​​Досвід нашої війни також змушує по-іншому дивитись на деякі речі з минулого, які ніби весь час лежали на поверхні, і разом з цим не зовсім очевидні.

В інтерв'ю та на сторінках різних підрозділів СОУ часто можна зустріти думку: "Наш підрозділ на 90% складається з учорашніх цивільних, і при цьому у нас високі результати бойової роботи".

Якщо розібратись, то більшість війн та великих битв минулого, в тому числі тих, які вивчаються у військових академіях, винесли на собі саме колишні цивільні люди, які без надзвичайних обставин ніколи б не взяли в руки зброю.

Абсолютна більшість учасників Верденської битви з обох сторін були мобілізованими цивільними. Одні з найбільш відомих мемуарів про Першу світову з французької сторони мають назву "Les carnets de guerre de Louis Barthas, tonnelier, 1914–1918" - "Військові щоденники Луї Бартаса, бондара". Луї Бартас брав участь в якості піхотинця в боях 1914 року, Другій битві за Шампань 1915-го, битві на Соммі та "Наступі Нівеля", тобто за 3 роки пережив більше, ніж могли б собі уявити більшість воїнів минулих та майбутніх війн. Тим не менш, у власному уявленні і в уявленні найближчого оточення він до кінця життя був чоловіком, чиїм покликання весь час було виготовляти для людей бочки, а одягнув форму по нещасній випадковості виключно тому, що в моменті її одягнули всі.

95% учасників Сталінградської битви були буквально вчорашніми селянами чи робітниками. Тобто, в жахітті міських боїв, якому на той момент не було рівних в історії, брали участь не якісь обрані суперсолдати, які роками тренували CQB, а сотні тисяч пересічних людей, які мали в кращому випадку 2 тижні загальної підготовки.

Ми дивимось на старі фотографії, чиї підписи кажуть "радянські солдати роблять оце", "німецькі солдати знаходяться там-то" і тому подібне. Правда в тому, що абсолютна більшість людей з цих фотографій, які формували у нас сам образ Солдата ще з дитинства, стали солдатами не спеціально, і за наявністю вибору наврядчи б ними були. Але такою була доля їх покоління, яку вони пережили разом з усіма.

#історія #війна

The Atlantic: Джей Ді Венс вважав, що через корупційний скандал Україна погодиться на план Віткоффа-Дмітрієва.

Наївний.

Мы все любим сеттинг Нью-Вегаса. Но надо помнить, что он был написан вестоидами из страны первого мира. А такие люди не знают как устроены бантустаны.

Реальный Цезарь не стал бы казнить Джошуа за проёб первой гуверской битвы. Вместо него с дамбы полетели бы местные неудобные «турбопатриоты». Реальный Вульпес это не тихий и жуткий лазутчик, а дегенерат троечник, который мажет ядом касадора дверь в ратушу Ниптона. Реальный декан Мертвое Море, взявший Нельсон, отправил бы Цезарю манякарту, где красным закрашена также половина Новака. И тд.

Вот это настоящий Легион. Он не дает альтернативы либеральной демократии НКР. Он иррационален, неэффективен и глуп. Сами же вестоиды из Обсидиан и придумывают за дикарей, что те обладают особенным взглядом на цивилизацию (почекайте диалог Цезаря с Курьером о гегельянской философии и тезисе/антитезисе/синтезе). Тогда как реальный Легион это просто куча людей, которые занимаются хуйней.

​​Х/ф "Двадцать дней без войны" (1976)

Один з найбільш незвичайних, але глибоких фільмів про війну, знятих за весь час.

За сюжетом, в кінці 1942 року радянський офіцер отримує 20-денну відпустку та вирушає зі Сталінграда в глибокий тил, де вирішує свої життєві справи, трохи відпочиває та повертається назад. Основний наратив відбувається через випадкові зустрічі та діалоги з персонажами, мова цього кіно - в мікроісторіях своєї та чужої війни, до яких стає дотичним головний герой, які накладаються одна на одну та стають своєрідним зрізом того досвіду, який проживає суспільство військових років.

В потязі в тил головний персонаж пересікається з такими самими солдатами як він, з яких кожен везе додому свій власний тягар - така собі рефлексія над темою ПТСР ще до того, як цей термін став широко вживаним. В тилу головний герой пересікається з людьми зі свого минулого життя, які сприймають його як з іншого Всесвіту, розпитують його про війну, але чують через слово. Його запрошують в якості консультанта на знімальний майданчик військової драми, де він, як людина фронту, намагається пояснити, що в реальному житті війна не така героїчно пафосна, але від цього щоденний внесок солдат та цивільних, що їм допомагають, не стає менш значущим. Хтось його розуміє, хтось ні. Між тим, словами головного персонажа, якого зіграв безпосередній учасник війни, фільм також ненав'язливо доносить деякі важливі фундаментальні речі.

В фільмі майже немає бойових сцен, але він не дає забути що таке війна через випадкові сцени: знайомство з сім'єю, чий чоловік і батько кілька місяців тому вирушив на завдання і не надсилає звісток, або з жінкою, чий батько помирає від ран в палаті для безнадійних.

Поступово фільм розкриває і деякі інші аспекти війни. Головний герой у відпустці несподівано для себе знаходить кохання, що особисто для нього стає подією не менш вагомою, ніж Сталінград. В самому Сталінграді солдати думають не про те, що вони в центрі події століття, а сподіваються дожити до наступного дня, чекають відпустки та мріють про кінець війни, щоб нарешті одружитись або налагодити свої власні справи. І, як це не дивно, продовжують жити життя - специфічне, яке може обірвались будь-якої миті, але життя - і з особистими втратами, і зі здобутками.

#ДСВ #кіно