«А як так: письменницьке та блогерське вигорання в одному флаконі? Це ж нелогічно, ти письменник, не блогер»

Ну, не зовсім так.

Сучасного письменника (як і багатьох інших людей творчих сфер) вигорання може наздогнати одразу у двох іпостасях: вигорання письменницьке та вигорання блогерське (або піарницьке) — оскільки кожен перший письменник-аматор зараз активно займається самопромоутингом, аби видатися та отримати місце у якомусь із видавництв (звичайно, напряму про бажаність самопромоутингу ніхто не каже, але ринок дикутє правила).

У нашому з UWURead новому (не зовсім вже, бо я забулася зробити вам тут анонс) довгочиті розбиралися в причинах виникнення вигорання та способах допомоги самому собі.

Творіть та витворяйте – в першу чергу для себе.

В чергу чергу – з любов'ю до себе.

https://drukarnia.com.ua/articles/ya-spaliv-ne-lishe-svoyi-teksti-ya-zgoriv-sam-pro-pismennicke-vigorannya-gWdCm

#письменницьке

Щось я сьогоднішнім вечором зовсім пригнічилася

Розкажіть, яку останню художню книжку/останній фанфік ви читали? У мене якраз період діаспорної літератури 20-го століття в університеті, тож в мене це були "Огненне коло" і перший том "Волині".

До речі, ми із UWURead переклали легендарну статтю про Метод Сніжинки!

І автор навіть додав наш переклад собі на офіційний сайт 🥰

Тож, якщо ви все ніяк не можете сісти за свою історію, можливо, метод пана Ренді підійде саме вам?)

https://drukarnia.com.ua/articles/metod-snizhinki-dlya-napisannya-romanu-Q47U3

#письменницьке

Пошуковими запитами, за якими люди натикаються на мої тіктоки, можна в цілому описати мене як особистість 🥴

Я ніколи вам не казала, але я – електропростирадло

Я відповіла, але згадала, що більшість моїх читачів немає в Твітері, тож запрошую до дискусії в коментарях (за неповагу баню, нагадую) 👇

Читання розвиває словниковий запас.

Візуальний контент може покрити цю потребу лише частково, бо ухил візуального мистецтва в, неочікувано, візуалі. Так, є діалоги. Так, є монологи. Але погодьтеся, мало в яких фільмах персонаж бере шпагу і каже: "То є шпага". А книга вимагає опису дій - тож доведеться писати "Дем'ян схопився за шпагу". І якщо людина не знає, що таке шпага, то знизу або є примітка, або є гугл.

Фільм люди рідко зупиняють, щоб погуглити: "Придовгуватий гострий предмет, що А взяв до рук у фільмі "N" на 3 хвилині...". Нащо їм знати назву? Вони мають картинку. І орієнтуються, що це зброя, бо когось нею проткнули.

Так, звичайно, і по книжках нечасто гуглять, але людина просто не зможе візуалізувати предмет, якщо не буде знати значення слова, тож... Або вона взнає (з контексту, наприклад), або персонаж в її уяві теж хапається за придовгуватий гострий предмет ;)

Боже дай мені сил пережити цю сесію і лежати 100 годин дивитися в стелю

Я рідко в каналі таким ділюся, але тут вже нема сил, вони як показилися
Тому есе, сьому есе, третьому прочитаний за три дні текст на 70 укрлібовських сторінок, і все на вчора
А одній мадамі взагалі аналіз ПЕЙЗАЖУ через призму гендерної диференціації 🤕

Про молодість

У мене є гріх – я маю в пошуку своєї напів мертвої сторінки на Фейсбуці посилання на багатьох представників письменницької братії. Я на них не підписуюся – не готова забивати стрічку чиєюсь мегаломанією, мені моєї цілком достатньо 🙈

Але раз в декілька тижнів я, як справжній осінтер, роблю собі годинку фактчекінгу і перевіряю, що ж трапилося у навколокнижковому світі за цей час: хто-кого вчергове обісрав, хто-кого благословив, чиє крихке его торкнулися без рукавичок і воно пішло тріщинами – і так по колу, по колу, по колу...

Щось на віслдаунському, звичайно)

І помітила я тенденцію: що ні разу, ну зовсім ні разечку за весь час спостережень, зовсім ніхто не підіймав тезу про те, а як, власне, бути зараз початківцям?

