Почала читати «Мене звати Дуся» і вже хочу розтягнути цю книгу на цитати.

Тепер ще більше хочу зробить по цій книзі книжковий клуб🫠

Того дня помер дід і закінчилося сливове варення. Дивно, адже в нас завжди були запаси. Сливове варення ніяк не могло закінчитися. Воно мало бути вічним, як і дід. Але обоє підвели. У дитинстві все здається безкінечним. А коли ти наймолодша сестра, дитинство триває довго. Занадто довго. Нас було так багато, тепер — тільки я. Ні діда, ні варення, нікого. Чого я чую себе?

мовчати та йти — це все, що він вмів, і це завжди працювало

Піти до сусідів він не міг: тоді йому довелося б спілкуватися з іншими людьми. А це вже дуже багато нервів для однієї маленької доби та однієї маленької людини.

Подивились вчора нову Фантастичну четвірку і знаєте що? Це пздц.

Вибачте, просто моє серце марвелівської фанатки розбивається з кожним новим фільмом Марвел.

Зробити настільки плаский, тупий, штучний та примітивний фільм без грама логіки — це треба постаратись.

І ще мене дико вкурвлює, що Марвел зараз намагається робити саме жінок головними персонажками. Що ж мені не так? А те, що їх, бляха, тупо не прописують. У них десять пафосних реплік на весь фільм і все.

Сумно це все🫠

Ну, як же Дуся написана🤔

— Бабо, а як мені зробити так, щоб він від мене нікуди не пішов?
— Та хай йде, якшо хоче.
— Але я не хочу, щоб він йшов.
— Ну тоді шукай такого, який не піде.

Нескінченні пиздостраждання чи Ромком в умовах війни

🤔Альона Рязанцева "Не закохуйся, Єво!" від видавництва Лабораторія.

🤔Про що книга: 2022 рік, початок повномасштабного вторгнення. Єва з родиною виїжджають з Сєвєродонецька, який вже окуповують москалі, та переїздять до невеличкого села Кунча на Хмельниччині. І я б могла сказати, що тут сімʼя буде пристосовуватися до нових реалій життя та будувати все з нуля, але суть не в цьому. Поруч з Євою оселяється її колишній, а сама дівчина бачить неймовірно мужнього сусіда і вирішує завести з ним фейкові стосунки, аби цей колишній кусав лікті й інші труднодоступні частини тіла.

🤔Атмосфера: я люблю читати про невеликі українські села, це колоритно та яскраво. І загалом саме ця частина книжки мені сподобалась. Хоч вона й занадто стереотипна (здається, тут є просто всі стереотипи про селян та міських жителів, які можна зібрати).

Обіцяють, що в книзі багато гумору і вона десь наче на межі ромкому. Я не знала, наскільки влучним буде це поєднання разом з початком повномасштабної війни. І, чесно кажучи, вийшло не дуже. Якісь крихти гумору тут дійсно є, іноді навіть доволі непогані, але разом з тим тут дууууже багато про війну, переселенців, втрату дому, окупацію та смерті. Тому в мене виникав постійний дисонанс, бо книгу й повноцінним ромкомом назвати язик не повернеться, але це й не суто історія про війну.

🤔Герої: ви вже бачили, що я горіла на Єву, бо для мене це пздц, а не персонажка. У Єви вивчена безпорадність. Їй 25, вона працювала тату-майстринею, а зараз просто сидить вдома, страждає і хоче, щоб за неї все порішав якийсь крутий чоловік (що він і робить), чи хоча б батьки та сестра. Тому Єва страждає за красивим колишнім, який виставив її речі з квартири, безперестанку ниє (і я розумію, що з початком війни та втратою домівки ти не будеш позитивним поні, але змальовано все це дуже не дуже), а всі її переконують, що вона сильна й з усім справляється (так я жодного разу й не побачила цього).

Батьки Єви та сестра мають менше екранного часу, ніж табуретка, й існують чисто для того, аби Єва не померла з голоду. При тому, що інші епізодичні персонажі доволі яскраві (хоч і теж стереотипні).

Головний герой – Марк, він був в АТО і втратив там ногу, тому зараз носить протез. І мені взагалі дуже сподобалось, що авторка вирішила репрезентувати людей з інвалідністю, але це було дуже поверхнево. Бо про протез згадується рази чотири за всю книжку, тому було враження, що додали його чисто для галочки.

