Я написала цілу сюжетну лінію, базуючись на рядку з пісні 🎵

У "Від зими до літа" Харцизів є рядок:

"Не тримав небогу, відпустив в дорогу, хай собі шукає те, чого нема"

Цей рядок сильно запав мені в душу, бо я знаю багато людей, які прощалися зі своїми улюбленими братами та сестрами. І цей текст змусив мене замислитися над конкретним типом стосунків між сіблінгами:

Коли вони самі в принципі єдине, що в них є. І коли хтось із цього дуету вирішує рухатися далі, а другому дуже важко це прийняти.

На цьому грунті виросли стосунки Стаса та Тимофія у "Соборних норнах". Ми зустрічаємо Тимофія вже у першій главі, де в його спогадах брат постає як те, що підбурювало в ньому залишки енергії все життя.

Трохи згодом ми зустрічаємо Стаса і в його главах бачимо, як йому важко прийняти вибір брата не залишатися в місті. Але він наступає собі на горло і нічого не каже, бо хоче, щоб Тіма був щасливим. Як він вважає, вперше за усе життя.

А як ви ставитеся до таких ліній? Чи подобається вам писати та читати про братів та сестер у книжках?

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#соборні_норни #софіягудовсек #пишу_ділюся

✨ Давно не було оновлень по тікітоках

Трішки гоблінських-дубляжних: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7424427588967320837

Трішки соборнонорнських: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7424427433236942086

Трішки мотиваційних: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7424038766060276997

Трішки планних: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/photo/7423797411065171205

Трішки величнестоліттяроксоланських: https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7423660426518383878

Я досить активно ним зайнялася, як бачите, але все ще не змогла зрозуміти, як працюють його алгоритми 🥸

Лайк за синю теплу піжамку

Відгуки повертають авторів до життя, а особливо – відгуки бета-рідерів

Пишіть авторам відгуки, вам неважко, їм приємно 🫂

#відгуки #соборні_норни

Пам'ятаю, колись мій колега, який поступово переходив від лірики до великої прози, у мене запитав: «Софіє, що робити, якщо я пишу вибірково – спочатку кінцівку, потім епізод із середини, потім ще десь ближче до кінцівки, потім – початок?»

Я відповіла: «Плакати, бо з вірогідністю у 70% якась із сюжетних ліній у тебе не зійдеться».

Трішки подумавши і пописавши 50000+ слів роману та ще Господь знає скільки оповідань і нарисів для практики в такому режимі, я змінила формулювання:

– Це важко, але потрапити у 30% тих, у кого все пройшло гладко, досить просто:

По-перше, спробуй хоча б схематично зобразити свій сюжет. Бажано посценово, або хоча б із головною подією, що має трапитися у цій сцені. Тоді ти розумітимеш, де у тебе діра.

По-друге, приділяй час письменництву, але не перетворюй життя у письменництво, щоб не зловити вигорання. Воно особливо небезпечне, якщо стосується великої прози. Велика робота – велика втома.

По-третє, не пиши в стіл, навіть якщо пишеш в стіл. Хоча б фрагментарно показуй свій текст друзям, викладачам, редакторам, декламуй його на вулиці (привіт, Рівне) та в колі однодумців (привіт, «Нота»). Це буде страшно вперше, це буде страшно втридцяте, але таким чином ти розумітимеш, на які епізоди аудиторія реагує краще.

Проза – не вірш, де кожне слово стоїть на своєму місці і виконує певну смисленнєву функцію, і якщо поміняти їх місцями сенс розпадеться. Це кропітка робота, пазл, а якщо ти ще й пазлово пишеш ці пазли – то це виходять пазли в квадраті.

Рекомендую бути архітекторами, а не садівниками, коротше кажучи.

«Я не знаю, – в результаті відповіла йому я. – Запитай у того, хто точно дасть відповідь, як тобі потрібно писати. Я можу лише дати поради. І як їх вже дала».

Мій колега тоді роззирнувся по літературній студії і зрозумів, що серед присутніх ніхто йому не скаже, як потрібно писати прозу.

Але це його чомусь не засмутило.

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек #пишу_ділюся

Пам'ятаю, у розпалі пубертату я любила всім навколо доводити, що я високоосвічена інтелектуалка: вживала слова, значення яких навіть віддалено не знала, але вони звучали дуже розумно і страшенно мені подобалися, підстрікала людей в їх тупості і цитувала Ніцше.

