🙏7❤2👏1
Херсон, бульвар Мирний.
Тут херсонці завжди збирались культурно провести час.
А в 2000х тут збирались представники неформальних субкультур а також бмх-сери скейтери.
@bagnenkoDaily
Тут херсонці завжди збирались культурно провести час.
А в 2000х тут збирались представники неформальних субкультур а також бмх-сери скейтери.
@bagnenkoDaily
👍8🙏3💔2
До 200-річчя Херсона, яке радянська влада намагалась відсвяткувати якомога більш помпезно, від театру вниз збудували сходи: вони поєднали площу перед театром із вулицею Суворова.
Ці сходи містяни назвали потьомкінськими, хоча офіційної назви вони не мали. Але схожість із Одесою була, хоч і невелика. Схожими були і плани архітекторів: сходи хотіли збудувати такими самими величними, як і в Одесі, подовживши аж до самого берега Дніпра! Уявляєте собі це? Але цього не сталось. Може воно і на краще?
31 березня 2012 року на місці сходів відкрили ТРЦ «Суворовський». Його будівництво супроводжувалось численними скандалами, а знавці архітектури та історії ще на стадії ідеї робіт говорили про те, що центр не працюватими: тутешні особливості грунту не дозволять. Так і вийшло: сьогодні це напівзакинута будівля.
Але дуже дивно, що всюди навкруги прилітає, а в ТРЦ Суворовський — ні.
#херсон #історія #україна
@bagnenkoDaily
Ці сходи містяни назвали потьомкінськими, хоча офіційної назви вони не мали. Але схожість із Одесою була, хоч і невелика. Схожими були і плани архітекторів: сходи хотіли збудувати такими самими величними, як і в Одесі, подовживши аж до самого берега Дніпра! Уявляєте собі це? Але цього не сталось. Може воно і на краще?
31 березня 2012 року на місці сходів відкрили ТРЦ «Суворовський». Його будівництво супроводжувалось численними скандалами, а знавці архітектури та історії ще на стадії ідеї робіт говорили про те, що центр не працюватими: тутешні особливості грунту не дозволять. Так і вийшло: сьогодні це напівзакинута будівля.
Але дуже дивно, що всюди навкруги прилітає, а в ТРЦ Суворовський — ні.
#херсон #історія #україна
@bagnenkoDaily
👍6🙏5🤔3❤1
Як проходили випробування Антонівського мосту перед введенням експлуатацію.
https://www.facebook.com/share/p/1AdeJ4sRiA/
Прийомні статичні та динамічні випробування мосту. Грудень 1985 року.
Фото 1 — Тетяна Завалій, фото 2 — із книги «Проспект над Дніпром» (автор Афанасій Дерменжі).
Уривок із книги:
«21 та 22 грудня 1985 р. відбулися традиційні прийомні статичні та динамічні випробування мосту. 55 багатотонних КамАЗів, завантажених піском, рушили мостовим переходом з боку Олешок на Херсонський берег. Щільною групою у шість рядів автомобілі пройшли мостом, зупиняючись на вимогу мостобудівників у зазначених місцях міжпрогонового простору, створюючи нерівномірний тиск.
Під час статичного випробування прогонової будови тензометри зафіксували показники прогину прогону 19 мм, тоді як за проєктним розрахунком було визначено прогин у 21 мм. Головний інженер проєкту мостів Б. Д. Маріков перебував під прогоновою будовою, спостерігаючи за показаннями приладів. Випробування пройшли успішно».
Цікаво, що фактичний прогин виявився меншим за розрахунковий — це свідчить про високу міцність та запас надійності конструкції.
@bagnenkoDaily
https://www.facebook.com/share/p/1AdeJ4sRiA/
Прийомні статичні та динамічні випробування мосту. Грудень 1985 року.
Фото 1 — Тетяна Завалій, фото 2 — із книги «Проспект над Дніпром» (автор Афанасій Дерменжі).
Уривок із книги:
«21 та 22 грудня 1985 р. відбулися традиційні прийомні статичні та динамічні випробування мосту. 55 багатотонних КамАЗів, завантажених піском, рушили мостовим переходом з боку Олешок на Херсонський берег. Щільною групою у шість рядів автомобілі пройшли мостом, зупиняючись на вимогу мостобудівників у зазначених місцях міжпрогонового простору, створюючи нерівномірний тиск.
