Чому нам подобаються персонажі-діти?

Персонажі-діти – це емпатійні бомби сповільненої дії. Ми майже фізично не можемо не прив'язатися. І ось чому:

По-перше, діти – це уособлення вразливості.
Дитина – це найвразливіший архетип персонажа. Вона не може себе повноцінно захистити, не має повного доступу до ресурсів, часто взагалі не розуміє, що відбувається. Але при цьому – вона дивиться, запам'ятовує, відчуває та аналізує. Читач одразу стає «старшим» у цьому зв'язку – навіть якщо у житті він не є дуже турботливим.

По-друге, це голос чесності. Діти у текстах часто говорять те, що дорослі бояться сказати. В силу наївності або маніпулятивності. Наприклад, дитина може запитати: «А чому вона плаче, якщо каже, що щаслива?». Діти бачать речі просто та прямо. І в цьому їхня глибина.

По-третє, діти в історіях – це часто каталізатори змін. Ось найменший зі списків того, що може трапитися:
1) Суворий воїн раптом готує суп.
2) Байдужа героїня вперше в житті стає на чийсь захист.
3) Цинік віддає життя, аби ця дитина жила.
Персонаж-дитина дуже часто не змінюється сам, але змінює інших.

Ну і останнє – це біль. Ми читаємо і думаємо: «Тільки б я не побачив у цій дитині себе»

Чи подобаються вам персонажі-діти чи вони вас більше дратують? Поділіться в коментарях!

#пишу_ділюся #письменництво

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Стався мем. Виявилося, що люди розуміють троп found family по-різному. Тому питання на мільйон:

"По-крові"

Софія, 4 курс філологічного факультету, всім дякую 🤝

Найпоширеніший термін звучить так:

Found family (він же "знайдена сім'я" або "сім'я за вибором") – це історії про не пов'язаних між собою кровно людей, які об'єднуються, щоб створити власну "сім'ю". Хоча вони часто об'єднуються через обставини чи спільний досвід, а не буквально вирішують створити родину. Цей троп досліджує зростання таких стосунків.

Мій найулюбленіший троп, до речі 🥰

Активно готуюся до екзаменів у червні, тому трішки випала зі всього письменницького процесу як тут, так і в ТікТоці

Публікую випуски «Чому нам це подобається?» (я бачу по підписках, що вам це подобається 🤗 дякую, що радо прийняли мої психологічно-філософсько-літературознавчі есеї, я це дуже ціную) та меми про архетипи і фікрайтерів. Інтернет-життя прекрасне 😁

А от життєве життя – не дуже. Але не хвилюйтеся – як тільки я звільнюся (і якщо не здурію від тривожності), одразу почну знімати відкладені в далеку шухлядку ідеї.

Я ніколи не була схильна помирати від тривожності перед екзаменами, але це фінальні, перестрибнути – і фініш. Тому хвилююся значно більше, ніж зазвичай. І от що робити? 😭

Що вам допомагає/допомогло не кинути? Може, у вас є якісь ритуали виживання, або навпаки – ви просто вперто горите, але з гідністю? Знаєте, «краще в тридцять повністю згоріти...», всі діла.

Поділіться досвідом.
Цікаво, як це у вас. І, можливо, ми всі разом зможемо зібрати в коментарях інструкцію підтримки для тих, хто теж зараз, як я – чи то горить, чи то тоне, чи то шо це таке з ним робиться

Так, я із тих рідкісних, хто пише в Ворді, і шо ви мені зробите

«Та ну, не може бути такого, щоб персонажа розуміли всі, це неможливо»

Тим часом персонаж:

Кілька днів тому завершили прийом робіт на письменницький конкурс, сьогодні завершили перший етап технічної перевірки, завтра хтось буде спати цілий день (я), а потім плакати, бо нормально не підготувався до екзаменів (теж я)

Але це проблеми когось завтрашнього (мене)

Та сама іконічна переписка Українки і Кобилянської:

Невеличкий апдейт

У мене тут тихо не тому, що я не пишу (проте я правда майже нічого не пишу)

А тому, що я здала всі державні іспити (ура!) і тепер здаю іспити на вступ у магістратуру (ура..?)

Загалом, не розбігайтеся, скоро знову буде купа книжкових постів 😚

Жаба 🐸

Повністю підтверджую свій нік в Тіктоці

Блогер – це друг автора. Ситуативний союзник, якщо бажаєте. І ви, як автор, повинні завжди тримати це у голові

Як ви знаєте, зараз я трішки далека від навколокнижкового світу у зв'язку із екзаменами. Але і як блогерку, і як письменницю мене ця ситуація трішки встривожила, і я хотіла би на цьому прикладі пояснити дещо для тих, хто тільки починає свій маркетингово-письменницький шлях. Бо я знаю, що багато хто читає мій тгк та слухає мій ТікТок якраз задля порад.

Тож, мої любі жабенята, запам'ятайте раз і назавжди:

Блогери – важлива частина книжкового ринку. Вони можуть допомогти вам дістатися до вашого потенційного читача. Але важливо розуміти, що блогер – це не ваш піарник. Більше того – блогер не винен вам захоплення. Він – така ж людина, як і всі інші, а коли людина погоджується прочитати вашу книгу, вона потім ділиться своїми враженнями. Не похвалою. Враженнями. І будь-яке чесне враження – цінне. Навіть критичне.

