Я: Клас, закінчила рукопис, сяду редагувати 🥰
Організм: Не сядеш.

/зі мною все ок, звичайне отруєння, але все одно неприємненько

Останнім часом ТікТок нещадно ріже перегляди (я десь читала, що це пов'язано із запуском просування 😒), тому буду вдячна за вашу активність 💚💚💚

#Алісія – історія про випускницю інтернату. І поки я ще працюю над книгою, принесла вам пост, як ви можете долучитися до того, щоб якомога менше людей стикнулися із тим, з чим стикалася вона.

Потихеньку завершую первинне редагування рукопису і думаю про бета-рідерство 👁

За останніх кілька місяців в нашому письменницькому кодлі спалахнуло декілька обговорень цього явища. Так, нове коло древньої дискусії: довірити комусь сирий рукопис чи тримати його при собі, як миршавий маг свою кришталеву кулю?

Якщо звести аргументи обох сторін в короткі тези, то звучатиме приблизно отак:
– Бета-рідер побачить те, що автор, засліплений, вже не зможе.
– Я сам знаю, яким повинен бути мій текст.
– Бета-рідер – це уособлення потенційної ЦА.
– Але де гарантії, що він не спиздить текст і не принесе його через двадцять років видавцеві під виглядом свого?

Якщо хочете знати мою думку – я обожнюю бета-рідерство як явище. Я стала бетою вперше у 16 років, коли відгукнулася на клич авторки Яни Блажівської в Твітері. Вона шукала підлітків віком 16-18 років, що допомогли би їй краще зрозуміти потенційну цільову аудиторію. Вже пройшло чотири роки, а я продовжую бетити – рідко, але мітко.

Але при виборі бет вам варто спиратися на дуже багато факторів: жанри, які читає людина, сфери її зацікавленостей, подекуди навіть вік та стать. Наприклад, я не дуже люблю фентезі, тому потенційно є не найкращим вибором бети для тексту в цьому жанрі. Але не забувайте і про «погляд збоку» – інколи корисно мати одну бету, яка не буде вашою прямою ЦА, щоб зрозуміти, як на текст реагуватимуть люди поза бульбашкою інтересів. Коли текст стане популярним, він точно потрапить до рук тих, хто з самого початку не повинен був його читати!

Давайте спробуємо маленьку вправу: уявіть вашого читача. Назвіть його зацікавленості, стать та вік, можливо, роботу? Уявіть людину, якій була би цікава ваша книжка.

Я почну: читач #алісія – це людина, яка любить читати реалістичну сучасну прозу. Я не думаю, що вік та стать в моєму випадку гратимуть роль, але давайте уявимо, скажімо, жінку 25+. Їй подобаються книжки Артема Чеха та Євгенії Кузнєцової, а ще вона тане від взаємодії старша сестра/молодша сестра або похідних від цього сюжетних тропів. Ось, в принципі, і все)

Тепер ви. А коли закінчите – прочитайте те, що ви написали. Буде неймовірно, якщо 2/3 з того стосуватиметься вашої бети. Тоді, повірте – у вас буде тотальний ✨ метч ✨ одне з одним і ця співпраця пройде суперово.

Тож, хто ваш читач?

#пишу_ділюся

На нещодавній Книжковій країні ми не лише слухали лекції та презентації, а і опитували видавців ✨

Зібрали для вас, наші совенята, найакуальнішу інформацію по різних видавництвах на нашому ТікТок-акаунті 👇

ЯКІ ТРИ ЖАНРИ ВІД УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ ВИДАВНИЦТВАМ ХОТІЛОСЯ БИ ВИДАТИ НАЙБІЛЬШЕ?

ЩО У ТЕКСТІ RED FLAG?

ЯКА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБИТЬ АВТОРА КОМФОРТНИМ ДЛЯ СПІВПРАЦІ?

Будемо вдячні за вашу активність 🦉

Пам'ятаєте про біганину з мікрофоном? 😁

Чому нам подобається троп наставник/учень або вчитель/учень?

Вирішила спробувати вести рубрику Чому нам це подобається? в ТікТоці і дати свободу своєму внутрішньому нудилу. Але я не могла оминути цей формат і в Телеграмі – я знаю, як ви любите інформативні письменницькі довгочити)

Поговоримо про те, що я обожнюю найбільше – сюжетні тропи та кліше. Сьогодні – про «наставник-учень».

Стосунки «наставник-учень» – це архетипні стосунки. Ви їх можете знайти і в сучасних книжках, і в стародавньому епосі і навіть в усній народній творчості. Вони далеко не завжди виражаються в прямому навчанні. Дуже часто це скоріше покровительство і менторство.

Цей троп такий популярний, тому що має в собі як філософське, так і емоційне підґрунтя:

По-перше, він про особливий тип довіри. Читач спостерігає, як дві абсолютно різні за статусом, віком та досвідом людини поступово створюють нерозривний зв'язок. Це може бути ніжно, боляче, незручно – але це завжди щира історія. Читач впізнає в ній власні стосунки: з учителями, старшими братами/сестрами, батьками. Тими, хто вчив його жити і тими, кого він так чи інакше вчив жити.

По-друге, це метафора безсмертя. Звучить пафосно, але по суті наставник передає учневі разом зі своїми знаннями частинку себе. У культурному сенсі це дуже важливо: ми розуміємо, що знання – єдине, що можна прирівняти до вічного в швидколинності людського життя.