Що їм робити? Куди їм іти? Як їм вчитися? Де публікуватися? Не всім ж писати в стіл, багато хто не хоче цього – Дереш свого часу взагалі ще в старшій школі видався!

Але єдині тези, на які я натрапляла за ці місяці спостережень, це старі-добрі телеграмно-твіттерсько-тіктоко-фейсбучні дискусії про «не-літературність фанфіків, які пише така ж не-літературна молодь».

Ви знаєте мою позицію.

Говорячи чесно, міленіали лише останніх років сім як дійшли до своїх книжкових полиць, і саме їх зараз вважають наймолодшим літературним поколінням, судячи з лекції професора Поліщука, на якій я була тиждень тому... Але ж це, блін, не так!

Молодших ще просто не чути. А про кого чути – ті ще не встигли заявити про себе так, щоб почула вся країна. Але погодьтеся – хто візьме зеленого, якщо у нього за спиною немає додаткових прожитих десяти років життя, за які волею-неволею встигли би набратися потрібні галочки в біографії?

Який висновок з цього всього? Готуйтеся. Реально. І я готуюся – і вас готую. До всього. І до «так», і до «ні». Стільки засмучених письменників із риторикою «мою книжку ніхто ніколи не видасть» мій ТікТок ще не бачив – але я хочу сказати, що далеко не все залежить від вас і вашого тексту, від вашої рекламної кампанії та майстерності викладу фактів. Інколи людина із видавництва, читаючи ваш рукопис, спочатку відкриє анкету, побачить, що ви 2004 року народження і... Закриє документ. Бо так вважатиме за потрібне.

Останнім часом мої пости, що стосуються видання, все менш і менш сповнені оптимізму – але ви, як і я, розумієте, що молодість не злочин, та за неї можуть судити. Можливо, не будуть, але можуть. І молодість – не екзамен, та її помилок не пробачають. Як би хто не казав інакше.

#софіягудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

У мене залік цієї п'ятниці з Драматургічної класики, а я як вобла перечитую вже вп'ятнадцяте текст на 10 сторінок, бо не розумію, що взагалі в в ньому відбувається 😖

І плюсом всі можливі аналізи і пояснення, які знайду 😭

А як проходить ваш вечір середи?

Поїзд рушив! 🚂

Я надіслала рукопис одному із видавництв, яке не потребує детального синопсису (бо я його ще не написала)

Вірогідність, що мене візьмуть, зовсім крихітна, звичайно, але як причина з'їсти Орео і запити Пепсі - підійде 🙈

А вже на якій станції ми з вами зійдемо, покаже час 🛤

#пишу_ділюся #соборні_норни

Наступного разу, як хтось мене питатиме, які письменницькі поради мене бісять найбільше, я просто скидатиму посилання на ТікТоки цієї рубрики 🤣

А які найбільше бісять вас?

#гумористичне

Цікаво, коли ти помираєш, тобі після смерті показують якусь статистику?

Ні, я серйозно! Це, звичайно, не та думка, якою хочеться займати голову в час ночі замість того, аби спати або готуватися до екзаменів (або писати синопсис, наприклад, Софіє), але вже як є – я письменник, тож раптові напади дивних міркувань для мене не в новинку.

Ось ідеш такий весь класний по офісу, а потім хоп – і в кріселку м'якому сидиш, п'єш сік, а ангел дивиться на тебе, як на ідіота і каже, що ти вмер, бо цим самим соком і вдавився, коли по сходах спускався. Пропустив сходинку, вдихнув одночасно з тим, як ковтав, і захлинувся.

І виводить ангел на екран статистику, де пише, що ти цей самий сік пив мільйон разів, з'їв три мільйони кусків гавайської піци і все одно вмер би від холестерину через декілька років, тож захлинутися не такий вже і поганий варіант був у твоєму випадку. Що ти впав десь тисячу разів, спав добру третину всього свого життя, а сидів на унітазі і гортав ТікТок – ще десь половину.

Гортає статистику далі, і проектор зненацька починає глючити. І вимикається. Ангел каже, що наступна дата прийому тільки через тиждень. Ти питаєш, чи немає десь якоїсь приватної ангельської агенції, щоб без заминок і черг цю дурнувату статистику додивитися, але на тебе шикають і кажуть іти брати талон в реєстратуру. Бо без нього не приймуть наступного разу.