🤔Загальні враження: не подумайте, що мені було прям боляче це читати. Воно доволі легко написано, тут класна атмосфера села, головний герой теж доволі обʼємний та з характером. Але Єва зі своїми нескінченними пиздостражданнями робили мені боляче всю книгу. Любовна лінія – ну, мені вона була якась трохи недолуга. Як наче ці герої разом, просто тому, що у них немає інших варіантів.

Тому, це посередня любовна історія в умовах війни (бо назвати це ромкомом я не можу, сорі), яка не дуже вміє в баланс та переконливих персонажів. Але почитати на вечір – цілком ок.

#книговідгук

✨Єлизавета Бурштин «Мене звати Дуся» від видавництва Лабораторія.

✨У Дусі були чорні руки, біла корова, плюшевий дракон і велике бажання, щоб хтось її любив. Вона не памʼятає, хто її сімʼя та де вона жила. Але памʼятає зарах дому та сливу, яка росла поруч з будинком.

Важко сказати, про що ця книга. Вона про любов і про її відсутність. Про те, що всі йдуть і залишають тебе на самоті. Про те, що людині потрібна людина.

Дуся могла злити воду сама, це просто був маленький шанс, що мама трошки побуде поруч і трошки полюбить, бо вона майже завжди була зайнята, як і її руки, і приходила тільки тоді, коли в ній була термінова потреба. Любов не є терміновою потребою, любов може почекати.

Ця книга про самотність і про дітей, які ростуть у сімʼях без любові. Ця книга про все і її опис неможливо втиснути у рамки слів та речень. Її потрібно відчути і прожити. Потрібно поблукати з Дусею за руку по вулицям села. Погладити корову, посидіти на сонці з Бабою та зʼїсти хліб з сіллю й помідорами.

Там було мало ознак дитинства — може, тому, що діти, народжені в сім’ях без любові, одразу народжуються дорослими, із серйозними обличчями на фотографіях і вмінням варити собі обід у п’ять років.

Мама била всіх і завжди виправдовувалася, що то від безсилля. Дивно, звідки у безсилих так багато фізичної сили?

✨Це невимовно гарний текст. Він — немов ковдра, огортає тебе з усіх сторін і не відпускає. Ця метафоричність, образність, іронія, запахи осінніх слив та бринзи — воно все неначе оживає.

Я була впевнена, що ця книга мені сподобається і тут інтуїція не підвела. Це саме той болючий затишок, який я так люблю в літературі.

Єдиний момент, який мені здався зайвим — це секс. Настільки він мені контрастував з усією книгою (ні, там нема детальних описів, але там можна зрозуміти, що відбувається). Тому я волію робити вигляд, що цього моменту в книзі не було.

Чужий біль інколи легше побачити, ніж свій власний, бо всередину себе важко дивитися: там темно й страшно.

✨Якщо у нас з вами схожі смаки на книги — беріть, вона вам в серденько точно западе.

#книговідгук

Якщо ви шукали короткий, але класний серіал на вихідні, то я до вас якраз з такою рекомендацією.

🧩The Girlfriend (6 серій) – психологічний трилер, сюжет якого заснований на однойменній книзі Мішель Френсіс.

В головних ролях: Робін Райт (яка також була й режисеркою серіалу) та Олівія Кук.

Конфлікт доволі простий. Молодий лікар Деніел з багатої сімʼї знайомиться з Черрі і закохується неї абсолютно й невідворотно. Але його мати – Лора – не хоче віддавати свою черешеньку цій профурсетці (грає пісня "Сину, сину, сину, ангел мій"). Тому між жінками починається не те, що справжнє протистояння, а прям жорстокі такі голодні ігри, які з кожною серією стають все більш запеклими, брудними та зловісними.

Тут одразу дві оповіді: від Лори та від Черрі. Тому зрозуміти, хто з них каже правду і як все відбувається в дійсності – важко. Мені прям сподобалась психологічна складова, те, як показані стосунки персонажів та основний конфлікт, арки героїв – це було дуже добре та переконливо.

Якщо любите психологічні трилери та ненадійних оповідачів – вам має сподобатись.

#прокіно

Так, я тут нарешті зрозуміла, як люди роблять кастомні фони для своїх каналів і звісно ж мені це треба👀

Тому, потицяйте тут (особливо, якщо у вас тг-преміум), будь ласка, щоб канал зарядився і я змогла поставити нарешті ці гарні фони😳

(Почуваюся бабцею, яка не шарить в техніці)