Під час статичного випробування прогонової будови тензометри зафіксували показники прогину прогону 19 мм, тоді як за проєктним розрахунком було визначено прогин у 21 мм. Головний інженер проєкту мостів Б. Д. Маріков перебував під прогоновою будовою, спостерігаючи за показаннями приладів. Випробування пройшли успішно».
Цікаво, що фактичний прогин виявився меншим за розрахунковий — це свідчить про високу міцність та запас надійності конструкції.
@bagnenkoDaily
👍10
Forwarded from Психолог під час війни
❤🔥9🙏6💔1
Навколо долі легендарного барка «Товариш» (колишній Gorch Fock) існує багато емоцій, але якщо говорити мовою фактів, то це не був звичайний продаж чи добровільна передача. Це була складна комбінація економічної безвиході та юридичного повернення.
Ось як це відбувалося насправді:
1. Контекст: чому судно опинилося в тупику?
Після розпаду СРСР барк відійшов Україні (порт приписки — Херсон). У 90-х роках судно потребувало капітального ремонту, на який у держави не було коштів.
• У 1993 році «Товариш» вирушив до Великої Британії, але через незадовільний технічний стан йому заборонили вихід у море.
• Судно роками стояло в англійському порту Ньюкасл, а згодом у німецькому Вільгельмсгафені, накопичуючи величезні борги за стоянку та обслуговування.
1. «Продаж» за символічну ціну
Ситуація вирішилася не через прямий державний продаж «заради вигоди», а через викуп німецьким товариством «Tall-Ship Friends».
• Сума угоди: У 2003 році німецька організація викупила барк у Міністерства освіти і науки України. Сума була символічною (називають цифру близько 500 000 євро), але головною умовою було те, що німці погашають усі борги судна, які на той момент вимірювалися мільйонами.
• Чому німці? Для Німеччини це судно мало колосальну історичну цінність, адже це був оригінальний Gorch Fock, побудований у Гамбурзі в 1933 році.
1. То це продаж чи віддача?
Це був вимушений продаж під тиском обставин. Україна фактично не могла утримувати судно, і воно ризикувало просто згнити в іноземному порту або бути проданим на металобрухт за борги.
Підсумок подій:
| Етап | Що відбулося |
|---|---|
| Причина | Відсутність фінансування на ремонт та арешт за борги в Європі. |
| Механізм | Договір купівлі-продажу між Україною та німецьким благодійним товариством. |
| Результат | Судно повернулося до Штральзунда (Німеччина), було відремонтоване та перетворене на музей під своєю першою назвою Gorch Fock I. |
Хоча для багатьох херсонців це була болюча втрата символу міста, саме цей крок дозволив зберегти корабель від утилізації.Ретро Херсон.
Оригінал зображення в коментарях,
Знайшов https://www.facebook.com/share/p/1FPQwuoUzb/
Ось як це відбувалося насправді:
1. Контекст: чому судно опинилося в тупику?
Після розпаду СРСР барк відійшов Україні (порт приписки — Херсон). У 90-х роках судно потребувало капітального ремонту, на який у держави не було коштів.
• У 1993 році «Товариш» вирушив до Великої Британії, але через незадовільний технічний стан йому заборонили вихід у море.
• Судно роками стояло в англійському порту Ньюкасл, а згодом у німецькому Вільгельмсгафені, накопичуючи величезні борги за стоянку та обслуговування.
1. «Продаж» за символічну ціну
Ситуація вирішилася не через прямий державний продаж «заради вигоди», а через викуп німецьким товариством «Tall-Ship Friends».
• Сума угоди: У 2003 році німецька організація викупила барк у Міністерства освіти і науки України. Сума була символічною (називають цифру близько 500 000 євро), але головною умовою було те, що німці погашають усі борги судна, які на той момент вимірювалися мільйонами.
• Чому німці? Для Німеччини це судно мало колосальну історичну цінність, адже це був оригінальний Gorch Fock, побудований у Гамбурзі в 1933 році.