Я думаю, якщо таку статистику виводять, то в мене там 64% життя займає підготовка до сесії.

#софіягудовсек

ЯЯЯЯЯЯЯЯ НЕНАВИДЖУ СИНОПСИСИИИИИ 👹

По-перше, тому що зі своїм я товчуся вже близько двох тижнів. Мене попереджали, що писати їх буває важче, ніж сам текст, але я махнула рукою і наївно подумала, що всьо буде харашо.

Харашо всьо не буде, як виявилося.

Ситуація ускладнюється ще й тим фактом, що "Соборні норни" - неформатна проза, роман у новелах з наскрізним, але не легкочтимим сюжетом. Щось середнє між "Районом Д" Чеха та "Домом, в якому" Петросян, тільки без магічного реалізму (хтось, до речі, знає позицію авторки щодо війни? а то я що не рию, то нічого не знаходжу).

Сьогодні маю останній екзамен цього року і опісля нарешті зможу взяти до обох рук UWURead (а також синопсис і ТікТок, але це так, поміж сторінок). Я знаю, що ви чекаєте новин, але залишилося зовсім трішечки потерпіти. Я прийду. З новинами. Десь на п'ятий день зі Сходу, якщо потяг не затримають.

По-друге, у кого я не запитаю про формат і стиль синопсису, всі кажуть різні речі. Одні - що він повинен бути лаконічним, відображати лише основні сюжетні лінії та не містити ознак авторського стилю. Тобто бути стислим переказом історії. Другі: що авторський стиль, гачки-крючки і загогулини - найголовніше, для чого взагалі синопсиси посилають до видавця, і не обов'язково навіть переоповідати сюжет - важливо зацікавити. Єдине, у чому сходяться всі навколо - це в розмірі. 1-2 сторінки максимум.

А як вважаєте ви? Який синопсис був/є/буде у вас? Чи плануєте ви його писати? 🤕

#соборні_норни #пишу_ділюся

Софія Гудовсек потім вгадає назву

У мене є знайомі, які піратять книжки через автоматичний переклад гугла.

Та що там - я сама років до 14, поки ще не знала англійську, фанфіки на АО3 читала з автоматичним перекладом. Чи заважало це сприйняттю? Так. Чи були в мене альтернативи? Так, наприклад, вивчити англійську, але це довго, а читати я хотіла вже - тож читала, що дали. І що "Проклята кепка", що конструкції в стилі "Сказав він сказано" стали для мене нормою.

Мені страшно, що із ШІшними книжками буде якась така ж історія. Таня в своєму пості висувала тезу, і я погоджуюся - сприйняття тексту є звичкою до певної побудови речень та сюжетів, і якщо читачі звикнуть саме до ШІшних, їм буде важко читати (та навіть слухати) тексти реальних людей. Ситуацію не рятує ні те, що беруться за основу тексти авторів, які дали на це згоду - бо Штучний Інтелект все одно зведе це до середньостатистичного показника. Тобто до тексту без родзинки, до простої переоповідки подій.

Оригінал посту тут.

#софіягудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Крапелька - уламочок синього скла - із дзвоном впала на підлогу. Так характерно, по-музичному, ніби і зовсім не крапелька: дзинь. А потім: дзинь-дзинь.

І ще тричі. Дзинь-дзинь-дзинь.

Із таким звуком падають зірки. Я не чула - вони самі казали. Вони багато говорять, варто лиш прислухатися: щось про атмосферний тиск, болючі на дощ коліна і вередливих дітей. Ще вони сміються - і тоді пульсують, як серце, сліпучим жовтим світлом, що подекуди їх плутають з супутниками і станціями. А інколи вони спеціально так пульсують - щоб їх плутали.

Зірки соромляться. І бояться. Я не знаю - вони самі шепотіли. Вони часто шепочуть, варто лиш звернути увагу: щось про далекі гавані космічних глибин, біль у голові від постійного світіння і сонних дітей. Ще вони плачуть - і тоді ховаються за першою-ліпшою хмарою, щоб витерти ніс і очі. Інколи вони спеціально так ховаються - коли не хочуть бачити, що відбувається на Землі.

