Цікаво, коли ти помираєш, тобі після смерті показують якусь статистику?

Ні, я серйозно! Це, звичайно, не та думка, якою хочеться займати голову в час ночі замість того, аби спати або готуватися до екзаменів (або писати синопсис, наприклад, Софіє), але вже як є – я письменник, тож раптові напади дивних міркувань для мене не в новинку.

Ось ідеш такий весь класний по офісу, а потім хоп – і в кріселку м'якому сидиш, п'єш сік, а ангел дивиться на тебе, як на ідіота і каже, що ти вмер, бо цим самим соком і вдавився, коли по сходах спускався. Пропустив сходинку, вдихнув одночасно з тим, як ковтав, і захлинувся.

І виводить ангел на екран статистику, де пише, що ти цей самий сік пив мільйон разів, з'їв три мільйони кусків гавайської піци і все одно вмер би від холестерину через декілька років, тож захлинутися не такий вже і поганий варіант був у твоєму випадку. Що ти впав десь тисячу разів, спав добру третину всього свого життя, а сидів на унітазі і гортав ТікТок – ще десь половину.

Гортає статистику далі, і проектор зненацька починає глючити. І вимикається. Ангел каже, що наступна дата прийому тільки через тиждень. Ти питаєш, чи немає десь якоїсь приватної ангельської агенції, щоб без заминок і черг цю дурнувату статистику додивитися, але на тебе шикають і кажуть іти брати талон в реєстратуру. Бо без нього не приймуть наступного разу.

Я думаю, якщо таку статистику виводять, то в мене там 64% життя займає підготовка до сесії.

#софіягудовсек

ЯЯЯЯЯЯЯЯ НЕНАВИДЖУ СИНОПСИСИИИИИ 👹

По-перше, тому що зі своїм я товчуся вже близько двох тижнів. Мене попереджали, що писати їх буває важче, ніж сам текст, але я махнула рукою і наївно подумала, що всьо буде харашо.

Харашо всьо не буде, як виявилося.

Ситуація ускладнюється ще й тим фактом, що "Соборні норни" - неформатна проза, роман у новелах з наскрізним, але не легкочтимим сюжетом. Щось середнє між "Районом Д" Чеха та "Домом, в якому" Петросян, тільки без магічного реалізму (хтось, до речі, знає позицію авторки щодо війни? а то я що не рию, то нічого не знаходжу).

Сьогодні маю останній екзамен цього року і опісля нарешті зможу взяти до обох рук UWURead (а також синопсис і ТікТок, але це так, поміж сторінок). Я знаю, що ви чекаєте новин, але залишилося зовсім трішечки потерпіти. Я прийду. З новинами. Десь на п'ятий день зі Сходу, якщо потяг не затримають.

По-друге, у кого я не запитаю про формат і стиль синопсису, всі кажуть різні речі. Одні - що він повинен бути лаконічним, відображати лише основні сюжетні лінії та не містити ознак авторського стилю. Тобто бути стислим переказом історії. Другі: що авторський стиль, гачки-крючки і загогулини - найголовніше, для чого взагалі синопсиси посилають до видавця, і не обов'язково навіть переоповідати сюжет - важливо зацікавити. Єдине, у чому сходяться всі навколо - це в розмірі. 1-2 сторінки максимум.

А як вважаєте ви? Який синопсис був/є/буде у вас? Чи плануєте ви його писати? 🤕

#соборні_норни #пишу_ділюся

Софія Гудовсек потім вгадає назву

У мене є знайомі, які піратять книжки через автоматичний переклад гугла.

Та що там - я сама років до 14, поки ще не знала англійську, фанфіки на АО3 читала з автоматичним перекладом. Чи заважало це сприйняттю? Так. Чи були в мене альтернативи? Так, наприклад, вивчити англійську, але це довго, а читати я хотіла вже - тож читала, що дали. І що "Проклята кепка", що конструкції в стилі "Сказав він сказано" стали для мене нормою.

