Всередині вас живе двійко дітей: співчутлива, ніжна дитина і пожарище помсти. Навчіть їх співпрацювати.

Співчутлива, ніжна дитина уміє писати. Вона підіймає емоційний інтелект до рівня звичайного: вербалізує, раціоналізує почуття і пише – бачачи прекрасне, по очах розуміючи, коли краще змовчати, які слова дібрати. Ніжна дитина розумна, уважна, трепетна. Вона розмірковує над пейзажами, своїми персонажами, їхніми передісторіями. Ніжна дитина розуміє вас і ваші страхи, вона підтримує і не засуджує.

Ваша молодша дитина – цунамі в стакані. Цунамі, яке вміє писати. Це та дитина, яка рватиме ваші тексти, навіть толком не подивившись на них («читач сказав, що йому не сподобалося! ми більше не маємо права писати!»). Вона наноситиме максимальний урон дому, письменницькому трону і вам самим – вона боїться реакцій оточуючих, але ще більше – сама себе і своєї сили. Її важко обманути, вона все аналізує і всіх запам'ятовує. Саме вона допомагає вам не збитися в темпі сюжету. Саме вона каже: «Видаляй. Ну 30к символів, ну і шо? Як не пляше, то не машем. Видаляй»

І вам потрібно пояснити їм, що їхні відмінності – найбільша перевага. Інакше вони загризуть одне-одного. Два крила одного літака, і балансувати між ними – одна із тих навичок, якій варто навчитися якомога швидше.

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#софіягудовсек #романтичне

Я не пам'ятаю, чи колись публікувала тут буктрейлер «Соборних норн», але принесла його вам до перегляду (дата його створення, на хвилиночку – 23 травня 2022 року!)

Можна переглянути як в Інстаграмі, так і в ТікТоці

ОБЕРЕЖНО! У ВІДЕО ПРИСУТНЯ СИРЕНА!

(я хотіла її прибрати, але, на жаль, не знайшла на ноутбуці оригінального файлу 😭)

https://www.instagram.com/reel/Ckl3UmfgjeP/?igsh=aDFzaDJubjJ3czc4

https://vm.tiktok.com/ZMh5DggFx/

#соборні_норни

Поки бета в гугл-доці, я — в шоці 😳

Отримала відгук від однієї з бет, але все ніяк не знаходила часу його обробити, систематизувати та показати вам 😭

Отже, які ми маємо висновки:

— Ліза Шельменко найулюбленіша персонажка усіх (майже) бет (і ви її теж полюбите!!) ❤️‼️🍎🟥📕
— з авторським стилем все добре, він не заважає осмисленню написаного, а грає на покращення метафор. Я дуже боялася, що доведеться перекроювати кожне речення, але бети кажуть, що все супер
— ми підібрали перший набір тропів!! Скоро сформую пост "Кому мій текст точно сподобається" ✨

— треба подумати над переписом останньої глави (але це лише подумати, бо в цілому зі своєю функцією вона справляється)

Вже чекаю не дочекаюся відгуків усіх бет, бо руки чешуться щось поправити 🙃

Софія Гудовсек потім вигадає назву

#пишу_ділюся #соборні_норни

Коментарі вражають 🙈

Бігаючи з кутка в куток своїх роздумів останній місяць, Макс раптово усвідомив, що зовсім, зовсім не розуміє, куди пливе цей треклятий корабель. Туман такий, що нічого не видно далі витягнутої руки. Ще цей капітан...

Кораблядський капітан. І життя Максове теж – блядське. Блядським його називала мати, блядським він був для нареченої. Він був таким для всіх – небажаним сином, небажаним нареченим, другом, братом. Материні діти його боялися, сусідські остерігалися і відходили на інший бік вулиці, а їхні батьки щоразу запитували в його вітчима: «Не думаєш прибити? Може оцтом залити? Ти такий молодий, і так не своїх ротів п'ять штук годуєш, ще ось це опудало...».

Вітчим не був до Макса жорстоким. Це характеризувало його як найкращу людину в селі. Здебільшого, вітчиму було просто все одно що на Макса, що на інших дітей дружини. Просто на Макса трішечки більше, бо він був монстром. Із слизькими, липкими перетинками між довгими пальцями.

Бабки в їхньому селі перемовлялися, що Макс народжений від русала – і з горя від такого перший материн чоловік скинувся в море. Макс не знав, що в цій історії правда, а що брехня, але після декількох років плавання він побачив материного першого чоловіка в пабі в порту Святої Терези – і висновок напрошувався сам собою.

З капітаном Тоддом вони познайомилися в тому ж пабі. Відмивали доставку вина якомусь великому торговцю з першою командою, яка зжалилася і взяла його до себе, коли він підійшов. Побачивши перетинки між пальцями Макса, капітан скрикнув:

– Очманіти! Це дуже круто! Ти просто природжений морський вовк!

І вже наступного ранку Макс був оформлений до Тодда на корабель. Грубо сказано – оформлений. Скоріше, взятий, як безпритульний собака – бо капітанка його першого корабля не здихалася його чисто із прагматичності (більше людей – менше платити) і була рада його здихатися якнайшвидше.

