Пригодиться 🥀🥀🥀

Мій хлопець: Ви, рівняни – крінж. Оплата при виході, «швидка настя», «так-а-так», «ковтати японця», а ви можете якось українською спілкуватися?

Якщо я ваша бета-рідерка, інколи мої коментарі у вашій книжці можуть виглядати отак:

Надарцювала 20% знижку у Луцькому Vivat'i кілька днів тому і хлопець подарував мені книжечку 💚

Поки всього сота сторінка, але у любовного інтереса головної героїні емоційний інтелект нижчий ніж у табуретки. І я не знаю, як я до цього ставлюся 🤒

Як шкода, що це ромком. Дружба, яка вибудовується між персонажами – прекрасна, я би хотіла, щоб вона була центровою :(

Не потрапила на перший день Бестселерфесту 😗😗😗

(якщо я все правильно зрозуміла в хаосі події?) ПО ТРИ РОЗДІЛИ РУКОПИСУ ПАВЛЮКА УЙШЛИ НА БЛАГОДІЙНОМУ АУКЦІОНІ ЗА 105 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ В СУМІ

50к і 55к ОКРЕМО

ПОВТОРЮЮ, ЦЕ НЕ УЧБОВА ТРИВОГА, 105 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ

АВТОГРАФ-СЕСІЯ ДОВЖИНОЮ У ПІВФЕСТИВАЛЮ

А ви так реагуєте канешно ніби це у нас щодня відбувається 🤨

Ставлю 4/5, по ромкомному крінжово, постільна сцена аж одна, яку я змогла пропустити і нічого не втратити дякую господи, епілог солодкий, як я люблю

Але лінія дружби головних героїв, перед тим як це почало перетікати у романтичні стосунки, мені сподобалася трохи більше, тому 4, а не 5. Рекомендасьйон, якщо любите жанр

Він не міг знайти собі місця. У будинку не залишилося навіть сліду від його перебування. Все прожувалося і ковтнулося. Стерлося.

Будинок наче сміявся з нього. Всім своїм видом показував, що тут живе цілком нормальна сім’я: мати-одиначка та її маленький син.

А ти, Женю, жив десь не тут, десь у іншому, схожому будинку, усипаному сміттям та пліснявою. Ти ховався не під цим столом від кавалерів матері. Не цим кухонним ножем вони замахувалися на тебе — подивись, цей чистий, наточений, з новим руків’ям, а той був липкий і затуплений, скільки б ти не дер його об бруківку над дорогою. Це не той фікус, який матір п’яною кидала в тебе, звинувачуючи, що ти вкрав у неї гроші. Це не той килим, в який вона тебе закручувала, щоб ти перестав плакати, коли у тебе болів живіт. Це не та люстра, яка кілька разів падала тобі на голову, бо черговий «дядя Саша» погано її причепив. Це не та тарілка, яка летіла тобі в голову, коли ти пожалівся класному керівнику на обстановку вдома. Це все — не те.

Подивись, Женю, я був таким паршивим домом, тому що тут жив ти.

Подивись, Женю, я була поганою матір’ю, тому що ти був моїм сином.

Женя розплющив очі і усвідомив, що в їх кутиках зібралися сльози.

#уривки

Анотація звучить прям ✨ вау✨, а ознайомчий фрагмент тільки підсилює бажання прочитати
В бажанках, однозначно

То ким насправді був її батько?🤔

📖 Відкриваємо передпродаж на сповнений інтриги роман «Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька» Віри Курико

Вона вміє вигадувати історії так майстерно, що не повірити неможливо. І готова повідати вам сім майже правдивих казок про свого батька: полковника з XVII століття, привида минулого, пічника, лісника, качки на селищному ставку і героя сучасної війни... Та зрештою — хто ж він? І чи існує насправді?

У світі, де війна стала буденністю, Летиція веде власну боротьбу з найстрашнішим демоном — самотністю. І щоразу, переплітаючи реальність і вигадку, вона стає на крок ближчою до правди. Бо чи не вона — єдина зброя проти того, що нас руйнує?❤️‍🩹

«Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька» — це суміш гумору, сарказму, поетичних алюзій, магічного реалізму і автобіографічної історії з елементами репортажу. Але найголовніше — це спроба описати вразливість у світі, де війна стає буденністю, а любов — рятівною ілюзією.

