Чули гасло стартапів? “Рухайся швидко, ламай речі”. Кажуть автор фрази — сам Цукерберг, і вона відображає філософію: експериментувати, стрімко зростати, захоплювати ринки, навіть ціною суттєвих помилок.

Чесно вам скажу, я спробувала. Коли серйозно взялася за увурід, я була налаштована в стилі “у Римі поводься як римлянин”, якщо прийнято швидко і рішуче, так і зробимо. В якомусь сенсі це був безцінний досвід — точно вихід далеко поза зону комфорту, який мене багато чому навчив. Але я все ж погано уявляла тиск, під який ти сам себе ставиш в такому випадку. Скільки буде помилок, неправильних рішень, ухвалених через поспіх (і недосвідченість), і як вони всі накопичуватимуться, скільки доведеться ігнорувати проблем просто щоб просуватися далі… і головне чимдалі тим більше.

І це було б ще нічого, але тут вилізла друга проблема. Мені не приносить задоволення такий підхід. Я скоріше любителька сидіти сто годин медитувати над задачею, пробувати так-сяк, перебирати варіанти, поки не знайду ідеальний — який втілю.

І от з Увурідом настав момент коли я озирнулася на все зроблене і ледь дихала від почуття, яким мене придавило. Кожна недосконалість, кожна дрібна чи не дрібна проблема, цілий вагон речей які відкладалися на невизначений термін, бо треба “рухатися вперед і ламати речі”. Я думала і думала… я все ж не такий тип людини. Можливо це помилка, яка буде коштувати увуріду шансу колись таки потіснити Амазон (ха-ха), але я довго гіпнотизувала очима перелік всього, що потрібно покращити і виправити в увуріді вже, і не тільки технічно, і зрештою вирішила.

Будем переробляти. Вичищати, правити, доводити до нормального стану. Так, довго, так, всі наступні етапи переносяться на невизначений термін. Але якщо ми хочемо побудувати спільноту не менш стійку і визначну, ніж АО3, то це треба зробити.

У мене зараз є список з більш ніж 30 пунктів, чисто технічних та таких, які будуть видні користувачам. Додавання книжок з мобілок. Проблема задвоєння при створенні книжок. І багато чого ще. І я хочу виправити все це, до того, як рухатися далі. А разом з цими змінами повернутися і до питання розбудови активної читацької спільноти навколо сайту.

Будемо поспішати не поспішаючи. Як то кажуть, нам своє робити.

Напевно такий підхід відверне від платформи тих хто хоче більше всього і зараз, і ми трошки застрягнемо у “вічній беті”, але це вже доросле життя. Доводиться обирати.

Дякую вам, що читаєте.

У мене є план.

І насправді йому сильно не два дні. Першою фазою його реалізації було створити мінімально робочу платформу, другою, залучити трохи авторів. І схоже ці пункти виконані. Час думати про читачів. Пункти на схемі описані приблизно, але в самому плані вони більш детальні: що, де і як робимо. І подивимося, що буде працювати, а що ні.

Краса цього плану в тому що він не лінійний, а циклічний. В "ідеальній" версії на кожному циклі був окремий жанр: додати технічні фішечки для роментезі чи наукпопа, залучити авторів, залучити читачів, провести спеціальну подію/фестиваль, допомогти створити спільноту, виправити по ходу помилки, оцінити результати і рухатися далі.

Але готуємося до того, що в реальності буде більше хаосу 🤪

Подруга: ніхто тебе не засудить, якщо замість уви ти займешся зараз книгою

Я: В сенсі ніхто? А я? 🤨

Оце ви написали і начитали в червні

(це рахунок за сервер)

Звідки ви такі в укрпросторі беретеся

Поки в мене немає часу писати книжки я мрію про кольорову гамму обкладинки

Мені отаке поєднання дуже подобається, зелені і земляні

Цього тижня ми перебрали всі старі задачки по увуріду, познаходили дублі і ті що вже втратили актуальність. Разом з тим визначили основні напрями діяльності на найближчі 90 днів.

Потихеньку рухаюся з прочитанням конкурсних робіт і виставленням оцінок.

Загалом мене приємно вразив рівень робіт, я впевнена що навіть якщо мої особисті фаворити не переможуть, за збірку точно не буде соромно.

У мене непроста категорія, "оригінальність та креативність". Якщо вам цікаво за який елемент я найчастіше знижувала оцінку — то це "герой втрачає свідомість і ми пропускаємо шматок сюжету". Не один, не два і не три рази автори вирішували таким чином скоротити кульмінацію. Другий елемент, який теж скоріше за все народився з обмеження на кількість символів — це щасливі і нещасливі, але зручні для сюжету збіги. Хтось вчасно проходив повз, щоб врятувати, іншому спадала на думку розгадка.

Це все не катастрофи, але в умовах, коли загальний рівень робіт досить високий доводиться звертати увагу і на такі моменти.

