутри себя, уходя от реальности. Даже если это что-то мёртвое, ядовито разлагающееся, меланхолик заточает объект в безвременную темницу, становясь в ней таким же пленником.

С другой стороны, сила защитных механизмов психики улавливается уже на постере, где девочка сидит на дереве, растущем вниз, в небо. И этот переворот всего вокруг, непрекращающееся фантазирование оказывается единственным способом сохранить себя. Чтобы продолжать жить там, где надежды и мечты валяются на обочине как мусор.

#смотрим_вместе

Так или иначе, если жизнь пациентов была адом, если их детство было адом, если их взрослые отношения были адом, то я уверен, что и их анализ будет адом, и я ожидаю, что мне придется гореть там вместе с ними, как их мучителю, товарищу по несчастью, свидетелю и спасителю. Я не ожидаю, что смогу долго сохранять хладнокровие в этой ситуации. И даже если я это сделаю, тогда я не могу себе представить, как анализ продвинется дальше поверхностной поддержки.

Льюис Арон. A Ruthless Examination of an Empathic Clinical Presentation: A Discussion of Joye Weisel-Barth's Clinical Case (2003)

#цитата

🤐 Чому голос є чимось більшим, ніж просто носій значення або джерело естетичного захоплення?

Психоаналітикиня Альона Бартош опублікувала нотатки до книги «‎Голос і більш нічого» Младена Долара — про голос як про психоаналітичний об'єкт.

У 1769 році Кемпелен (австрійський придворний) конструює специфічний шаховий апарат, про який зазначають, що він може обіграти будь-кого, і автоматично реагує на хід супротивника. Машина виглядає як лялька в турецькому вбранні, з кальяном у роті, що сидить перед широким столом. Однією рукою лялька тримає кальянну трубку, а іншою рухає фігури. Глядачам показують, що все чесно, і під конструкцією стола нічого нема. Автомат здобув скандальну славу і обіграв навіть Наполеона! Такий собі штучний інтелект XVIII століття.

Насправді в коробці під столом залишалось місце, де сидів горбатий карлик. Карлик, або навіть гномик рухав рукою ляльки за допомогою мотузок (по принципу маріонетки). А сама коробка була обладнана складною системою дзеркал, які забезпечували ілюзію пустоти. Аж через 70 років при детальному огляді машини виявилося, що там вистачало місця для людини звичайного зросту, але ідея горбуна закріпилася намертво.

Цей образ став популярним, так що його використовує навіть Вальтер Беньямін (1940). Едґар Алан По взагалі проводить своє «журналістське розслідування» (1836): він їздить на кожне шоу з автоматом і занотовує все, що бачить, щоб за допомогою спостережень і дедукції в стилі Дюпена вивести ляльку на чисту воду, й довести, що все це шахрайство. Чарлз Беббідж (англійський математик, 1819), намагаючись розгадати секрет цього таємничого екземпляру, винаходить малу різницеву машину!

Після смерті Кемпелена (1804), «Турок» дістається Мельцелю (віденський механік, піаніст), який влаштовує з ним ціле американське турне. Мельцель прагне слави, і, крім того, самостійно видумує і конструює метроном. Першим, хто використав метроном, став Бетховен (1817), для якого ще раніше Мельцель створив слуховий апарат.

Автомат згорів під час пожежі в Фільдельфії в 1854 році.

#sygma_uk #psychology #psychoanalysis

https://syg.ma/@alena-bartosh/na-polyah-golosu-i-bilsh-nichogo-mladena-dolara

syg.ma — відкрита платформа, де всі можуть щось опублікувати. Думка редакції може не співпадати з точкою зору автор: ки.

Для ребенка чрезвычайно важны слова, произносимые окружающими людьми по поводу его страдания. Если доступ к правдивым словам, отражающим переживаемое, для него закрыт, он ищет возможность выражения в болезни. Поэтому одной из главных задач терапевта становится создание пространства, в котором эти слова смогут прозвучать.

Хаотичные заметки о психосоматике: https://telegra.ph/Psihosomatika-psihoanaliticheskij-podhod-08-22

#книга #заметки

Марта Хавершем (Martha Haversham) про один зі своїх trashion [fashion+trash] проектів:

"Я вважаю, що "trashion" — чи то кутюр з овочевих відходів з компостної колекції, чи то вишукана сукня зі знайденого пір'я, чи то новітній пластиковий пляжний одяг — це форма мистецтва сьогодення. Вона буквально зупиняє вас на вулиці і викликає посмішку на обличчі. Мої колажі — це лише зразки. Справжня творчість висвітлює шлях назад, до нашого дитячого мозку, сповненого уяви, до грайливого місця, яке я називаю Smallditch. Моя робота як художниці полягає в тому, щоб вручити вам ключі від комори, набитої набагато кращим одягом у вашій голові, побачити їх як об'єкти бажання і відповідно оцінити."