Тільки його, бо це була єдина книга з філософії (і то, наскільки я пам'ятаю, якийсь із університетських посібників) в дідовій бібліотеці, яку я могла косо-криво зрозуміти.

Чесно кажучи, в ті часи я була нестерпним співрозмовником.

Моїй молодшій кузині було десь біля чотирьох, коли я вирішила пофілосовствувати і з нею. Пам'ятаю, сідаю в позу лотоса на світлій дерев'яній підлозі, поки вона грається з ляльками, голови яких більше нагадують м'ячики для пін-понгу з наклеєними пластиковими зачісками, і питаю:

– Ріт, а як ти думаєш, для чого ти народилася?
– Щоб жити.
– А чому ти живеш?
– Бо мама не дозволяє мені помирати.

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек

На минулому тижні писала статтю про типи оповіді і загалом вчергове переконалася, що третя обмежена особа – це прям моє 🥰

Я добре почуваюся і в інших типах оповіді; на мою думку, для лірики у прозі друга однини – це взагалі мастхев, але все таки коли діло доходить до чогось великого та продуманного, то третя обмежена особа сильно рятує ситуацію. Тому що саме в третій ми можемо показувати не лише свідоме персонажа, те, що він розуміє і сприймає мозком (або бачить), а і несвідоме – що виражене у його ледь помітних рухах, виразі обличчя, погляді та реакціях. Я гадаю, саме тому зараз цей тип оповіді вважається найпопулярнішим.

"Тимофій все ще всміхається. Зморшки в кутиках очей роблять його старішим. Бере зі стільця свою дорожну сумку, накидає на спину. Роззирається гаражем востаннє і, ніби прощаючись, проводить долонею по вкритих пилом поличках з інструментами.

Стас різко відвертається, щоб не дивитися, як зачиняються двері за єдиною у світі людиною, якій він міг би довірити своє життя"

Я не уявляю цей фрагмент від будь-якої іншої особи!

Я могла би, звичайно, писати і від першої: один із коментаторів на Аркуші (в ті славетні часи, коли я там ще була і не бачила всієї токсичної вакханалії, що там відбувається) зазначав, що моя третя обмежена це "ще більш обмежена перша", тож яка в сутності різниця 🫠

Але я не буду. Бо не хтю.

Отака от я неаргументна сьогодні 🙈

А взагалі – який тип оповіді подобається вам?

P.S: До речі, у мене на Аркуші валяється один із найкриджовіших текстів за всю історію моєї ще ненародженої письменницької кар'єри, тож читайте, поки не видалила ;)

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек #письменницьке #пишу_ділюся

Я все своє життя живу із знанням того, що українські автори існують, вони класні, успішні і відомі – хоч і не критично великій кількості людських мас, проте все ж відомі.

І я не можу уявити себе без цього.

Я з дитинства знала, що існують такі собі Кідрук і Ірванець і як по вулиці ідеш – з ними треба вітатися («бо то є великі люди, діти, як вам не соромно!! а ну повсідалися!!! подіставали подвійні листочки!! гудовсек, сядь!!!»). Знала, що є письменники поменше і побільше, є ті, хто видається суто в Інтернеті, є дитячі, дорослі, пригодницькі. Бачила крихітні літературні ярмарки в центрі, зустрічі в бібліотеці і навіть була на декількох презентаціях до своїх п'ятнадцяти.

Бачити російськомовні книжки у книгарнях було для мене дико. Це не було якимсь особливим видом дикунства, звичайно, але у часи популярності «Часодіїв», наприклад, у нашому класі всі їх читали українською і, побачивши їх на прилавку російською, я подумала, що це завезений з-за Порєбріка переклад. Не будемо про сумне, зробимо вигляд, що не знаємо про братськоажерєльскі погляди авторки. Мені в 11 років так і зовсім були незрозумілі ці всі дорослі концепти.

Тому мені щиро шкода всіх, кому українську книжку доводилося вигризати зубами серед тонн російських та російськомовних макулатур. Тому я дуже вдячна епосі, в якій народилася і яка дозволила мені не знати цього.

