На фронті загинув Давид Чичкан.

"Свобода слабких – це демагогічний міф для використання на виборах. Слабкі ніколи не були вільними і не будуть. Хто хоче бути вільним, повинен бути сильним".
– Жан-Франсуа Тіріар

Нащо Тіріар? Фактично, головний його здобуток — популяризація кельтського хреста (його, до речі, ввів не він, а П’єр Сідо).

Його організацію Jeune Europe успішною можна назвати, але по "своєму": вони швидко збудували транснаціональну мережу, брали участь у проєкті партії з Мослі, вели якісний журнал "La Nation européenne", воювали за Палестину, організували школу кадрів (з якої потім дехто йшов у "Червоні бригади"). Закінчилося все провалом "европейських бригад" на близькому сході, заборонами з боку державних органів і, є відчуття, що якось вплинуло зближення з маоїзмом (дивно чому).

Щодо "націонал-комунітаризму", то на перший погляд це кліше "політика > економіка", але в ньому були нетривіальні тези і своя термінологія.

Тіріар щось читав (по-пролетарськи) й лишив по собі певну рефлексію. Часто посилався на Фіхте, Фрідріха Ліста, Макелеле, Парето, Ле Бона (скін типу), Сергія Чахотіна, Карла Шмітта, Жюльєна Френда, Раймона Арона та Джеймса Бернхема.

Усе це склалося в те, що він називав "weltanschauung" (світогляд). В якому проявлялося протиставлення цивілізації "l’être-plus" (бути більше) — "l’avoir-plus" (мати більше).

Европейська історія, як він її бачив, була про звеличення людського потенціалу (l’être-plus): шлях прометеївської людини, а не задоволеного споживача. Універсалістські загони можна побачити, але це радше про етичні пресупозиції, ніж про матеріальне трактування через людини-машини Ламетрі (яку можна перебудувати під свою головну біль) — своєрідний антропоцентризм із плеканням "великого здоров’я" Ніцше.

Звідси вибудовувалася додаткова критика і американського економізму, і марксистського проєкту: матерія не може зберігати статус позитивного карго-культу; вона веде до занепаду й смерті людини.

Для цього він вводить поняття "економіки сили" як фундаментального імперативу: капіталізм живе логікою прибутку, комунізм — логікою утопії; обидва режими роблять націю слабкою. В економіці він приймав вільне підприємництво, але тотально критикував "великий капітал европейської олігархії". Звідси — ідея імперії як єдності, а не як панування: у нього були мрії про нового "ДжонікаФіліпа Македонського".

Ідеальна система, для реалізації поставлених орієнтирів, мислилась через унітарну централізовану державу, спадкоємицю Риму, з "омні-громадянством" (єдине для всіх). Сам себе він називав "великим европейським якобінцем" і уявляв націю як динамічне "суспільство долі" (Ортега-і-Ґасет). Парламентаризм в сучасному вигляді не приймав: замість парламенту пропонував "сенат достойних". В якому політичний клас — як орден: люди служби, для яких доля, дисципліна й честь — "влада як жрецтво".

Попри тези щодо "народного міфу", він сторонився фольклоризму. Мав полеміку з Еволою: метафізику тлумачив через політичну антропологію; його націоналізм тримався на демографічній і культурній перевазі Европи, а не традиції. Акцент конкретно ставився на ніцшеанський, прометеївський вимір, а не сакралізацію історії – яку він бачив як процес, що органічно розгортається довкола европейського міфу.

Nouvelle Droite, до речі, називав "ностальгійним літературним рухом". Головним чином це було пов'язано з його дискурсом "унітарної імперії", який не сходився з "европейським фелькіш-мультикультуралізмом": "вітчизною має бути не пам’ять, а спільне майбутнє; ми хочемо вітчизни експансії, а не вітчизни благоговіння".