1. То це продаж чи віддача?
Це був вимушений продаж під тиском обставин. Україна фактично не могла утримувати судно, і воно ризикувало просто згнити в іноземному порту або бути проданим на металобрухт за борги.
Підсумок подій:
| Етап | Що відбулося |
|---|---|
| Причина | Відсутність фінансування на ремонт та арешт за борги в Європі. |
| Механізм | Договір купівлі-продажу між Україною та німецьким благодійним товариством. |
| Результат | Судно повернулося до Штральзунда (Німеччина), було відремонтоване та перетворене на музей під своєю першою назвою Gorch Fock I. |
Хоча для багатьох херсонців це була болюча втрата символу міста, саме цей крок дозволив зберегти корабель від утилізації.Ретро Херсон.
Оригінал зображення в коментарях,
Знайшов https://www.facebook.com/share/p/1FPQwuoUzb/
💔6❤2
Подивіться уважно на цю таблицю. Це не пропаганда. Не вигадки. Не чиїсь припущення. Це офіційні цифри 1987 року — часу, коли СРСР уже доживав свої останні роки.
Донецьк — жодної української школи.
Луганськ — жодної.
Сімферополь — жодної.
Харків — 2 українські проти 156 російських.
Дніпро — 9 проти 125.
Київ — столиця України — 34 українські школи проти 152 російських та 88 «змішаних».
Це не випадковість.
Це система.
Це не «вільний вибір».
Це послідовна політика витіснення мови з міст, з освіти, з майбутнього.
Коли дитина не має можливості навчатися рідною мовою у власній країні — це не «рівність». Це тиск. Це асиміляція. Це повільне стирання ідентичності.
І тепер, дивлячись на ці цифри, хтось ще скаже, що українську мову не утискали в Союзі?
Зі сторінки «Читай українською».
@bagnenkoDaily
Донецьк — жодної української школи.
Луганськ — жодної.
Сімферополь — жодної.
Харків — 2 українські проти 156 російських.
Дніпро — 9 проти 125.
Київ — столиця України — 34 українські школи проти 152 російських та 88 «змішаних».
Це не випадковість.
Це система.
Це не «вільний вибір».
Це послідовна політика витіснення мови з міст, з освіти, з майбутнього.
Коли дитина не має можливості навчатися рідною мовою у власній країні — це не «рівність». Це тиск. Це асиміляція. Це повільне стирання ідентичності.
І тепер, дивлячись на ці цифри, хтось ще скаже, що українську мову не утискали в Союзі?
Зі сторінки «Читай українською».
@bagnenkoDaily
💯16❤3
Херсон
На Дніпрі. Дата невідома. Автор фото Валерій Вєдєнєєв. Почищено та колоризовано за допомогою AI.
@bagnenkoDaily
На Дніпрі. Дата невідома. Автор фото Валерій Вєдєнєєв. Почищено та колоризовано за допомогою AI.
@bagnenkoDaily
🙏11💔5
Forwarded from Психолог під час війни
❤11👍4
Пляж "Лілея". Орієнтовно кінець 60 – початок 70-х. Автор фото невідомий
Матеріал: Старий Херсон
@bagnenkoDaily
Матеріал: Старий Херсон
@bagnenkoDaily
❤12👍2❤🔥1
Це моє одне з перших фото 24 лютого 2022 в Херсоні.
Я приїхав до батька, взяв каністру, хотів купити бензину про запас. І потім, внизу під домом зробив це фото.
Частину нашої родини я вивіз. Тоді я думав, що можливо ми востаннє бачились вживу.
Це важке фото. Я не заїхав до мами з бабусею. Я побачив батька буквально на 1 хвилину.
Вони провели в окупації 9 місяців.
А я виїхав і вивіз частину сім’ї з окупації.
Саме тоді я почав думати про те, що можливо ми вже ніколи не побачимось. Я почав думати про те, що я вчинив неправильно. І ці думки дуже мучили і були болючими.
Але водночас я опрацьовував наративно цю травмуючу подію.