Мені страшно, що із ШІшними книжками буде якась така ж історія. Таня в своєму пості висувала тезу, і я погоджуюся - сприйняття тексту є звичкою до певної побудови речень та сюжетів, і якщо читачі звикнуть саме до ШІшних, їм буде важко читати (та навіть слухати) тексти реальних людей. Ситуацію не рятує ні те, що беруться за основу тексти авторів, які дали на це згоду - бо Штучний Інтелект все одно зведе це до середньостатистичного показника. Тобто до тексту без родзинки, до простої переоповідки подій.

Оригінал посту тут.

#софіягудовсек

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Крапелька - уламочок синього скла - із дзвоном впала на підлогу. Так характерно, по-музичному, ніби і зовсім не крапелька: дзинь. А потім: дзинь-дзинь.

І ще тричі. Дзинь-дзинь-дзинь.

Із таким звуком падають зірки. Я не чула - вони самі казали. Вони багато говорять, варто лиш прислухатися: щось про атмосферний тиск, болючі на дощ коліна і вередливих дітей. Ще вони сміються - і тоді пульсують, як серце, сліпучим жовтим світлом, що подекуди їх плутають з супутниками і станціями. А інколи вони спеціально так пульсують - щоб їх плутали.

Зірки соромляться. І бояться. Я не знаю - вони самі шепотіли. Вони часто шепочуть, варто лиш звернути увагу: щось про далекі гавані космічних глибин, біль у голові від постійного світіння і сонних дітей. Ще вони плачуть - і тоді ховаються за першою-ліпшою хмарою, щоб витерти ніс і очі. Інколи вони спеціально так ховаються - коли не хочуть бачити, що відбувається на Землі.

Зірки говорять мовою любові - забутою настільки, що навіть діти, єдині живі її носії, вже ледь-ледь вимовляють слова.

Інколи зірки спускаються на щогли кораблів і повисають на верхівочках, плутаючи моряків. Осідають на флюгерах домівок, і коли дме вітер - їхні блискітки опадають на землю. Потім вони проростають: хто ракушками, хто вапняком. Вчені скажуть, що колись на цьому місці був океан, і зірки засміються, пульсуючи.

А коли на ракушки і вапняк бризне кров, щогли знесе уламком, а флюгери проваляться всередину будинку - зірки заховаються за хмарами. І не захочуть виходити.

Я говорю з тобою мовою любові, зірко.

На щастя, я поки не знаю інших мов.

Чому ти мовчиш?

#софіягудовсек #романтичне

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Які питання варто собі ставити в процесі письма?

Спойлер: все залежить від жанру. Але я скажу як автор, що пише в реалізмі.

1) Наскільки ця фраза/дія відповідає характеру героя? Це я хочу, щоб він так казав/робив, чи він сказав/зробив би це насправді?
Про це треба постійно думати, якщо ви пишете реалізм. Ваші персонажі - найважливіше, що є в історії. Вони повинні бути виписані настільки дотошно, що вас згодом почне від них нудити. Бо ви не можете дати читачам якийсь дивакуватий сеттинг фентезі або супер продуману наукову складову сай-фаю і обрати якогось персонажа, який краще розкриє світ, а не сам себе. В цьому одночасно і слабкість, і сила реалізму - в персонажах цього жанру читачеві легше побачити себе, легше говорити на теми, знайомі кожному, але далеко не всі про них говорити хочуть.

Наприклад, в "Соборних норнах" є епізод, де один із головних героїв кидає іншого напризволяще і втікає. Я, як автор, хотіла, щоб він не повертався - але розуміла, що це не в характері. Тому сцена пішла не так, як хотіла я, але так, як це було би правильно з точки зору психології мого персонажа.

2) Як навколишнє середовище впливає на героя?
А воно впливає. А якщо не впливає - то чому? Якщо на вулиці холодно, чому герой не відчуває холоду? Він тепло вдягнений? Він з дитинства загартований? Якщо йому не холодно, то чи так само не холодно іншим? Якщо поруч когось прихлопнули - чому він навіть не здригнувся?