Тому я ніколи не запитувала ні в старших, ні в молодших за себе людей – а якою була ваша історія знайомства з українською книгою? Хто був вашим першим автором? Дереш? Андрухович? Шкляр? Забужко? Можливо, це був фанфік на АО3? Розкажіть.

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек

Всередині вас живе двійко дітей: співчутлива, ніжна дитина і пожарище помсти. Навчіть їх співпрацювати.

Співчутлива, ніжна дитина уміє писати. Вона підіймає емоційний інтелект до рівня звичайного: вербалізує, раціоналізує почуття і пише – бачачи прекрасне, по очах розуміючи, коли краще змовчати, які слова дібрати. Ніжна дитина розумна, уважна, трепетна. Вона розмірковує над пейзажами, своїми персонажами, їхніми передісторіями. Ніжна дитина розуміє вас і ваші страхи, вона підтримує і не засуджує.

Ваша молодша дитина – цунамі в стакані. Цунамі, яке вміє писати. Це та дитина, яка рватиме ваші тексти, навіть толком не подивившись на них («читач сказав, що йому не сподобалося! ми більше не маємо права писати!»). Вона наноситиме максимальний урон дому, письменницькому трону і вам самим – вона боїться реакцій оточуючих, але ще більше – сама себе і своєї сили. Її важко обманути, вона все аналізує і всіх запам'ятовує. Саме вона допомагає вам не збитися в темпі сюжету. Саме вона каже: «Видаляй. Ну 30к символів, ну і шо? Як не пляше, то не машем. Видаляй»

І вам потрібно пояснити їм, що їхні відмінності – найбільша перевага. Інакше вони загризуть одне-одного. Два крила одного літака, і балансувати між ними – одна із тих навичок, якій варто навчитися якомога швидше.

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек #романтичне

Я не пам'ятаю, чи колись публікувала тут буктрейлер «Соборних норн», але принесла його вам до перегляду (дата його створення, на хвилиночку – 23 травня 2022 року!)

Можна переглянути як в Інстаграмі, так і в ТікТоці

ОБЕРЕЖНО! У ВІДЕО ПРИСУТНЯ СИРЕНА!

(я хотіла її прибрати, але, на жаль, не знайшла на ноутбуці оригінального файлу 😭)

https://www.instagram.com/reel/Ckl3UmfgjeP/?igsh=aDFzaDJubjJ3czc4

https://vm.tiktok.com/ZMh5DggFx/

#соборні_норни

Поки бета в гугл-доці, я — в шоці 😳

Отримала відгук від однієї з бет, але все ніяк не знаходила часу його обробити, систематизувати та показати вам 😭

Отже, які ми маємо висновки:

— Ліза Шельменко найулюбленіша персонажка усіх (майже) бет (і ви її теж полюбите!!) ❤️‼️🍎🟥📕
— з авторським стилем все добре, він не заважає осмисленню написаного, а грає на покращення метафор. Я дуже боялася, що доведеться перекроювати кожне речення, але бети кажуть, що все супер
— ми підібрали перший набір тропів!! Скоро сформую пост "Кому мій текст точно сподобається" ✨

— треба подумати над переписом останньої глави (але це лише подумати, бо в цілому зі своєю функцією вона справляється)

Вже чекаю не дочекаюся відгуків усіх бет, бо руки чешуться щось поправити 🙃

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#пишу_ділюся #соборні_норни

Коментарі вражають 🙈

Бігаючи з кутка в куток своїх роздумів останній місяць, Макс раптово усвідомив, що зовсім, зовсім не розуміє, куди пливе цей треклятий корабель. Туман такий, що нічого не видно далі витягнутої руки. Ще цей капітан...

Кораблядський капітан. І життя Максове теж – блядське. Блядським його називала мати, блядським він був для нареченої. Він був таким для всіх – небажаним сином, небажаним нареченим, другом, братом. Материні діти його боялися, сусідські остерігалися і відходили на інший бік вулиці, а їхні батьки щоразу запитували в його вітчима: «Не думаєш прибити? Може оцтом залити? Ти такий молодий, і так не своїх ротів п'ять штук годуєш, ще ось це опудало...».

Вітчим не був до Макса жорстоким. Це характеризувало його як найкращу людину в селі. Здебільшого, вітчиму було просто все одно що на Макса, що на інших дітей дружини. Просто на Макса трішечки більше, бо він був монстром. Із слизькими, липкими перетинками між довгими пальцями.