Поступово я зрозумів, що я зробив найкраще, що мін. Я зробив те, як розумів правильно тоді. Я забрав близьких і вивіз, тих, хто погодився. Я організував і облаштував життя в Києві і коли з’явилась можливість - то вивіз і маму з бабусею. І для них в Києві все вже було трохи підготовлено.
Це моє 24 лютого. Воно було важким.
А яким було ваше?
@bagnenkoDaily
Я приїхав до батька, взяв каністру, хотів купити бензину про запас. І потім, внизу під домом зробив це фото.
Частину нашої родини я вивіз. Тоді я думав, що можливо ми востаннє бачились вживу.
Це важке фото. Я не заїхав до мами з бабусею. Я побачив батька буквально на 1 хвилину.
Вони провели в окупації 9 місяців.
А я виїхав і вивіз частину сім’ї з окупації.
Саме тоді я почав думати про те, що можливо ми вже ніколи не побачимось. Я почав думати про те, що я вчинив неправильно. І ці думки дуже мучили і були болючими.
Але водночас я опрацьовував наративно цю травмуючу подію.
Поступово я зрозумів, що я зробив найкраще, що мін. Я зробив те, як розумів правильно тоді. Я забрав близьких і вивіз, тих, хто погодився. Я організував і облаштував життя в Києві і коли з’явилась можливість - то вивіз і маму з бабусею. І для них в Києві все вже було трохи підготовлено.
Це моє 24 лютого. Воно було важким.
А яким було ваше?
@bagnenkoDaily
🙏12💔3❤1
В моєму улюбленому ТГ-каналі Херсон-ТУТ вигулькнуло фото мого улюбленого херсонського будинку. Це така хатка, з якої багато років поспіль девелопери намагалися викурити власницю. Проте та виявилася незламна. Її будинок як стояв - так і зараз стоїть.
Ми дуже любили ходити в цей район саме щоб подивитися на цю хатку. Чомусь це дуже надихало. Тоді нагадувало дім старого з мультфільму "Вперед і вгору".
Ми ходили до цього будинку 23 лютого 2022. Поряд у новобудові була кав'ярня, хоча мені завжди мріялося випити чайочку з хазяйкою тої хати на її ґанку.
Але зараз мені ця історія про інше. Вибачте, вона про те, що в нас є якась дивовижна сила і впертість. Про те, що ми в оточені розвинених світових економік, які тиснуть так, що очі вилазять, але... Наша хата, яка б вона не була, стояла, стоїть і стояти буде.
...
P.S. Якщо б ми були розумними урбаністами, то боролися б не за знесення, а за збереження цієї хати. Бо вона вже символ всього чого тільки можна.
Олена Афанасьєва
@bagnenkoDaily
Ми дуже любили ходити в цей район саме щоб подивитися на цю хатку. Чомусь це дуже надихало. Тоді нагадувало дім старого з мультфільму "Вперед і вгору".
Ми ходили до цього будинку 23 лютого 2022. Поряд у новобудові була кав'ярня, хоча мені завжди мріялося випити чайочку з хазяйкою тої хати на її ґанку.
Але зараз мені ця історія про інше. Вибачте, вона про те, що в нас є якась дивовижна сила і впертість. Про те, що ми в оточені розвинених світових економік, які тиснуть так, що очі вилазять, але... Наша хата, яка б вона не була, стояла, стоїть і стояти буде.
...
P.S. Якщо б ми були розумними урбаністами, то боролися б не за знесення, а за збереження цієї хати. Бо вона вже символ всього чого тільки можна.
Олена Афанасьєва
@bagnenkoDaily
🙏11❤4🔥1
Forwarded from Психолог під час війни
🔥6❤🔥4
Forwarded from Психолог під час війни
Мій поплавок - моя сім'я. Це земля за яку я воював, я не поїду нікуди. На дідах тримається армія. Рубрика «Військовий говорить»
*
Ідеш в метро, нікого не чіпаю.
Підходить в метро жіночка.
“Дякую вам”. Просто так.
І це розриває зсередини. Я не для цього служу, але це так цінно.
***
Найгірше - це був обман командира.
Він сказав, що там бліндажик хороший.
А там 2 к*ц*па. .
