Група студентів на фоні драматичного театру 80-ті Херсон #херсон #історія #україна

@bagnenkoDaily

Херсон. Запуск першого тролейбусного маршруту з Таврійського.

На тролейбусі написано дату запуску - це 1984 рік.
#херсон #україна #фото
@bagnenkoDaily

«Ретро-панорама Херсона зразка 1960 року. Погляд з балкона новенької «сталінки» на вулицю Перекопську: попереду видніється перехрестя з Чорноморською, ліворуч розгортається Придніпровський парк, а на самому горизонті, за дахами Воєнки, височіє силует Елеватора».
#херсон #україна #історія

Фото взяте на сайті Моє місто Херсон
Фото Білоносова Віктора
@bagnenkoDaily

Херсон, бульвар Мирний.

Тут херсонці завжди збирались культурно провести час.

А в 2000х тут збирались представники неформальних субкультур а також бмх-сери скейтери.

@bagnenkoDaily

До 200-річчя Херсона, яке радянська влада намагалась відсвяткувати якомога більш помпезно, від театру вниз збудували сходи: вони поєднали площу перед театром із вулицею Суворова.

Ці сходи містяни назвали потьомкінськими, хоча офіційної назви вони не мали. Але схожість із Одесою була, хоч і невелика. Схожими були і плани архітекторів: сходи хотіли збудувати такими самими величними, як і в Одесі, подовживши аж до самого берега Дніпра! Уявляєте собі це? Але цього не сталось. Може воно і на краще?

31 березня 2012 року на місці сходів відкрили ТРЦ «Суворовський». Його будівництво супроводжувалось численними скандалами, а знавці архітектури та історії ще на стадії ідеї робіт говорили про те, що центр не працюватими: тутешні особливості грунту не дозволять. Так і вийшло: сьогодні це напівзакинута будівля.
Але дуже дивно, що всюди навкруги прилітає, а в ТРЦ Суворовський — ні.

#херсон #історія #україна
@bagnenkoDaily

Навколо долі легендарного барка «Товариш» (колишній Gorch Fock) існує багато емоцій, але якщо говорити мовою фактів, то це не був звичайний продаж чи добровільна передача. Це була складна комбінація економічної безвиході та юридичного повернення.
Ось як це відбувалося насправді:

1. Контекст: чому судно опинилося в тупику?
Після розпаду СРСР барк відійшов Україні (порт приписки — Херсон). У 90-х роках судно потребувало капітального ремонту, на який у держави не було коштів.

• У 1993 році «Товариш» вирушив до Великої Британії, але через незадовільний технічний стан йому заборонили вихід у море.

• Судно роками стояло в англійському порту Ньюкасл, а згодом у німецькому Вільгельмсгафені, накопичуючи величезні борги за стоянку та обслуговування.

1. «Продаж» за символічну ціну
Ситуація вирішилася не через прямий державний продаж «заради вигоди», а через викуп німецьким товариством «Tall-Ship Friends».

• Сума угоди: У 2003 році німецька організація викупила барк у Міністерства освіти і науки України. Сума була символічною (називають цифру близько 500 000 євро), але головною умовою було те, що німці погашають усі борги судна, які на той момент вимірювалися мільйонами.

• Чому німці? Для Німеччини це судно мало колосальну історичну цінність, адже це був оригінальний Gorch Fock, побудований у Гамбурзі в 1933 році.

1. То це продаж чи віддача?
Це був вимушений продаж під тиском обставин. Україна фактично не могла утримувати судно, і воно ризикувало просто згнити в іноземному порту або бути проданим на металобрухт за борги.
Підсумок подій:
| Етап | Що відбулося |
|---|---|
| Причина | Відсутність фінансування на ремонт та арешт за борги в Європі. |
| Механізм | Договір купівлі-продажу між Україною та німецьким благодійним товариством. |
| Результат | Судно повернулося до Штральзунда (Німеччина), було відремонтоване та перетворене на музей під своєю першою назвою Gorch Fock I. |
Хоча для багатьох херсонців це була болюча втрата символу міста, саме цей крок дозволив зберегти корабель від утилізації.Ретро Херсон.
Оригінал зображення в коментарях,

Знайшов https://www.facebook.com/share/p/1FPQwuoUzb/

Подивіться уважно на цю таблицю. Це не пропаганда. Не вигадки. Не чиїсь припущення. Це офіційні цифри 1987 року — часу, коли СРСР уже доживав свої останні роки.

Донецьк — жодної української школи.
Луганськ — жодної.
Сімферополь — жодної.

Харків — 2 українські проти 156 російських.
Дніпро — 9 проти 125.
Київ — столиця України — 34 українські школи проти 152 російських та 88 «змішаних».

Це не випадковість.
Це система.
Це не «вільний вибір».
Це послідовна політика витіснення мови з міст, з освіти, з майбутнього.

Коли дитина не має можливості навчатися рідною мовою у власній країні — це не «рівність». Це тиск. Це асиміляція. Це повільне стирання ідентичності.

І тепер, дивлячись на ці цифри, хтось ще скаже, що українську мову не утискали в Союзі?

Зі сторінки «Читай українською».
@bagnenkoDaily

Херсон
На Дніпрі. Дата невідома. Автор фото Валерій Вєдєнєєв. Почищено та колоризовано за допомогою AI.

@bagnenkoDaily