Тодд його бісив. Своєю прилизаною соком з водоростей зачіскою, яка точно не пасувала моряку, своїм високим, ледь не жіночим голосом, своїм оцим «Як ви, хлопці? Вам допомогти?» що кілька годин. Всім ж очевидно, що ніхера ти допомагати не будеш, білоручка!

Але хлопці чомусь замість того, аби послати Тодда нахуй, лише віднікувалися і всміхалися. Казали, що капітан серед них виконує найважчу роботу і це йому потрібна допомога.

Можливо, Макс чогось не розумів. Можливо, Макс не розумів багато чого. Не розумів, чому Тодд до нього такий приязний, чому всі на цьому кораблі такі милі і чому, з біса, цей корабель щомісяця пропливає повз цей дивний острів, а щовівторка на борт опускається туман?

Вони просто кружляють по колу – усвідомлення прийшло до Макса якраз тоді, коли Тодд накинув на нього рибацьку сітку і замахнувся лопатою.

Цікаво, за голову морського покидька багато дають?

#софіягудовсек #оповідання

Цей відос отримав незаслужено мало уваги, я не вірю, що в цих ваших тіктоках не дивилися Коня БоДжека

Тому я дублюю його тут

https://www.tiktok.com/@sofie_hood/video/7429727594238446853

Поки «Соборні норни» на вичитці у бета-рідерів, придивляюся до іншої своєї старої ідеї, яку, цілком можливо, в майбутньому візьму в обробку...

А можливо й ні

«А як так: письменницьке та блогерське вигорання в одному флаконі? Це ж нелогічно, ти письменник, не блогер»

Ну, не зовсім так.

Сучасного письменника (як і багатьох інших людей творчих сфер) вигорання може наздогнати одразу у двох іпостасях: вигорання письменницьке та вигорання блогерське (або піарницьке) — оскільки кожен перший письменник-аматор зараз активно займається самопромоутингом, аби видатися та отримати місце у якомусь із видавництв (звичайно, напряму про бажаність самопромоутингу ніхто не каже, але ринок дикутє правила).

У нашому з UWURead новому (не зовсім вже, бо я забулася зробити вам тут анонс) довгочиті розбиралися в причинах виникнення вигорання та способах допомоги самому собі.

Творіть та витворяйте – в першу чергу для себе.

В чергу чергу – з любов'ю до себе.

https://drukarnia.com.ua/articles/ya-spaliv-ne-lishe-svoyi-teksti-ya-zgoriv-sam-pro-pismennicke-vigorannya-gWdCm

#письменницьке

Щось я сьогоднішнім вечором зовсім пригнічилася

Розкажіть, яку останню художню книжку/останній фанфік ви читали? У мене якраз період діаспорної літератури 20-го століття в університеті, тож в мене це були "Огненне коло" і перший том "Волині".

До речі, ми із UWURead переклали легендарну статтю про Метод Сніжинки!

І автор навіть додав наш переклад собі на офіційний сайт 🥰

Тож, якщо ви все ніяк не можете сісти за свою історію, можливо, метод пана Ренді підійде саме вам?)

https://drukarnia.com.ua/articles/metod-snizhinki-dlya-napisannya-romanu-Q47U3

#письменницьке

Пошуковими запитами, за якими люди натикаються на мої тіктоки, можна в цілому описати мене як особистість 🥴

Я ніколи вам не казала, але я – електропростирадло

Я відповіла, але згадала, що більшість моїх читачів немає в Твітері, тож запрошую до дискусії в коментарях (за неповагу баню, нагадую) 👇

Читання розвиває словниковий запас.

Візуальний контент може покрити цю потребу лише частково, бо ухил візуального мистецтва в, неочікувано, візуалі. Так, є діалоги. Так, є монологи. Але погодьтеся, мало в яких фільмах персонаж бере шпагу і каже: "То є шпага". А книга вимагає опису дій - тож доведеться писати "Дем'ян схопився за шпагу". І якщо людина не знає, що таке шпага, то знизу або є примітка, або є гугл.

Фільм люди рідко зупиняють, щоб погуглити: "Придовгуватий гострий предмет, що А взяв до рук у фільмі "N" на 3 хвилині...". Нащо їм знати назву? Вони мають картинку. І орієнтуються, що це зброя, бо когось нею проткнули.

Так, звичайно, і по книжках нечасто гуглять, але людина просто не зможе візуалізувати предмет, якщо не буде знати значення слова, тож... Або вона взнає (з контексту, наприклад), або персонаж в її уяві теж хапається за придовгуватий гострий предмет ;)

Боже дай мені сил пережити цю сесію і лежати 100 годин дивитися в стелю

Я рідко в каналі таким ділюся, але тут вже нема сил, вони як показилися
Тому есе, сьому есе, третьому прочитаний за три дні текст на 70 укрлібовських сторінок, і все на вчора
А одній мадамі взагалі аналіз ПЕЙЗАЖУ через призму гендерної диференціації 🤕

Про молодість

У мене є гріх – я маю в пошуку своєї напів мертвої сторінки на Фейсбуці посилання на багатьох представників письменницької братії. Я на них не підписуюся – не готова забивати стрічку чиєюсь мегаломанією, мені моєї цілком достатньо 🙈

Але раз в декілька тижнів я, як справжній осінтер, роблю собі годинку фактчекінгу і перевіряю, що ж трапилося у навколокнижковому світі за цей час: хто-кого вчергове обісрав, хто-кого благословив, чиє крихке его торкнулися без рукавичок і воно пішло тріщинами – і так по колу, по колу, по колу...