Я знаю, що чути критику може бути важко, особливо, якщо ви ще у тому стані, коли ототожнюєте свій текст зі своєю особистістю. Але не буває літературного процесу без критики. На жаль, мені шкода, але такий світ – вона буде незалежно від того, скільки разів ви перередагуєте свій текст. Щось комусь обов'язково не сподобається.

Не сприймайте критику (нормальну, я маю на увазі) як напад. Якщо людина культурно вказала вам на слабкі сторони – це не хейт. Це зворотний зв'язок. Сприймайте його, як рекомендації, які теоретично допоможуть вам писати краще.

І найголовніше: ваша реакція формує вашу репутацію. Якщо ви відповідаєте на помірковану критику агресією, знеціненням, звинуваченнями – ви закриваєте собі двері не тільки до цього конкретного блогу. Ви сигналізуєте активній стороні своєї аудиторії, що з вами краще взагалі не зв'язуватися. Розумієте?

Повага – візитна карточка будь-якої співпраці. І візитками прийнято обмінюватися.

#пишу_ділюся #письменництво

Софія Гудовсек потім вигадає назву

Сьогоднішня ніч була знову палка і я дуже сподіваюся, що з вами все гаразд.
Тому знову зробила підбірку зборів, яким довіряю, щоб задонатити і ділюся з вами:

-Постійний збір сестри на підтримку ППО (FPV i комплектуючі, звіти тут)

- Маленький збір татового побратима на ремонт авто для 2 роти 80 Дшбр(татова)

-Збір сестри Марі Ініч на машину для її підрозділу (сестри)

-Збір команди, яка займається ремонтом авто військових (звіти, фото-відео машин тут)

-Збір пані Тихої в імʼя її полеглого батька для його побратимів

Бережіть себе❤️‍🩹

Залишився фінальний екзаменаційний ривок і я вільна 🕊

Тому починаю роззувати очі і шукати ідеї для наступного тексту.

Поки що єдине – це ось цей набір незрозумілих чернеток, написаних безсонними травневими ночами:

Хтось знає, що цими дивними замальовками хотіла сказати авторка? Я – ні

Хто пропустив – нас назбиралася вже ціла тисяча жабенят в ТікТоці 🤟

Дякую вам 😍

Тепер я можу робити прямі ефіри. Правда, поки не знаю, про що, але сам факт вже тішить 😅

Рівне чарівне

Сліпі зони #письменницьке

Соня сьогодні розпитувала мене про одну письменницю: мовляв, в тіктоку-телеграмі-інстаграмі її не бачила, таргетної реклами не бачила, книжка ледь не перша, а в трьох містах, де була презентація книжки, збирався повний зал.

Трохи пізніше я побачила публікацію Люка Дереша в Forbes і вирішила, що це гарна можливість поговорити про сліпі зони.

Зараз ми багато говоримо про Цільову аудиторію. Говоримо, думаємо, пишемо в заявках до видавців. І всі автори наче знають, що в них аудиторія різна — хтось пише для затятих фанатів фентезі, які не пропускають жодного фанкону, хтось для людей, що задовбалися від життя, хтось для поважних людей в дорогих костюмах. Але є така тенденція в будь-якому маркетингу, що коли доходить до практики, всі роблять одне і те саме. “Дивися що робить сусід і повторюй”.

Це є у дизайнерів, це є в бізнесменів і це є у письменників. Думаємо про книжковий маркетинг розуміємо:
📙 Фестивалі
📙 Презентації
📙 Тікток, Інстаграм, Ютуб, Телеграм
📙 Книжкові канали, книжкові клуби.

Бідні читачі-книголюби, за них йдуть такі жорсткі баталії, що кожна мить їхньої уваги вже розподілена між видавцями і письменниками.

Але я просто хочу нагадати, що перелічене — це не все. І близько не все. Люди схильні мати величезні сліпі зони: бачити лише книжкове комьюніті, та і то не все, якусь його крихітну частинку, до якої ми самі належимо, і сприймати її як цілий світ. І добре, якщо в цій частинці ми знаходимо собі читача, визнання і все, чого ми потребуємо. Але на випадок, якщо цього буде мало, якщо в цій частинці немає того, чого ми потребуємо, якщо нам потрібно шукати зацікавленого читача деінде, тут-то нам і доведеться згадати про “сліпі зони”.

❔ Про те, що читачі Forbs теж читають книжки і іноді навіть художні.
❔ Про мам, які останні пʼять років читали хіба що дитині на ніч, але ось в них зʼявився час, і теоретично вони хотіли б і щось для себе прочитати
❔ Про gen-X і бумерів, що пересилають у вайбері вірші нікому невідомих поетів на Великдень і День Матері
❔ Про гравців в настолки і ДНД, які не в курсі про те, що після Толкіна і Желязни хтось ще щось писав

Звісно, такі незвідані території поза книжковим комьюніті — це завжди ризик. Ніхто не може гарантувати що ваша спроба вийти до такої аудиторії принесе якийсь результат. Але ж і книжкове комьюніті гарантій не дає.

Тож я закликаю вас подумати. Раптом ваш читач чекає вас десь у сліпій зоні?