Зірки говорять мовою любові - забутою настільки, що навіть діти, єдині живі її носії, вже ледь-ледь вимовляють слова.

Інколи зірки спускаються на щогли кораблів і повисають на верхівочках, плутаючи моряків. Осідають на флюгерах домівок, і коли дме вітер - їхні блискітки опадають на землю. Потім вони проростають: хто ракушками, хто вапняком. Вчені скажуть, що колись на цьому місці був океан, і зірки засміються, пульсуючи.

А коли на ракушки і вапняк бризне кров, щогли знесе уламком, а флюгери проваляться всередину будинку - зірки заховаються за хмарами. І не захочуть виходити.

Я говорю з тобою мовою любові, зірко.

На щастя, я поки не знаю інших мов.

Чому ти мовчиш?

#софіягудовсек #романтичне

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Які питання варто собі ставити в процесі письма?

Спойлер: все залежить від жанру. Але я скажу як автор, що пише в реалізмі.

1) Наскільки ця фраза/дія відповідає характеру героя? Це я хочу, щоб він так казав/робив, чи він сказав/зробив би це насправді?
Про це треба постійно думати, якщо ви пишете реалізм. Ваші персонажі - найважливіше, що є в історії. Вони повинні бути виписані настільки дотошно, що вас згодом почне від них нудити. Бо ви не можете дати читачам якийсь дивакуватий сеттинг фентезі або супер продуману наукову складову сай-фаю і обрати якогось персонажа, який краще розкриє світ, а не сам себе. В цьому одночасно і слабкість, і сила реалізму - в персонажах цього жанру читачеві легше побачити себе, легше говорити на теми, знайомі кожному, але далеко не всі про них говорити хочуть.

Наприклад, в "Соборних норнах" є епізод, де один із головних героїв кидає іншого напризволяще і втікає. Я, як автор, хотіла, щоб він не повертався - але розуміла, що це не в характері. Тому сцена пішла не так, як хотіла я, але так, як це було би правильно з точки зору психології мого персонажа.

2) Як навколишнє середовище впливає на героя?
А воно впливає. А якщо не впливає - то чому? Якщо на вулиці холодно, чому герой не відчуває холоду? Він тепло вдягнений? Він з дитинства загартований? Якщо йому не холодно, то чи так само не холодно іншим? Якщо поруч когось прихлопнули - чому він навіть не здригнувся?

І це не повинно бути написано в стилі: "Чоловік впав до моїх ніг. Я навіть не здригнувся, тому що точно така ж сцена поставала перед моїми очима багато разів до цього. Мій батько часто вбивав - правда свиней, а не людей, але яка, в сутності, різниця?" - хоча і так можна, як класно обіграти, безперечно. Але я рекомендую вплітати ці натяки по ходу книги, а не вивалювати їх на читача одним махом.

3) Де зграя?
Це особисто мій пункт, як автора, але я багато заграю із темою прийняття-неприйняття суспільством та окремими людьми інших персонажів. Тому що це одна із провідних тем культури людства в принципі: теми стада і зграї, чужинців і своїх, самітників і вожаків - тому що люди, на мою думку, це просто розвинені тварини, а тварини бувають стадними, парними та самітниками.

У будь-якій сцені повинно бути зрозуміло, який персонаж є ким. По їхньому розташуванню в кімнаті: хто сам курить у вікно? хто стоїть і спілкується з іншими, перебиваючи і не даючи договорити? хто нервово гризе нігті у кутку? хто мовчки за всім спостерігає, але саме з ним вітаються першим, коли хтось заходить у приміщення?

Навіть, коли це сцена, де персонаж сам: як він поводиться? як він ступає, яка в нього хода? наскільки високо його підборіддя? які думки роять його голову?

А які запитання ставите собі ви, коли пишете?

#пишу_ділюся

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Актив просів просто безбожно ☠️

Кожен не поставлений лайк і кожна відписка б'ють мене в саме серце, тож – що ви хочете бачити в каналі найбільше? Нариси та оповідання? Щоб зовсім без письменницьких порад та тощо? Чи навпаки?

Як змусити серце стати – запланувати пост І ЗАБУТИ ЗА НЬОГО

Мем, який зрозуміє світ лише тоді, коли "Соборні норни" візьме видавництво:

Не кажіть, що це не був ваш улюблений канал в дитинстві

#соборні_норни