Дякую всім, хто взяв участь в конкурсі, до речі. Ви класні ❤️

Мені здається отакий заголовок розділу оточений іменем автора і назвою книги (клікабельними звісно) це дуже прикольно і охайно

Яка різниця між Тетяною-суддею конкурсу і Тетяною-читачкою?

Тетяна-суддя обожнює прочитані твори, шукає за що їх можна похвалити, і пробачає ляпи, особливо якщо їх легко виправити на редактурі.

Тетяна-читачка. Ненавидить. Кожне. Написане. Слово.

Так і живем.

Зараз вже не модно говорити про те, що ти чимось жертвуєш. Потрібно ж навпаки, “жити на повну”, “дозволяти собі”, прислухатися до себе, здійснювати мрії.

Але у мене обʼєктивно забагато мрій для однієї людини. Може якби мене було дві чи три ми б як раз чудово впоралися із втіленням всього цього, але мене всього лише одна штука. І хтось із нас однієї має організувати побут, заробляти, піклуватися про собаку, не забувати їсти-спати-митися а на решту *втілювати мрії*. Було б добре якби мрії були в стилі “побувати в Італії” (✅) або “купити квартиру” (✅), або “завести собаку” (✅). Мої ж мрії це величезні творчі проєкти, які в кращому випадку вимагають місяців роботи від мене, а в гіршому — років згуртованої командної роботи.

Один психолог каже: реалізація глобальної мрії потребує фокусу, а фокус — це відрізати від себе можливості. Залишати позаду шість шляхів, якими ти міг би піти, щоб пройти сьомий. І це боляче. І це засмучує.

Мене засмучує читати пости тих, хто обрав реалізуватися як письменники про те, як вони планують-пишуть-редагують-видають чергову книжку. Я стараюся більше не писати друзям про цей сум, бо знаю, що почую “нічого, в тебе ще є час, в тебе ще все вийде”, і не дуже хочу пояснювати, що я відмовляюся від цього. Кожного дня, я обираю десять речей від яких відмовляюся, щоб зробити одну. Не пишу, не знімаю тікток, не читаю те, що мені цікаво і не готую собі свіже, і все щоб закрити одну маленьку задачку, яку мало хто навіть помітить. Жертвую, так. Пріорітизую.

А в дні коли в мене немає сил чимось жертвувати, я просто прокрастиную і не робиться взагалі нічого.

Сліпі зони #письменницьке

Соня сьогодні розпитувала мене про одну письменницю: мовляв, в тіктоку-телеграмі-інстаграмі її не бачила, таргетної реклами не бачила, книжка ледь не перша, а в трьох містах, де була презентація книжки, збирався повний зал.

Трохи пізніше я побачила публікацію Люка Дереша в Forbes і вирішила, що це гарна можливість поговорити про сліпі зони.

Зараз ми багато говоримо про Цільову аудиторію. Говоримо, думаємо, пишемо в заявках до видавців. І всі автори наче знають, що в них аудиторія різна — хтось пише для затятих фанатів фентезі, які не пропускають жодного фанкону, хтось для людей, що задовбалися від життя, хтось для поважних людей в дорогих костюмах. Але є така тенденція в будь-якому маркетингу, що коли доходить до практики, всі роблять одне і те саме. “Дивися що робить сусід і повторюй”.

Це є у дизайнерів, це є в бізнесменів і це є у письменників. Думаємо про книжковий маркетинг розуміємо:
📙 Фестивалі
📙 Презентації
📙 Тікток, Інстаграм, Ютуб, Телеграм
📙 Книжкові канали, книжкові клуби.

Бідні читачі-книголюби, за них йдуть такі жорсткі баталії, що кожна мить їхньої уваги вже розподілена між видавцями і письменниками.

Але я просто хочу нагадати, що перелічене — це не все. І близько не все. Люди схильні мати величезні сліпі зони: бачити лише книжкове комьюніті, та і то не все, якусь його крихітну частинку, до якої ми самі належимо, і сприймати її як цілий світ. І добре, якщо в цій частинці ми знаходимо собі читача, визнання і все, чого ми потребуємо. Але на випадок, якщо цього буде мало, якщо в цій частинці немає того, чого ми потребуємо, якщо нам потрібно шукати зацікавленого читача деінде, тут-то нам і доведеться згадати про “сліпі зони”.

❔ Про те, що читачі Forbs теж читають книжки і іноді навіть художні.
❔ Про мам, які останні пʼять років читали хіба що дитині на ніч, але ось в них зʼявився час, і теоретично вони хотіли б і щось для себе прочитати
❔ Про gen-X і бумерів, що пересилають у вайбері вірші нікому невідомих поетів на Великдень і День Матері
❔ Про гравців в настолки і ДНД, які не в курсі про те, що після Толкіна і Желязни хтось ще щось писав

Звісно, такі незвідані території поза книжковим комьюніті — це завжди ризик. Ніхто не може гарантувати що ваша спроба вийти до такої аудиторії принесе якийсь результат. Але ж і книжкове комьюніті гарантій не дає.

Тож я закликаю вас подумати. Раптом ваш читач чекає вас десь у сліпій зоні?