Підповз. Крикнув. Тихо.
Чуйка спрацювала.
Кинув гранату туди на всяк випадок.
“Здайомся” кричать.
*
Є багато хорошого, що мені дала армія.
Нема ні до чого страху.
Це добре те, чого навчився за ці роки в армії.
Нічого не боюсь. Хоча може це і погано.
Навчився поводженню зі зброєю.
Це добре.
Якщо тривога, шахеди - ніяк не реагую. Можу собі спати.
***
Відчуваю сором, що я живий.
А хлопці померли.
Сняться бої.
І інколи хлопці просять про допомогу.
Реалістичні сни. БК постійно закінчується.
Прокидаюсь.
Всі сни сконцентровані на той вихід.
Хлопці. Бій.
Саме та подія, яка сталась.
**
Раніше були героями.
Зараз всі відвертаються
Паралельна реальність
Тут плачуть світла немає.
А там кабздець.
Там пацани в окопах замерзають, не можуть вийти.
***
З тими хлопцями, з якими я штурмував - більше половини немає. Ще й з мого відділення.
Завжди питання - чому вони, в пергу чергу.
*
Я військовий. Я не планую майбутнє довго наперед.
Не думаю взагалі про те, як буде.
Як я там? там день у день життя під загрозою
Артилерія, КАБи, молнії, фпв і все інше.
Особливо і не думаю наперед.
Шо буде, те й буде.
**
Я з великою повагою до вас.
Але не вірю, що мені може щось допомогти.
***
На дідах тримається армія.
Вони вчать життю молодих хлопців.
Не війні, а життю. Розумієте? Життю.
***
Ці історії завжди тут (торкається вказівним пальцем лоба)
Я виїжджав на нуль за хлопцями. І це досі мучить.
***
Командир каже по радейке: “де ти лежиш.”
Я пояснив. Він каже: “Це 300 метрів вправо від мене.
Вилазь з посадки.
Повзи через поле - наші тебе підберуть.
Мені як соломинку кинули.
На предохранітель поставив і поповз.
***
Пацюки на позиціях не бояться людей
Можеш заснути - прийде і буде тебе гризти.
Кусають, от уявіть прямо кусають.
***
Дружина каже, що я часто на емоції переходжу.
Я винний у всьому, що я не зроблю.
**
Док загинув.
Витягнув мене. Машину на евак кинув. І сам загинув.
Посекундно пам’ятаю попри все.
***
Я не хочу виїжджати.
Тут моя земля, за яку я воював.
Зараз я списаний. За що я воював.
Я не хочу виїжджати.
По здоров’ю звільнився. Пенсія 12 975 грн.
Нас троє - я, дружина і син.
це капець як мало. Але я знайшов роботу і буду далі на своїй землі.
**
Мій поплавок - моя сім'я.
Це мій стримуючий фактор, який не дає мені наделать беди.
Є відповідальність за сім’ю.
**
Кожну ніч воюєш.
Днем теж саме.
Постійно крутиш і думаєш, що ти не зробив і як можна по-іншому.
*
Я дружині не можу все розказати.
Ідеш і бачиш вагнерівця. Він встає і біжить. Наче під наркотою.
Про таке ми між собою тільки.
Я не знаю чому я тобі це розказав.
Воно живе. Воно болить.
*
Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід з клінічним психологом без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки.
Важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу.
*
Якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного і пальне на дорогу до хлопців - то ось постійна банка:
🔗Посилання
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Знов закінчились донати після останньої закупки книг.
*
А якщо хочете вчитись як взаємодіяти військовим і цивільним - запрошую на серію майстер-класів.
Стартуємо в березні. Запис буде. Реєстрація: https://forms.gle/t8QzCK3BpLnRhHMZ7
Якщо це корисно — поставте 💔
І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.
#ДумкиВійськових
@BagnenkoPsy
*
Ідеш в метро, нікого не чіпаю.
Підходить в метро жіночка.
“Дякую вам”. Просто так.
І це розриває зсередини. Я не для цього служу, але це так цінно.
***
Найгірше - це був обман командира.
Він сказав, що там бліндажик хороший.
А там 2 к*ц*па. .
