Не заздрю команді Трампа.

Це людина, яка ні на що не проміняє свої інстинкти. Пробувати вказувати йому як вести кампанію, що говорити і як діяти, очевидно, абсолютно безсенсовна річ.

От, наприклад, в ці фінальні тижні, коли рейтинги показують мікроскопічну відстань між кандидатами, Камала зі шкури пнеться, щоб схилити чашу вагів на свою сторону. І робить це явно скоординовано з кампанією, продумано, згідно з розрахунками.

Тому апелює до республіканців на Фокс, тягає з собою колишніх республіканців.

Натомість Трампа спитали — а чому б йому не попросити Нікі Гейлі долучитись до нього в агітації? І дійсно ж, логічний крок, щоб не втратити поміркованого виборця.

Але ні, Трампа бісить сама ідея. У відповідь він емоційно почав розповідати як знищив Гейлі на праймеріз.

Трамп не любить просити допомоги і точно не любить ділитися перемогою. Навіть під загрозою поразки.

До слова, можливо єдиний раз, коли він послухав свого менеджера кампанії і зробив так, як той порадив було в 2016 перед праймеріз в Нью Гемпширі. Тоді, після поразки в Айові Крузу Дональду треба було рятувати кампанію. Слухняність окупилась, але не змінила характеру Трампа.

І я це пишу зовсім не як аргумент на користь перемоги Камали. Інстинкти приносили Трампу перемоги раніше. Можуть принести і зараз.

Прощаємося з президентом Куліджем, як попрощалися зі старою-доброю Америкою після його президентства.

А вітання Джону Адамсу з виходом у чвертьфінал озвучить король Георг ІІІ.

Занурюючись в історію США з нашими голосуваннями, особливо згадуючи перші десятиліття незалежності, часом напрошуються дуже очевидні паралелі з сучасністю.

Брюссельські федералісти малюють плани щодо розширення повноважень ЄК, збільшення бюджету. А новітні джефферсоніанці «рятують» свої національні суверенітети.

Дебати на американському континенті 200 років тому заклали основи наймогутнішою держави сучасності. Я певен, що дебати на європейському континенті формують велике майбутнє обʼєднаної Європи.

В цьому контексті нова запропонована структура Єврокомісії має цікавий натяк на майбутнє.

🇪🇺 Підписатися на 12 зірок

Ще цікавий факт про вибори до Палати.

В 2 окрузі Нью Гемпшира балотується така собі Меґі Ґудлендер. І вона — дружина поважного і всіма нами улюбленого Джейка Саллівана, радника Байдена з нацбезпеки.

Пані Ґудлендер має солідну перевагу над опонентом і майже 100% обереться до конгресу.

Продовжуємо наші музичні привітання, поки дозволяють персонажі.

Отже, Thomas Jefferson is coming home, а пан Рузвельт прямує новим курсом на чвертьфінал.

Чому Камала (можливо) не переможе

Я, звісно, можу нагенерувати для вас багато копіуму. І щось з нього напевне просочиться в мої публікації в прийдешні тижні, але.

Опитування (а вони лишаються головним джерелом аналізу) показують тривожні, хай і не катастрофічні, для Гаріс дані. Команда Камали перебуває в стані від занепокоєння до паніки, у Трампа, навпаки, впевнені в своїх силах як ніколи.

То в чому ж проблема? Чому Камала, цілком ймовірно, програє?

В час, коли всі нарікали на безальтернативність вибору серед двох старих дідів, у мене була теорія, що все що потрібно для перемоги демократам — нормальний середньостатистичний демократичний кандидат без зайвого багажу у вигляді старечої деменції. Було враження, що є достатня для перемоги більшість, яка готова голосувати за щось прийнятне. Адже у Трампа досить багато мінусів, які турбують значну частину американських виборців. Просто дайте їм альтернативу.

І от Камала взялась протестувати мою теорію. До речі, ентузіазм її появи на чолі демократичного списку разом з її неординарним бекграундом, давали їй змогу заявити про себе як про особливого кандидата. Когось зі специфічним баченням майбутнього Америки, когось з візією, ідеєю, стилем.

Але чи таланту забракло, чи і мети такої не було. Камала як раз таки той самий усереднений кандидат-демократ, відкалібрований під запит виборця 2024.

Але ті дані, які в нас є свідчать, що цього не достатньо. Певні категорії виборців не натхненні її кандидатурою. Для багатьох, особливо молодих людей, вона — same old. Продовження президентства Байдена. І вони — ці категорії виборців — не хочуть брати в цьому участі.

Ще один фактор — люди не достатньо налякані перспективою другої каденції Трампа. Те, що він постулює — і масові депортації, і використання військових проти «внутрішніх ворогів»…та хоча б і його ідеї домовитись з Путіним — це б дискваліфікувало будь-якого топ-кандидата в 2012, 2008, 2004, 2000…ну ви зрозуміли.

Але люди перестали вірити словам Трампа і це, як не парадоксально, робить його прийнятним кандидатом.

«Та то просто Трамп так каже, це ж Трамп…» — кажуть люди і йдуть за нього голосувати.

І може воно, звісно, й так. Це однаково не виглядає як відповідальне голосування.

Але в сумі — невиразна Камала і не страшний Трамп ведуть демократів до поразки в 2024.

Я, однак, все ще схильний вірити в перемогу Камали. Чи-то копіум, про який я згадував, бʼє в голову, чи-то просто спортивний азарт. Бо ж заклався з одним поважним паном на пляшку чогось дорогого, в чому я не тямлю.

They took our jobs!

Прощаємось з Ендрю Джексоном музичною композицією з рейганівських 80х.

А з Великим Комунікатором зустрінемось в чвертьфіналі.

В ЄС Трампа оцінюють без всіляких двозначностей і готуються до торгівельного Перл-Харбору в разі обрання Дональда.

На цьому фото — поховальна процесія президента Лінкольна . В Нью-Йорку 24 квітня 1865 року труну з президентом везли Бродвеєм, повз будинок під номером 849, що належав Корнеліусу Рузвельту.

У відчиненому вікні на другому поверсі ледь помітні силуети двох хлопців, синів Корнеліуса — Еліота та Теодора, більш відомого як Тедді.

Команда Лінкольна вимагала перерахунку голосів, але Верховний суд постановив визнати переможцем з мінімальною перевагою Теодора Рузвельта.