По-третє, дуже часто це історії про конфлікт поколінь. У багатьох текстах учень – імпульсивний і трохи наївний молодик, а наставник – загартований дорослий (опціонально: з втраченими ідеалами). Нам цікаво спостерігати, як молодість змінює старість і навпаки – як досвід допомагає новачкові не зламатися.

І останнє, найголовніше. У серці цього сюжетного тропу знаходиться емоційна вразливість. Те, чого так боїться і так прагне сучасний читач.

Учень часто починає як самотня, загублена фігура. Наставник – теж. І хоча обоє цього скоріш за все ніколи не визнають, але їхнє партнерство – це порятунок. Ми емоційно прив'язуємося до таких історій, тому що хоча б раз в житті хотіли, щоб хтось допоміг нам проходити наш шлях.

А які приклади тропу наставник/учень знаєте ви? Чи подобається він вам?

(Джоел та Еллі повільно заходять в чат 😁)

#пишу_ділюся #письменницьке

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Знаєте, я на 0,0005 ставки таки письменниця 😻

(більше трьохсот робіт було подано 🤯)

Чому нам подобаються персонажі-діти?

Персонажі-діти – це емпатійні бомби сповільненої дії. Ми майже фізично не можемо не прив'язатися. І ось чому:

По-перше, діти – це уособлення вразливості.
Дитина – це найвразливіший архетип персонажа. Вона не може себе повноцінно захистити, не має повного доступу до ресурсів, часто взагалі не розуміє, що відбувається. Але при цьому – вона дивиться, запам'ятовує, відчуває та аналізує. Читач одразу стає «старшим» у цьому зв'язку – навіть якщо у житті він не є дуже турботливим.

По-друге, це голос чесності. Діти у текстах часто говорять те, що дорослі бояться сказати. В силу наївності або маніпулятивності. Наприклад, дитина може запитати: «А чому вона плаче, якщо каже, що щаслива?». Діти бачать речі просто та прямо. І в цьому їхня глибина.

По-третє, діти в історіях – це часто каталізатори змін. Ось найменший зі списків того, що може трапитися:
1) Суворий воїн раптом готує суп.
2) Байдужа героїня вперше в житті стає на чийсь захист.
3) Цинік віддає життя, аби ця дитина жила.
Персонаж-дитина дуже часто не змінюється сам, але змінює інших.

Ну і останнє – це біль. Ми читаємо і думаємо: «Тільки б я не побачив у цій дитині себе»

Чи подобаються вам персонажі-діти чи вони вас більше дратують? Поділіться в коментарях!

#пишу_ділюся #письменництво

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Стався мем. Виявилося, що люди розуміють троп found family по-різному. Тому питання на мільйон:

"По-крові"

Софія, 4 курс філологічного факультету, всім дякую 🤝

Найпоширеніший термін звучить так:

Found family (він же "знайдена сім'я" або "сім'я за вибором") – це історії про не пов'язаних між собою кровно людей, які об'єднуються, щоб створити власну "сім'ю". Хоча вони часто об'єднуються через обставини чи спільний досвід, а не буквально вирішують створити родину. Цей троп досліджує зростання таких стосунків.

Мій найулюбленіший троп, до речі 🥰

Активно готуюся до екзаменів у червні, тому трішки випала зі всього письменницького процесу як тут, так і в ТікТоці

Публікую випуски «Чому нам це подобається?» (я бачу по підписках, що вам це подобається 🤗 дякую, що радо прийняли мої психологічно-філософсько-літературознавчі есеї, я це дуже ціную) та меми про архетипи і фікрайтерів. Інтернет-життя прекрасне 😁

А от життєве життя – не дуже. Але не хвилюйтеся – як тільки я звільнюся (і якщо не здурію від тривожності), одразу почну знімати відкладені в далеку шухлядку ідеї.

Я ніколи не була схильна помирати від тривожності перед екзаменами, але це фінальні, перестрибнути – і фініш. Тому хвилююся значно більше, ніж зазвичай. І от що робити? 😭

Що вам допомагає/допомогло не кинути? Може, у вас є якісь ритуали виживання, або навпаки – ви просто вперто горите, але з гідністю? Знаєте, «краще в тридцять повністю згоріти...», всі діла.

Поділіться досвідом.
Цікаво, як це у вас. І, можливо, ми всі разом зможемо зібрати в коментарях інструкцію підтримки для тих, хто теж зараз, як я – чи то горить, чи то тоне, чи то шо це таке з ним робиться

Так, я із тих рідкісних, хто пише в Ворді, і шо ви мені зробите

«Та ну, не може бути такого, щоб персонажа розуміли всі, це неможливо»

Тим часом персонаж:

Кілька днів тому завершили прийом робіт на письменницький конкурс, сьогодні завершили перший етап технічної перевірки, завтра хтось буде спати цілий день (я), а потім плакати, бо нормально не підготувався до екзаменів (теж я)

Але це проблеми когось завтрашнього (мене)

Та сама іконічна переписка Українки і Кобилянської:

Невеличкий апдейт

У мене тут тихо не тому, що я не пишу (проте я правда майже нічого не пишу)

А тому, що я здала всі державні іспити (ура!) і тепер здаю іспити на вступ у магістратуру (ура..?)

Загалом, не розбігайтеся, скоро знову буде купа книжкових постів 😚

Жаба 🐸

Повністю підтверджую свій нік в Тіктоці