Бабки в їхньому селі перемовлялися, що Макс народжений від русала – і з горя від такого перший материн чоловік скинувся в море. Макс не знав, що в цій історії правда, а що брехня, але після декількох років плавання він побачив материного першого чоловіка в пабі в порту Святої Терези – і висновок напрошувався сам собою.

З капітаном Тоддом вони познайомилися в тому ж пабі. Відмивали доставку вина якомусь великому торговцю з першою командою, яка зжалилася і взяла його до себе, коли він підійшов. Побачивши перетинки між пальцями Макса, капітан скрикнув:

– Очманіти! Це дуже круто! Ти просто природжений морський вовк!

І вже наступного ранку Макс був оформлений до Тодда на корабель. Грубо сказано – оформлений. Скоріше, взятий, як безпритульний собака – бо капітанка його першого корабля не здихалася його чисто із прагматичності (більше людей – менше платити) і була рада його здихатися якнайшвидше.

Тодд його бісив. Своєю прилизаною соком з водоростей зачіскою, яка точно не пасувала моряку, своїм високим, ледь не жіночим голосом, своїм оцим «Як ви, хлопці? Вам допомогти?» що кілька годин. Всім ж очевидно, що ніхера ти допомагати не будеш, білоручка!

Але хлопці чомусь замість того, аби послати Тодда нахуй, лише віднікувалися і всміхалися. Казали, що капітан серед них виконує найважчу роботу і це йому потрібна допомога.

Можливо, Макс чогось не розумів. Можливо, Макс не розумів багато чого. Не розумів, чому Тодд до нього такий приязний, чому всі на цьому кораблі такі милі і чому, з біса, цей корабель щомісяця пропливає повз цей дивний острів, а щовівторка на борт опускається туман?

Вони просто кружляють по колу – усвідомлення прийшло до Макса якраз тоді, коли Тодд накинув на нього рибацьку сітку і замахнувся лопатою.

Цікаво, за голову морського покидька багато дають?

#софіягудовсек #оповідання

Цей відос отримав незаслужено мало уваги, я не вірю, що в цих ваших тіктоках не дивилися Коня БоДжека

Тому я дублюю його тут

https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7429727594238446853

Поки «Соборні норни» на вичитці у бета-рідерів, придивляюся до іншої своєї старої ідеї, яку, цілком можливо, в майбутньому візьму в обробку...

А можливо й ні

«А як так: письменницьке та блогерське вигорання в одному флаконі? Це ж нелогічно, ти письменник, не блогер»

Ну, не зовсім так.

Сучасного письменника (як і багатьох інших людей творчих сфер) вигорання може наздогнати одразу у двох іпостасях: вигорання письменницьке та вигорання блогерське (або піарницьке) — оскільки кожен перший письменник-аматор зараз активно займається самопромоутингом, аби видатися та отримати місце у якомусь із видавництв (звичайно, напряму про бажаність самопромоутингу ніхто не каже, але ринок дикутє правила).

У нашому з UWURead новому (не зовсім вже, бо я забулася зробити вам тут анонс) довгочиті розбиралися в причинах виникнення вигорання та способах допомоги самому собі.

Творіть та витворяйте – в першу чергу для себе.

В чергу чергу – з любов'ю до себе.

https://drukarnia.com.ua/articles/ya-spaliv-ne-lishe-svoyi-teksti-ya-zgoriv-sam-pro-pismennicke-vigorannya-gWdCm

#письменницьке

Щось я сьогоднішнім вечором зовсім пригнічилася

Розкажіть, яку останню художню книжку/останній фанфік ви читали? У мене якраз період діаспорної літератури 20-го століття в університеті, тож в мене це були "Огненне коло" і перший том "Волині".

До речі, ми із UWURead переклали легендарну статтю про Метод Сніжинки!

І автор навіть додав наш переклад собі на офіційний сайт 🥰

Тож, якщо ви все ніяк не можете сісти за свою історію, можливо, метод пана Ренді підійде саме вам?)

https://drukarnia.com.ua/articles/metod-snizhinki-dlya-napisannya-romanu-Q47U3

#письменницьке

Пошуковими запитами, за якими люди натикаються на мої тіктоки, можна в цілому описати мене як особистість 🥴

Я ніколи вам не казала, але я – електропростирадло