✒️Дизайн обкладинки: Оксана Драчковська

📙Очікуємо з друку уже у вересні. Щоб передзамовити книжку переходьте за посиланням🥰

Оце я колись вміла писати baddies персонажів, не те що зараз 😂🙈

(скрін із рукопису за 2018 рік, якщо вірити Word)
(це я ще у восьмому класі вчилася...)
(оригінальну орфографію збережено)

#уривки

Пам'ятаєте, кілька тижнів тому я писала статтю, а потім знімала серію відео «Що робити, якщо тобі відмовив видавець?»

Так от. Накаркала 🐦✨

Незважаючи на те, що все дотичне до книжкової сфери оточення пророкувало мені успішний злет в цьому видавництві, поки що сталося не так, як гадалося 🙈

Це вже не перше «ні» в моєму житті (хоч і перше для #алісія), але я продовжую вчитися радіти цьому слову. Знаєте, чому? Бо це означає, що я вже маленька частинка великого літературного процесу. Я вже десь маячу, блимаю, як ліхтарик, якому поки що не вистачає потужності горіти на всю вулицю.

Відмова — це теж форма відповіді. Мій дідусь казав, що кожне «ні» робить шлях до «так» коротшим, головне — не зупинитися тоді, коли за наступним поворотом чекає твоя ціль.

Dum spíro, spéro!

#письменницьке

А ще я зрозуміла, що цей канал — щось на кшталт письменницького реаліті-шоу 😁

Можливо, саме в цьому є моя справжня мотивація: бачити, як народжується не результат, а шлях до нього.

Дякую, що йдете зі мною поряд ✨❤️

Поки чухала задумливо-зажурена додому, діти у дворі будували халабуду під деревом. Принесли різнокольорове покривало, почепили на гілку, наносили цеглин і каміння, прибрали. Навіть якісь матраци дістали біля смітників.

Будували вони її біля того горіха, на який ми 10 років тому вилазили з подругами. Ми теж тоді мали халабуду — але будували її на іншому кінці двору біля вишень разом зі старшими хлопцями. Вони сколотили для нас цвяхами кілька дошок і піддонів між собою, роблячи міцні стіни, і навіть розпланували кілька кімнат. Дах теж зробили дерев'яний, плоский. На нього ми ставили тарілки-чашки і клали фєнічкі, які перед тим в'язали вдома. Їх ми продавали. По 30 листочків за штуку.

Йшла я, дивилася на ту їхню халабуду, і думала, що багато чого в житті міняється. І з часом хтось з цих дітей теж йтиме задумливий-зажурений. Можливо, навіть теж через відмову.

Але тоді біля цього горіха стоятиме вже інша халабуда — з якихось залізних блях і з Штучним Інтелектом у стінах.

Життя триває, халабуди — вічні.

#софіягудовсек

Моя шефиня вчора розповіла про те, що наш мозок сприймає нас-з-минулого, нас-з-теперішнього і нас-з-майбутнього як трьох різних особистостей.

Це дає нам можливість дивитися на ситуації збоку, коли минає трохи часу, і приймати більш виважені та вдумливі рішення. Саме звідси ростуть ноги у поради «переспати з думкою», перш ніж що-небудь робити. Це чудове вміння — хоча, якщо замислитися, то воно звучить, як дуже забагована система збережень у комп'ютерній грі 🙈

Звичайно, я помічала це — зранку світ завжди трішки пастельніший, а голова ясніша і пустіша (якщо ти не з бодуна 😁). Але після емоційних переживань, які б вони не були логічні та очікувані, хочеться, щоб мозок подарував тобі оце пресвяте відчуття:

Ну і пофіг в принципі

Але поки що він цього не зробив :(

Сподіваюся, ви не забули, що я останнім часом багато читаю? 😁 Вирішила написати повноцінний відгук, тож #гуд_читає

Я повинна була купатися і любитися в цій книзі: магістерська програма з письменницької майстерності, головна героїня нарешті не сірий безхарактерний письменницький слимак, готичні вайби, dark academia, психоделічність оповіді (наркоманія одним словом), культ. Це все повинно було скластися у майже еталонний приклад книги, яку би я ходила і з піною у рота радила всім навколо — але виконання таке паршиве, що хочеться пошвидше її забути.

ПОВНИЙ ВІДГУК ось тут, бо він не влазить в один пост Телеграму: https://www.goodreads.com/review/show/7761152955?book_show_action=false