І це не повинно бути написано в стилі: "Чоловік впав до моїх ніг. Я навіть не здригнувся, тому що точно така ж сцена поставала перед моїми очима багато разів до цього. Мій батько часто вбивав - правда свиней, а не людей, але яка, в сутності, різниця?" - хоча і так можна, як класно обіграти, безперечно. Але я рекомендую вплітати ці натяки по ходу книги, а не вивалювати їх на читача одним махом.

3) Де зграя?
Це особисто мій пункт, як автора, але я багато заграю із темою прийняття-неприйняття суспільством та окремими людьми інших персонажів. Тому що це одна із провідних тем культури людства в принципі: теми стада і зграї, чужинців і своїх, самітників і вожаків - тому що люди, на мою думку, це просто розвинені тварини, а тварини бувають стадними, парними та самітниками.

У будь-якій сцені повинно бути зрозуміло, який персонаж є ким. По їхньому розташуванню в кімнаті: хто сам курить у вікно? хто стоїть і спілкується з іншими, перебиваючи і не даючи договорити? хто нервово гризе нігті у кутку? хто мовчки за всім спостерігає, але саме з ним вітаються першим, коли хтось заходить у приміщення?

Навіть, коли це сцена, де персонаж сам: як він поводиться? як він ступає, яка в нього хода? наскільки високо його підборіддя? які думки роять його голову?

А які запитання ставите собі ви, коли пишете?

#пишу_ділюся

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Актив просів просто безбожно ☠️

Кожен не поставлений лайк і кожна відписка б'ють мене в саме серце, тож – що ви хочете бачити в каналі найбільше? Нариси та оповідання? Щоб зовсім без письменницьких порад та тощо? Чи навпаки?

Як змусити серце стати – запланувати пост І ЗАБУТИ ЗА НЬОГО

Мем, який зрозуміє світ лише тоді, коли "Соборні норни" візьме видавництво:

Не кажіть, що це не був ваш улюблений канал в дитинстві

#соборні_норни

Контент в моєму ТікТоці ділиться буквально на два типи:

- сміхуйошечка
- дуже складна розмова про якусь мікрохуйошечку, знайому 0,1% письменників, і про яку вже все було сказано мільйон років тому

🫡🫡🫡

Які події та сцени ви уявляєте, коли чуєте словосполучення «динаміка тексту»? 🤔

Напевне, якісь погоні, бійки, скандали, сльози. Щось, що викликає сильні емоції у читача – або за планом повинно їх викликати.

Але як прописати сцену так, щоб читач затамував подих? 😬

Новий матеріал:

https://drukarnia.com.ua/articles/pro-po-diyi-ta-naslidki-dinamika-tekstu-_x-8V

Проте, прописуючи, пам'ятайте: будь-яка книга має в собі як сповільнення, так і прискорення. Не намагайтеся нестися галопом по Європах, аби читач не знудився. Це, звичайно, добре – думати про вподобання інших, але пишіть так, щоб фінальний продукт подобався і вам теж!

#письменницьке

Сьогодні зі світлом канешно повний джинглбелс. Але відключення допомагають виділити час на те, що справді подобається, але на що зовсім не вистачає місця у зайнятому графіку сучасної людини

Тож, яку книжку ви читаєте, коли немає світла? 😁

Життя - це як плавання, де ти по черзі намагаєшся тримати то штурвал, то рятівний круг, то себе в руках.

Це так складно, що інколи здається неможливим. Тебе кидає з боку в бік, корабель хитає, вітер гне щогли. Хтось на фоні з криком летить у воду. Це важко.

Інколи, звичайно, буває штиль, але щоразу все рідше і рідше. А в якийсь момент люди на кораблі і зовсім переповідають про нього лише байки.

Важко, одним словом.

