Обережно визираю з ванної. Шефиня абсолютно спокійно лежить на ліжку. Я:
— Оце ти безстрашна.
Вона:
— Я ж з Харкова, мені пох₴й.

🫠 Якщо також не спите через русню — ось тут збір.

(Поки ми на Книжковій країні, до мене всі новини доходять як до жирафа, ам сорі)

🔸BBC нещодавно опублікували довгий список Книги року-2025. І там одразу дві моїх цьогорічних любові:
• «За маму, за тата» Каріна Саваріна, читала на початку літа, оцінка 5/5. Історія про те, що всі ми родом з дитинства, наші травми та комплекси — це все звідти
• «Микольцове щастя» Мирослава Кирильчук, читала в кінці липня, оцінка 5/5. Історія простої родини селянина Микольці на тлі історичних подій. Змусила подруг її придбати, пишаюся цим 🙌

Дуже раджу обидві книги, вони неймовірні. Сподіваюся побачити їх у короткому списку

Дуже хотіла позавчора поставити це запитання Вірі Павлівні, але посоромилася 👉👈

Натомість запитаю у вас — вас я не соромлюся 🥰

Як ви вважаєте, яким буде Великий Роман про Велику Війну? Це буде чоловічий голос чи жіночий? Хто його напише — письменник старшого покоління чи хтось молодший?

Подія була присвячена жіночим голосам у літературі, тому я не стала зміщувати акценти своїм запитанням. Але вашу думку дізнатися дуже хотіла би!

Клас, з'явилася платформа, де зібрали усі українські книжки, перекладені різними мовами. Тобто як гугл-табличка від УІК, тільки зручніше та у формі сайту. Ось цей сайт. Проект називається Chapter.

Зокрема, там можна надовго залипнути на обкладинки 🫠

Я промінчик грьобаного сонечка

Сьогодні у видавництва СМАКІ день народження.

Сьогодні ж росіяни пошкодили їхній склад.

Підтримайте видавництво обов'язково словом та покупкою книжок

Мені було 4 роки, коли я випадково знайшла у домашній бібліотеці дідуся маленьку жовту книжечку. На першій сторінці, біля фотографії якогось усміхненого чоловіка, вона була пописана. Ручкою.
І я, страшенно обурена цим фактом, принесла її дідові:

— Нащо ти зіпсував книжку?!

Не певна, що саме тоді мене обурило найбільше: те, що книжка таки була «зіпсована», чи те, що мені самій дідусь «псувати» книжки забороняв. Скільки б я не тягнулася фломастерами до своїх збірок казок, щоб домалювати Рапунцель мотузку з вежі («чому він лізе по її волоссю? це ж боляче! можна купити мотузку, підняти її волоссям нагору і спуститися по ній!»), дідусь оперативно висмикував їх з моїх рук і переключав увагу на щось інше — в основному на магнітні шашки і на килим («ти бачила, в килимі орнамент змінився, поки ми говорили?!», «ДЕ?!»).

Але того разу відволікти мене було неможливо — я стояла, простягнувши до діда доказ його злочину перед моєю наївною дитячою душею, і чекала відповідей. Він на мить відірвав очі від якогось чергового романчику в чорній обкладинці, якими в той час захоплювався, і коротко сказав:

— Це автограф. Від автора.
— Авто... Граф?

Очевидно, коли тобі 4, ці два слова не зовсім адекватно збираються в одне. Я знала, що таке «авто» — це дідова стара «калина» і сусідський «опель». Воно має чотири колеса, інколи буває ще п’яте ззаду, а коли іде дощ, в ньому завжди сухо і пахне хвоєю. Я також вірила, що знаю, що таке «граф» — тільки в моєму розумінні це був скоріше «зек», бо моя бабуся дуже любила дивитися «Графа Монте-Крісто», і я співвіднесла, що графами називають тих, хто після в’язниці іде мститися своїм кривдникам. Ні те, ні інше, на мій дитячий погляд, не мало нічого спільного з книжками, тому я засмутилася.

Але дід якимсь досі невідомим мені методом легко зчитував мої емоції. Він відклав книжку на журнальний столик, присів на підлогу і заговорив якраз тоді, коли сльози образи зрадницьки підступили до очей:

— Книжки пишуть письменники. Це такі люди. Як ти, як я. Ось цей письменник написав цю книжку і підписав її для мене. Бачиш? «Шановному Анатолію Івановичу».

Я придивилася. Хоч читала я тоді ще поганенько, але у косому почерку і справді проглядалися літери «Ш», «А» та «І». А знизу, досить розбірливо: «На добро, на щастя, на віру!».

Пам’ятаю, тоді я вперше подумала, що це дуже круто — зробити щось самому і підписати: «на добро, на щастя, на віру». Тільки навіщо це Вірі?..
Коли я запитала в дідуся, він чомусь лише посміхнувся.

Минуло багато років. Можна сказати, що саме з цієї маленької збірки віршів все і почалося.

Нещодавно я знову її дістала. Вона — теплий спогад, який я дуже бережу. Я шукала інформацію про автора, хотіла дізнатися більше, але в Інтернеті — майже нічого. Лише кілька відсканованих фотографій, які зберегла небайдужа людина.

І це так сумно.

Нащо вам взагалі той Хорт, якщо 1 грудня вийде остання частина мого улюбленого характерницького фентезі? 🤨

Мене добряче так флешбекнуло на лекцію про Нобеля, Букера та Пулітцера на цьогорічній Книжковій країні

Там, звичайно, напряму не було тези про "пишіть про не-захід, він має ОСОБЛИВИЙ і ТАЄМНИЧИЙ вайб", але знаєте.... Дивлячись на те, як вестерни досі носяться з таємничою русскою душею, я навіть не здивована

Сидимо з бабусею в моїй кімнаті

— Айяйяй, в тебе так багато книжок...
— Ага
— І з Києва з фестивалю ти теж привезла книжки?
— Ні, я не мала змоги купити
— Ну слава Богу

Цього ранку ви знаєте, що робити

Збір Роршаха https://send.monobank.ua/jar/8DP6nvegoq

Збір Банкая Семпая https://send.monobank.ua/jar/3HmN5ykAwX

Збір Настільного Чаклуна https://send.monobank.ua/jar/2Ha3Z4L53j

Збір Враження UA https://send.monobank.ua/jar/3NRxsuwXTw

Мем повністю вийшов з-під контролю

Емоції. Наживо 📺

Хтось казав, що ця книга десь має помітку 18+, але я обшукала всюди і нічого не знайшла, тому буду вважати, що ця історія для середнього шкільного віку

Я вже читала першу главу, але щоб освіжити пам'ять — читаю ще раз

Цей фрагмент мені подобався (бо я люблю стосунки батьків та дітей у книжках), поки я не побачила «чомусь» і «бо» в одному реченні.

Як для середнього шкільного віку, Хорт така bitch 👑💅 Діалоги виглядають буквально ось так:

— Твій батько був могутнім воїном
Хорт: Що з ним сталося?
— Загинув в битві ще до твого народження
Хорт: Мати, я так зрозумів, теж? 🙄

От скатіна, як вона могла

Для того, щоб прийняти ситуацію героєві знадобилося 0 секунд. Оце я розумію адаптивність