Підповз. Крикнув. Тихо.
Чуйка спрацювала.
Кинув гранату туди на всяк випадок.
“Здайомся” кричать.
*
Є багато хорошого, що мені дала армія.
Нема ні до чого страху.
Це добре те, чого навчився за ці роки в армії.
Нічого не боюсь. Хоча може це і погано.
Навчився поводженню зі зброєю.
Це добре.
Якщо тривога, шахеди - ніяк не реагую. Можу собі спати.
***
Відчуваю сором, що я живий.
А хлопці померли.
Сняться бої.
І інколи хлопці просять про допомогу.
Реалістичні сни. БК постійно закінчується.
Прокидаюсь.
Всі сни сконцентровані на той вихід.
Хлопці. Бій.
Саме та подія, яка сталась.
**
Раніше були героями.
Зараз всі відвертаються
Паралельна реальність
Тут плачуть світла немає.
А там кабздець.
Там пацани в окопах замерзають, не можуть вийти.
***
З тими хлопцями, з якими я штурмував - більше половини немає. Ще й з мого відділення.
Завжди питання - чому вони, в пергу чергу.
*
Я військовий. Я не планую майбутнє довго наперед.
Не думаю взагалі про те, як буде.
Як я там? там день у день життя під загрозою
Артилерія, КАБи, молнії, фпв і все інше.
Особливо і не думаю наперед.
Шо буде, те й буде.
**
Я з великою повагою до вас.
Але не вірю, що мені може щось допомогти.
***
На дідах тримається армія.
Вони вчать життю молодих хлопців.
Не війні, а життю. Розумієте? Життю.
***
Ці історії завжди тут (торкається вказівним пальцем лоба)
Я виїжджав на нуль за хлопцями. І це досі мучить.
***
Командир каже по радейке: “де ти лежиш.”
Я пояснив. Він каже: “Це 300 метрів вправо від мене.
Вилазь з посадки.
Повзи через поле - наші тебе підберуть.
Мені як соломинку кинули.
На предохранітель поставив і поповз.
***
Пацюки на позиціях не бояться людей
Можеш заснути - прийде і буде тебе гризти.
Кусають, от уявіть прямо кусають.
***
Дружина каже, що я часто на емоції переходжу.
Я винний у всьому, що я не зроблю.
**
Док загинув.
Витягнув мене. Машину на евак кинув. І сам загинув.
Посекундно пам’ятаю попри все.
***
Я не хочу виїжджати.
Тут моя земля, за яку я воював.
Зараз я списаний. За що я воював.
Я не хочу виїжджати.
По здоров’ю звільнився. Пенсія 12 975 грн.
Нас троє - я, дружина і син.
це капець як мало. Але я знайшов роботу і буду далі на своїй землі.
**
Мій поплавок - моя сім'я.
Це мій стримуючий фактор, який не дає мені наделать беди.
Є відповідальність за сім’ю.
**
Кожну ніч воюєш.
Днем теж саме.
Постійно крутиш і думаєш, що ти не зробив і як можна по-іншому.
*
Я дружині не можу все розказати.
Ідеш і бачиш вагнерівця. Він встає і біжить. Наче під наркотою.
Про таке ми між собою тільки.
Я не знаю чому я тобі це розказав.
Воно живе. Воно болить.
*
Думки військових - це рубрика, де я розміщую шматочки бесід з клінічним психологом без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові. Моя мета - щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки.
Важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу.
*
Якщо хочете підтримати роботу для хлопців - закупку ліків, книг, необхідного і пальне на дорогу до хлопців - то ось постійна банка:
🔗Посилання
https://send.monobank.ua/jar/6ScUbedaAP
Знов закінчились донати після останньої закупки книг.
*
А якщо хочете вчитись як взаємодіяти військовим і цивільним - запрошую на серію майстер-класів.
Стартуємо в березні. Запис буде. Реєстрація: https://forms.gle/t8QzCK3BpLnRhHMZ7
Якщо це корисно — поставте 💔
І дякую всім за підтримку, донати, репости, коментарі.
#ДумкиВійськових
@BagnenkoPsy
💔6🙏4