Щось на віслдаунському, звичайно)

І помітила я тенденцію: що ні разу, ну зовсім ні разечку за весь час спостережень, зовсім ніхто не підіймав тезу про те, а як, власне, бути зараз початківцям?

Що їм робити? Куди їм іти? Як їм вчитися? Де публікуватися? Не всім ж писати в стіл, багато хто не хоче цього – Дереш свого часу взагалі ще в старшій школі видався!

Але єдині тези, на які я натрапляла за ці місяці спостережень, це старі-добрі телеграмно-твіттерсько-тіктоко-фейсбучні дискусії про «не-літературність фанфіків, які пише така ж не-літературна молодь».

Ви знаєте мою позицію.

Говорячи чесно, міленіали лише останніх років сім як дійшли до своїх книжкових полиць, і саме їх зараз вважають наймолодшим літературним поколінням, судячи з лекції професора Поліщука, на якій я була тиждень тому... Але ж це, блін, не так!

Молодших ще просто не чути. А про кого чути – ті ще не встигли заявити про себе так, щоб почула вся країна. Але погодьтеся – хто візьме зеленого, якщо у нього за спиною немає додаткових прожитих десяти років життя, за які волею-неволею встигли би набратися потрібні галочки в біографії?

Який висновок з цього всього? Готуйтеся. Реально. І я готуюся – і вас готую. До всього. І до «так», і до «ні». Стільки засмучених письменників із риторикою «мою книжку ніхто ніколи не видасть» мій ТікТок ще не бачив – але я хочу сказати, що далеко не все залежить від вас і вашого тексту, від вашої рекламної кампанії та майстерності викладу фактів. Інколи людина із видавництва, читаючи ваш рукопис, спочатку відкриє анкету, побачить, що ви 2004 року народження і... Закриє документ. Бо так вважатиме за потрібне.

Останнім часом мої пости, що стосуються видання, все менш і менш сповнені оптимізму – але ви, як і я, розумієте, що молодість не злочин, та за неї можуть судити. Можливо, не будуть, але можуть. І молодість – не екзамен, та її помилок не пробачають. Як би хто не казав інакше.

#софіягудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

У мене залік цієї п'ятниці з Драматургічної класики, а я як вобла перечитую вже вп'ятнадцяте текст на 10 сторінок, бо не розумію, що взагалі в в ньому відбувається 😖

І плюсом всі можливі аналізи і пояснення, які знайду 😭

А як проходить ваш вечір середи?

Поїзд рушив! 🚂

Я надіслала рукопис одному із видавництв, яке не потребує детального синопсису (бо я його ще не написала)

Вірогідність, що мене візьмуть, зовсім крихітна, звичайно, але як причина з'їсти Орео і запити Пепсі - підійде 🙈

А вже на якій станції ми з вами зійдемо, покаже час 🛤

#пишу_ділюся #соборні_норни

Наступного разу, як хтось мене питатиме, які письменницькі поради мене бісять найбільше, я просто скидатиму посилання на ТікТоки цієї рубрики 🤣

А які найбільше бісять вас?

#гумористичне

Цікаво, коли ти помираєш, тобі після смерті показують якусь статистику?

Ні, я серйозно! Це, звичайно, не та думка, якою хочеться займати голову в час ночі замість того, аби спати або готуватися до екзаменів (або писати синопсис, наприклад, Софіє), але вже як є – я письменник, тож раптові напади дивних міркувань для мене не в новинку.

Ось ідеш такий весь класний по офісу, а потім хоп – і в кріселку м'якому сидиш, п'єш сік, а ангел дивиться на тебе, як на ідіота і каже, що ти вмер, бо цим самим соком і вдавився, коли по сходах спускався. Пропустив сходинку, вдихнув одночасно з тим, як ковтав, і захлинувся.

І виводить ангел на екран статистику, де пише, що ти цей самий сік пив мільйон разів, з'їв три мільйони кусків гавайської піци і все одно вмер би від холестерину через декілька років, тож захлинутися не такий вже і поганий варіант був у твоєму випадку. Що ти впав десь тисячу разів, спав добру третину всього свого життя, а сидів на унітазі і гортав ТікТок – ще десь половину.

Гортає статистику далі, і проектор зненацька починає глючити. І вимикається. Ангел каже, що наступна дата прийому тільки через тиждень. Ти питаєш, чи немає десь якоїсь приватної ангельської агенції, щоб без заминок і черг цю дурнувату статистику додивитися, але на тебе шикають і кажуть іти брати талон в реєстратуру. Бо без нього не приймуть наступного разу.

Я думаю, якщо таку статистику виводять, то в мене там 64% життя займає підготовка до сесії.

#софіягудовсек