Когда страх потерять над всем контроль исчез, я осознал, что никогда ничего не контролировал.

Джефф Фостер

#цитата

О личностных качествах психоаналитика. Отвечает Антонино Ферро ("Избегание эмоций, проживание эмоций", 2023)

Молодой коллега, находящийся в тренинг-анализе, однажды поразил меня, спросив о том, какими базовыми навыками должен обладать аналитик. Я не стал давать теоретический ответ (хотя мог бы сослаться на большое количество литературы на эту тему), а сказал не задумываясь: доброжелательность, доверие методу, способность слепо игнорировать любую реальность, кроме реальности внутри кабинета.

Быть доброжелательным означает соприкоснуться с самым «ужасным» чувством пациента, которое похоже на аналогичный сгусток нашего собственного так часто не интегрированного чувства. Не существует такого пациента, который не поведал бы нам о наших утраченных и часто безмолвных землях. Доброжелательность означает способность «желать добра» и возможность иметь взгляд Фра Кристофоро omnia munda mundis [чистому всё чисто] или, еще лучше, — мировоззрение священника из «Отверженных», который защищает Жана Вальжана: тот украл столовое серебро после того, как его приняли с добродушием и оказали ему гостеприимство; священник же просит жандармов, задержавших Жана Вальжана, отпустить его, утверждая, что сам собственноручно отдал ему серебро.

Доверие означает уверенность в том, что метод работает; это может занять месяцы или годы, но в конце концов мы сможем делать что-то полезное с самыми сложными пациентами, пока мы держимся за понимание того, что «анализ работает».

И третье — игнорирование любой внешней реальности: способность видеть сцены, разворачивающиеся в кабинете, и не быть ослепленным внешней реальностью.

#цитата

Ми можемо щось помітити, виокремити серед іншого тільки за умови, якщо це вже нам відомо. Приміром, не маючи знань в ботаніці, я не знайду в клумбі петунію, а побачу лише недиференційовану масу «квітів». Набір дивних поведінкових аспектів іншої людини ніколи не збереться в аутизм чи СДВГ, якщо цей опис мені невідомий. Лікар починає безпомилково помічати рак лише за умови, що хтось надасть йому найдрібніші прояви цього стану. Тобто щось може існувати в загальному — петунії, аутизм, рак (набір випадковий) — але одночасно не існувати особисто для людини, доки вона з цим не познайомиться. З таких позицій, рясне забезпечення теоріями і категоріями — щось, що видається однозначно допоміжним.

З іншої сторони, настанова, що постійно лунає в психоаналізі, звучить на кшталт «зустрічаючись з пацієнтом, забудьте все, чому вас навчали». Біон залишає свою формулу «без пам'яті і бажання», звучать постійні застереження від насильницьких маніпуляцій на прокрустовому ложі тощо. (Зводячи до анекдотичного рівня, найкращим психоаналітиком є взагалі не психоаналітик, і краще заздалегідь не навчатись.)

Описуючи медицину в середньовіччі, Фуко каже, що з релігійних причин тіло (як священний об'єкт) не можна було розтинати, тому лікарям часто доводилося фантазувати, як же функціонують органи і внутрішні системи. Одна з теорій зазначала, що навкруги кожного органу є специфічна плівка, мішечок, який його огортає. Якщо плівка зазнає подразнень — тіло стає вразливим до хвороби. В якийсь момент заборону на некропсію відмінили, і це мало ознаменувати новий етап анатомічних досліджень.

Когда философия принесла свой факел цивилизованным народам, было наконец разрешено устремить испытывающий взгляд на безжизненные останки человеческого тела, и эти останки, еще недавно бывшие гнусной жертвой червей, становятся плодородным источником наиболее полезных истин.

Проте, що показово, роблячи розтини, перші медики продовжували бачити на органах мішечки. І не знайшли ніяких протиріч зі своєю теорією. «Щось» вже було їм добре відомо, настільки, що «знання про реальність» затьмарили саму реальність. Вони не змогли забути те, чому навчались.

#нотатки