#софіягудовсек #романтичне

Мені здається, якщо я не отримаю від видавців жодної відповіді до кінця року, я зовсім ґиґну 🙈🙈🙈

Ну хоч щось напишіть, я розумію, що відсутність відповіді – теж відповідь, але ж не прям так 🙈🙈🙈

Я на цьому відео схожа на Альону Курилову

Хапанула так переглядів знатно, ще б відео про письменництво так залітали в цих ваших Інстаграмах

Взагалі, із кожної радянської праски баби Параски говорять, що треба вести письменницький блог, а шота какта не очень палучається – якийсь щоденник скоріше, а не блог

Я уявляю, як вішаються люди, для яких вести блоги і бути часто в соцмережах – додаткова праця, а не стиль життя. Це ж повноцінна робота плюс до основної, щоб купити хліб і книжки 😕

Минуло вже... Два місяці 👀

Відколи я дописала та доредагувала «Соборні норни», а також близько трьох тижнів, коли я остаточно закінчила синопсис ✍🏻

За цей час я написала сторінку-дві відірваних одне від одного замальовок, пару дивних діалогів, віршик, кринджовий стендап-спіч (не питайте)...

А ще – так і не вирішила, куди мені рухатися далі і чи рухатися взагалі.

Я почала ставити собі багато питань: а чи точно реалізм – це той жанр, в якому я хочу працювати? А чи я взагалі хочу писати? А чи дасть мені письменництво хоча б якісь гроші? А що про мене думає моє оточення? Воно вважає мене блюзніркою?

По рекомендаціям глядачів в ТікТоці вирішила спробувати переключитися на якусь іншу історію, тож, скоріш за все, згодом ви побачите невелику новелу.

А поки в мене питання: як ви боретеся з очікуванням? Чим ви займали/займаєте себе в цей час?

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Застрягла сьогодні в ліфті. Мій рівень бажання щось сьогодні робити можна було зрозуміти по крику: «НІ НЕ ДІСТАВАЙТЕ МЕНЕ Я НЕ ХОЧУ НА РОБОТУ»

Якщо ви думаєте, що комічні ситуації в текстах я вигадаю з голови – то ні

Я є комедія

Біль

А ви колись задумуватися над тим, що працювати зі словом можна не лише на папері та електронному аркуші?

Я ось задумалася – і презентую вам свій неочікуваний Топ 5 ідей письма та розповіді, які письменник має спробувати хоча б раз у житті:

• Написати оповідання або вірш на стіні: крейдою, фарбою, ручкою. Звичайно, з дозволу влади або власника стіни 😳

• На серветках у кафе. Кожен з нас хотів би хоча б раз відчути себе супер мега відомим автором, за чий крихітний нарис або навіть речення люди готові битися. Тож чому не почати практикуватися вже сьогодні? Хтозна, коли до вас підійде перший читач і попросить щось написати?

• Написати історію піснями, незалежно від того, прозаїк ви чи лірик. А також незалежно від того, вмієте ви співати чи ні. Спробуйте, можливо, вам так сподобається, що чи почнете писати мюзикли!

• Написати на своєму одязі. Доведіть самопромоутинг до абсурду – візьміть маркер для тканини і напишіть свої ж власні цитати на футболці чи світшоті. Хтось обов'язково про це запитає – а ви гордо відповісте, що це ви автор цих рядків.

• Не так оригінально, аж навіть трохи класично, проте перформанси крейдою на асфальті ніхто не відміняв. Це здається банальним, але коли ви востаннє взагалі бачили якісь малюнки на асфальті? Станьте першими в наступному році!

А які способи приходять в голову вам? Давайте в коментарях складемо додатковий список, як ще автору можна подуріти 😁

#софіягудовсек #пишу_ділюся

Софія Гудовсек потім вигадає назву

У мене відос в тт винесло на цільову аудиторію какаяразніц, я в своїй бульбашці вже забула, що їх аж так багато 👀